Справа № 521/12087/25
Номер провадження:1-кс/521/587/26
09 лютого 2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Хаджибейського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , з секретарем ОСОБА_2 , за участю слідчої ОСОБА_3 , розглянувши у судовому засіданні клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції N?1 Одеського районного управління поліції N? l ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 ,яке погоджене прокурором Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.05.2025 року за № 12025162470000728, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КПК України,
Слідчий слідчого відділення відділу поліції N?1 Одеського районного управління поліції N? l ГУНП в Одеській області звернувся до слідчого судді Хаджибейського районного суду міста Одеси з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.05.2025 року за № 12025162470000728, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України
В обґрунтування клопотання зазначено, що в ході допиту потерпіла ОСОБА_5 пояснила, що вона є власницею автомобіля марки «Mitsubishi Lancer, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2010 р.в., н.з. НОМЕР_2 , який придбала за власні кошти з метою подальшої передачі його в оренду для отримання доходу.
У подальшому, після придбання автомобіля вона домовилась із ОСОБА_6 щодо організації реєстрації транспортного засобу та його подальшої передачі в оренду третім особам. Автомобіль було передано для оформлення необхідних документів та підготовки до експлуатації. У подальшому транспортний засіб був переданий орендарю - ОСОБА_7 для використання на умовах оренди з щомісячною оплатою. Протягом певного часу орендна плата потерпілій надходила, однак згодом виплати припинилися. Після цього вона неодноразово намагалася з'ясувати причини затримки платежів та повернення автомобіля, однак зв'язок із зазначеними особами ускладнився, а згодом був втрачений. Крім того, пояснила, що встановлені на автомобілі засоби відстеження перестали передавати інформацію про місцезнаходження транспортного засобу.
Заявниця зазначила, що будь-яких договорів відчуження автомобіля, а також згоди на його подальше використання без її відома та дозволу вона не надавала. Автомобіль їй повернуто не було, документи та ключі вона не отримала.
На запит отримано відповідь від Територіального сервісного центру МВС N? 5141 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях щодо автомобіля MITSUBISHI LANCER, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2010 р.в. 04.10.2024 в ТСЦ N? 5141 проведено перереєстрацію автомобіля на ім'я ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу та договору комісії, виданих ТОВ «Автоконсалтинг Україна».
Автомобіль марки «Mitsubishi Lancer, vin: НОМЕР_1 , 2010 р.в, н.з НОМЕР_3 відповідно до постанови слідчого від 23.07.2025 визнано речовим доказом на підставі ст. 98 КПК України у кримінальному провадженні, оскільки він є предметом кримінально протиправних дій.
Зазначений транспортний засіб має суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, накладення арешту на автомобіль потрібне для позбавлення власника можливості відчужувати вказане майно, щоб в ході подальшого розслідування мати можливість експертного дослідження та збереження речового доказу.
Якщо на транспортний засіб не буде накладено арешт, існує реальна загроза відчуження, зміни або знищення вказаного майна, його втрата може потягти втрату доказової бази у кримінальному провадженні.
Підставою для накладення арешту на майно, відповідно до ч. 2 ст.170 КПК України є збереження речових доказів.
Слідча в судовому засіданні підтримала клопотання, просила задовольнити, до справи долучила клопотання власника майна про накладення арешту на зазначений автомобіль.
Дослідивши матеріали справи, суть клопотання, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. За змістом ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цього Кодексу, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу).
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст.173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно. Отже, наведеною вимогою законодавства передбачено зазначення в ухвалі слідчого судді лише заборони та обмеження щодо розпорядження або користування майном, тому слідчий суддя із врахуванням вимог клопотання слідчого про арешт майна із забороною користування, розпорядження та відчуження, приходить до висновку про зазначення в ухвалі слідчого судді заборони розпорядження та користування майном.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-173 КПК України, слідчий суддя-
Клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції N?1 Одеського районного управління поліції N? l ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджене прокурором Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.05.2025 року за № 12025162470000728, - задовольнити.
Накласти арешт на на транспортний засіб марки «Mitsubishi Lancer, vin: НОМЕР_1 , 2010 р.в., н.з НОМЕР_4 , що належить: ОСОБА_5 .
Заборонити розпоряджатись та користуватись зазначеним майном до прийняття рішення у кримінальному провадженні.
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга, на ухвалу слідчого судді, може бути подана, безпосередньо до суду апеляційної інстанції, протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1