Номер провадження: 22-ц/813/3877/26
Справа № 523/1160/25
Головуючий у першій інстанції Кисельов В.К.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
20.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на додаткове рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 03 червня 2025 року за заявою представника ОСОБА_3 адвоката Білозор Олесі Олександрівни про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
У провадженні Пересипського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Рішенням Пересипського районного суду міста Одеси від 13 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовлено.
19.05.2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_3 , від імені якої діє представник адвокат Білозор Олесею Олександрівною звернулася з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрати за надання професійної правничої допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на наступні обставини.
Так, у заяві представник відповідача вказує, що між ОСОБА_3 (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Правова корпорація» було укладено договір про надання правової допомоги № 21/02-25 від 21.02.2025 року, за умовами якого клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу Клієнту та здійснювати захист Клієнта в обсязі та на умовах, передбачених Договором, а саме здійснювати представництво інтересів Клієнта при підготовці до розгляду, розгляді судової справи № 523/1160/25. Згідно з п. 4.1 Договору про надання правової допомоги від 21.02.2025 року за послуги, що надаються Адвокатським об'єднанням у відповідності до цього договору, Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар у розмірі, що буде визначений Актом про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 4 Акту про надання правової допомоги від 15.05.2025 року вартість послуг Адвокатського об'єднання при підготовці до розгляду та розгляді судової справи №523/1160/25 , судом першої інстанції становить 20 000 грн, 00 коп., які підлягають оплаті протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання сторонам Акту про надання правової допомоги.
Додатковим рішенням Пересипського районного суду міста Одеси від 03 червня 2025 року заяву представника ОСОБА_3 адвоката Білозор Олесі Олександрівни про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково.
Ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 7000 гривень.
Не погоджуючись з таким додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 03 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що витрати на правничу допомогу не є підтвердженими документально. Судом встановлено, що фактична сплата гонорару адвокату не відбулася, а з Акту від 15.05.2025 року лише вбачається зобов?язання ОСОБА_3 сплатити 20 000 грн у майбутньому. Це не є належним підтвердженням понесених витрат у розумінні п. 1 ч. 2 ст.137 ЦПК України.Справу розглядали за спрощеною процедурою без виклику сторін, позов був типового характеру - про стягнення боргу за договором позики без складної доказової бази. Розмір у 20 000 грн (навіть частково зменшений судом до 7000 грн) є завищеним, особливо з огляду на те, що: - відсутній детальний опис обсягу виконаних робіт (жодних адвокатських висповків, консультацій, складних процесуальних документів тощо не падано); - час, витрачений адвокатом, не підтверджено; - не подано жодного рахунку, платіжного доручення чи квитанції.
Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на 20.01.2026 року о 14:30 годині, ОСОБА_3 та її представник - адвокат Білозор Олеся Олександрівна не з'явилися, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.
Присутній в судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Тищенко Станіслав Юрійович не заперечував проти розгляду справи за фактичної явки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, усвідомленість сторін по справі про розгляд справи та відсутності від них клопотань про відкладення судового засідання, колегія суддів не бачить перешкод для розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи заяву представника ОСОБА_3 адвоката Білозор Олесею Олександрівною про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрати за надання професійної правничої допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 7000 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням принципів співмірності та розумності, суд вважає, що розмір витрат за надання професійної правничої допомоги підлягає стягненню з Позивача на користь Відповідача у розмірі 7000 гривень, що буде відповідати складності справи, обсягу наданих послуг.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
- 13.03.2025 року, через підсистему (модуля) «Електронний Суд», представник представника ОСОБА_3 адвоката Білозор Олесі Олександрівни подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, згідно якого адвокат просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. Також у відзиві зазначено, що ОСОБА_3 очікує понести витрати у суді першої інстанції на правничу допомогу обраховані відповідачем в орієнтовному розмірі 20 000 грн. Крім того, зазначено, що докази на підтвердження таких витрат стороною буде подано до суду протягом 5 днів після ухвалення рішення по справі.
До відзиву адвокат додав ордер серії ВН №1478769, що підтверджує повноваження адвоката Білозор О.О. на представництво інтересів ОСОБА_3 в Суовровському районному суді м. Одеси на підставі договору про надання правової допомоги № 21/02-25 від 21.02.2025 року.
19.05.2025 року до суду надійшла заява від адвоката Білозор О.О. про ухвалення додаткового рішення.
До заяви адвокатом додано витяг з договору № 21/02-25 про надання праової допомоги від 21 лютого 2025 року та акт про надання правової допомоги від 15 травня 2025 року.
Відповідно до договору № 21/02-25 про надання прав ової допомоги від 21 лютого 2025 року, між ОСОБА_3 (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Правова корпорація» було укладено договір про надання правової допомоги № 21/02-25 від 21.02.2025 року, за умовами якого клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу Клієнту та здійснювати захист Клієнта в обсязі та на умовах, передбачених Договором, а саме здійснювати представництво інтересів Клієнта при підготовці до розгляду, розгляді судової справи № 523/1160/25.
Згідно з п. 4.1 Договору про надання правової допомоги від 21.02.2025 року за послуги, що надаються Адвокатським об'єднанням у відповідності до цього договору, Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар у розмірі, що буде визначений Актом про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 2 Акту про надання правової допомоги від 15.05.2025 року, надані послуги клієнту адвокатом складаються з: ознайомлення з матеріалами справи, ознайомлення з судовою практикою, складення та подання відзиву на позовну заяву, участь адвоката у судових засіданнях, призначених судом на 08.04.2025 року та 13.05.2025 року.
Відповідно до п. 4 Акту про надання правової допомоги від 15.05.2025 року вартість послуг Адвокатського об'єднання при підготовці до розгляду та розгляді судової справи №523/1160/25, судом першої інстанції становить 20 000 (двадцять) грн., 00 коп., які підлягають оплаті протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання сторонам Акту про надання правової допомоги .
Колегія суддів виходить з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до змісту ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За приписами ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
При цьому серед основних засад (принципів) цивільного судочинства п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України закріплює принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України).
Згідно ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
За приписами ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ст. 141 ЦПК України, що закріплює вимоги щодо розподілу судових витрат між сторонами, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Згідно приписів ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, у рішенні по справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
ЄСПЛ в своєму рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) зазначив, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (рішення від 07.11.2013 року у справі «Бєлоусов проти України», Заява № 4494/07, п. 115).
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28, 29);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
В постанові від 25 жовтня 2022 року у справі № 820/3681/18 (адміністративне провадження № К/9901/27069/19) Верховний Суд зазначив: «Розмір відповідної суми (витрат на правничу допомогу) має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат».
В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20) роз'яснено, що в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Апеляційним судом враховано, що предмет судового розгляду в цій справі стосується стягнення заборгованості за договором позики, що передбачає детальне вивчення матеріалів справи та потребує збирання доказів сторонами для доведення своєї правової позиції у справі, а тому апеляційним судом не приймається твердження скаржника, що дана справа є малозначною.
Також матеріалами справи підтверджено, що на виконання вимог ч. 1 ст. 134 ЦПК України відповідач в першій заяві по суті спору, а саме відзиві на позовну заяву, представником відповідача зазначено, що ОСОБА_3 очікує понести витрати у суді першої інстанції на правничу допомогу обраховані відповідачем в орієнтовному розмірі 20 000 грн. Крім того, зазначено, що докази на підтвердження таких витрат стороною буде подано до суду протягом 5 днів після ухвалення рішення по справі.
Вбачається, що рішення суду по суті спору, яким позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог до відповідача, ухвалено судом першої інстанції 13 травня 2025 року. Дане рішення суду залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 січня 2026 року.
19.05.2025 року (у перший наступний робочий день після вихідного дня 18.05.2025 року, на який припав сплив 5-ти денного строку передбаченого ст. 141 ЦПК України), ОСОБА_3 , від імені якої діє представник адвокат Білозор Олесею Олександрівною звернулася з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрати за надання професійної правничої допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики., що надійшла та зареєстрована в суді 20.05.2025 року.
Відповідно ч. 6 ст. 124 ЦПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Апеляційний суд констатує, що відповідачем дотримано процесуальний порядок звернення з заявою про компенсацію йому судових витрат та строк подачі доказів на підтвердження таких витрат.
Таким чином, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що заявником до закінчення судових дебатів не було подано доказів щодо розміру витрат, пов'язаних з розглядом справи та останнім пропущено строк на подачу заяви про розподіл судових витрат, через спростовання їх матеріалами справи.
Також апеляційним судом критично сприймаються доводи скаржника про недоведеність понесених відповідачем судових витрат, виходячи з наступного.
Так, у порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України відповідачем подано до суду докази понесених судових витрат на правничу допомогу.
Не маючи повноважень втручатися в відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення гонорару адвоката за надані ним послуги, суд лише здійснює оцінку дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності такого гонорару вчиненій адвокатом роботі під час судового провадження у справі з урахуванням складності та значення справи, за умови подання іншою стороною клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Апеляційний суд вважає, що надані докази підтверджують дійсність, обґрунтованість і співмірність понесених судових витрат відповідача на правничу допомогу відповідно складності справи, значення розгляду справи для сторін, наданим адвокатом обсягом послуг, а також відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Зокрема, матеріалами справи підтверджено, що справа з підстав розгляду спору по суті перебувала в провадженні суду першої інстанції з січня 2025 року по травень 2025 року, під час якого представником відповідача у справі подавались процесуальні документи, зокрема клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, відзив на позовну заяву. Також, адвокат відповідача приймав участь у 2-х судових засіданнях: 08.04.2025 року, що тривало з 12:30 год. по 13:06 год., 13.05.2025 року, що тривало з 15:08 год. по 15:31 год.
Крім того, вбачається, що адвокатом відповідача досягнуто мети надання правничої допомоги у справі.
Слід зазначити, що адвокатом відповідача під час розгляду справи не вчинялись дії, що могли призвести до затягування розгляду справи або надання тверджень та заперечень щодо певних обставин, без надання відповідних доказів на підтвердження своєї позиції.
При цьому заперечуючи проти стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, як в суді першої інстанції, так і поданням апеляційної скарги на відповідне судове рішення, сторона позивача відповідно до ч. 1 ст. 81, ч. 6 ст. 137 ЦПК України не надає жодних доказів неспівмірності понесених відповідачем судових витрат щодо складності цієї справи.
Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що витрати на правничу допомогу не є підтвердженими документально, оскільки у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Таким чином, апеляційний суд не приймає до уваги доводи представника позивача про відсутність доказів оплати витрат або порядок оплати адвокатського гонорару, оскільки зазначене не впливає на повноту встановлення обставин у справі, та такі доводи апелянта розцінюються судом як спроба скасувати правильне та законне рішення.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку суд першої інстанції правомірно стягнув судові витрати на правничу допомогу з позивача на користь відповідача, оскільки стороною відповідача надано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат та докази таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, враховуючи подання представником відповідача відзиву на позовну заяву, заяв по суті справи та участь у двох судових засіданнях, беручи до уваги складність справи та її важливість для сторін, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 7 000 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 року, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну ві дпові дь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 03 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 05.02.2026 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
Л.М. Вадовська