09 лютого 2026 рокуСправа №160/23741/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: 18 серпня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини грошових доходів ОСОБА_1 , у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-11 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на суму виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за період з 06.07.2021 по 10.07.2025;
-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-11 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, на суму виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за період з 06.07.2021 року по 10.07.2025 у розмірі - 18 736,82 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні в частині виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, у зв'язку з чим виникли підстави для стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів. Представником позивача направлено на адресу відповідача відповідну заяву на виплату втрати частини доходів за час несвоєчасного розрахунку від дати виключення позивача зі списків військової частини по дату нарахування грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, а саме за період з 06.07.2021 до 10.07.2025. Однак на момент звернення з позовною заявою відповіді по суті звернення від відповідача не отримано. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
26 серпня 2025 року від відповідача Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує. Вказує, що позивачем вже неодноразово використано право на компенсацію втрати частини доходів та середнього заробітку за несвоєчасну розрахунки при звільненні, зокрема, у справах №160/13484/24, №160/13155/24, №160/13232/24, №160/1362224. Зазначає, що нарахування та виплата будь-яких додаткових видів компенсації за час затримки виплати грошового забезпечення не передбачено бюджетом військової частини НОМЕР_1 та суперечить статтям 48, 51 Бюджетного кодексу України. З цих підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 27.06.2017 до 06.07.2021.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням.
06.07.2021 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , усіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №160/3184/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану частину додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2017-2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання рішення суду у справі №160/3184/22 повний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 10.07.2025, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Також судом встановлено, що, окрім ініційованого провадження у справі №160/3184/22, позивач в різний час після звільнення звертався до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за порушення відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021 до 05.05.2024, середнього заробітку за період з 13.01.2024 до 05.05.2024 у зв'язку із затримкою виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій при звільненні з військової служби, тощо.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13484/24, серед іншого, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021 до 05.05.2024.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №13155/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 13.01.2024 до 05.05.2024 у зв'язку з затримкою виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій при звільненні з військової служби, у сумі 32421,60 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №13232/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виплаченої 06.05.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №160/3184/22.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13622/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 26.10.2023 до 26.04.2024 у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби, у сумі 65068,64 грн.
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушеннями строків виплати невикористаної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій.
Ключовим питанням в цій справі є - встановлення наявності або відсутності права у позивача на компенсацію втрати частини доходу щодо частини суми, яка належала позивачу при звільненні- у разі коли:
(1) позивач таку суму поділив на декілька частин (компенсація за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення, компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки) і
(2) щодо кожної частини окремо звертався до суду й, відповідно
(3) вже отримав декілька судових рішень про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і зобов'язання нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходу частково за той самий період.
Контекстуальний елемент: суд при тлумаченні правових норм, які регулюють спірні правовідносини, бере до уваги, що в країні триває війна, а позовні вимоги звернені до військової частини НОМЕР_1 , яка наразі виконує важливу функцію по захисту держави від агресії російської федерації.
Норми права, які застосовує суд та висновки суду
Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У ст.9 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
У ст. 13 ЦК України "Межі здійснення цивільних прав" зазначено, що: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
У ст. 116 КЗпПУ вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпПУ у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Статтями 3 та 4 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до приписів ст. 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:
- власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
- коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсація втрати частини заробітку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні як види грошової відповідальності роботодавця, яка носить компенсаційний характер.
Суд зазначає, що важливим питанням, в межах цієї справи, є визначення правової природи середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів.
Як було зазначено вище Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 зазначила, що правова природа відшкодування за статтею 117 КЗпП України є компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за ст. 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (п.п. 83, 84, 86 постанови).
Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (ст. 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов'язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (ч.3 ст. 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (п. 85 постанови).
Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. А мета норми права - компенсація.
Суд бере до уваги, що правове регулювання збитків та неустойки міститься також у главі 51 ЦК України, яка має назву "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання."
Отже правова природа наслідків, які передбачені у ст. 117 КЗпПУ подібна до правової природи збитків і неустойки - оскільки є відповідальністю за порушення зобов'язання (яка має компенсаційний характер).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 № 755/12623/19 вказала, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Вказане також узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника.
Враховуючи зазначене вище, суд доходить висновку, що середній заробіток є спеціальним видом відповідальності роботодавця, яка спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
При цьому невиплата всіх сум при звільненні - є одним правопорушенням і відповідальність має застосовуватись один раз.
Разом з тим, ст. 1 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Як вже вказувалось, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника.
Суд, при тлумаченні змісту поняття "компенсації втрати доходу", який міститься у Законі № 2050-ІІІ та правової природи обов'язку роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку (ст. 117 КЗпПУ) бере до уваги, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо подібності правової природи ст. 117 КЗпПУ до таких інститутів як збитки та неустойка.
Як вже зазначалось судом, правове регулювання збитків та неустойки міститься у главі 51 ЦК України, яка має назву "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання".
Отже правова природа наслідків, які передбачені у ст. 117 КЗпПУ подібна до правової природи збитків і неустойки - оскільки є відповідальністю за порушення зобов'язання та має компенсаційний характер.
В той же час правова природа компенсації громадянам втрати частини доходів згідно з Законом №2050-ІІІ, на переконання суду, очевидно має компенсаційний характер, а враховуючи конструкцію самої норми, яка визначає поняття вказаної компенсації - така компенсація за своєю суттю є відповідальністю. Оскільки наступає у разі порушення роботодавцем встановлених строків виплати доходів, з його вини.
Висновок: «компенсація втрати частини доходу» та «виплата середнього заробітку» (який підлягаю стягненню на підставі статті 117 КЗпП) є функціонально однаковими за своєю правовою природою, оскільки обидва передбачають компенсацію очікуваних майнових втрат працівника і є відповідальністю роботодавця у разі невиплати працівнику грошових сум, на які належать останньому.
Суд в цій справі застосовує ч.1 ст. 61 Конституції України (яка є нормою прямої дії) відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Саме тому задоволення вимог позивача про виплату позивачу компенсації втрати частини доходів, яка також є відповідальністю роботодавця за невиплату всіх сум, які належать позивачу при звільненні за період після звільнення призведе до множинної відповідальності роботодавця (відповідача), що порушує вимоги ст. 61 Конституції України.
Періодичні виплати як об'єкти компенсації втрати частини заробітку
Окрім цього, суд звертає увагу, що у ст. 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
У вказаному Законі зазначено, що під доходами слід розуміти
- грошові доходи громадян, які вони одержують на території України
- і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Враховуючи вищевикладені норми, суд вважає, що згідно з Законом №2050-ІІІ об'єктом компенсації є лише ті доходи громадян, які не мають разового характеру, а виплачуються, як правило, щомісячно: пенсії, стипендії, заробітна плата, тощо.
При цьому суми, належні працівникові при звільненні згідно з ст. 116 КЗпПУ, можуть включити як періодичну виплату - заробітну плату (грошове забезпечення), яка (яке) під час трудових відносин (проходженні військової служби) виплачувалась щомісяця (як правило двома частинами), так й інші суми, в тому числі, й одноразові, наприклад грошову компенсацію за не використану відпусту, тощо.
Суд акцентує увагу, що з моменту звільнення щомісячна виплата заробітної плати (грошового забезпечення) припиняється, оскільки трудові відносини (публічна служба) закінчились, а грошова сума, яку роботодавець має виплатити працівнику в порядку ст.116 КЗпПУ - вже не має такої ознаки як періодичність, оскільки є одноразовою виплатою при звільненні, не зважаючи на те, що у своєму складі може мати такі періодичні виплати як заробітну плату (грошове забезпечення), нараховану(е) за час роботи (служби) до звільнення, індексацію, тощо.
Отже сума, яка належить працівнику до виплати при звільненні в порядку ст.116КЗпПУ, (1) має одноразовий характер, (2) виплачуються при звільненні (в тій частині, по якій не має спору між працівником та роботодавцем) (3) і не є об'єктом компенсації згідно Закону № 2050-ІІІ.
Щодо зловживання правами позивачем
Вирішуючи цю справу, суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, який визначає принцип добросовісності - як загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену ним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, де він зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Як раніше встановлено судом у цій справі, позивач неодноразово звертався до суду з позовами, для захисту свої прав на отримання всіх сум, які йому належали при звільненні згідно зі ст. 116 КЗпПУ.
При цьому позивач:
(1) таку суму (на яку мав право згідно зі ст. 116 КЗпПУ) поділив на декілька частин і
(2) щодо кожної частини окремо звертався до суду й, відповідно
(3) вже отримував судові рішення про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за частину суми на яку мав право згідно зі ст. 116 КЗпПУ ) і зобов'язання нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходу (за частину суми на яку мав право згідно зі ст. 116 КЗпПУ ) за той самий період, що вказаний в цій справі.
Зокрема, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №13155/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 13.01.2024 до 05.05.2024 у зв'язку з затримкою виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій при звільненні з військової служби, у сумі 32421,60 грн.
Також, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13484/24, серед іншого, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 06.07.2021 до 05.05.2024.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №13232/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виплаченої 06.05.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №160/3184/22.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13622/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 26.10.2023 до 26.04.2024 у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби, у сумі 65068,64 грн.
Висновок: отже за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивач отримав два позитивні рішення суду щодо середнього заробітку та два рішення щодо нарахування компенсації втрати частини доходів за одне і те саме порушення (не виплати всіх сум при звільненні) і частково за той самий період.
Суд зазначає, що позивач очевидно має право на оплату своєї праці і на гарантії, які передбачені статтями 116 та 117 КЗпПУ.
Натомість в цій справі суд враховує, що в країні триває війна, а позовні вимоги звернені до військової частини НОМЕР_1 , яка наразі виконує важливу функцію по захисту держави від агресії російської федерації.
Враховуючи встановлені обставини, суд вбачає підстави для застосування положень ч.ч. 3,4 ст. 13 ЦК України:
- не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
- при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
На переконання суду позивач мав добросовісно користуватися своїми правами - звернути до відповідача всі свої вимоги (в тому числі й щодо середнього заробітку і компенсації) одночасно в строки, які передбачені законом.
Натомість, поведінка позивача кваліфікується судом як зловживання правом, оскільки позивач розділив суму своїх вимог (за ст. 116 КЗпПУ) на декілька частин, і декілька разів звертався з позовною вимогою щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку в порядку ст. 117 КЗпПУ та за отриманням компенсації втрати частини доходів.
Внаслідок чого до відповідача було застосовано декілька разів відповідальність за одне і те саме порушення (як відповідальність в поряду ст. 117 КЗпПУ, так і компенсація втрати частини доходів.
Враховуючи наявність в цій справі вищевказаного контекстуального елемента і те, що відповідач є військовою частиною - суд застосовує в цій справі ч. 4 ст. 13 ЦК України - і вважає, що така поведінка позивача суперечить моральним засадам суспільства, оскільки дії позивача щодо відповідача очевидно спрямовані на вимивання фінансового ресурсу військової частини, що в умовах війни є неприпустимим.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У зв'язку із відмовою в задоволенні позову розподіл судового збору не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон