09 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 161/21000/25 пров. № А/857/52952/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2025 року, ухвалене суддею Пахолюком А.М. у м. Луцьку у порядку письмового провадження у справі № 161/21000/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним дій, скасування рішення та стягнення моральної шкоди,
13 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив визнати протиправною і скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 за справою про адміністративне правопорушення від 03 жовтня 2025 року №4811, провадження у справі - закрити, визнати протиправними дії т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , стягнути моральну шкоду у розмірі 50000 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 29.09.2025 помічником начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , з правової роботи, ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 було складено протокол №4811 про адміністративне правопорушення відповідно до ч. 3 ст. 210 КУпАП (а.с. 24).
Із вказаного протоколу вбачається, що ОСОБА_1 29.09.2025 не прибув на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив вимоги ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.п. 2 п. 1 Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 . В поясненнях до протоколу позивач зазначив, що жодної повістки від відповідача він не отримував. Крім того, вказаним протоколом, який підписаний позивачем, останнього повідомлено про розгляд справи, який мав відбутися 03.10.2025 року о 10:00 год. за адресою: м. Луцьк, вул. Теремнівська, 85 А, каб. 101 (а.с. 24).
На підставі вказаного протоколу 03.10.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №4811 за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн (а.с. 11).
Вважаючи протиправними дії і рішення відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права, одночасно заявивши вимоги про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Так, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з частиною п'ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).
Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов'язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.
Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб'єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.
Згідно згаданих норм такі повноваження суд реалізує в разі встановлення факту порушення прав, свобод та інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який б гарантував повний захист прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Відповідно до частини 2 ст.6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч.1 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною 5 ст. 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Статтею 171 КАС України, яка регламентує порядок відкриття провадження у адміністративній справі, встановлено, що суддя після одержання позовної заяви, зокрема з'ясовує, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим, ст. 20 КАС України визначено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.
Так відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;
Згідно з ч. 2 ст. 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.
Колегія суддів зазначає, що віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства.
Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
Оскаржуване рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі ухвалене за правилами статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, якою регламентовано особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
При цьому за правилами частини 3 статті 286 цього Кодексу за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Водночас позивачем до суду додатково заявлено й інші вимоги, а саме про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача моральної шкоди, яка в розумінні статті 20 КАС України предметно підсудна окружним адміністративним судам.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.
З урахуванням зазначеного апеляційний суд дійшов переконання, що вирішення позовних вимог ОСОБА_1 у справі, що розглядається, судом першої інстанції здійснено з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтею 20 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Приписами частини 1 статті 318 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для розгляду за встановленою законом підсудністю до Волинського окружного адміністративного суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 311, 315, 318, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2025 року у справі №161/21000/25 - скасувати, а справу № 161/21000/25 направити для розгляду до Волинського окружного адміністративного суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк