Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба
09 лютого 2026 р. Справа № 440/13479/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/13479/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022-2024 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 29.08.2025 відповідно до ч.2 ст.40 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022-2024 роки, урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що пенсійний орган безпідставно обчислив пенсію за віком у 2025 році із застосуванням збільшеного показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2014-2016 роки, адже до цього він отримував пенсію за вислугу років на підставі норм Закону України "Про пенсійне забезпечення", а із заявою про призначення пенсії згідно норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у серпні 2025 року звернувся вперше.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з 29.08.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2022, 2023, 2024 роки) у розмірі 15057,09 грн, та провести виплату з урахуванням фактично сплачених сум.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в межах спірних правовідносин не відбулось події первинного призначення пенсії, а здійснено переведення позивача на інший вид пенсії. Посилаючись на приписи частини 1 статті 40 Закону № 1058-IV, вважав, що при переведенні позивача з одного виду пенсії на інший застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії. Враховуючи, що право на призначення пенсії було використано в 2016 році, для застосування при переведенні на пенсію за віком показника середньої заробітної плати в Україні за 2022-2024 роки, який враховується при призначенні пенсій у 2025 році, відсутні підстави, оскільки це суперечить вимогам статті 45 Закону №1058. Обчислення та виплата пенсії відповідає вимогам чинного законодавства.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України).
Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачу з 23.02.2016 була призначена пенсія за вислугу років, як робітнику локомотивних бригад, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" /а.с. 11, 39-42/.
29.08.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 31-32/.
На підставі поданої заяви позивача з 29.08.2025 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком та здійснено перерахунок пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2014-2016 роки (3764,40 грн), збільшеного на індекс інфляції за 2019-2025 роки (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115 = 8913,83 грн) /а.с. 38, 44/.
У вересні 2025 року позивач звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із заявою про перерахунок пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022-2024 роки.
Відповідач у листі від 26.09.2025 повідомив, що при розрахунку розміру пенсії за віком з 29.08.2025 застосовано збільшений показник середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки у розмірі 8913,83 грн, як те визначено частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; підстав для врахування при розрахунку заробітку для призначення пенсії середньої заробітної плати в Україні у 2022-2024 роках немає, оскільки до призначення пенсії за віком позивачу у 2016 році призначалась пенсія за вислугу років /а.с. 9-10/.
Не погодившись з такою позицією пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що при обчисленні позивачу пенсії за віком з 29.08.2025 року на підставі норм Закону № 1058-IV пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням саме цього виду пенсії, тобто, за 2022-2024 роки.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон №1058. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058 передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Разом із цим, статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (надалі - Закон № 1788-ХІІ) (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за вислугу років) було передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до пункту "а" статті 55 Закону № 1788-ХІІ робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
У свою чергу, за змістом частини першої статті 26 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на момент переведення позивача на пенсію за віком) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 01 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 01 січня 2028 року - не менше 35 років.
Частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Згідно з абзацом другим частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз положень частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV свідчить про те, що зазначеною нормою регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника), на інший. Показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як встановлено з матеріалів справи, позивачу у 2016 році призначено пенсію за вислугу років відповідно до норм Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон №1058, за призначенням пенсії за віком відповідно до якого позивач звертався 29.08.2025.
З урахуванням наведеного, при обчисленні пенсії за віком з 29 серпня 2025 року відповідач мав урахувати показник середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15), який дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.
Вказана правова позиція Верховного Суду України підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17, а також Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 265/7301/16-а, від 09 грудня 2019 року у справі № 265/5293/17, від 02 березня 2020 року у справі № 175/4084/16-а(2-а/175/86/16).
Таким чином, при обчисленні позивачу пенсії за віком з 29.08.2025 на підставі норм Закону № 1058-IV пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням саме цього виду пенсії, тобто за 2022-2024 роки.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що пенсійний орган при обчисленні позивачу пенсії за віком у 2025 році пенсії за віком відповідно до Закону №1058 мав врахувати застосувати середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), як того вимагає ч. 2 ст. 40 цього Закону.
За цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи і заперечення сторін по справі, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 по справі № 440/13479/25 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло