ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" лютого 2026 р. справа № 300/8314/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідачі) в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні пенсії та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №092950017273 від 05.09.2024 та №092950017936 від 18.10.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 06.06.2024 пенсію за віком з врахуванням до загального страхового стажу періодів роботи з 12.12.1981 по 01.10.1983 та з 11.08.1987 по 25.01.2001 згідно трудової книжки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами протиправно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, не зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 12.12.1981 по 01.10.1983 та з 11.08.1987 по 25.01.2001, так як такий стаж підтверджується записами трудової книжки. Позивач вважає, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а виявлені відповідачем її недоліки не можуть бути підставою для незарахування до його страхового стажу спірних періодів роботи, а також вказав на те, що працівник не несе відповідальність за правильність ведення трудової книжки. Тому такі дії відповідачів є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам законодавства. З метою захисту порушеного права на пенсійне забезпечення звернувся до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому представник вказала, що відповідачами прийняті правомірні рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж. При цьому, за результатами розгляду поданих документів до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.10.1978 з 12.12.1981 по 31.08.1983, оскільки дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення, а також період роботи з 01.07.2000 по 25.01.2001, у зв'язку відсутністю інформації про сплату страхових внесків. Таким чином, у позивача наявний страховий стаж 20 років 5 місяців 25 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом на подання відзиву, в якому представник заперечуючи проти позовних вимог, зазначив ті самі заперечення, що і Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у відзиві на позовну заяву.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , 02.08.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.24).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092950017273 від 09.08.2024 призначено пенсію за віком (після досягнення 63 річного віку та наявності страхового стажу 21 рік 08 місяців 10 днів) (а.с.25-26).
За результатами повторного розгляду заяви від 02.08.2024, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092950017273 від 05.09.2024 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Враховано страховий стаж позивача 19 років 11 місяців 20 днів. При цьому, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.10.1978 до страхового стажу не зараховано період роботи з 12.12.1981 по 31.08.1983, оскільки дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення (а.с.28).
Позивач уклав договір №О2409179100015 від 05.09.2024 про добровільну участь в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, згідно якого позивач сплатив єдиний внесок за 13 місяців у загальному розмірі 45760,00 грн (а.с.34-37).
Позивач, 13.10.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №092950017936 від 18.10.2024 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Враховано страховий стаж позивача 20 років 05 місяців, вік 63 роки 4 місяці. При цьому, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.10.1978 до страхового стажу не зараховано період роботи з 12.12.1981 по 31.08.1983, оскільки дата наказу про звільнення не відповідає даті звільнення (а.с.31-32).
Також, згідно розрахунку страхового стажу позивача станом на 13.10.2024, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 25.01.2001 (а.с.33).
Не погоджуючись з такими діями відповідачів, з метою захисту порушеного права, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4 Інструкції №58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Одночасно, пунктами 2.6, 2.8-2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Згідно пунктів 2.11-2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Слід зазначити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Водночас, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, в тому числі наявність розбіжності в даті наказу про звільнення з датою звільнення, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів.
Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.
Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, відповідачами протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 26.02.1980 з 12.12.1981 по 01.10.1983, вказавши на наявне виправлення в даті звільнення, яке не завірено належним чином, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, а певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, пенсійний орган має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV, а саме: вимагати відповідні документи від підприємства, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню тощо, проте таким правом суб'єкт владних повноважень не скористався.
Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не повний розгляд заяви позивача та передчасні висновки про відмову в призначенні пенсії.
При виникненні у відповідачів сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевірити достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем перевірки достовірності відомостей про спірні періоди роботи позивача.
Враховуючи наведене спірний період роботи позивача згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 26.02.1980 з 12.12.1981 по 01.10.1983 підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_2 .
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 11.08.1987 по 25.01.2001, суд зазначає наступне.
Так, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092950017273 від 05.09.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Враховано страховий стаж позивача 19 років 11 місяців 20 днів, в тому числі спірний період з 11.08.1987 по 25.01.2001, що підтверджується розрахунком стажу станом на 05.09.2024 (а.с.29).
Тобто, жодних зауважень збоку Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо періоду роботи позивача з 11.08.1987 по 25.01.2001 не було.
Водночас, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області приймаючи рішення №092950017936 від 18.10.2024 не зарахувало до страхового стажу позивача період його роботи з 01.07.2000 по 25.01.2001, що підтверджується розрахунком стажу станом на 18.10.2024 (а.с.33). При цьому, у вказаному рішенні пенсійний орган не наводить жодних причин і підстав які стали підставою для неврахування вказаного періоду роботи до страхового стажу позивача, що на переконання суду, така поведінка відповідача є протиправною.
Разом з тим, вказаний період роботи підтверджуються записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 15.10.1978, які зроблені без виправлень, на підставі наказів та завірені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства (а.с.21).
Щодо тверджень відповідачів викладених у відзивах на позовну заяву про відсутність інформації про сплату страхових внесків у період з 01.07.2000 по 25.01.2001, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною другої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Отже, посадові особи таких страхувальників, відповідальні за сплату страхованих внесків, в разі їх несплати, несуть передбачену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність, а пенсійний орган застосовує до страхувальників фінансові санкції та здійснює заходи щодо стягнення такої заборгованості зі сплати страхових внесків.
Тобто щодо періодів трудової діяльності після 1 липня 2000, то Верховний Суд при застосуванні норм Закону «Про пенсійне забезпечення» (статті 56), Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (статті 20, 24, 40, 106) виснував, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Невиконання підприємством-страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавляти соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. Протилежний підхід є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, позивач не повинний відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо нарахування та належної сплати страхових внесків. Наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
(Постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 20 березня 2019 у справі № 688/947/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а, від 26 березня 2020 року у справі № 299/3616/16-а, від 17 листопада 2021 року у справі № 242/5635/16-а, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17).
Таким чином, період роботи ОСОБА_1 з 01.07.2000 по 25.01.2001 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
При цьому безпідставними є позовні вимоги щодо зарахування періоду роботи з 11.08.1987 по 30.06.2000, оскільки згідно із розрахунком стажу станом на 18.10.2024 (за заявою від 13.10.2024) такий період роботи уже зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 (а.с.33), а тому відсутній спір у цій частині позовних вимог.
Водночас, ОСОБА_1 станом на день звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком досягнув 63 роки та враховуючи висновки суду щодо наявності підстав для зарахування періодів роботи позивача до його страхового стажу спірних періодів роботи з 12.12.1981 по 01.10.1983 та з 01.07.2000 по 25.01.2001, має більше 21 рік страхового стажу, а відтак позивач набув право на пенсію за віком.
Підсумовуючи вищевказане, суд уважає за необхідне, визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092950017273 від 05.09.2024 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №092950017936 від 18.10.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за вислугу років визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії щодо розгляду заяви позивача від 13.10.2024 за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке у свою чергу прийняла крайнє рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Згідно з частиною 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV).
Так, позивач 05.06.2024 досягнув 63 річного віку, звернувся до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком - 02.08.2024, тобто в межах трьох місяців.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішень про відмову в призначенні пенсії №092950017273 від 05.09.2024, №092950017936 від 18.10.2024 з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 13.10.2024) призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком з 06.06.2024 - наступного дня після досягнення пенсійного віку (63 роки), зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 12.12.1981 по 01.10.1983, з 01.07.2000 по 25.01.2001.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, з урахуванням зазначеного вище, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 1211,20 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція від 28.10.2024 (а.с.1).
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, які прийняли оскаржувані рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, то підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 500,00 гривень.
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092950017273 від 05.09.2024 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №092950017936 від 18.10.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 12.12.1981 по 01.10.1983, з 01.07.2000 по 25.01.2001 та призначити йому пенсію за віком з 06.06.2024 - наступного дня після досягнення пенсійного віку.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20987385) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 250 (двісті п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 250 (двісті п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20987385), адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.