09 лютого 2026 року Справа № 280/11062/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
16.12.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, з урахуванням внесених змін Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942;
- стягнути з бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 17.11.2021 по 06.04.2023 позивач проходив строкову військову службу військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, та в подальшому 06.04.2023 у 20-річному віці уклав контракт про проходження військової служби. Зауважує, що під час проходження контрактної військової служби брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій в сукупному розмірі, який перевищує 6 місяців (станом на 11.02.2025). У зв'язку з цим, неодноразово отримував травми та поранення. 13.02.2025 набрала законної сили постанова КМУ №153, відповідно до пункту 4 якої, позивач має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень. На звернення позивача до відповідача із заявою про виплату такої виплати, йому було відмовлено, оскільки станом на дату набрання чинності цією постановою має лише 153 дні безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що складає менше шести місяців. З такою відмовою позивач не згоден, у зв'язку з чим був вимушений звернутися до суду для захисту своїх прав.
19.12.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/11062/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 26.12.2025 за вх. №65235. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що положення Постанови КМУ №153 передбачають обов'язкову умову для отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 1 мільйона гривень щодо безпосередньої участі особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025. Строк участі позивача у період з 06.04.2023 (дата підписання контракту Позивачем) по 13.02.2025 (дата набрання чинності Постанови № 153) у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій складає 152 дні. Вважає, що позивач не відповідає вимогам щодо наявності підстав для виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйона гривень відповідно до вимог пункту 4 Постанови КМУ №153. Також відповідачем заперечено проти розміру заявлених представником позивача витрат з правничої допомоги.
Від представника позивача 30.12.2025 за вх. №65730 надійшла відповідь на відзив, в якій проти доводів відповідача заперечено у повному обсязі. Наполягає на тому, що відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
02.01.2026 відповідач надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив про те, що під час розгляду питання щодо наявності у позивача підстав для виплати одноразової винагороди слід керуватись абзацами 6, 7 пункту 4 Постанови № 153, згідно із якими виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Абзац 2 пункту 4 Постанови № 153, в свою чергу, не має виключень стосовно необхідного строку безпосередньої участі в бойових діях у визначених часових межах на підставі отримання поранення тощо.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Позивач в період з 17.11.2021 по 06.04.2023 позивач проходив строкову військову службу військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
06.04.2023 між позивачем та відповідачем укладено контракт, відповідно до якого позивач приймається на військову службу Національній гвардії України. На момент підписання контракту позивачу виповнилось 20 років.
Згідно довідки від 24.12.2025 №3887 військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивач в період з 06.04.2023 по теперішній час брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора загальним строком 202 дні, а саме: 14 днів (17-30 квітня 2023 року), 21 день (01-21 травня 2023 року), 11 днів (20-30 червня 2023 року), 23 дні (01-23 липня 2023 року), 12 днів (20-31 серпня 2023 року), 10 днів (01-10 вересня 2023 року), 26 днів (06-31 жовтня 2023 року), 05 днів (01-05 листопада 2023 року), 10 днів (11-20 грудня 2023 року, отримав поранення 20 грудня 2023 року), 14 днів (18-31 березня 2024 року), 20 днів (01-20 квітня 2024 року), 08 днів (21-28 лютого 2025 року), 28 днів (01-28 березня 2025 року).
Згідно довідки від 26.12.2023 №12 військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 10 вересня 2023 року позивач одержав: МВТ (10.09.2023), ЗЧМТ. Струс головного мозку. За обставин: 10.09.23 при виконанні бойових завдань в районі н. п. Приютне Пологівського р-ну Запорізької області у складі ЗВРез №4 ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під час ведення штурмових дій в результаті мінометного обстрілу з боку противника.
Згідно довідки від 14.06.2024 №430 військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 20 грудня 2023 року позивач одержав: МВТ (20.12.2023). Вогнепальне осколкове сліпе поранення м'яких тканин верхньої третини лівої гомілки. За обставин: 20.12.23 при виконанні бойових завдань в районі н.п. Старомайорське Волноваського р-ну Донецької області в складі зведеного підрозділу від 23 оброгп у оперативному підпорядкуванні командира 1отбр під час заходу на позицію внаслідок мінометного обстрілу з боку противника.
Листом від 08.10.2025 під № 3/33/12-С-92-Аз відповідачем було повідомлено про відсутність підстав для виплати нагороди, передбаченою Постановою №153. Зокрема, зазначено: «Молодший сержант ОСОБА_1 не підпадає під дію Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, оскільки станом на дату набрання чинності цією постановою має лише 153 дні безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що складає менше шести місяців»
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжувався та діє на момент розгляду даної справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон України № 2232-ХІІ).
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)).
За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі по тексту - Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Згідно із пунктом 3 Постанови №153 (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що: громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
Аналізуючи зазначений пункт, суд зазначає, що пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 встановлює, що одноразова грошова винагорода у розмірі 1 000 000,00 грн виплачується громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою. Для військовослужбовців, які брали участь у бойових діях менше шести місяців, винагорода встановлюється пропорційно часу їх участі з розрахунку 1/6 від 1 000 000,00 грн за кожні 30 днів участі. Разом з тим, якщо така менша тривалість зумовлена пораненням, захворюванням, одержаними під час захисту України, або перебуванням та звільненням з полону (крім добровільної здачі), винагорода виплачується у повному обсязі незалежно від фактичної кількості днів участі у бойових діях. Винагорода не виплачується військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності, двічі або більше до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, або мають чинні дисциплінарні стягнення. Право на зазначену винагороду також мають особи, які відповідають установленим критеріям та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану із числа строковиків, атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання молодший лейтенант або переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
Отже, позивач відповідно до пункту 4 абзацу 2 Постанови №153 у віці до 25 років уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій в період з 06.04.2023 (дата підписання контракту Позивачем) по 13.02.2025 (дата набрання чинності Постанови № 153) строком менше шести місяців, отримав поранення при виконанні бойових завдань. Водночас, позивач до укладення контракту про проходження військової служби під час воєнного стану проходив строкову військову службу.
Відповідач посилається на абзац 6,7 пункту 4 Постанови №153, якими, на його думку, виключено зменшення необхідної кількості днів безпосередньої участі у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій через отримання поранень (травм, контузій, каліцтв) під час такої участі.
З приводу зазначеного суд наголошує, що абзацом 4 пункту 4 Постанови №153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Норми абзацу 4 та абзаців 6,7 пункту 4 Постанови №153 не є взаємовиключними, та не передбачають відсутність у військовослужбовців права на виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн у повному обсязі, які до укладання контракту про проходження військової служби проходили строкову військову службу, через участь бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постанови №153.
Отже, враховуючи той факт, що позивач не досяг 25 років станом на день укладання контракту про проходження військової служби, контракт було укладено у період дії на території України воєнного стану, позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, та має травми та поранення, одержані під час захисту Вітчизни, позивач має право на виплату винагороду в повному обсязі відповідно до пункту 4 абзацу 4 Постанови №153.
Таким чином, дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн відповідно до Постанови №153 суд вважає протиправними.
Належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача здійснити виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн, передбаченої абзацом 4 пунктом 4 Постанови №153.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо розподілу заявлених позивачем витрат на правничу допомогу судом враховано наступне.
За правилами ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі, витрат пов'язаних з проведенням експертизи.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 6, 7 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру. При вирішенні цього питання, суд враховує й правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04; рішення від 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: договір про надання правничої допомоги від 30.09.2025; копію додаткової угоди №1 від 30.09.2025 до договору від 30.09.2025; копію акта виконаних робіт від 15.12.2025.
Надаючи оцінку акта надання послуг, судом встановлено, що адвокатом Стариченко Миколою Петровичем надано наступні послуги: надання консультацій, підготовка адвокатського запиту та позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, складання клопотання про витребування доказів.
Загальна сума понесених позивачем витрат на правничу допомогу складає 6000,00 грн.
Разом з цим, на думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 6000,00 грн не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов'язані з розглядом справи.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, щодо неспівмірністі заявленої суми витрат на правничу допомогу, а також сталу практику та типовість позовної заяви, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що судові витрати на неї у сумі 6000,00 грн є не обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а з урахуванням вимог частини 5 статті 134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу лише у сумі 4000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 09.02.2026.
Суддя М.С. Лазаренко