ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/23659/25
провадження № 2/753/1308/26
09 лютого 2026 року Дарницький районний суд міста Києва у складі головуючого судді Заставенко М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, -
У листопаді 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося в Дарницький районний суд м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просило стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у загальному розмірі 174 045,42 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» здійснює надання послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води (ЦПГВ). З 01.11.2021 - виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ). Будинок за адресою: АДРЕСА_1 в цілому під'єднаний до мереж тепло- та водопостачання, як наслідок квартира за вказаною адресою під'єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже відповідачі є споживачами теплової енергії і зобов'язані вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. Відповідачі не вносили плату своєчасно за спожиті послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ, в результаті чого утворилася заборгованість, яка станом на 30.06.2025 складає 142 636,18 грн: за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 18 495,61 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 59 485,06 грн; за період з 01.11.2021 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 28 417,45 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 32 962,62 грн. Також наявна у період до 31.10.2021 заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 64,14 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 142,53 грн, та з 01.11.2021 - заборгованість за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 477,24 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання гарячої води у розмірі 1 591,53 грн. Крім того, позивач на підставі Договору про відступлення права вимоги від 11.10.2018 за № 602-18, укладеного з ПАТ «Київенерго», набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 800,00 грн та постачання гарячої води у розмірі 454,03 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідачів зазначену заборгованість з урахуванням інфляційної складової боргу, 3% річних та пені. Окрім того, позивач просить стягнути судовий збір.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О. від 13.11.2025 відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
15.12.2025 року від представника відповідача Марченко С.М. до суду поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги у повному обсязі та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке. Усі вимоги про стягнення заборгованості за послуги, надані до березня 2017 року включно, є погашеними позовною давністю. Це прямо стосується і частини боргу, набутого Позивачем від ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» за договором цесії, оскільки значний обсяг «перепроданого» боргу сформований саме у 2016-2017 роках. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, в тому числі щодо стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних сум та процентів річних. Судова практика також виходить з того, що інфляційні втрати й 3% річних є акцесорними щодо основного боргу й не можуть стягуватись, якщо вимога про стягнення основної заборгованості є погашеною позовною давністю. Таким чином, усі інфляційні втрати, 3% річних та пеня, нараховані на суму заборгованості за період до березня 2017 року включно, також не підлягають стягненню. Позивач включив до ціни позову, окрім основного боргу, такі додаткові нарахування інфляційні втрати - 13 707,61 грн, 3% річних - 3 360,43 грн, пеня - 2 496,92 грн. Стаття 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлює, що розмір пені не може перевищувати 0,01% суми боргу за кожен день прострочення, а загальний розмір пені - не більше 100% суми боргу; нарахування пені має ґрунтуватися на належно доведеному розмірі основної заборгованості. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 N 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» було встановлено, що в умовах воєнного стану до припинення чи скасування воєнного стану забороняється нарахування та стягнення: неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням. Ця постанова застосовується до періоду з 24.02.2022 по 29.12.2023. Нараховані за цей період пеня, інфляційні втрати й 3% річних не підлягають стягненню, оскільки їх нарахування є безпідставним. Отже, незалежно від подальших змін до Постанови N 206, усі фінансові санкції, інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на борг за період з 24.02.2022 по 29.12.2023, підлягають виключенню з розрахунку. Позивач у цій справі не довів ані відповідності своїх нарахувань вимогам статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ані правомірності нарахування інфляційних втрат і 3% річних у період дії мораторію. Це є самостійною підставою для відмови в позові в частині стягнення всіх додаткових вимог як мінімум за період 24.02.2022-29.12.2023, а також для перерахунку нарахувань за інші періоди. Згідно з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води та водовідведення, затвердженими постановою КМУ N 630 від 21.07.2005, за наявності квартирних засобів обліку плата за послуги визначається за їх показниками. Перехід до розрахунку за нормативами можливий лише у випадку відсутності, несправності або втручання у роботу засобу обліку, зафіксованих належним актом. Згідно з наданим Відповідачем Свідоцтвом про приймання та повірку лічильника води крильчастого KB-1,5 (зав. N 066994) лічильник був повірений 12.07.2015, а стандартний міжповірочний інтервал становить 4 роки. Відтак, до 12.07.2019 цей засіб обліку вважався придатним та таким, що підлягає врахуванню при розрахунках. Позивач же заявив заборгованість, починаючи з 01.05.2018, тобто значну частину спірного періоду (більше 14 місяців) лічильник був у межах міжповірочного інтервалу і обов'язково мав враховуватись при нарахуванні плати за гарячу воду. Наявні у матеріалах справи фотографії лічильника з відносно низьким сумарним показником (порядку кількох сотень кубічних метрів за весь період з 2015 року) підтверджують, що фактичне споживання гарячої води було незначним, тоді як Позивач нараховував плату за «усередненими» нормативами (наприклад, близько 3 м2/особу на місяць протягом тривалого періоду), що очевидно призвело до штучного завищення боргу. Розрахунок за нормативами ґрунтується на кількості осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні. Водночас Позивач, як убачається з витягу з Реєстру територіальної громади від 04.07.2025, використовував дані, які не враховують смерть окремих членів сім'ї, а саме: ОСОБА_3 - дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 - дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . З дати смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у квартирі фактично залишилось дві особи - Відповідачі 1 і 2. Відтак, якщо навіть застосовувати норматив (після 12.07.2019 чи у разі тимчасової відсутності повірки), він мав розраховуватись для двох осіб, а не для чотирьох або трьох, як помилково виходив Позивач. Таким чином, позивач ігнорував показники справного лічильника до 12.07.2019; застосовував завищену кількість споживачів навіть після смерті двох зареєстрованих осіб; не довів підстав для переведення на нормативні нарахування та не надав акту про несправність/вихід із ладу лічильника. КП «Київтеплоенерго», як новий кредитор, має довести сам факт існування та розмір первісної заборгованості перед ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», а не лише факт укладення договору цесії. Належними доказами існування заборгованості є первинні бухгалтерські документи: рахунки за житлово-комунальні послуги; акти приймання-передачі послуг (якщо такі складалися); розшифровки нарахувань за кожен місяць; дані про обсяг споживання та застосовані тарифи. У даній справі КП «Київтеплоенерго» не надало розшифровки нарахувань ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», рахунків та інших первинних документів за період 2016-2018 років, що: не дає можливості перевірити, чи не включений до спірної суми борг, погашений у минулих періодах; не дозволяє застосувати правила про позовну давність до кожного щомісячного платежу (частина суми явно припадає на період до березня 2017 року, що є погашеним позовною давністю); ставить під сумнів сам факт надання послуг у заявленому обсязі. За таких умов вимоги Позивача в частині стягнення боргу, набутого за договором цесії, є недоведеними та необґрунтованими і підлягають відхиленню. За таких обставин розмір заявленого до стягнення боргу є недоведеним, а суми фінансових санкцій - надмірними та протиправними.
Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про розгляд справи у суді за адресою реєстрації проживання, однак не скористався своїми процесуальними правами, відзив на позовну заяву до суду не подав.
Відповіді на відзив від позивача до суду подано не було.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п'ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, не заперечується сторонами та є загальновідомим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01 листопада 2021 року у зв'язку зі зміною законодавства позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV КП (далі - Закон № 1875-ІV) «Київтеплоенерго» на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв'язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
11 жовтня 2018 року КП «Київтеплоенерго» прийняло право вимоги до споживачів від ПАТ «Київенерго», згідно з договором № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення.
Відповідно до інформації х електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА», відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 .
Таким чином судом встановлено, що позивачем надаються комунальні послуги відповідачам як користувачам квартири.
Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку сплачувати надані йому послуги. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 221/515/15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відсутність укладеного договору про надання послуг не звільняє споживачів від обов'язку оплачувати надані їм послуги. Поряд з цим вказаний обов'язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підтвердження надання відповідачам житлово-комунальних послуг позивачем надано копії корінці нарядів на підключення/відключення будинку від теплопостачання, а на підтвердження заборгованості за наданими житлово-комунальними послугами з централізованого опалення та постачання гарячої води - відповідні розрахунки.
Встановивши на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що позивач надає послуги з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води, а відповідачі, будинок яких під'єднаний до мереж тепло-, водопостачання, є споживачами цих послуг, від надання яких в установленому чинним законодавством порядку не відмовлялася, однак оплата спожитих послуг виконувалася неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості, суд, перевіривши надані позивачем розрахунки заборгованості, прийшов до обґрунтованого висновку про виникнення у позивача права на стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті комунальні послуги.
Як вбачається із матеріалів справи, у відповідачів перед позивачем наявна заборгованість яка станом на 30.06.2025 складає 142 636,18 грн: за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 18 495,61 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 59 485,06 грн; за період з 01.11.2021 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 28 417,45 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 32 962,62 грн.
Також наявна у період до 31.10.2021 заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 64,14 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 142,53 грн, та з 01.11.2021 - заборгованість за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 477,24 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання гарячої води у розмірі 1 591,53 грн.
Відповідачем суду не було надано належних і допустимих доказів на спростування наданого КП «Київтеплоенерго» розрахунку, а також на підтвердження виконання ними своїх зобов'язань по оплаті послуг.
З урахуванням викладеного, оскільки відповідачі являються споживачами наданих позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості по оплаті послуг з центрального опалення та гарячої води, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості, яка утворилася до травня 2018 року, то суд дійшов наступного висновку.
Всупереч вимогам ст. 95 ЦПК України, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна в матеріалах справи фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом.
Також суд критично оцінює розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов'язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є неналежним доказом та не може прийматись до уваги.
Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води не є доведеними та задоволенню не підлягають, а отже задоволенню також не підлягають вимоги про нарахування на вказану заборгованість інфляційної складової боргу та 3% річних.
Щодо твердження відповідача про те, що позивачем невірно здійснено нарахування на чотирьох осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні, тоді як фактично у квартирі зареєстровані лише два відповідача, а ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» від 2 березня 2016 р. № 207, родичі, спадкоємці або власник житла (якщо померлий не був власником), зобов'язані зняти померлу особу з реєстрації місця проживання. зняття здійснюється на підставі свідоцтва про смерть.
В матеріалах справи наявний витяг з Реєстру територіальної громади від 04.07.2025, з якого вбачається, що станом на 2025 рік у квартирі зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що свідчить про те, що відповідачі не зняли померлих осіб з реєстрації місця проживання.
Таким чином, нарахування позивачем були здійснені відповідно до чинного законодавства за «усередненими» нормативами на фактичну кількість зареєстрованих у квартирі осіб.
Доказів на підтвердження того, що будь-хто з відповідачів звертався до позивача з повідомленням про смерть та непроживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квартирі, до суду надано не було.
Твердження відповідача про те, що в квартирі встановлено лічильник гарячого водопостачання та нарахування мало здійснюватися відповідно до показників лічильника гарячого водопостачання, на підтвердження чого надано фото лічильника, суд не приймає, оскільки із вказаного фото неможливо встановити що за лічильник на ньому зображений, де він встановлений, які на ньому показники, коли та де було зроблено фото.
Щодо вимог про стягнення з відповідача за період з лютого 2024 року по січень 2025 року інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих на суму заборгованості з наданих послуг, суд відзначає наступне.
На спірні правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення виконання зобов'язання.
Статтею 26 Закону передбачено відповідальність за неналежне виконання договору. У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат від суми заборгованості за житлово-комунальні послуги та пені підлягають задоволенню, оскільки нараховані правильно з урахуванням вимог постанови КМУ від 05.03.2022 №206 та на підставі чинного законодавства, у період з 01.01.2024 року.
Суд також відхиляє посилання відповідача на пред'явлення КП «Київтеплоенерго» вимог про стягнення заборгованості зі спливом позовної давності.
Відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
3 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ, строк дії карантину закінчився з 01 липня 2023 року.
Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану.
Враховуючи викладене та аналізуючи зміст наданих позивачем розрахунків заборгованості, суд приходить до висновку, що трирічний строк позовної давності сплив щодо щомісячних платежів, строк сплати яких настав у період по 02 квітня 2017 року, разом із тим, заборгованість, яку КП «Київтеплоенерго» нарахував за спожиті з 01 травня 2018 року послуги, заявлені в межах позовної давності.
Таким чином, доводи відповідача про сплив позовної давності є необґрунтованими.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України,
Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 18 495,61 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3 199,74 грн, 3% річних у розмірі 784,42 грн; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 59 485,06 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 10 290,92 грн, 3% річних у розмірі 2 522,82 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 28 417,45 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3 946,81 грн, 3% річних 950,95 грн, пеня у розмірі 1 156,98 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 32 962,62 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4 591,17 грн, 3% річних 1 101,32 грн, пені в розмірі 1 339,94 грн; заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 64,14 грн; заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 142,53 грн; заборгованість з 01.11.2021 за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 477,24 грн; заборгованість з 01.11.2021 з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання гарячої води у розмірі 1 591,53 грн, а всього: 172 521,25 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 500,68 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 500,68 грн.
Позивач Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», код ЄДРПОУ 40538421, місце знаходження 01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, електронна адреса energozbut@kte.kmda.gov.ua
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: М.О. Заставенко