09 лютого 2026 р. Справа № 480/1051/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2025, головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 10.11.25 по справі № 480/1051/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій просив:
-визнати протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії № 183250007425 від 16.01.2024;
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального трудового стажу позивача періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 ;
зобов'язати відповідача зарахувати до загального трудового стажу позивача 4 роки 10 місяців 27 днів згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 28.12.2023 № 89.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.01.2024 № 183250007425.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком від 11.01.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про обрання судом першої інстанції неналежного способу захисту прав позивача з огляду на помилковість висновків суду першої інстанції в частині обставин спірних правовідносин сторін, встановлених під час розгляду справи.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що в діях органу Пенсійного фонду не вбачається протиправних дій щодо позивача, розрахунок стажу позивачу проведено згідно з вимогами чинного законодавства.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення в цій частині ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 04.08.2023 позивач є учасником бойових дій.
На титульній сторінці трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 зазначено прізвище - ОСОБА_2 , ім'я - ОСОБА_3 , по батькові - ОСОБА_4 ''закреслено та дописано ОСОБА_5 ''.
Відповідно до записів трудової книжки позивач: у період з 01.09.1979 до 22.07.1982 навчався у міськпродтехучилищі № 3 м. Полтави; 26.07.1982 прийнято в цех експлуатації помічником машиніста тепловозу Локомотивного депо м. Полтави Південної залізниці; 26.10.1983 звільнено з роботи у зв'язку з призовом на військову службу; у період з 10.11.1983 до 15.12.1986 позивач проходив військову службу в армії в районах Крайньої півночі; 13.03.1987 прийнято в цех КСП на ділянку 3 учнем збирача корпусів маталевих суден Виробничого об'єдання ''Північне машинобудівне підприємство''; 28.05.1987 переведено в цех 11 на ділянку 92 електромонтером з ремонту та обслуговування 3 розряду; 01.09.1989 присвоєно 4 розряд електромонтера з ремонту та обслуговування 11 цеху; 03.06.1991 звільнено за власним бажанням; 16.05.1995 прийнятий в службу механіка слюсарем-ремонтником 4 розряду - електриком Роменського міжгосподарського комбікормового заводу; 21.09.1995 звільнено за власним бажанням; 02.11.1995 прийнятий в Роменський район електичних мереж електромонтером з ремонту та монтажу кабельних ліній 3 розряду; 01.07.1997 звільнено за власним бажанням.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 29.12.2023 № 89 позивача з 28.12.2023 виключено зі списків особового складу в/ч. Зазначено, що вислуга позивача у Збройних силах України становить 4 роки 10 місяців 27 днів.
11.01.2024 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на загальних умовах.
За результатами розгляду заяви позивача відповідач прийняв рішення від 16.01.2024 за № 183250007425 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, а саме у зв'язку з відсутінстю у позивача необхідного страхового стажу (30 років).
У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 7 років 6 місяців 28 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди згідно з трудовою книжкою, оскільки зміни у по батькові на титульному аркуші проведено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (відсутня підстава). Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, які видані на підставі первинних документів.
Позивач з таким рішенням відповідача не погодився та звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.01.2024 № 183250007425 не відповідає критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправним, а тому дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 11.01.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.
Згідно із п. 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із п.п. 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. № 162 (яка діяла на час заповнення трудової книжки позивача), заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що при звільненні робітника всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Обов'язок щодо заповнення трудової книжки покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника.
Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 р. в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. в справі №159/4315/16-а.
Суд апеляційної інстанції вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Щодо кратності зарахування періоду проходження військової служби до страхового стажу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до норми ст.57 Закону ''Про пенсійне забезпечення'' військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
Згідно з ч.1 ст.8 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пп.1 п.3 постанови КМУ від 17.07.1993 № 393 до вислуги років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зараховується на пільгових умовах: особам, зазначеним в абз.1 пункту 1 цієї постанови, - один місяць служби за три місяці часу проходження служби, протягом якого особа брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану.
Отже, для призначення пенсій за віком на загальних умовах приймається до уваги тільки календарна вислуга, тобто вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів, а для визначення розміру військової пенсії за вислугу років вислуга розраховується на пільгових умовах, зокрема, один місяць служби за три місяці - участь у бойових діях у воєнний час.
Колегія суддів зазначає, що періоди проходження позивачем військової служби, протягом яких позивач брав безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану повинні бути враховані до загального страхового стажу позивача у повній кількості календарних днів та не зараховуються у трикратному розмірі до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на загальних умовах.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.01.2024 № 183250007425 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до загального трудового стажу позивача періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 та зарахувати до загального трудового стажу позивача 4 роки 10 місяців 27 днів згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 28.12.2023 № 89, колегія суддів зазначає таке.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Разом з цим дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів зазначає, що відповідач з урахуванням висновків суду, а саме щодо обов'язку відповідача враховувати періоди згідно з записами трудової книжки позивача та щодо обов'язку відповідача врахувати до страхового стажу позивача в однократному розмірі період проходження позивачем військової служби, під час якої позивач виконував бойові задачі, ще не приймав рішення, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 11.01.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вуважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 по справі № 480/1051/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк