Номер провадження: 22-ц/813/3309/26
Справа № 515/562/25
Головуючий у першій інстанції Олійник К. І.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
09.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Татарбунарського районний суд Одеської області від 20 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, -
У квітні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання повнолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 19 квітня 2025 року і до закінчення навчання - 30 червня 2028 року.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 06.11.2005 року було зареєстровано шлюб між сторонами, від якого народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дочка навчається на денній формі навчання факультету торгівлі та маркетингу Державного торгівельно-економічного університету, навчання закінчує в червні 2028 року, навчання є платним, загальна вартість освітньої послуги за повний курс навчання становить 152 000,00 грн.
Позивачка вказала, що вона працевлаштована, проте розмір її заробітної плати на рівні мінімальної, тому коштів на утримання дитини та оплати навчання не вистачає.
Дочка здобуває ступінь вищої освіти денної форми навчання, не має ніякого джерела доходів, знаходиться на утриманні матері, потребує матеріальної допомоги, а відповідач перебуває у працездатному віці, не є людиною з інвалідністю, зобов'язаний та має можливість утримувати свою повнолітню дитину, яка продовжує навчання.
Рішенням Татарбунарського районний суд Одеської області від 20 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання аліменти дочки ОСОБА_4 ,, ІНФОРМАЦІЯ_2 , як повнолітньої дитина, яка продовжує навчання, у розмірі 1/8 частини усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно на період навчання, починаючи стягнення з 19 квітня 2025 року, але не більш, як до досягнення ОСОБА_4 двадцятирічного віку.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,65 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого від представник ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Татарбунарського районний суд Одеської області від 20 травня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суду першої інстанції були надані всі докази, на підтвердження того факту, що відповідач не в змозі сплачувати аліменти, оскільки офіційно не працевлаштований, не перебуває на обліку, як безробітний, допомогу не отримує, не має у власності майна, має на утриманні двох малолітніх дітей, дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною, оскільки молодша донька постійно хворіє; має заборгованість по аліментах.
Також, зазначає, що позивачка не довела дійсну потребу в отриманні аліментів.
Вважає, що повнолітня донька ОСОБА_5 за необхідністю може працевлаштуватися, враховуючи, що наразі, через військову агресію рф, навчання у вищих закладах - дистанційне.
Відзив на апеляційну скаргу або пояснення (заперечення) не надходили.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є аліментні зобов'язання, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Частково задовольняючи вимоги позивача та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно на період навчання, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача наявна заборгованість по аліментах, має інших утриманців, тимчасово безробітний.
Тому, суд при вирішенні даної справи виходячи із принципів розумності, справедливості та потреби дитини у розвитку на навчання, шляхом визначення розміру частки, яка підлягає стягненню від доходу (заробітку) відповідача на користь позивача аліментів на дитину, яка продовжує навчання.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 06.11.2005 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 16, прізвище дружини змінено на « ОСОБА_7 ») (а. с. 7).
ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_8 народилася донька - ОСОБА_4 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Михайлівською сільською радою Саратського району Одеської області, актовий запис № 7 (а. с. 8).
Позивач ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (зв. а. с. 3, а. с. 14).
23.07.2024 року між Державним торгівельно-економічним університетом та ОСОБА_3 укладений попередній договір № 117здб/2024, за умовами якого визначений розмір завдатку у сумі 19 000 грн., який ОСОБА_3 зобов'язується сплатити Державному торгівельно-економічному університету, на підтвердження укладення Договору про надання платної освітньої послуги (а. с. 11-12).
13.08.2024 року між Державним торгівельно-економічним університетом та ОСОБА_3 укладено договір № 922д/6к-2024 про надання платної освітньої послуги щодо підготовки фахівця у Державному торгівельно-економічному університеті, за умовами якого Державним торгівельно-економічним університетом здійснюється надається освітньої послуги ОСОБА_4 за рахунок ОСОБА_3 , загальна вартість якої за весь період навчання становить 152 000,00 грн. (а. с. 9-10).
Квитанціями від 23.08.2024 року та 14.01.2025 року підтверджується сплата позивачкою на розрахунковий рахунок Державного торгівельно-економічного університету коштів, згідно попереднього договору № 117здб-2024 від 23.07.2024 року у сумі по 19 000 грн. за ОСОБА_4 (а. с. -51-52), 8 000 грн. за гуртожиток № 3, № НОМЕР_3 кімнату (а. с. 50).
З довідки Державного торгівельно-економічного університету № 151 від 02.09.2024 року вбачається, що ОСОБА_4 студентка 1 курсу, навчається на денній формі навчання факультету торгівлі та маркетингу Державного торговельно-економічного університету; закінчує навчання в червні 2028 року (а. с. 13).
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 12.07.2011 року у справі № 2-562/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 20.06.2011 року до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але мінімальний розмір аліментів на дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а. с. 15).
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах, складеного державним виконавцем Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) заборгованість ОСОБА_1 по аліментах за вищевказаним рішенням суду, станом на 19.05.2025 року складає 178 699,12 грн. (а. с. 53).
Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої, вищої освіти та освіти дорослих (ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про освіту»).
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст. ст. 199, 200, 201 СК України).
Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (ст. 198 СК України).
Статтею 199 СК України передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Згідно зі ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Тож, стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Вказане судам також роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".
Так, Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 дійшов висновку про те, що Сімейним Кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 Верховний Суд зазначив, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Так, Верховний Суд у постанові від 13.04.2021 року у справі № 308/4214/18 зазначив, що Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
У справі, яка переглядається, судом установлено, що відповідач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З довідки № 151 від 02.09.2024 року, вбачається, що ОСОБА_4 є студентом денної форми навчання факультету торгівлі та маркетингу Державного торговельно-економічного університету. Також, в довідці вказано, що навчання закінчується в червні 2028 року.
З довідки № 250 від 05.05.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Саратському відділі Білгород-Дністровської філії Одеського обласного центру зайнятості, як безробітний та допомогу по безробіттю не отримує (а. с. 34).
16.11.2013 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , прізвище дружини змінено на « ОСОБА_7 », про що зроблено відповідний актовий запис № 152 (а.с. 31).
Від даного шлюбу народилися дві доньки: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а. с. 32-33).
Колегія суддів зазначає, що на день звернення позивачкою до суду із даним позовом ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), донька ОСОБА_4 досягла повноліття, проте не досяг 23-річного віку, продовжує навчання, не працює, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги батьків.
Отже, установивши, що ОСОБА_4 є студенткою денної форми навчання Державного торговельно-економічного університету, у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач повинен сплачувати аліменти на повнолітню доньку.
Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.
Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач пред'явивши позов просила стягнути з відповідача аліменти на навчання в розмірі 1/4 частини від всіх доходів відповідача щомісячно.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає, що суд першої інстанцій обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/8 частини від його заробітку.
В поданій апеляційній скарзі та у відзиві на позовну заяву, апелянт посилається на те, що на його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей та дружина, яка знаходиться у декретній відпустці, у зв'язку з тим, що молодша донька часто хворіє, на підтвердження вказаного скаржником до апеляційної скарги надано копії з медичної картки та довідку із КП «Саратська ЦЛ».
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Долучивши вказані докази до апеляційної скарги, апелянт доказів неможливості подання її до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, не надав і на наявність таких не посилається, що свідчить про відсутність у апеляційного суду повноважень приймати ці нові докази, досліджувати їх та робити відповідні висновки по суті спору.
Крім того, жодних доказів того, що на утриманні відповідача знаходиться дружина, матеріали справи не містять, як і не містять доказів щодо відсутності доходів дружини та перебування останньої у декретній відпустці.
При цьому апелянт стверджуючи про відсутність постійного заробітку, не довів сейф реальний дохід, за допомогою якого він задовольняє свої життєві потреби та потреби своє сім'ї (житло, харчування, одяг, медичні потреби, логістика, комунальні послуги тощо).
Колегія суддів звертає увагу, що апелянт (відповідач) стверджує про неможливість сплати аліментів, але водночас має матеріальну можливість на витрати пов'язаних із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги на рішення про стягнення аліментів (не подав клопотання про відстрочку, розстрочку або звільнення від судового збору з наданням доказів власного майнового стану), а також має можливість користуватися оплатною правничою допомогою адвоката (не надав доказі звернення за безоплатною правовою допомогою).
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. А тому сторони за наявності умов для збільшення або зменшення визначеного судом розміру аліментів мають право звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідач не звертався до суду про зменшення визначеного судом розміру аліментів.
Щодо посилання скаржника на дистанційне навчання є безпідставним та не підлягає врахування, оскільки обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання, при цьому запровадження дистанційного навчання не свідчить про відсутність обов'язку навчатися та не може розцінюватися, як підстава для невиконання освітньої програми.
Наявність заборгованості щодо аліментів на дитину не може свідчити про неможливість матеріальної допомоги відповідача.
Таким чином, враховуючи принцип рівності обов'язків батьків щодо утримання дітей і засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, а також матеріальне становище сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача 1/8 частину від всіх доходів, що повністю узгоджується з положеннями чинного законодавства і обставинами справи.
На переконання колегії суддів такий розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, він відповідатиме інтересам та потребам повнолітньої доньки, яка здобуває вищу освіту, що унеможливлює її працевлаштування для отримання доходів та підтверджує необхідність матеріальної допомоги від батьків.
Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Татарбунарського районний суд Одеської області від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді Л.М. Вадовська
С.О. Погорєлова