09 лютого 2026 р. Справа № 520/26999/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 06.11.25 по справі № 520/26999/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Чернівецькій області), в якій просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати з 04.02.2024 позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 15.06.1981 по 31.08.1981, з 06.02.1986 по 11.04.1987, з 12.10.1992 по 16.11.1993, з 13.09.1995 по 20.08.2001, період проживання разом з чоловіком-військовослужбовцем з 14.07.1989 по 15.05.1992, у місцевості, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю, та період отримання матеріальної допомоги в період професійного навчання з 30.09.2008 по 04.01.2009.
В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 12.04.2024 № 204950021785, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком з мотивів недостатності страхового стажу, оскільки трудовою книжкою позивача у повному обсязі підтверджено всі спірні періоди трудової діяльності, а допущення роботодавцем певних недоліків при її оформленні не може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Також, просила врахувати, що згідно із частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Тобто, відповідач мав всі можливості для сприяння позивачеві в призначенні пенсії, однак не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, якщо такі були необхідні, на думку відповідача, стосовно періодів роботи позивача.
Щодо відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 12.10.1992 по 16.11.1993, з 13.09.1995 по 20.08.2001 на території Республіки Білорусія вказувала, що в силу статті 16 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995 (далі - Угода від 14.12.1995) права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації, а тому припинення участі Республіки Білорусь в Угоді від 14.12.1995 так само, як і вихід України з неї, не є підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу.
Наполягала на наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду проживання її, як дружини військовослужбовця, з чоловіком у місцевості, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю з 14.07.1989 по 15.05.1992, оскільки наданою ОСОБА_1 довідкою № 246 від 15.05.1992, виданою командиром військової частини ПП НОМЕР_1 , у повному обсязі підтверджено всі необхідні дані, для зарахування такого періоду до страхового стажу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/26999/24 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Центральна площа, 3, місто Чернівці, Чернівецька область, 58002, код ЄДРПОУ: 40329345) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 12.04.2024 № 204950021785 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі, зарахувавши до стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.06.1981 по 31.08.1981, з 06.02.1986 по 11.04.1987, з 12.10.1992 по 16.11.1993, з 13.09.1995 по 20.08.2001, період проживання разом з чоловіком-військовослужбовцем з 14.07.1989 по 15.05.1992, в місцевості, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю, та період отримання матеріальної допомоги в період професійного навчання з 30.09.2008 по 04.01.2009 згідно з трудовою книжкою від 28.04.1987 серії НОМЕР_3 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі №520/26999/24 та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки при опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком, органом Пенсійного фонду України розраховано стаж, який склав 20 років 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.
У свою чергу, зарахування періодів трудової діяльності ОСОБА_1 з 15.06.1981 по 31.08.1981 є неможливими, оскільки у трудовій книжці відсутній запис про звільнення з роботи; з 06.02.1986 по 11.04.1987 - через відсутність назви установи при прийнятті на роботу; період отримання матеріальної допомоги на період професійного навчання з 30.09.2008 по 04.01.2009, оскільки відсутня дата початку виплати допомоги; періоди роботи з 12.10.1992 по 16.11.1993, з 13.09.1995 по 20.08.2001, через припинення Україною участі в Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої в м. Києві 14.12.1995.
Крім того, зазначив, що період перебування позивача у військовій частині згідно з довідкою №246 від 15.05.1992, з 14.07.1989 по 15.05.1992 зарахуванню до страхового стажу не підлягає, оскільки період проживання дружини військовослужбовця з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками, виданими командирами (начальниками) військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, підприємств, установ і організацій, або довідками, що видаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 1058 від 27.09.2022, які позивачем не надавалися.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції (рішення підлягає перегляду в частині задоволення позову), доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 12.04.2024 звернулася до територіального органу Пенсійного Фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду заяви позивачу за принципом «екстериторіальності» рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 19.04.2024 №204950021785 було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку відсутністю необхідного загального страхового стажу (31 рік).
З вказаного рішення вбачається, що відповідно до наданих документів, загальний страховий стаж позивача склав 20 років 10 днів. Відповідач до страхового стажу позивача не зарахував:
- період роботи з 15.06.1981 по 31.08.1981 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки відсутній запис про звільнення з роботи;
- період роботи з 06.02.1986 по 11.04.1987 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки відсутня назва установи при прийнятті на роботу;
- періоди роботи з 12.10.1992 по 16.11.1993, з 13.09.1995 по 20.08.2001 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки, на думку органу ПФУ, до страхового стажу зараховують періоди роботи на території Республіки Білорусія по 31.12.1991. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Києві 14.12.1995, припинила свою дію для України 23.12.2023;
- період проживання дружини військовослужбовця з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю з 14.07.1989 по 15.05.1992 на підставі довідки №246 від 15.05.1992, у зв'язку з відсутністю довідки, яка передбачена додатком № 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній;
- період отримання матеріальної допомоги на період професійного навчання з 30.09.2008 по 04.01.2009 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки відсутня дата початку виплати допомоги.
Не погодившись з оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 12.04.2024 № 204950021785, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та протиправності не зарахування відповідачем спірних періодів роботи позивача до її страхового стажу, оскільки відсутність у трудовій книжці інформації про назву установи при прийнятті на роботу, дати звільнення з роботи та дати початку виплати допомоги не може мати для ОСОБА_1 відповідальність у вигляді позбавлення права на такий страховий стаж.
Щодо підстав для не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 12.10.1992 по 16.11.1993, з 13.09.1995 по 20.08.2001 суд першої інстанції зазначив, що припинення дії Угоди про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення не може мати зворотної сили та розповсюджуватись на період трудової діяльності позивача з 12.10.1992 по 16.11.1993 та з 13.09.1995 по 20.08.2001 на території республіки Білорусь.
Також, судом враховано, що долученою до матеріалів справи довідкою від 15.05.1992 № 246, підтверджено, що разом із ОСОБА_2 проживала дружина ОСОБА_1 , яка не працювала у зв'язку із неможливістю працевлаштування, а тому зроблено висновок про можливість зарахування такого періоду до страхового стажу позивача.
З огляду на те, що позовні вимоги щодо здійснення перерахунку і виплати позивачу пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV є передчасними, суд відмовив у їх задоволенні.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.06.1981 по 31.08.1981, з 06.02.1986 по 11.04.1987, з 12.10.1992 по 16.11.1993, з 13.09.1995 по 20.08.2001, період проживання разом з чоловіком-військовослужбовцем з 14.07.1989 по 15.05.1992, в місцевості, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю, та період отримання матеріальної допомоги за період професійного навчання з 30.09.2008 по 04.01.2009 згідно з трудовою книжкою від 28.04.1987 серії НОМЕР_3 , з урахуванням висновків суду у цій справі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення переглядається в частині задоволення позову), колегія суддів виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.
На виконання вимог частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За визначенням, наведеним у частині першої статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що станом на дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком позивач досяг 60 років. Отже, для призначення пенсії за віком страховий стаж позивача повинен бути не менше 31 року.
Приписами частини 1 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-ІV).
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року по справі № 171/843/17.
Дослідивши трудову книжку позивача серії НОМЕР_3 , колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 :
з 15.06.1981 по 31.08.1981 - прийнята на роботу та працювала в овочевій бригаді в радгосп «Пісочинський» з наступним вступом до інституту;
з 01.09.1981 по 23.01.1986 - навчалася в Харківському сільськогосподарському інституті ім. Докучаєва;
з 06.02.1986 - прийнята в радгосп «Пісочинський» економістом та 11.04.1987 - звільнена у зв'язку з виїздом в інше місце;
з 12.10.1992 прийнята гардеробником в Республіці Білорусь та 16.11.1993 - звільнена за власним бажанням;
з 13.09.1995 прийнята лаборантом в Республіці Білорусь по 20.08.2001 - звільнена за власним бажанням.
Покликання відповідача на наявність неточностей у оформленні трудової книжки колегія суддів відхиляє, оскільки в силу позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що право позивача на зарахування спірного періоду до страхового стажу не повинно бути обмежено обставинами, незалежними від нього, а саме наявність неточностей у трудовій книжці.
Таким чином, трудовою книжкою позивача у повному обсязі підтверджено його трудову діяльність за вказаний період.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Порядку 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема:
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.
Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні періодів роботи до страхового стажу.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі № 127/8001/17.
Колегія суддів відхиляє викладені у апеляційній скарзі доводи про неможливість зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду отримання матеріальної допомоги з 30.09.2008 по 04.01.2009, через відсутність дати початку виплати допомоги, так як записами трудової книжки НОМЕР_3 та довідкою від 19.06.2024 № 192, яка видана Харківською філією Харківського обласного центру зайнятості, підтверджується що з 30.09.2008 по 04.01.2009 позивач отримувала матеріальну допомогу в період професійного навчання відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пункту 5 Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації від 20.11.2000 № 308.
Щодо не зарахування періоду роботи з 12.10.1992 по 16.11.1993, з 13.09.1995 по 20.08.2001 через припинення Україною участі в Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої в м. Києві 14.12.1995, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
14.12.1995 між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь підписано Угоду про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода від 14.12.1995).
Відповідно до статті 2 Угоди від 14.12.1995, ця Угода регулює питання державного пенсійного забезпечення громадян, які постійно проживали на території однієї Договірної Сторони і переїхали на постійне проживання на територію іншої Договірної Сторони, та охоплює нижчеперераховані види державних пенсій: пенсії за віком; пенсії по інвалідності; пенсії за вислугу років; пенсії в разі втрати годувальника.
Статтею 6 Угоди від 14.12.1995 визначено, що при призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.
Згідно із статтею 16 Угоди від 14.12.1995, кожна Договірна Сторона має право денонсувати цю Угоду, повідомивши письмово про це іншу Договірну Сторону. Дія цієї Угоди припиняється з дня, вказаного у повідомленні, але не раніше ніж через шість місяців з дня, наступного за днем отримання повідомлення.
Права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.
Законом України «Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення» від 29 травня 2023 року № 3117-IX, Верховною Радою України постановлено, зокрема, денонсувати Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинену 14 грудня 1995 року в м. Києві та ратифіковану Законом України від 22 листопада 1996 року № 546/96-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 5, ст. 30).
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що на час трудової діяльності ОСОБА_1 у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи на території Республіки Білорусь.
За таких обставин, посилання відповідача на ту обставину, що з 29.05.2023 Україна припинила участь в Угоді є недоречним, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до вказаної дати. Крім того, з урахуванням статті 16 Угоди, права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.
Схожі висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 18.11.2024 по справі № 340/4436/23.
Колегія суддів наголошує, що періоди роботи позивача на території Республіки Білорусь, які вона просила зарахувати до страхового стажу, мали місце до введення воєнного стану в Україні, а тому такі події не можуть впливати на пенсійні права позивача.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у пенсійного органу підстав для не зарахування періодів роботи на території РБ до страхового стажу та вважає підтвердженим факт трудової діяльності ОСОБА_1 з 12.10.1992 по 16.11.1993, з 13.09.1995 по 20.08.2001.
Стосовно періоду проживання дружини військовослужбовця з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю з 14.07.1989 по 15.05.1992 на підставі довідки № 246 від 15.05.1992, колегія суддів зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок № 637).
Пунктом 13 Порядку встановлено, що період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток №4), виданими командирами (начальниками) військових частин, військових навчальних закладів на підставі документів, які підтверджують зазначений період.
При цьому для дружини військовослужбовця, звільненого з військової служби, період проживання до 01.01.2004 з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками, які видаються військовими комісаріатами, за період проживання:
- у гарнізонах, розташованих за кордонами колишнього СРСР та України, - на підставі особової справи звільненого військовослужбовця та документів про перетин державного кордону дружиною військовослужбовця;
- у гарнізонах, розташованих у межах колишнього СРСР, України та країн - членів Співдружності незалежних держав, - на підставі особової справи звільненого військовослужбовця, довідки місцевих органів влади про період фактичного проживання (реєстрації, прописки) дружини військовослужбовця у відповідній місцевості та довідки установи державної служби зайнятості про неможливість працевлаштування дружини військовослужбовця за спеціальністю у відповідній місцевості.
Період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) після 01.01.2004 з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, зараховується до страхового стажу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З долученої до матеріалів справи довідки від 15.05.1992 № 246, вбачається, що чоловік позивача, капітан ОСОБА_2 , проходив дійсну військову службу в Німеччині. Довідкою підтверджено, що разом із ОСОБА_2 у період з 14.07.1989 по 15.15.1992 проживала також дружина ОСОБА_1 , яка не працювала у зв'язку із неможливістю працевлаштування по спеціальності.
Вказана довідка видана для пред'явлення в орган соціального забезпечення для призначення пенсії на підставі наказу по СССР № 27-1990 р., а також засвідчена печаткою та підписом командира військової частини.
Відтак, дослідивши довідку від 15.05.1992 № 246, колегією суддів встановлено, що остання містить всі необхідні реквізити, передбачені Порядком № 637.
З огляду на вказане, та те, що відповідальність за складання вказаних довідок покладається на військові комісаріати (наразі територіальні центри) та не може перекладатись на дружину військовослужбовця, звільненого з військової служби, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування періоду проживання позивача, як дружини військовослужбовця з 14.07.1989 по 15.15.1992 у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, до страхового стажу відповідно до Закону № 1058-IV.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Суд апеляційної інстанції враховує, що єдиним органом до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права, зокрема, на призначення пенсії є територіальний орган Пенсійного фонду до якого особа звернулася з відповідною заявою. При цьому, за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим.
Однак, відповідачем не надавалась оцінка наявності чи відсутності підстав для призначення позивачу пенсії та достатності страхового стажу у разі зарахування спірних періодів його трудової діяльності до страхового стажу.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень у спірних відносинах, не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 44 Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі, зарахувавши до стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.06.1981 по 31.08.1981, з 06.02.1986 по 11.04.1987, з 12.10.1992 по 16.11.1993, з 13.09.1995 по 20.08.2001, період проживання разом з чоловіком-військовослужбовцем з 14.07.1989 по 15.05.1992 в місцевості, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю, та період отримання матеріальної допомоги в період професійного навчання з 30.09.2008 по 04.01.2009 згідно з трудовою книжкою від 28.04.1987 серії НОМЕР_3 .
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/26999/24 в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко