П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14286/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача - Бойка А.В., суддів - Тарновецького І.І., Шевчук О.А., розглянувши клопотання військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2025р. задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 року було залишено без руху та надано апелянту десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали суду для усунення недоліків поданої апеляційної скарги, шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду документу, що підтверджує сплату судового збору у встановленому Законом України “Про судовий збір» розмірі.
Апелянту роз'яснено, що у разі не усунення зазначених недоліків апеляційної скарги, відповідно до ст.169 КАС України, апеляційна скарга буде повернута скаржнику.
27.01.2026 року військова частина НОМЕР_1 подала до суду апеляційної інстанції клопотання про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі №420/14286/25.
В обґрунтування поданого клопотання апелянт посилався на те, що з введенням в країні воєнного стану значно збільшились витрати на озброєння, що призвело до зменшення видатків на сплату судового збору та збільшення звернень військовослужбовців до судів.
Апелянт посилався на те, що наразі у Міністерстві оборони України триває робота щодо пошуку додаткового фінансового ресурсу для забезпечення виконання судових рішень по КЕКВ 2800 “Інші поточні видатки», оскільки виділені асигнування на 2024 рік вичерпано.
Міністерством оборони України, з метою своєчасного забезпечення у 2024 році належних виплат військовослужбовцям Збройних Сил України, порушено питання перед Міністерством фінансів України, зокрема, щодо збільшення видатків на виконання судових рішень.
Апелянт посилався на те, що щодо фінансування видатків для виконання судових рішень по КЕКВ 2800 “Інші поточні видатки» після збільшення бюджетних асигнувань Міністерству оборони України будуть відкриті відповідні бюджетні призначення для повного забезпечення потреби, відповідно до наданих заявок.
Також апелянт зазначив, що військова частина НОМЕР_1 є державним органом, у зв'язку із чим, оплата судового збору здійснюється за заявою представника юридичної служби частини до фінансового відділу, який у свою чергу направляє заяву до органу вищої влади, тобто до фінансового управління Повітряних Сил Збройних Сил України ( АДРЕСА_1 ). З фінансового управління Повітряних Сил Збройних Сил України кошти направляються до органу державного казначейства, який в свою чергу вже здійснює оплату судового збору. Апелянт посилався на те, що оплата судового збору у військовій частині НОМЕР_1 досить довготривалий
процес та вказав, що 14.01.2026 року, помічником командира військової частин НОМЕР_1 з правової роботи ОСОБА_2 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 та начальника фінансово-економічної служби НОМЕР_1 була зареєстрована та направлена заява на
оплату судового збору за подачу апеляційної скарги по справі 420/14286/25 в сумі 1453,44 грн.
З огляду на зазначене апелянт просив відтермінувати оплату судового збору по вказаній
справі та надав гарантію оплати судового збору до 14.02.2026 року.
28.01.2026 року від позивача надішли заперечення на заяву військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору.
Позивач посилався на те, що у постанові Верховного Суду від 14.01.2021 року по справі №940/2276/18, сформовано правовий висновок щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору. Водночас, як зазначив позивач, у даній постанові в абзацах 34-45 також встановлено, що відстрочення сплати судового збору можливо застосувати до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. В свою яергу в даній справі саме позивач захищає свої права, а позов виник через неналежне ставлення до своїх обов'язків відповідачем та порушенням цим прав позивача.
Позивач вважає, що відповідач не може посилатися на те, що має право на відстрочення сплати судового збору, оскільки саме його дії (бездіяльність) призвели до потреби в судовому вирішенні справи.
Крім іншого позивач також вказував на те, що відповідач мав можливість подати заявку на виплату судового збору як пропозицію щодо потреби в коштах для забезпечення претензійної діяльності ще під час отримання рішення суду першої інстанції, чи в кінці 2025 року, однак цього не зробив.
Розглянувши подане апелянтом клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України “Про судовий збір», судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Суд зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим. Це допускається, оскільки право доступу до суду за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб. Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своїй практиці неодноразово зауважував, що вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тобто, апелянт, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи, та як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна була забезпечити неухильне і своєчасне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно форми та змісту апеляційної скарги й вчинити залежні від нього дії з використанням усіх наявних засобів та можливостей, передбачених законодавством.
Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а тому кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі.
Відтак, органи влади, що діють як суб'єкти владних повноважень від імені Держави та є учасниками процесу, мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не повинні допускати затримки та невиправданого зволікання при виконанні своїх процесуальних обов'язків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19 зазначала, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.
Відповідач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав і обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб'єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене її фінансування, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не є підставою для відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судових витрат останнього, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно.
Таким чином, особа, яка звертається до суду апеляційної інстанції, повинна дотримуватися вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги та вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання такого обов'язку.
В даному випадку відповідач вказані вимоги процесуального закону не дотримав. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що заявником не надано доказів, які б містили безсумнівні відомості про час і обсяг очікуваних надходжень на рахунок скаржника, призначених для сплати судового збору, й підтверджували б виникнення у нього можливості сплатити такий збір упродовж іншог строку, зокрема до 14.02.2026 року.
З огляду на наведене суд вважає, що клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору з наведених ним підстав задоволенню не підлягає.
Частиною 2 статті 298 КАС України встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно вимог ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Таким чином, зважаючи на те, що скаржником не виконано вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, колегія суддів доходить висновку, що у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору слід відмовити, апеляційну скаргу - повернути скаржнику.
У поданій 27.01.2026 року заяві апелянт також просив поновити військовій частині НОМЕР_1 строк на апеляційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року.
В свою чергу колегія суддів зазначає, що підставою для залишення поданої апеляційної скарги без руху була несплата апелянтом судового збору.
Апеляційна скарга на рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 р. була поданавійськовою частиною НОМЕР_1 засобами підсистеми "Електронний суд" 09.01.2026 року, тобто з дотриманням тридцятиденного строку, визначеного ст. 295 КАС України.
Враховуючи викладене підстави для розгляду поданого військовою частиною клопотання відсутні, а тому воно підлягає поверненню без розгляду.
Керуючись ст. ст. 169, 243, 248, 250, 298, 325, 328, 329 КАС України, суд -
Відмовити у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі №420/14286/25.
Клопотання військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 р. у справі №420/14286/25 повернути без розгляду.
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 р. у справі №420/14286/25, - повернути апелянту.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук