09 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/24900/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Дніпропетровській області) про відмову в призначенні пенсії від 25 вересня 2025 року №918250189754 та зобов'язання призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 18 вересня 2025 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулася до органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, у призначенні пенсії відмовлено, оскільки не підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки до 01 січня 1993 року. Таку відмову позивач уважає протиправною, оскільки серед долучених до заяви про призначення пенсії документів подав посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідки органів місцевого самоврядування, які зазначений факт підтверджують належним чином.
Ухвалою суду від 21 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
01 січня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому ГУ ПФУ у Дніпропетровській області просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що довідкою №51/суд від 03 вересня 2025 року, виданою органом самоорганізації населення - Спілка голів окружних будинків, вуличних комітетів Коростенської міської ради Житомирської області та довідкою №706 від 06 серпня 2025 року період проживання за місцем прописки батьків, а саме АДРЕСА_1 , під час літніх канікул навчання в Звягільському політехнічному фаховому коледжі не підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки станом на 01 січня 1993 року. Надані позивачем довідки не є належним доказом підтвердження періодів перебування у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки, довідки про періоди проживання у зоні гарантованого добровільного відселення повинні надаватися органами місцевого самоврядування.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення громадянина, який постійно проживає чи проживав у зонах безумовно (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення від Чорнобильської катастрофи 3 категорії Серії Б №393950, видане 24 березня 1994 року.
18 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом із зазначеною заявою позивач серед іншого подала, зокрема, копію посвідчення Серії НОМЕР_1 , довідку №51/суд від 03 вересня 2025 року та довідку №706 від 06 серпня 2025 року.
Рішенням ГУ ПФУ у Дніпропетровській області від 25 вересня 2025 року №918250189754 відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки документами не підтверджено факт проживання/роботи станом на 01 січня 1993 року в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.
Уважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 березня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1058-IV), який набрав чинності 01 січня 2004 року, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року за наявності страхового стажу не менше 32 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №796-ХІІ).
Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 цієї правової норми передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.
Спір між позивачем та відповідачем у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, необхідного стажу та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі №565/1829/17.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01січня 1993 року не менше 3-х років.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом України № 796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року (аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22).
Таким чином, право на застосування положень статті 55 Закону України №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №22-1).
Так, за правилами пункту 1.1. розділу І названого Порядку заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії (…) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
При цьому, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Таким чином, звернувшись до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ у віці 54 років, позивач дотрималася вимог чинного пенсійного законодавства в частині строку звернення за призначенням пенсії.
За змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункту 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України №796-ХІІ).
Пунктом 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…). Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Таким чином, механізм реалізації права на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення такої пенсії, чітко передбачений Порядком №22-1.
Надаючи відповідь на спірне у цій справі питання, суд уважає за необхідне зазначає таке.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 15 Закону України №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2019 року у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період проживання (роботи) особи на відповідній території радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Як установлено судом, поданими позивачем разом із заявою про призначення пенсії документами, що підтверджують факт її реєстрації та постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення є довідка №51/суд від 03 вересня 2025 року та довідка №706 від 06 серпня 2025 року.
З аналізу оскаржуваного рішення суд приходить до висновку, що відповідач не зарахував до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення періоди проживання за вказаними вище довідками, оскільки такі повинні надаватися органами місцевого самоврядування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в цій частині, суд зауважує на таке.
У довідці Органу самоорганізації населення - Спілка голів окружних будинкових, вуличних комітетів (вих. №51/суд від 03 вересня 2025 року), вказано: «Видана ОСОБА_1 в тому, що вона дійсно фактично проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з 03 квітня 1991 року по 18 січня 1997 року. Про що підтверджують сусіди. Акт від сусідів додається.»
Відповідачем не враховано інформацію, що вказана у довідці, з тих підстав, що її видано спілкою голів окружних будинкових, вуличних комітетів на підставі опитування свідків, що не передбачені Порядком № 22-1.
Суд зазначає, що систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування регламентовано приписами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №280/97-ВР).
Відповідно до частини 1 статті 5 зазначеного Закону, система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
У частині 3 статті 3 Закону України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 року №2625-ІІІ з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що основними завданнями органів самоорганізації населення є:
1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України;
2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг;
3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм.
За приписами статті 15 названого Закону, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада може додатково наділяти частиною своїх повноважень орган самоорганізації населення з одночасною передачею йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням.
Окрім того, відповідачем не заперечується та чинним законодавством України визначено, що орган самоорганізації населення - Спілка голів окружних будинкових, вуличних комітетів, яким було видано довідку за вих. №51/суд від 03 вересня 2025 року, має повноваження на здійснення таких функції.
Суд також зауважує, що відповідно до пункту 7 частини 2.1 Розділу ІІ Порядком № 22-1 документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Разом з тим, вказана правова норма не містить конкретизації, на підставі яких документів зазначені довідки повинні формуватися (домових книг, пояснень свідків, актів, тощо).
З урахуванням наведеного, суд уважає, що відповідачем безпідставно не враховано інформацію щодо періоду проживання позивача на території радіоактивного забруднення, який зазначено у довідці від №51/суд від 03 вересня 2025 року, а саме з 03 квітня 1991 року по 18 січня 1997 року, що станом на 01 січня 1993 року становить 1 рік 8 місяців 28 днів.
Окрім цього, у довідці №706 від 06 серпня 2025 року зазначено, що під час літніх канікул ОСОБА_1 проживала за місцем прописки батьків - АДРЕСА_1 .
Відповідно до навчального процесу канікули у літній період починались з 01 липня по 31 серпня років навчання.
Відповідно позивач у період навчання 6 місяців проживала у АДРЕСА_1 .
При цьому, суд зазначає, що з урахуванням зазначеної інформації про проживання за місцем прописки її батьків, суд робить висновок, що до навчання позивач теж проживала за тією ж самою адресою, оскільки була неповнолітньою та згідно приписів законодавства Української радянської соціалістичної республіки не підлягала реєстрації за місцем проживання. Відповідно проживання з 26 квітня 1986 року по 31 серпня 1987 року становить 1 рік, 4 місяці, 6 днів.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що проживання позивача у в зоні гарантованого добровільного відселення в сукупності становить 3 роки 7 місяців 3 дні (1 рік 8 місяців 28 днів.+ 6 місяців + 1 рік 4 місяці 5 днів), тому відповідач безпідставно не врахував періоди проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що рішення ГУ ПФУ у Дніпропетровській області від 25 вересня 2025 року №918250189754 є протиправним, оскільки при його прийнятті не дотримано вимог, закріплених у пунктах 3, 5, 6, 8 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку вимозі позивача про зобов'язання ГУ ПФУ у Дніпропетровській області призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, суд зауважує на таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду цієї справи відповідач не довів правомірність оскаржуваного позивачем рішення.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Підсумовуючи встановлені судом обставини та зроблені за результатами розгляду справи висновки, суд уважає, що наявні підстави для ухвалення рішення про зобов'язання призначити пенсію позивачу.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України №1058-ІV.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як убачається з матеріалів справи, позивач 16 вересня 2025 року досягла пенсійного віку, із заявою про призначення пенсії звернулася 18 вересня 2025 року.
Отже, з метою повного захисту порушеного права, керуючись приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд уважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію з 16 вересня 2025 року.
Як установлено судом для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Дніпропетровській області.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.
Оцінюючи у сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 25 вересня 2025 року №918250189754 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, починаючи з 17 вересня 2025 року з урахуванням висновків суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
09.02.26