09 лютого 2026 рокуСправа №160/28571/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
02.10.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати період проживання з дня аварії та 31.07.1986 року в зоні гарантованого добровільного відселення та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня звернення до органу Пенсійного фонду України, тобто з 10.09.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і має відповідне посвідчення 3 категорії серія НОМЕР_1 від 27.05.2025 року. 10.09.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області позивачу було відмовлено в призначення пенсії, у зв'язку із тим, що вона постійно не проживала у с. Чорниж Маневицького району в період передбачений ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для прийняття такого рішення послужило те, що позивач навчалася у Рівненському кооперативному технікумі у період з 01.09.1985 року по 01.07.1987 року, тому період її проживання на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року становить 04 роки 07 днів, що дає право на зниження пенсійного віку на 2 роки, а не на 3, як вважає позивач. Ураховуючи вищевикладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 20.10.2025 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
22.10.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому управління не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав. На підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №045550030905 від 18.09.2025 року. Оскільки, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області право позивача на призначення або перерахунок пенсії не порушувалось, підстави для визнання протиправними його рішень, дій чи бездіяльності, відсутні. На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області письмовий відзив на позов на адресу суду не надходив.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 року зобов'язано ОСОБА_1 надати протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали належним чином завірені докази, а саме: копію довідки про місце проживання №440 від 28.09.2025 року, виданої Чорнижівським старостинським округом Колківської селищної ради Волинської області.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 року розгляд адміністративної справи продовжено до 09.02.2026 року.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та проживала на території Маневицького нині Луцького) району Волинської області. Має відповідне посвідчення 3 категорії серія НОМЕР_1 від 27.05.2025 року.
10.09.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за принципом екстериторіальності, було розглянуто вказану заяву позивача та рішенням №045550030905 від 18.09.2025 року відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку із тим, що вона постійно не проживала у с. Чорниж Маневицького району в період передбачений ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для прийняття такого рішення є те, що позивач навчалася у Рівненському кооперативному технікумі у період з 01.09.1985 року по 01.07.1987 року, тому період її проживання на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року становить 04 роки 07 днів. В рішенні зазначено, що зазначена тривалість проживання у зоні гарантованого добровільного відселення дає право на зниження пенсійного віку на 2 роки (в 58 років). При цьому, позивач звернулася із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку у віці 57 років. Згідно наданих документів, страховий стаж становить 37 років 1 місяць 17 днів.
Не погодившись із вказаним рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ)
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XI, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і Закону №796-XII. Згідно з пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Аналіз вищевказаних правових норм обумовлює висновок, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, період проживання та/або праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року №13-1, далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що позивачу таке посвідчення видано Дніпропетровською обласною державною адміністрацією 27.05.2025 року серія НОМЕР_1 , відповідно до якого вона належить до громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.
Так, Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно зі спірним рішенням є відсутність необхідного періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, а саме не менше трьох років. В рішенні зазначено, що проживання позивача в забрудненій зоні станом на 01.01.1993 року становить 4 роки 1 місяць 17 днів.
Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01 січня 1993 року.
Судом встановлено, що згідно довідки Луцької районної державної адміністрації №48 від 14.05.2025 року ОСОБА_1 дійсно постійно проживала на території зони безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або 1 січня 1993 року проживала у зоні безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років у с. Чорниж Луцького району Волинської області з 01.01.1986 року по 20.05.1991 року.
Вказана довідка є підставою для видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) відповідно до статті 14 Закону України «про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і дає право на пільги, передбачені зазначеним Законом.
Також в матеріалах даної справи міститься довідка Чорнижівського старостинського округу виконавчого комітету Колківської селищної ради №440 від 23.09.2025 року про те, що ОСОБА_1 з 01.01.1986 року по 20.05.1991 року була зареєстрована та постійно проживала в с. Чорниж Маневицького району Волинської області, яке згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання Постанови Верховної ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС і віднесене до ІІІ категорії гарантованого добровільного відселення.
Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 року №106, Маневицький район Волинської області входить до переліку населених пунктів, віднесених до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок радіоактивного забруднення.
Позивач в обґрунтування своєї позиції щодо достатності періоду проживання в забрудненій зоні станом на 01.01.1993 року зазначає, що відповідачем не враховано, що в період навчання позивача в Рівненському кооперативному технікумі, вона перебувала на канікулах, під час яких проживала з батьками в с. Чорниж.
Так, згідно з довідкою від 19.08.2025 року №182, виданою Рівненським кооперативним економіко-правовим фаховим коледжем, позивач навчалася в Рівненському кооперативному технікумі денна форма навчання за спеціальністю «Бухгалтерський облік» з 01 вересня 1985 року (наказ про зарахування №240 від 03.07.1985 року) по 01 липня 1987 року (наказ №306 від 01.07.1987 року про відрахування у зв'язку із закінченням терміну навчання).
Відповідно до вищевказаної довідки, періоди літніх та зимових канікул, а також проходження виробничої практики входить до терміну навчання.
Суд звертає увагу, що документи щодо місця навчання позивача в іншому населеному пункті не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та відповідним посвідченням позивача.
Факт навчання в навчальному закладі, який зареєстрований або знаходиться у іншому місці, ніж місце проживання особи, сам по собі не виключає можливості постійного фактичного проживання такої особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю, враховуючи не спростовану відповідачем будь-якими доказами можливість щоденного або періодичного доїзду особи з місця свого постійного проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю до фактичного місця проходження навчання поза населеним пунктом проживання і у зворотному напрямку.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази постійного проживання позивача на території м. Рівне у відповідний період навчання, а тому доводи відповідача про те, що в цей період (частину такого періоду) позивач, навчаючись у м. Рівне проживала в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є необгрунтованими.
Відомості щодо проживання позивача у період канікул, свідчать про те, що студенти денних навчальних закладів щотижня, на вихідні дні, а також на канікули (загальна тривалість яких є щонайменше три місяці упродовж навчального року) приїжджають додому - за місцем проживання батьків, на думку суду, є загальновідомими та не потребують доказування.
За наведених обставин, ГУ ПФУ в Хмельницькій області протиправно не зараховано періоди проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до наведених у даній довідці періодів.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як убачається з матеріалів адміністративної справи в позовній заяві позивачем ставиться питання, зокрема, щодо визнання протиправним дій Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, як було встановлено судом під час розгляду справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №045550030905 від 18.09.2025 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №045550030905 від 18.09.2025 року щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку визнати протиправним та скасувати.
Водночас, з приводу позовних вимог зобов'язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає про таке.
Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви від 10.09.2025 року було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Тобто, розгляд заяви позивача від 10.09.2025 року та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Відтак, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.
Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає про таке.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав та законних інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період з 26.04.1986 року по 08.03.1987 року та з 27.04.1987 року по 01.07.1987 року, як період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2025 року про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду в даній справі.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 1211,20 грн.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню в сумі 968,96 грн., з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок бюджетних асигнувань.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 9, 242-246, 250, 255, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №045550030905 від 18.09.2025 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) зарахувати період з 26.04.1986 року по 08.03.1987 року та з 27.04.1987 року по 01.07.1987 року, як період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 10.09.2025 року про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду в даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна