Справа № 643/8701/25 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/569/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.121 КК України
Іменем України
04 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові апеляційну скаргу захисника на ухвалу Салтівського районного суду м.Харкова від 12.12.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
встановила:
Ухвалою Салтівського районного суду м.Харкова від 12.12.2025 року клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому за ч.2 ст.121 КК України, задоволено та продовжено строк тримання під вартою в Державній установі « Харківський слідчий ізолятор », який не може перевищувати шістдесяти днів, тобто до 09.02.2026 року включно.
На вищевказану ухвалу захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу Салтівського районного суду м.Харкова від 12.12.2025 року та обрати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем реєстрації.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначає, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою всупереч правам та інтересам ОСОБА_6 . Сторона обвинувачення не довела наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ст.177 КПК України, тому на думку сторони захисту дані ризики є надуманими та такими, що не відповідають обставинам справи, базуються виключно на припущеннях. Додатково звертає увагу суду, що кваліфікація діяння ОСОБА_6 за ч.2 ст.121 КК України викликає сумніви, а сам обвинувачений перебуває під вартою понад 8 місяців.
Крім того, захисник зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 має вади опорно-рухового апарату, мав інвалідність, має постійне місце реєстрації та мешкання, працює неофіційно, брав участь в усіх слідчих діях.
До початку судового засідання захисником ОСОБА_7 була подана заява, в якій просить колегію суддів проводити розгляд апеляційної скарги без її участі, вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі.
Крім того, до початку судового засідання прокурором у кримінальному проваджені ОСОБА_9 була подана заява, в якій просить колегію суддів проводити розгляд апеляційної скарги захисника без участі сторони обвинувачення, заперечує проти задоволення апеляційної скарги.
До початку судового засідання від обвинуваченого ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленого, жодних заяв чи клопотань до канцелярії Харківського апеляційного суду не надано, на участі не наполягав, тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності обвинуваченого ОСОБА_6 .
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, заслухавши учасників по даній справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованих ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Колегія суддів, надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що сам по собі тривалий строк перебування обвинуваченого під вартою не може бути безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, якщо на даний час не відпали ризики, передбачені ст.177 КПК України, та якщо такі ризики залишаються актуальними і підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Доводи сторони захисту щодо наявності у ОСОБА_6 захворювань та вад опорно-рухового апарату, попереднього встановлення інвалідності, а також наявності постійного місця проживання та реєстрації, не спростовують висновків суду першої інстанції про існування ризиків, визначених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, та не свідчать про неможливість подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Матеріали провадження не містять відомостей про те, що стан здоров'я обвинуваченого перешкоджає його перебуванню в умовах слідчого ізолятора або що йому не може бути надана необхідна медична допомога.
Крім того, відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України. Крім того, сторона захисту має право звертатися з відповідними клопотаннями про забезпечення лікування до адміністрації установи, де ОСОБА_6 перебуває під вартою, та у випадку відсутності відповідного реагування з боку посадових осіб адміністрації ДУ «Харківський слідчий ізолятор» оскаржувати такі дії чи бездіяльність у встановленому законом порядку.
Посилання захисника на сумнівність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч.2 ст.121 КК України не можуть бути предметом перевірки суду апеляційної інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою, оскільки такі доводи підлягають оцінці судом під час розгляду кримінального провадження по суті.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та не усуне наявні ризики, з урахуванням тяжкості інкримінованого злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, за який законом встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного та обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченогопід час апеляційного розгляду не встановлено.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу захисника, - залишити без задоволення.
Ухвалу Салтівського районного суду м.Харкова від 12.12.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: