06 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа №440/10077/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати повідомлення від 02.07.2025 № 2287/1827 та протокольне рішення (протокол) від 14.06.2025 № 57 Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо відмови у наданні відстрочки ОСОБА_1 , відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію";
- зобов'язати Комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву від 14.05.2025 вх. № 2932 та документи ОСОБА_1 щодо отримання відстрочки від мобілізації відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію" та прийняти обґрунтоване рішення;
- зобов'язати Комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію".
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що у травні 2025 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зазначивши, що його батько є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, для здійснення якого обрав сина ОСОБА_1 . За результатами розгляду вказаної заяви та після проходження ВЛК позивачу була надана відстрочка від призову на військову службу до 07.08.2025. Однак, 10.07.2025 за адресою проживання позивач отримав повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.07.2025 №2287/1827, у якому зазначено про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оскільки наявна не військовозобов'язана особа, яка відповідно до закону зобов'язана утримувати батька, який є особою з інвалідністю другої групи.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 51-52/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відмовлено з огляду на наявність у нього сестри ОСОБА_2 , яка є невійськовозобов'язаною та має здійснювати догляд за батьком - особою з інвалідністю другої групи відповідно до вимог статті 202 Сімейного кодексу України.
3. Процесуальні дії у справі.
22.07.2025 за результатами автоматизованого розподілу позовну заяву передано судді Полтавського окружного адміністративного суду Канигіній Т.С.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/10077/25, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якій наполягав на задоволенні позовних вимог /а.с. 53-54/. При цьому зазначив, що його сестра ОСОБА_2 не може здійснювати догляд за батьком, оскільки вже зайнята доглядом за малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , якому діагностовано когнітивний розлад, що потребує здійснення догляду за хворою дитиною.
Розпорядженням керівника апарату Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 №588 у зв'язку із призначення судді ОСОБА_4 на посаду судді Сьомого апеляційного адміністративного суду на підставі Указу Президента України від 13.12.2025 №954/2025, з урахуванням наказу голови Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 №69/10 про відрахування її зі штату суду, відповідно до розпорядження керівника апарату від 19.12.2025 №14/19 "Про здійснення повторного автоматизованого розподілу між суддями судових справ та матеріалів, які перебували в провадженні судді Канигіної Т.С.", призначено повторний автоматизований розподіл справи №440/10077/25.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23.12.2025 справу передано судді Кукобі О.О.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 справу прийнято до провадження, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників.
У судове засіданні 20.01.2026 позивач та представник відповідача не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили.
Згідно з частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У силу пункту 1 частини третьої статті 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
А відповідно до частини дев'ятої зазначеної статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням наведеного, з огляду на неявку в судове засідання 20.01.2026 усіх учасників справи та відсутність перешкод для розгляду справи по суті, суд завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 24/.
Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджено копією свідоцтва про народження /а.с. 9/.
ОСОБА_6 (мати позивача), ІНФОРМАЦІЯ_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть /а.с. 29/.
ОСОБА_5 (батьку позивача), ІНФОРМАЦІЯ_9 , який є пенсіонером /а.с. 19/, з 12.08.2024 встановлена друга група інвалідності безстроково у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС /а.с. 21/.
14.05.2025 позивач звернувся із заявою на ім'я Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , у якій повідомив, що він є особою, яка на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягає призову на військову службу під час мобілізації /а.с. 30-31/.
До вказаної заяви позивач долучив такі документи: копію паспорта ОСОБА_1 ; військово-обліковий документ.; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; оригінал довідки від 09.05.2025 за вих. №09-09-745, що підтверджує проживання ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_5 ; акт депутата обстеження господарства від 08.05.2025 за вих. №09-17-47; копію паспорта батька - ОСОБА_5 та копію РНОКПП; копію свідоцтва про укладення шлюбу батьками; копію свідоцтва про смерть матері - ОСОБА_6 ; копію пенсійного посвідчення батька - ОСОБА_5 , яким підтверджено безтермінове встановлення інвалідності 2 групи; копію довідки батька - ОСОБА_5 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної соціальної допомоги; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_5 ; копію паспорта сестри - ОСОБА_7 ; копію РНОКПП ОСОБА_7 ; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_7 ; копію свідоцтва про одруження ОСОБА_7 ; копію витягу про зареєстроване місце проживання ОСОБА_7 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію консультативного висновку спеціаліста (лікаря), про те що ОСОБА_3 через наявний діагноз потребує домашнього догляду.
На підставі поданої заяви позивачу надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період до 07.08.2025, що підтверджено військово-обліковим документом (Резерв+) /а.с. 12/.
Поряд з цим, листом від 02.07.2025 №2287/1827 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача, що протоколом від 14.06.2025 №57 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оскільки наявна не військовозобов'язана особа, яка відповідно до закону зобов'язана утримувати одного зі своїх батьків з інвалідністю І, ІІ групи /а.с. 40/.
Позивач не погодився з рішенням про відмову у наданні відстрочки та звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Закон України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Своєю чергою, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
16.05.2024 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За змістом пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
У силу пунктів 58, 58-1 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (...) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Військовозобов'язані, які відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов'язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.
Пунктом 60 Порядку №560 визначено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Додатком 5 до Порядку №560 визначено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Так, відповідними документами є: для осіб, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю:
для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується правомірності рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 про відмову у наданні (оформленні) позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Суд враховує, що підставою для оформлення відстрочки позивач визначив наявність у нього батька - особи з інвалідністю другої групи, що підпадає під умови, передбачені пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Суд враховує, що позивач разом із заявою про оформлення відстрочки надав комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 : копію паспорта ОСОБА_1 , військово-обліковий документ ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , оригінал довідки за вих. № 09-09-745 від 09.05.2025 на підтвердження проживання ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_5 , акт депутата обстеження господарства за вих. № 09-17-47 від 08.05.2025, копію паспорта батька - ОСОБА_5 та копію РНОКПП, копію свідоцтва про укладення шлюбу батьками, копію свідоцтва про смерть матері - ОСОБА_6 , копію пенсійного посвідчення батька - ОСОБА_5 , що підтверджує безтермінове встановлення інвалідності 2 групи, копію довідки батька - ОСОБА_5 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної соціальної допомоги, копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_5 , що також підтверджує безтермінове встановлення інвалідності 2 групи; копію паспорта сестри - ОСОБА_7 , копію РНОКПП ОСОБА_7 , копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_7 , копію свідоцтва про одруження ОСОБА_7 , копію витягу про зареєстроване місце проживання ОСОБА_7 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію консультативного висновку спеціаліста (лікаря), про те що ОСОБА_3 через наявний діагноз потребує домашнього догляду.
Переліченими вище документами підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 /а.с. 9/.
Матір'ю ОСОБА_1 та дружиною ОСОБА_5 була ОСОБА_6 /а.с. 10/, що померла ІНФОРМАЦІЯ_10 /а.с. 29/.
ОСОБА_5 є пенсіонером, особою з інвалідністю другої групи (ступінь втрати працездатності 80%), що підтверджено довідкою до акта огляду МСЕК від 22.08.2024 /а.с. 20-21/.
ОСОБА_5 має доньку ОСОБА_2 , що є рідною сестрою ОСОБА_1 /а.с. 7, 8, 27/.
У ОСОБА_2 є малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с. 6/, якому за консультативним висновком спеціаліста від 25.04.2024 встановлений діагноз, що потребує домашнього догляду /а.с. 22/.
У ході розгляду справи позивач надав копію довідки від 19.08.2025 №176 (форма первинної облікової документації №080-3/о) про захворювання дитини на тяжкий психічний розлад щодо ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с. 56/.
Довідкою Виконавчого комітету Великорублівської сільської ради від 09.05.2025 №09-09/745 та актом депутата від 08.05.2025 №09-17/47 підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 проживає спільно без реєстрації зі своїм батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 у с. Мала Рублівка Полтавського району Полтавської області /а.с. 25-26/.
ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у м. Полтаві Полтавської області, що підтверджено витягом з Реєстру територіальної громади /а.с. 39/.
Заявою від 17.07.2025, посвідченою приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу, Бойко М.Ю. повідомила, що не має можливості здійснювати догляд та утримання свого батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , оскільки тривалий час не працює та перебуває вдома, постійно здійснюючи домашній догляд за малолітнім сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с. 14/.
Заявою від 17.07.2025, посвідченою приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу, Веретельник Ю.П. підтвердив, що із числа військовозобов'язаних членів сім'ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) обирає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 /а.с. 13/.
За вищевикладених обставин, суд визнає доведеним факт неможливості здійснення догляду за батьком - особою з інвалідністю другої групи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , яка є донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та здійснює постійний догляд за неповнолітнім сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що хворіє на тяжкий психічний розлад.
Суд враховує, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Водночас, як визначено частиною другою статті 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Слід вказати, що обов'язок "здійснювати утримання" та "здійснювати догляд" не є тотожнім.
Так, постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Водночас, "утримання" полягає в наданні матеріальної допомоги та піклуванні, в той час як "постійний догляд" - вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Суд, виходячи з буквального тлумачення норми пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ та наведених вище приписів пунктів 58-60 Порядку №560, зазначає, що достатньою підставою для виникнення у військовозобов'язаного права на оформлення відстрочки є наявність у нього, зокрема, батька, який є особою з інвалідністю першої чи другої групи та відсутність інших членів сім'ї першого ступеня споріднення, які відповідно до закону зобов'язані утримувати таких осіб.
За обставин справи, що розглядається, суд враховує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , яка є донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , з об'єктивних причин не може утримувати свого батька, який є особою з інвалідністю другої групи, оскільки фактично зайнята як утриманням, так і доглядом за неповнолітнім сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що хворіє на тяжкий психічний розлад.
Крім того, суд враховує, що ОСОБА_2 проживає окремо від батька.
Поряд з цим, позивач проживає разом з батьком та має можливість здійснювати його утримання.
У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України).
Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково /частина перша статті 245 КАС України/.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018, 03.04.2018, 12.04.2018, 21.06.2018, 14.08.2018, 17.10.2019, 12.08.2020, 30.03.2021, 27.09.2021, 22.09.2022, (справи №№ 361/7567/15-а, 569/16681/16-а, 826/8803/15, 274/1717/17, 820/5134/17, 826/521/16, 826/9181/16, 400/1825/20, 380/8727/20, 380/12913/21, відповідно) дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 10.09.2020, 27.09.2021 (справа №№ 806/965/17, 380/8727/20, відповідно) якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо застосування вказаних норм процесуального права Верховним Судом висловлена правова позиція, суть якої зводиться до того, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача можливе, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом (постанови від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19).
Крім того, Верховний Суд у постановах від 23.12.2021, 08.02.2022 (справи №№ 480/4737/19, 160/6762/21, відповідно) сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Узагальнюючи наведені доводи, Верховний Суд у постанові від 25.10.2022 у справі №200/13288/21 сформував такі правові висновки: "виходячи з аналізу частини другої статті 2 КАС України, для отримання захисту прав (свобод, інтересів) особи у порядку адміністративного судочинства необхідно встановити факт порушення суб'єктом владних повноважень певних прав у сфері публічно-правових відносин;
виходячи з аналізу частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто, особа яка звертається до суду з адміністративним позовом самостійно визначає предмет спору, підстави позову та способи захисту порушених прав;
виходячи з аналізу частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Тобто, адміністративний суд розглядає спір в межах предмету спору та визначеного позивачем способу захисту. Водночас, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, то для повного, належного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд може вийти за межі заявлених позовних вимог та обрати інший спосіб захисту порушеного права;
виходячи з аналізу частин першої, четвертої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково, у тому числі, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Водночас, якщо під час розгляду справи суд не встановить факту порушення суб'єктом владних повноважень прав (свобод чи інтересів) позивача, то приймає рішення про відмову у задоволенні позову.".
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що ОСОБА_1 до заяви від 14.05.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації долучив усі необхідні документи, перелік яких визначений у Додатку 5 до Порядку №560.
У ході судового розгляду підтверджено, що позивач має батька - особу з інвалідністю другої групи, проживає спільно з ним та має змогу утримувати його відповідно до вимог статей 172, 202 Сімейного кодексу України.
Натомість донька ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , яка є рідною сестрою позивача та невійськовозобов'язаною особою, з об'єктивних причин не може утримувати свого батька, оскільки фактично зайнята як утриманням, так і доглядом за неповнолітнім сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що хворіє на тяжкий психічний розлад.
Відповідач виконав повноваження щодо розгляду заяви позивача про надання відстрочки, внаслідок чого прийняв рішення, оформлене протоколом від 14.06.2025 №57, про відсутність підстав для надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію".
За вищевикладених обставин, з метою гарантування позивачу найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом від 14.06.2025 №57, про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", зобов'язавши Комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 вх. №2932 та надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію".
Водночас суд зауважує, що повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.07.2025 вих.№2287/1827 є способом інформування позивача про ухвалене рішення, внаслідок чого підстав для визнання його протиправним та скасування немає.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 5/.
З огляду на приписи підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становив 3028 гривень.
Водночас, як визначено частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, за подання цього позову позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028,00 грн х 0,4 х 0,8).
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Однак, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову, а спір носив немайновий характер, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Своєю чергою, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Частиною першою статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Тож, надмірно сплачений за подання позовної заяви у цій справі судовий збір у розмірі 242,24 грн належить повернути позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 143, 205, 228, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_12 , оформлене протоколом від 14.06.2025 № 57, про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію".
Зобов'язати Комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_12 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 вх. №2932 та надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 242,24 грн (двісті сорок дві гривні двадцять чотири копійки).
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_13 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ).
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА