Справа № 645/183/25 Головуючий суддя І інстанції Алтухова О. Ю.
Провадження № 22-ц/818/404/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: споживчого кредиту
29 січня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» в особі представника Лисенка Дмитра Вячеславовича на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 16 червня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» звернувся до суду через підсистему «Електонний суд» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4164167 у загальному розмірі 114301,76 грн, яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 15199,99 грн, суми заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором - 67181,79 грн, суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у розмірі 31919,98 грн, суму судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн просять покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.11.2023 року ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») уклали договір № 4164167 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 15200,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності та зобов'язався сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання за договором виконало, проте відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на 26.07.2024 року складала 82381,78 грн. 26.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу № 26/07/2024, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена. Позивачем в межах строку дії Договору, укладеного між Первісним кредитором та Відповідачем, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у період з 26.07.2024 року по 08.11.2024 року (105 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 31919,98 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Заочним рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 16 червня 2025 року позовні вимоги ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" до ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" заборгованість за кредитним договором №4164167 від 24.11.2023 в сумі 82381,78 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту в сумі 15199,99 грн, заборгованість по процентам в сумі 67181,79 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1745,92грн та витрати на правову допомогу у розмірі 7207,39грн.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Українські фінансові операції» - Лисенко Д.В. просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за договором №4164167 про надання споживчого кредиту від 24.11.2023 здійсненої ТОВ «Українські фінансові операції» за 105 календарних днів (27.07.2024-08.111.2024) щодо нарахованих процентів за користування грошовими коштами в сумі 31920 грн скасувати, та в цій частині задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Суд першої інстанції маючи процесуальні повноваження щодо оцінки змісту спірних правовідносин, після встановлення факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором не був позбавлений можливості здійснити розрахунок заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у розмірі 31919,98 грн. При цьому, арк. 15 позовної заяви містить методологію розрахунку, якої суд першої інстанції не надав належної уваги
У даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, зазначеному в п. 1.3. Договору № 4164167 від 24.11.2023 року, а тому заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з Відповідача у сумі 99101,77 грн. (нараховані проценти первісним кредитором у сумі 67181,79 грн., проценти нараховані ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у сумі 31919,98 грн.)
Позивач, 17.03.2025 р. направив суду першої інстанції клопотання про залучення доказів, зокрема й розрахунок заборгованості на суму 31 920 грн. Додатки до клопотання містили доказ відправлення відповідача. Однак, суд першої інстанції відмовив у прийнятті клопотання надавши мотивування в ухваленому рішення 16.06.2025 р., а не постановленою ухвалою за результатами розгляду клопотання віл 17.03.2025 р. Зазначене, власне позбавило права позивача на реалізацію судового захисту, оскільки не було обізнано про те, що суд не прийме до уваги наданий розрахунок за користування грошовими коштами в сумі 31920 грн. та відмовить у задоволенні даної вимоги. Позивач не подав даний доказ, а саме: розрахунок заборгованості за Договором № 4164167 про надання споживчого кредиту від 24.11.2023 року за 105 календарних днів (27.07.2024 - 08.11.2024): сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами: 31920,00 грн. одночасно із позовною заявою, через значну кількість додатків до позову, який був відправлений через підсистему «Електронний суд».
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України:
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенню позову в частині стягнення заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у розмірі 31 919,98 грн. суд зазначив, що матеріали справи не містять його розрахунок.
Строк подання доказів стороною позивача встановлений законом, а саме разом з поданням позовної заяви, а в крайньому випадку з відповіддю на відзив, а у випадку неможливості подання певного доказу позивач повинен письмово повідомити суд про неможливість подачі доказу у встановлений законом строк з об'єктивних причин із зазначенням: доказу, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Таким чином до доказів, поданих стороною позивача 17.03.2025 року суд застосовує наслідки передбачені у ч. 8 ст. 83 ЦПК України і не приймає ці докази до розгляду, в зв'язку із порушенням порядку їх подання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Рішення оскаржено лише в частині відмовлених позовних вимог, тому відповідно до змісту ст. 367 ЦПК України в іншій частині не переглядається.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.03.2025 року від представника позивача Дідуха Є.О. до суду надійшло клопотання про долучення доказів, та просить суд долучити до справи ряд додаткових доказів, а саме: акт прийому-передачі Реєстру Боржників від 26.07.2024 р. за Договором Факторингу № 36.07/24 від «26» липня 2024 року»; розрахунок заборгованості за Договором №4164167 від 24.11.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 08.11.2024 року.
Суд вважав, що дані докази подані з порушенням положень ЦПК України, з огляду на наступне.
За змістом ч.ч.1-3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК).
Проте, матеріали справи не дають підстави вважати, що представник позивача повідомляв суд письмово про неможливість подати докази та відповідні об'єктивні причини їх несвоєчасного подання.
Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
За положеннями ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення, відповідно до вимог ст. 127 ЦПК України.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.
Однак сторона позивача навіть не ставить перед судом питання про поновлення строків подання суду доказів.
Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Доказів виконання вказаних вимог процесуального закону позивачем не надано.
Отже, строк подання доказів стороною позивача встановлений законом, а саме разом з поданням позовної заяви, а в крайньому випадку з відповіддю на відзив, а у випадку неможливості подання певного доказу позивач повинен письмово повідомити суд про неможливість подачі доказу у встановлений законом строк з об'єктивних причин із зазначенням: доказу, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Таким чином судом першої інстанції правомірно застосовано наслідки, передбачені у ч.8 ст.83 ЦПК України і не прийнято ці докази до розгляду, в зв'язку із порушенням порядку їх подання.
Доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та висновки суду не спростовують.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За обставин цієї справи суд першої інстанції обґрунтовано та у релевантний спосіб застосував наступний правовий висновок, який було викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.
«За загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.»
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження у матеріалах справи та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів звертає увагу, що долучений до скарги новий доказ - розрахунок заборгованості за договором №4164167 (а.с.171-173, не може бути прийнята до уваги колегією суддів з огляду на наступне.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Але належного обґрунтування поважності причин неподання вказаного доказу до суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження №61-13405св18).
Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не зазначає.
Позивач не довів поважних причин, з яких він не подав вчасно разом з позовною заявою розрахунок заборгованості, доказів про те, що він був позбавлений такої можливості - у матеріалах справи відсутні. Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися своїми правами.
Таким чином, враховуючи відсутність поважних причин не подання відповідного доказу до суду першої інстанції, суд першої та апеляційної інстанції позбавлені процесуальної можливості самостійно витребувати такий розрахунок, або здійснити його самостійно, з огляду на положення статті 367 ЦПК України та принципу змагальності, рівності сторін, ст. 12 ЦПК України.
З цих підстав та за відсутності зазначеного у ч. 3 ст. 367 ЦПК України ознак виняткового випадку колегія суддів не вбачає законної можливості для прийняття доданого до скарги нового доказу та його врахування при розгляді скарги.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» в особі представника Лисенка Дмитра Вячеславовича залишити без задоволення.
Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 16 червня 2025 року в частині відмови в задоволенні позову про стягненні заборгованості за договором №4164167 про надання споживчого кредиту від 24.11.2023 здійсненої ТОВ «Українські фінансові операції» за 105 календарних днів (27.07.2024-08.11.2024) щодо нарахованих процентів за користування грошовими коштами в сумі 31920 грн залишити без змін.
В іншій частині рішення не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 09 лютого 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді колегії Ю.М. Мальований.
Н.П.Пилипчук.