09 лютого 2026 рокум. Ужгород№ 260/8865/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: 1) визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби у запас солдата ОСОБА_1 відповідно до абз. 3 підп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю першої чи другої групи); 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 відповідно до абз. 3 підп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю першої чи другої групи.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що він є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У зв'язку з встановленням його дружині 2 групи інвалідності та необхідності здійснення за нею постійного догляду він звернувся до командування військової частини з рапортом про звільнення з військової служби. Однак у задоволенні такого було відмовлено з мотивів недоведення поданими документами необхідності здійснення постійного догляду за дружиною. Таку відмову відповідача вважає протиправною та недостатньо обґрунтованою, оскільки наявність підстав для його звільнення підтверджена належними доказами. При цьому звертає увагу на те, що нездатність особи до самообслуговування та потребу у постійному сторонньому догляді може бути підтверджена висновком ЛКК.
13 листопада 2025 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив. Стверджує, що до поданого рапорту позивач не долучив всіх необхідних документів, а саме доказів того, що його дружина потребує постійного стороннього догляду. Так, відповідно до висновку ЛКК від 26.,9.2025 №76/1, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, що не є тотожнім. Вважає, що стосовно осіб, яким встановлено інвалідність, висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду надає медико-соціальна комісія. Також позивачем не було надано доказів того, що саме він здійснює догляд за своєю дружиною. Окрім того, звертає увагу суду на те, що командир військової частини НОМЕР_1 перебуває у військовому званні «підполковник» та не наділений правом видавати накази по особовому складу про звільнення з військової служби.
01 грудня 2025 року представник позивача надіслав до суду додаткові пояснення, в яких вважає, що наведені відповідачем аргументування суперечать практиці Верховного Суду. Звертає увагу суду на те, що постанова Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013, на яку посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень, з 22 травня 2024 року не поширює свою дію на військовослужбовців.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що солдат ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходить військову службу по мобілізації на посаді оператора безпілотних літальних апаратів 3 відділення дистанційного мінування 3 взводу дистанційного мінування роти загороджень Військової частини НОМЕР_1 .
Вказана обставина сторонами визнається та не є предметом доказування.
11 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав на ім'я командира роти загороджень Військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 10 пп. «г» п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) за відсутності бажання продовжувати військову службу.
В якості наявних сімейних обставин ОСОБА_1 посилався на необхідність здійснення постійного догляду за дружиною, якій встановлено інвалідність ІІ групи. До поданого рапорту долучив наступні документи: копію паспорту та РНОКПП свого та дружини; копію свідоцтва про одруження; копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; копію рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю; копію висновку ЛКК; пояснення щодо висновку ЛКК.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії рапорту т.в.о. командира роти загороджень Військової частини НОМЕР_1 клопотав командира Військової частини НОМЕР_1 по суті поданого ОСОБА_1 рапорту.
В подальшому такий рапорт з долученими до нього документами був скерований для розгляду по суті командиру Військової частини НОМЕР_1 .
За результатами розгляду такого рапорту листом №5748 від 14.10.2025 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив ОСОБА_1 про неможливість його звільнення з військової служби з огляду на відсутність доказів потреби у постійному сторонньому догляді. При цьому зазначено, що стосовно осіб, яким встановлено інвалідність, висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду надає медико-соціальна комісія. Окрім того, доказів того, що такий догляд здійснює саме ОСОБА_1 надано також не було.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні його з військової служби, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Нормами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Вказане кореспондується також з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232).
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232 військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Ч. 3 ст. 1 Закону №2232 передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.
Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Окрім того, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII.
Положеннями ст. 22 вказаного законодавчого акту визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до вимог Закону №2232, на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Отже, спірні правовідносини виникли з приводу звільнення з військової служби військовослужбовця, призваного під час мобілізації, у період дії воєнного стану.
Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Перелік сімейних обставин або з інших поважних причин, на підставі яких військовослужбовці звільняються з військової служби регламентований ч. 12 ст. 26 Закону №2232. До таких, серед іншого, віднесено необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Саме наявність вказаної вище обставини зумовило звернення ОСОБА_1 з рапортом до командування Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону №2232, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 №40, рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Ст. 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. 31 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України»).
Згідно п. 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 5 та п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону №2322-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Отже, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку №531, рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Згідно з п.п. 2, 3 розділу ІІІ Порядку №531, командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Обґрунтовуючи відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, відповідач посилається на відсутність доказів необхідності здійснення постійного стороннього догляду за дружиною військовослужбовця.
Оцінюючи такі доводи суб'єкта владних повноважень з точки зору їх відповідності законодавчим нормам, суд зазначає наступне.
Додатком №19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170), затверджено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, зокрема, п. 23 Додатку №19 до Інструкції №170 встановлено, що у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи необхідно надати наступні докумнети:
- копія свідоцтва про шлюб;
- один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
- висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді;
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №108/25/1570/В від 20.08.2025 ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) є особою з інвалідністю ІІ групи з 05.08.2025. Згідно з висновком №76/1, за формою первинної облікової документації №080-4/о, про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 26.09.2025, ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Окрім того, відповідно до довідки ЛКК №76/1 від 26.09.2025, ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду. Вказані докази разом з копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 долучив до поданого рапорту.
З проведеного порівняльного аналізу вимог Додатку №19 до Інструкції №170 та долучених до рапорту документів, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 належним чином підтвердив наявність підстав для звільнення з військової служби.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що довідка ЛКК в даному випадку не може вважати належним доказом з огляду на наступне.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 3 зазначеного Положення, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з п. 4 Положення №1317, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами пп. 1 п. 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
З аналізу наведеного вбачається, що медико-соціальна експертна комісія має повноваження визначати потребу особи у сторонньому нагляді, догляді або допомозі в межах процедури проведення медико-соціальної експертизи, тобто під час встановлення (чи перегляду) інвалідності або ступеня обмеження життєдіяльності.
Щодо висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК), який може бути поданий у складі пакета документів для підтвердження наявності підстав для звільнення відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2322, суд зауважує про таке.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказу Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 №189 (далі - Порядок №189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я утворюються ЛКК (п. 1 розд. III).
Пункт 3 розділу ІІІ Порядку №189 визначає, що до основних завдань лікарсько-консультативних комісій належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності;
3) надання до медико-соціальної експертної комісії документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пункт 4 розділу IV Порядку №189 визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці;
- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Також слід зазначити, що повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, в затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулась із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
За такого нормативно-правового регулювання склалася ситуація, коли особа з інвалідністю, якій під час встановлення інвалідності медико-соціальна експертна комісія не визначила потребу в постійному догляді, для підтвердження цієї обставини, відповідно до пункту 5 Переліку документів, які подаються при звільненні військовослужбовця з військової служби, може подати альтернативний документ, що підтверджує потребу в постійному догляді для осіб з інвалідністю II групи, - висновок лікарсько-консультативної комісії. Водночас законодавство прямо не наділяє лікарсько-консультативну комісію відповідними повноваженнями.
Більш того, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачає затвердженої форми висновку лікарсько-консультативної комісії про потребу в постійному догляді.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №_____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 7 Інструкції).
Тобто, дружині ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у порядку визначеному Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о, на підтвердження вищевказаних обставин, необхідності потреби у догляді, лікарсько-консультативною комісією видано єдино законодавчо-регламентований Висновок, який підтверджує її потребу у догляді.
Зміст висновку за формою №080-4/о та його складові елементи загалом найбільшою мірою відповідають суті документа, передбаченого Переліком, які подаються при звільненні військовослужбовця з військової служби, проте мають істотні відмінності - зокрема щодо суб'єкта його складання (лікарська комісія, а не лікарсько-консультативна комісія), цільового призначення (використовується для отримання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі), а також через відсутність у ньому відомостей про потребу особи в постійному догляді.
Відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2025 року у справі №560/17590/24.
Враховуючи вищенаведене та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що Висновок №76/1 за формою первинної облікової документації №080-4/о у своїй сукупності з відомостями довідки ЛКК №76/1 від 26.09.2025 свідчать про потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді, а тому є належними та достатніми документами для звільнення позивача з військової служби на підставі абз. 10 пп. «г» п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2322.
Стосовно покликання відповідача на те, що інформація про постійний догляд особи повинна міститися у висновку МСЕК, то суд вважає такі помилковими, з огляду на правові висновки у подібних правовідносинах Верховного Суду у постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23, згідно з якими необхідність постійного догляду за хворим може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
Суд також відхиляє посилання відповідача на норми постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413, оскільки така з 22.05.2024 не поширює свою дію на військовослужбовців.
З огляду на вищенаведене відмова командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби є протиправною.
Поряд з цим, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує пояснення відповідача стосовно того, що командир Військової частини НОМЕР_1 не наділений правом видавати накази по особовому складу про звільнення з військової служби. Такими повноваженнями, за твердженнями відповідача, наділений командир Військової частини НОМЕР_2 .
Нормами чинного законодавства передбачено, що рапорт на звільнення військовослужбовець повинен подати на ім'я свого безпосереднього начальника. Якщо ж такий начальник не уповноважений вирішувати зазначене у ньому питання такий рапорт повинен бути надісланий для його розгляду командиру (начальнику) або іншій посадовій особі, яка уповноважена приймати рішення стосовно такого питання.
З огляду на вищенаведене з метою належного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути поданий ОСОБА_1 рапорт про звільнення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, та направити такий для подальшого вирішення порушеного у ньому питання до уповноваженого командира.
Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби у запас солдата ОСОБА_1 відповідно до абз. 3 підп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю першої чи другої групи).
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути поданий ОСОБА_1 рапорт про звільнення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, та направити такий для подальшого вирішення порушеного у ньому питання до уповноваженого командира.
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін