06 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/11372/24 пров. № А/857/43885/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року (головуючий суддя Лунь З.І., м. Львів) у справі № 380/11372/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 380/11372/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні задоволено повністю. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 143851,20 грн. за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 з урахуванням суми податків та зборів.
25.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулося до суду із заявою, у якій просить визнати виконавчий лист № 380/11372/24 від 12.08.2025, виданий Львівським окружним адміністративним судом про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 143851,20 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Заява мотивована тим, що Львівським окружним адміністративним судом ухвалено два рішення щодо стягнення з відповідача в користь позивача середнього заробітку за невчасний розрахунок при звільненні - у справі №380/11372/24 та у справі №380/25904/24, спір у яких був ідентичним (позов заявлено з однакових підстав і про той же предмет). У зв'язку з тим, що рішення суду у справі №380/25904/24 виконано відповідачем повністю і виплачено позивачу 143851,20 грн, то заявник вважає, що відсутні підстави для виконання рішення у справі №380/11372/24.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, задоволено.
Визнано виконавчий лист № 380/11372/24 від 12.08.2025, виданий Львівським окружним адміністративним судом про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 143851,20 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції, проаналізувавши рішення суду у справах №380/11372/24 та №380/25904/24 (про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) та рішення суду у справах №380/2404/24 та №380/19067/24 (про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 14.07.2021) дійшов висновку, що оскільки рішенням суду від 21.11.2024 у справі №380/19067/24 позивачу присуджено саме ту суму індексації, яку він вважав правомірною (79985,15), і означену суму позивачу виплачено 13.12.2024, а рішенням суду від 12.02.2025 у справі №380/25904/24 ухвалено стягнути з відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні 143851,00 грн., то підстави для виконання рішення суду від 31.03.2025 у справі №380/11372/24, ухваленого у зв'язку із несвоєчасною виплатою позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 29.04.2024 у справі №380/2404/24 - відсутні.
Суд виснував про підставність заяви про визнання виконавчого листа, виданого у справі № 380/11372/24, таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із виплатою позивачу суми компенсації на несвоєчасний розрахунок при звільненні, заявленої одночасно і у справі №380/11372/24.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що обставини, на які посилається ІНФОРМАЦІЯ_2 у заяві, не відносяться до визначених ст. 374 КАС України підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Звертає увагу, що рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому виконанню, а тому не можна робити висновок, що виконавчий лист за таким рішенням виданий помилково.
Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч. 1 ст. 312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Розділ IV КАС України регулює процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої статті 374 КАС України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
У постанові від 05 листопада 2020 року у справі №752/2391/17 Верховний Суд вказав, що наведені в статті 374 КАС України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові і процесуально-правові.
До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов'язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником чи іншою особою.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:
- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);
- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;
- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;
- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;
- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;
- пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Під іншими причинами слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний.
Колегія суддів наголошує, що згідно із статтями 2 та 14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
На важливості належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях і Конституційний Суд України.
Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
У Рішенні від 26 червня 2013 № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України “Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 № 11-рп/2012).
Таким чином, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 1291 Конституції України та статтями 2, 14, 370 КАС України.
Як вже було встановлено, у даному випадку існують два судових рішення, які набрали законної сили, у двох справах про стягнення з відповідача в користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, і на виконання яких судом було видано два окремих виконавчі листи.
Підставою визнання виконавчого документа №380/11372/24 таким, що не підлягає виконанню, заявник вказує те, що Львівським окружним адміністративним судом ухвалено рішення у справах №380/11372/24 та №380/25904/24, спір у яких був ідентичним. Вважає, що оскільки рішення суду у справі №380/25904/24 виконано відповідачем повністю і виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 143851,20 грн, то заявник вважає, що відсутні підстави знову виплачувати на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 143851,20 грн. на виконання рішення у справі №380/11372/24.
Колегія суддів наголошує, що виконання рішення суду у одній справі не може слугувати причиною для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання, у іншій справі.
Натомість, визнання виконавчого листа №380/11372/24 таким, що не підлягає виконанню, призведе до припинення обов'язку заявника щодо виконання рішення суду, яке набрало законної сили, і є не виконаним.
Заявником у поданій заяві не зазначено інших підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
За наведених обставин апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції, які покладені в основу рішення про задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, і приходить до висновку про скасування ухвали суду та відмови у задоволенні такої заяви.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 380/11372/24 скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні заяви ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш