09 лютого 2026 року Справа № 280/192/26
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Стрельнікова Н.В., розглянувши клопотання представника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом
ОСОБА_1
до Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України
до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України (далі - відповідач 1), Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач 2) в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України, яка полягає у невиданні відповідного наказу та нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 видати наказ про нарахування та виплату полковнику ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260;
зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити полковнику ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Ухвалою судді від 20.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач 2 подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування вказаного клопотання представником відповідача 2 зазначено, що твердження позивача, що початок відліку строку звернення до суду є остаточний розрахунок з виплати грошового забезпечення є надуманими, оскільки документально позивача було ознайомлено з розміром виплаченого йому грошового забезпечення шляхом видачі Грошового атестату від 17.09.2025 № 305/882, а також ознайомлення з Карткою особового рахунку позивача за 2025 рік. Зазначає, що звернувшись до суду 08.01.2026 (через систему "Електронний суд") із позовними вимогами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення після звільнення та отримання документального повідомлення про нараховане грошове забезпечення, позивач пропустив тримісячний строк, установлений частиною другою статті 233 КЗпП України, який сплив 17.12.2025.
Вирішуючи подане представником відповідача 2 клопотання, суд виходить з наступного.
Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зауважує, що питання строку звернення до суду вже розглянуте судом в ухвалі про відкриття провадження від 20.01.2026 по справі №280/192/26. Зокрема, зазначено: «…15.01.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення процесуального строку. В обґрунтування вказаної заяви представник позивача зазначає, що позивач дійсно був звільнений 15.09.2025 у зв'язку з погіршенням стану здоров'я. Остаточний розрахунок з виплати грошового забезпечення при звільненні відповідачем було проведено 16.10.2025 а отже кінцевий термін подачі позову це 16.01.2026.
В підтвердження вказаного представником позивача до вищевказаної заяви надано скріншот банківського зарахування грошового забезпечення у розмірі 2245,80 грн. (16.10.2025).
Щодо заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду, суддя зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу норм частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Позовні вимоги позивача необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати грошового забезпечення, а також оплата праці, що охоплюється поняттями заробітна плата і оплата праці у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.
На належності сум індексації до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
На дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Позивач звільнився з Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України 15.09.2025 (вказане підтверджується витягом з наказу начальника Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України (по стройовій частині) від 15.09.2025 №198).
Проте, представником позивача підтверджено, що 16.10.2025 позивачем було отримано виплату грошового забезпечення, отже 16.10.2025 з позивачем було проведено остаточний розрахунок…».
З урахуванням вказаного, судом в ухвалі про відкриття провадження від 20.01.2026 по справі №280/192/26 зроблено висновок, що з 16.10.2025 позивач є таким який безумовно дізнався про те, що з ним не було проведено повний розрахунок, а отже позивачем не пропущений тримісячний строк звернення до суду (позовну заяву подано засобами електронного суду 08.01.2026).
Інших обставин, яким не надано оцінку суду в ухвалі про відкриття провадження від 20.01.2026 по справі №280/192/26 відповідачем не наведено, у зв'язку із чим в задоволенні клопотання представника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позову без розгляду слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 КАС України, -
В задоволені клопотання представника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Н.В. Стрельнікова