09 лютого 2026 р. Справа № 520/16695/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.12.25 по справі № 520/16695/25 за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виплаченого 30.05.2025 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі № 520/18432/24 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплаченого 30.05.2025 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі № 520/18432/24 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виплаченого 30.05.2025р. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі № 520/18432/24, посилаючись на ст.116, ст.117 КЗпП.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов'язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відповідно обрахунок середнього заробітку проводиться за кожною здійсненою роботодавцем виплатою окремо, що проігноровано судом першої інстанції.
Позивач вказує, що у справі №520/18433/24 на яку посилається суд першої інстанції вирішувалося питання виплати середнього заробітку виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі № 520/199/24, при цьому розмір середнього заробітку був розрахований із застосуванням принципу співмірності, а не в повному обсязі.
Однак у даній справі предметом спору є питання виплати середнього заробітку виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі № 520/18432/24. Тобто, позивач стверджує, що предмет та підстави звернення позивача до суду у справі № 520/18433/24 та у даній справі є різними та стосуються різних виплат.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно з витягу з наказу Головного управління ДСНС України у Харківській області (по особовому складу) від 29.09.2017р. за № 491 ОСОБА_1 з 29 вересня 2017 року виключено із кадрів ДСНС України та всіх видів забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024р. по справі №520/18432/24 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення передбаченої частиною другою статті 129 Кодексу цивільного захисту України за 2015, 2016, 2017 роки; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не врахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої пунктом 7 розділу XV Інструкції «про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2015 року №475; зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої частиною другою статті 129 Кодексу цивільного захисту України за 2015, 2016, 2017 рік з урахуванням індексації грошового забезпечення в тому числі виплаченої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі № 520/199/24; зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої пунктом 7 розділу XV Інструкції «про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2015 року №475 з урахуванням індексації грошового забезпечення в тому числі виплаченої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі № 520/199/24.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2025 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 залишено без змін.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 30.05.2025р. було виконано вищевказане рішення та перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 34 822,26 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 30.05.2025р. №F79FQEE63N3Q4NA8.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення, що є неприпустимим.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з таких підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено з матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби 29.09.2017р., а виплату належних йому при звільненні сум грошового забезпечення проведено зокрема, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024р. у справі № 520/18432/24 - 30.05.2025.
Отже, у зв'язку із звільненням позивача з кадрів ДСНС України, у роботодавця залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні правовідносини публічної служби).
Натомість, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що питання невиплати відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 вже було предметом судового розгляду в межах іншої справи.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі № 520/18433/24 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2017 року по 28.06.2024 року, зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2017 року по 28.06.2024 року в сумі 208051,29 грн. (двісті вісім тисяч п'ятдесят одна гривня 29 копійок) , в тому числі за період з 30.09.2017 по 18.07.2022 року в розмірі 158018,01 грн., та з 19.07.2022 по 28.06.2024 року в розмірі 50033,28 грн.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2025р. рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025р. змінено, викладено третій абзац резолютивної частини в наступній редакції: "Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2017 року по 28.06.2024 року в сумі 174604,04 грн. (сто сімдесят чотири тисячі шістсот чотири гривні чотири копійки), в тому числі за період з 30.09.2017 по 18.07.2022 року в розмірі 158018,01 грн., та з 19.07.2022 по 28.06.2024 року в розмірі 16586,03 грн.".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 залишено без змін.
Таким чином, у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/18433/24 на відповідача покладено обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за періоди 30.09.2017 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 28.06.2024, який включає у себе період, що є предметом спору у цій справі, в тому числі шестимісячний період, що передбачений чинною редакцією статті 117 КЗпП України.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновки Великої палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, в якому серед іншого зазначено:
« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Відтак, право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні було захищене в судовому порядку в межах справи № 520/18433/24 шляхом множення розміру середньоденної заробітної плати позивача на кількість днів затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що стаття 117 КЗпП України не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат, які належать працівнику на день звільнення. Право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані, або щодо яких існує спір про їх розмір.
Звернувшись до суду вперше з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач реалізував надане йому право притягти відповідача до відповідальності на підставі ст. 117 КЗпП України, а питання нарахування середнього заробітку за період, що є предметом розгляду у цій справі, вже було вирішено в судовому порядку в межах справи № 520/18433/24.
Таким чином, враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у справі № 520/18433/24 відбулося з врахуванням обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних дні (з 19.07.2022 по 19.01.2023) та із застосуванням принципу співмірності, колегія суддів не вбачає підстав для повторного стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На переконання колегії суддів, у зв'язку із наявністю нового факту затримки розрахунку у позивача не виникає право на повторне стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за аналогічні шість місяців, оскільки такий підхід до обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, знівелює трактування статі 117 КЗпП України.
Тому, повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення, що є неприпустимим.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 по справі № 520/16695/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий