Справа № 320/39598/25 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б.
09 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення коштів за податковим боргом,
Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 в якому просило стягнути з відповідача суму податкового боргу у сумі 253 463,73 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року провадження у справі закрито, оскільки з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції на продовження розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається судом з матеріалів справи, позивачем було прийнято податкові повідомлення-рішення зі сплати ПДФО (податку на доходи фізичних осіб), а саме:
- № 38053240206 від 25.04.2025 на загальну суму 340,00 грн;
- № 38057240206 від 25.04.2025 на загальну суму 42 326,52 грн.
Контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення зі сплати військового збору № 38048240206 від 25.04.2025 на загальну суму 18 777,21 гривень.
Також Головним управлінням ДПС у м. Києві застосовано до відповідачки штрафні санкції, у зв'язку з чим винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 38043240206 від 25.04.2025 на загальну суму 1020,00 грн;
- № 38035240206 від 25.04.2025 на загальну суму 8000,00 грн.
Відповідно до п. 56.1 ст.56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Водночас, як було встановлено судом першої інстанції, 30.09.2025 ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.05.2025 №38035240206, №38048240206, №38057240206, №38053240206, №38043240206 (справа № 320/48909/25).
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.
У разі виявлення наявності спору про право після відкриття провадження у справі за відповідною заявою, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного провадження, яким є провадження за заявою контролюючого органу в порядку ст.283 КАС України.
Таким чином, закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існую спір про право.
Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частин 1 та 2 ст. 283 КАС України провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо:
1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;
2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;
3) надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі;
4) зобов'язання керівника підприємства провести інвентаризацію основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, які перебували або перебувають під митним контролем чи використовувалися цим підприємством разом із товарами, які були поміщені у відповідний митний режим;
5) стягнення коштів за податковим боргом;
6) зобов'язання платника податків, який має податковий борг, укласти договір щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості цього платника на податковий орган;
7) встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України.
Колегія суддів звертає увагу на правові висновки, сформовані Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.02.2023 у справі № 640/17091/21, а саме:
«…Частиною першою статті 283 КАС України визначено, що провадження у справах за зверненням податкових і митних органів здійснюється на підставі заяви таких суб'єктів щодо вичерпного кола питань, встановленого цією ж нормою.
Згідно з частинами четвертою-п'ятою статті 283 КАС України суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо: 1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті; 2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.
При цьому, ані стаття 283 КАС України, ані інші статті у главі 11 §2 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» КАС України, не встановлюють можливості закриття судом першої інстанції провадження у спорах цієї категорії у випадку, якщо встановлено наявність спору про право після відкриття провадження. Це дає можливість стверджувати, що наявність спору про право повинна вбачатися саме на етапі вирішення питання про відкриття провадження і випливати з поданих контролюючим органом документів. На користь викладеного свідчить і інша, передбачена цією нормою, підстава для відмови у відкритті провадження - заявлення вимоги, що не передбачена частиною першою цієї статті.
Отже, за змістом статті 283 КАС України після відкриття провадження у справі за відповідною заявою суд першої інстанції може або її задовольнити, або відмовити у її задоволенні. Закриття судом першої інстанції провадження на підставі статті 238 КАС України для цієї категорії справ не передбачено».
Колегія суддів зазначає, що з огляду на частину першу статті 4 КАС України, звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про стягнення коштів за податковим боргом підпадає під поняття публічно-правового спору (пункт 2), а тому визначення цього терміну не дає підстав для висновку, що «публічно-правовий спір» є тотожним до терміну «спір про право»
За вказаних обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для застосування наслідків, передбачених п. 2 ч. 4 ст. 283 КАС України, не відповідають дійсним обставинам справи та є помилковими.
Відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі «Делькур проти Бельгії» висловлена позиція, що в демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Колегія суддів також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04.12.1995 р. по справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Таким чином, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватись таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням до суду першої інстанції, оскільки ухвала про закриття провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання предметної юрисдикції цієї справи.
Керуючись статтями 311, 312, 320, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Епель
суддя В.В.Файдюк