Справа № 357/16601/25
Провадження № 2/375/97/26
09 лютого 2026 року
Рокитнянський районний суд Київської області у складі головуючого судді Антипенка В. П.,
за участю секретаря судового засідання: Голованової В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 30500 грн заборгованості за кредитним договором.
Зазначає, що 26.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір № 26.12.2024-100000686.
Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
Заборгованість за цим договором у сумі 30500,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту у сумі 10000 грн, відсотками - 14000,00 грн., комісії - 1500,00 грн. та неустойки у сумі 5000 грн, відповідач не погасив, внаслідок чого позивач, посилаючись на приписи ст. 512,514, 1082 ЦК України, звернувся до суду.
Ухвалою суду від 10.12.2025 провадження по справі було відкрито.
09.01.2026 представник відповідачки надіслав на адресу суду відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Свої заперечення представник мотивував тим, що матеріали справи не містять доказів утворення кредитної заборгованості, доказів перерахування коштів відповідачці. Лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 10.10.2025 представник відповідача вважає неналежним доказом, оскільки він не підписаний електронним цифровим підписом видавника документу.
Крім того, представник відповідача вказує на відсутність первинних документів, як доказів переахування коштів.
Представник відповідача також заперечив проти стягнення комісії, посилаючись на те, що кредитний договір не містить переліку супутніх послуг банку, за які встановлена комісія за надання кредиту.
Також представник заперечив проти стягнення неустойки, посилаючись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
19.01.2026 прадставник позивача подав відповідь на відзив, у якому просив задовольнити позовні вимоги.
Зазначив, що кредитний договір №26.12.2024-100000686 від 26.12.2024 укладений у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової.
Представник позивача також вказує на те, що стороною відповідача документи, що складають кредитний договір підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який надсилався у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий.
Відповідач не заперечує, що вказаний ним у кредитному договорі засіб зв'язку, (номер телефону) належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.
При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента-ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку.
Від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача.
Позивач також вказує на те, що проценти розраховуються у відповідності до бази розрахунку, тобто залишку непогашеного залишку від всієї суми [тіла] кредиту та нараховуються щодня протягом строку, на який надається кредит.
Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Листом ТОВ «УПР». Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу - iPay.
Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
За таких обставин, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.
26.01.2026 представник відповідачки на адресу суду надіслав заперечення на відповідь на відзив, у яких повністю заперечив проти задоволення позовних вимог.
Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.05.2024 у справі №545/1750/21, свої заперечення представник обгрунтовував тим, що сам факт існування електронного договору або скріншотів із сайту не є достатнім доказом. Сторона, яка посилається на електронний договір підписаний одноразовим ідентифікатором має довести:
факт реєстрації особи у відповідній системі;
факт отримання саме нею одноразового ідентифікатора (смс-коду чи пароля);
технічну можливість системи ідентифікувати користувача;
факт виконання умов договору (поставка товару, надання послуг, онлайн страхування чи кредитування).
Представник відповідача також вказує на те, що сам по собі розрахунок кредитної заборгованості не є належним доказом наявності такої заборгованості. Той факт, що Позивач не є банком, очевидно, не повинен створювати для Позивача привілеїв та преференцій щодо процесуального обов'язку доводити обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
На підставі вище викладеного представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позивач просив суд розглядати справу без участі їх представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, у разі повторної неявки відповідача в судове засідання не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач та її представник в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надавали.
Ураховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України,фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
26.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір № 26.12.2024-100000686 шляхом надання пропозиції на укладення договору з боку позикодавця, подання заявки позичальником та послідуючим її акцептуванням позикодавцем, за умовами якого товариство надає позичальнику кредит у розмірі 10000,00 грн .
Договором передбачено, що кредит надається строком на 140 днів. Дата надання кредиту 26.12.2024, дата повернення - 14.05.2025 (п. 4 заявки та п.3 акцепту). Процентна ставка становить: 1 % за день та застосовується у межах строку кредиту (п. 6 акцепту).
Договором також передбачено сплату комісії у сумі 1500,00 грн (п. 7 акцепту).
Договір укладено дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції.
Договір підписано позичальником одноразовим ідентифікатором.
Позивач вказує на те, що факт ідентифікації відповідачки також підтверджується інформацією центрального вузла системи BankID Національного банку України від 21.12.2024, яка містить інформацію про позичальника, саме ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 32)
Своїм листом від 10.10.2025 ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» повідомило, що кошти у сумі 10000 грн було зараховано відповідачу 26.12.2024.
Доказів погашення кредитної заборгованості матеріали справи не містять.
Оскільки відповідач не погасив кредитну заборгованість, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, судом враховано таке.
Відповідно до ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно положень статей 3,627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1ст. 1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст.3,12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За вимогами ЦПК України суди повинні враховувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, у пункті 141 Постанови від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнила свій висновок зроблений у іншій справі таким, що у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом»(стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Щодо факту укладення кредитного договору, суд зазначає таке.
За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідаччка через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «Споживчий центр» надіслало позивачці за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивачка і використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Суд звертає увагу на те, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачкою та відповідачем не був би укладений, а тому укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.
Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами у справі.
Надані позивачем на обґрунтування позовних вимог докази містять відомості про укладений між сторонами договір та погоджені сторонами умови щодо розміру кредиту, мети та строку кредитування, щодо процентів за користування кредитними коштами, їх розмір та порядку сплати.
Отже, суд дійшов висновку про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді суттєві умови договору, які визначені законом для такого виду договорів.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач довів на підставі належних та допустимих доказів обставини укладання сторонами в справі договору та погодження його істотних умов.
Виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних відносин.
Щодо доведеності факту перерахування коштів, суд зазначає таке.
Відповідач заперечував факт отримання кредитних коштів, посилаючись на недостатність доказів.
Позивач посилається на те, що факт перерахування коштів підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», а також факт ідентифікації відповідачки підтверджується інформацією центрального вузла системи BankID Національного банку України від 21.12.2024, яка містить інформацію про позичальника, саме ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 32).
Аналізуючи вказані докази, суд дійшов таких висновків.
Наданий позивачем як доказ ідентифікації особи відповідача через BankID під час укладення кредитного договору фрагменту документа (а.с. 32), суд не може взяти до уваги як належний доказ, оскільки вказаний документ не містить жодного підпису уповноваженої особи, в тому числі електронного, не скріплений печаткою, не містить реквізитів про особу, яка його склала та дати його складання, а отже не є офіційним документом. Крім того, дата 21.12.2024 не відповідає даті укладення договору, що спростовує доводи позивача про те, що цей документ створювався у зв'язку із укладенням кредитного договору від 26.12 2024.
Інформаційна довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не є належним доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 та свідчить лише про проведення банком платежу в системі на підставі договору з ТОВ «Споживчий Центр».
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог та заперечень в цивільному процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмету доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Суд звертає увагу, що позивачем у відповідному процесуальному порядку не заявлялось клопотання про витребування доказів на підтвердження обставин, на які посилається ТОВ «Споживчий центр», хоча у відповіді на відзив представник позивача і вказує на те, що дана інформація захищена банківською таємницею.
Отже, позивачем не доведено факту перерахування кредитних коштів відповідачці, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 258-259, 264-265, 268, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, місто Київ вул. Саксаганського,133А, код ЄДРПОУ 37356833.
відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Суддя В. П. Антипенко