03 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 717/750/22
провадження № 61-8490св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2023 року під головуванням судді Туржанського В. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Лисака І. Н., у справі за позовом Фермерського господарства «Поляна» до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
Короткий зміст позовних вимог
В червні 2022 року Фермерське господарство «Поляна» (далі - ФГ «Поляна») звернулося до суду з позовом, в якому просило:
- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 25 березня 2020 року № 24-1319/14-20-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,99 га, у тому числі рілля площею 1,99 га, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:0951, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Ленковецької сільської ради, урочище «Ферма», Кельменецького району Чернівецької області (за межами населеного пункту);
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,99 га, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:0951, розташованої на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області.
- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55121965 від 13 листопада 2020 року на земельну ділянку площею 1,99 га, розташовану за адресою: Ленковецька сільська рада, Кельменецький район, Чернівецька область; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:0951, державний реєстратор: Дворнічен С. В., Кельменецька районна державна адміністрація, Чернівецька область; форма власності - приватна; розмір частки - 1; власник: ОСОБА_1 , та припинити право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку.
В обґрунтування вимог вказувало, що рішенням Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області від 20 квітня 1993 року ОСОБА_2 передано у постійне користування земельну ділянку для створення і ведення селянського (фермерського) господарства. Був виготовлений проєкт відведення земельної ділянки та виданий державний акт ЧВ № 000090.
09 жовтня 2014 року ОСОБА_2 призначив керівником ФГ «Поляна» ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
ФГ «Поляна» продовжило господарську діяльність на виділеній земельній ділянці.
04 вересня 2020 року голові ФГ «Поляна» стало відомо, що частину земельної ділянки ФГ «Поляна» протиправно передали ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. Це порушує право ФГ «Поляна» на володіння виділеною йому земельною ділянкою.
Висновком експертизи встановлено, що земельна ділянка відповідача кадастровий номер 7322086000:02:001:0951 частково накладається на земельну ділянку виділену ФГ «Поляна». Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області не приймало рішення про припинення користування земельною ділянкою. Таким чином, наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про затвердження документації із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки, порушив права ФГ «Поляна».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Кельменецький районний суд Чернівецької області рішенням від 12 грудня 2023 року позов задовольнив частково.
Визнав недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 25 березня 2020 року № 24-1319/14-20-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,99 га, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:0951, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Ленковецької сільської ради, урочище «Ферма», Кельменецького району Чернівецької області (за межами населеного пункту), в частині, яка накладається на земельну ділянку площею 15 га, зазначену у державному акті на право постійного користування землею серії ЧВ № 000090, який був виданий ОСОБА_2 10 січня 1994 року.
Скасував державну реєстрацію земельної ділянки, площею 1,99 га, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:0951, розташованої на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області.
Припинив право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 7322086000:02:001:0951, в частині, яка накладається на земельну ділянку площею 15 га, зазначену у державному акті на право постійного користування землею серії ЧВ № 000090, який був виданий ОСОБА_2 10 січня 1994 року.
Стягнув з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та ОСОБА_1 на користь ФГ «Поляна» по 11 621,15 грн в рахунок відшкодування судових витрат понесених по сплаті судового збору, на проведення експертизи та на правову допомогу адвоката.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що ФГ «Поляна» набуло права щодо використання ділянок, які були надані ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЧВ № 000090 та зберігає їх. Однак, надана ОСОБА_1 у власність земельна ділянка накладається на земельну ділянку, якою користується ФГ «Поляна», тому позовні вимоги про визнання недійсним наказу та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку підлягали задоволенню.
Суд не встановив підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень на зазначену земельну ділянку.
Також суд вважав, що вимога про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 7322086000:02:001:0951 в повному обсязі є безпідставною, оскільки лише частина цієї земельної ділянки накладається на земельну ділянку надану в користування ФГ «Поляна».
Чернівецький апеляційний суд постановою від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Апеляційну скаргу ФГ «Поляна» задовольнив.
Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2023 року в частині відмови в позові ФГ «Поляна» до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу та скасування рішення державного реєстратора і припинення права власності на земельну ділянку скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог.
Визнав недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 25 березня 2020 року № 24-1319/14-20-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,99 га, у тому числі рілля площею 1,99 га, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:0951, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Ленковецької сільської ради, урочище «Ферма», Кельменецького району Чернівецької області (за межами населеного пункту).
Скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55121965 від 13 листопада 2020 року на земельну ділянку площею 1,99 га, розташовану за адресою: Ленковецька сільська рада, Кельменецький район, Чернівецька область; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:0951, державний реєстратор: Дворнічен С. В., Кельменецька районна державна адміністрація, Чернівецька область; форма власності - приватна; розмір частки - 1; власник: ОСОБА_1 .
Припинив право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,99 га, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:0951.
Розподіл судових витрат змінив.
Стягнув з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на користь ФГ «Поляна» 31 303,75грн судових витрат.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ФГ «Поляна» 22 000 грн судових витрат.
Судовий збір у розмірі 9 303,75 грн зобов'язав компенсувати на користь ФГ «Поляна» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд вважав, що оспорюваний наказ є незаконним в цілому, оскільки виданий всупереч земельному законодавству, та затверджуючи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 7322086000:02:001:0951 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності, відповідач фактично позбавив позивача права користуватись земельною ділянкою, яка перебуває в його постійному користуванні, що свідчить про втручання у право позивача на мирне володіння своїм майном та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є підставою для визнання наказу недійсним в цілому.
Крім того, чинним законодавством, а також статтею 186-1 ЗК України не передбачено погодження та затвердження документації із землеустрою частково.
Враховуючи незаконність наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 25 березня 2020 року № 24-1319/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», який був підставою для вчинення державним реєстратором дій, пов'язаних з державною реєстрацією земельної ділянки з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2220580273220, кадастровим номером 7322086000:02:001:0951, вимоги позивача щодо скасування рішення державного реєстратора є обґрунтованими та підлягають задоволенню і є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.
Оцінюючи співмірність, реальність та пропорційність судових витрат, які просив стягнути позивач, а також те, що зазначена категорія справ є справою незначної складності, що в свою чергу не потребувало додаткових зусиль та знань, колегія суддів вважала, що є підстави для зменшення суми відшкодування з відповідачів на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції до 14 000 грн.
В суді апеляційної інстанції відповідачі не подали своїх заперечень, як і не зазначили про це в судовому засіданні при розгляді справи, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. За таких обставин, враховуючи наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та позову ФГ «Поляна», витрати на правничу допомогу за апеляційний розгляд слід відшкодувати позивачу з відповідачів у розмірі 14 000 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2024 року Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 472/598/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 587/260/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц, Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц.
Право постійного користування земельною ділянкою, що виникало у особи лише на підставі державного акта на право постійного користування землею без укладення договору на право користування земельною ділянкою із власником землі припиняється зі смертю засновника фермерського господарства на ім'я якого видавався державний акт на право постійного користування землею.
Заявник критично ставиться до висновків експертизи, оскільки переобчислити координати, зазначені в каталозі координат селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 (розроблену Чернівецьким філіалом проектного інституту землеустрою «Укрземпроект») з довільно прийнятої умовної системи координат в державну систему координат неможливо. Тому суд не в повній мірі дослідив інші письмові докази.
Крім того, ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним скасуванням цим рішенням заяви власника про заборону вчинення реєстраційних дій чи відповідного судового рішення, зареєстрованих у базі даних заяв.
Судом не враховані заперечення, викладені Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області у відзиві на позовну заяву, щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу у сумі 22 000 грн. До примірника позовної заяви не додано детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, а тому сума за правову допомогу не є співмірною з категорією та ступенем складності справи і є завищеною.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року від представника ФГ «Поляна» - адвоката Присяжного В. А., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Вказує, що наказом про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відповідач фактично позбавив позивача права користуватись земельною ділянкою, яка перебуває в його постійному користуванні, що свідчить про втручання у право позивача на мирне володіння майном.
Крім того, перерахунок координат земельної ділянки фермерського господарства ОСОБА_2 в державну систему координат СК-63 був здійснений сертифікованим інженером-геодезистом Лещишиним Д. Р. Цей перерахунок був перевірений експертом Арашиним О. Порядок проведення такого перерахунку визначено в описовій частині висновку експерта.
Разом з тим, ФГ «Поляна» просить стягнути понесені витрати на правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в сумі 12 000 грн.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Кельменецького районного суду Чернівецької області.
12 серпня 2024 року цивільна справа № 717/750/22 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Згідно з рішенням Ленковецької сільської ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 20 квітня 1993 року ОСОБА_2 у постійне користування надано земельні ділянки загальною площею 15,25 га, в межах згідно з планом, для створення селянського фермерського господарства, які розташовані на території с. Макарівка Ленковецької сільської ради. 10 січня 1994 року ОСОБА_2 видано державний акт на право постійного користування землею серії ЧВ № 000090 на земельну ділянку площею 15 га та на земельну ділянку площею 0,25 га.
Чернівецький філіал інституту землеустрою Української академії аграрних наук виготовив проєкт відведення земель жителю с. Ленківці ОСОБА_2 для створення селянського фермерського господарства за рахунок земель запасу Ленковецької сільської ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області, який погоджений, в тому числі, державним інспектором по використанню та охороні земель Кельменецького району, та затверджений рішенням Ленковецької сільської ради народних депутатів.
21 квітня 1993 року межі земельної ділянки, виділеної ОСОБА_2 , встановлені в натурі згідно з актом про перенесення меж ділянки в натурі та технічного звіту про перенесення в натурі проекту відведення земель ОСОБА_2 .
В квітні 1993 року Чернівецьким філіалом інституту землеустрою виготовлений каталог координат земельної ділянки, виділеної селянському (фермерському) господарству ОСОБА_2
13 травня 1993 року ОСОБА_2 заснував та зареєстрував ФГ «Поляна». Вказана обставина підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованим 19 жовтня 2020 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , виданого 09 грудня 2014 року.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 25 березня 2020 року № 24-1319/14-20-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ленковецкої сільської ради, урочище «Ферма» Кельменецького району Чернівецької області та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,99 га кадастровий номер 7322086000:02:001:0951.
09 листопада 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Кельменецької районної державної адміністрації Чернівецької області Дворніченим С. В. на підставі прийнятого ним рішення індексний номер 55121965 від 13 листопада 2020 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,99 га кадастровий номер 7322086000:02:001:0951.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 31 липня 2023 року № 80/10.7/2023 земельна ділянка з кадастровим номером 7322086000:02:001:0951 частково накладається на земельну ділянку площею 15 га, зазначену у державному акті на право постійного користування землею серії ЧВ № 000090, який був виданий ОСОБА_2 10 січня 1994 року. Орієнтовна площа накладання становить 1,0178 га.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою і другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини п'ятої статті 7 ЗК України (тут і далі -у редакції від 15 січня 1993 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
За змістом частини першої статті 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
Згідно з частиною першою статті 51 ЗК України громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року № 2009-XII (втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV (далі - Закон № 973-IV)) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
У статті 1 Закону № 973-IV унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 973-IV).
Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК України).
Відповідно до розділу X «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності чи на право оренди.
Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), перелік яких є вичерпним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/19 (провадження № 12-205гс19), з урахуванням положень статті 141 ЗК України (у редакції 2001 року) та статті 27 ЗК України (у редакції 1990 року) зазначила, що підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) вказано, що «право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об'єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об'єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець».
Також у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок: «За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР 1990 року, статей 31, 92 ЗК України після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об'єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об'єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило».
Відповідно до частини п'ятої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки ОСОБА_1 ) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Враховуючи наведені вище норми права та висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що в правовідносинах користування спірною земельною ділянкою ФГ «Поляна» набуло права та обов'язки землекористувача (з часу державної реєстрації фермерського господарства) та у зв'язку із смертю засновника фермерського господарства ОСОБА_2 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею, таке право у ФГ «Поляна» не припинилося.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п'ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об'єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об'єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону.
У частинах другій та третій статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд апеляційної інстанції встановив, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 25 березня 2020 року
№ 24-1319/14-20-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ленковецкої сільської ради, урочище «Ферма» Кельменецького району при передачі у приватну власність відповідачу земельної ділянки, відбулася передача у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки без припинення права користування цією ділянкою ФГ «Поляна», порушуючи права землекористувача.
Згідно з висновком судового експерта Арашина О. від 31 липня 2023 року № 80/10.7/2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області у цій справі, земельна ділянка з кадастровим номером 7322086000:02:001:0951 надана ОСОБА_1 частково накладається на земельну ділянку площею 15 га, зазначену у державному акті на право постійного користування землею ЧВ № 000090, який виданий ОСОБА_2 10 січня 1994 року. Площа накладення становить 1,0178 га.
Таким чином апеляційний суд, встановивши, що затверджуючи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером земельної ділянки 7322086000:02:001:0951 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області фактично позбавило позивача права користуватись земельною ділянкою, яка перебуває в його постійному користуванні, а отже надання ОСОБА_1 у власність цієї земельної ділянки порушує права ФГ «Поляна» як постійного користувача спірної земельної ділянки, що вибула із законного володіння фермерського господарства, дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний наказ виданий в супереч земельному законодавству та є незаконним. При цьому, чинним законодавством не передбачено погодження та затвердження документації із землеустрою частково.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Апеляційний суд враховуючи, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 25 березня 2020 року № 24-1319/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», який був підставою для вчинення державним реєстратором дій пов'язаних з державною реєстрацією земельної ділянки з кадастровим номером 7322086000:02:001:0951 є незаконним, дійшов правильного висновку про задоволення вимог про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. Крім того, з наведених вище підстав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано задовольнив позовну вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 472/598/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 587/260/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц, Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, колегією суддів відхиляються, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц та від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/19 відступила від зазначених висновків.
Доводи касаційної скарги про те, що заявник критично ставиться до висновків експертизи, оскільки переобчислити координати зазначені в каталозі координат селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 (розроблену Чернівецьким філіалом проектного інституту землеустрою «Укрземпроект») з довільно прийнятої умовної системи координат в державну систему координат неможливо, тому судом не в повній мірі досліджені інші письмові докази є безпідставними. Відповідач не надав суду доказів та не довів, що сертифікованим інженером-геодезистом Лещишиним Д. Р. неправильно або помилково перераховано каталог координат земельної ділянки площею 15 га зазначеної у державному акті на право постійного користування землею серії ЧВ № 000090 виданого ОСОБА_2 в державну систему координат СК-63. Крім того, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області не заявляло клопотання про призначення повторної земельно-технічної експертизи.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд не врахував заперечення, викладені Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області у відзиві на позовну заяву, щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу у сумі 22 000 грн є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд при перегляді рішення суду першої інстанції взяв до уваги заперечення відповідачів щодо заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу та зменшив суму до 14 000 грн. При цьому, позивач зазначав у позовній заяві про попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо розподілу витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відзиві на касаційну скаргу представник ФГ «Поляна» - адвокат Присяжний В. А. просить стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.
На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу ФГ «Поляна» надало:
- ордер на надання правничої допомоги від 26 серпня 2024 року серії ВТ № 1051965;
- договір про надання правничої (правової) допомоги від 05 серпня 2024 року, укладений з адвокатом Присяжним В. А.
- розрахунок витрат на оплату професійної правничої допомоги від 25 серпня 2024 року;
- квитанцію до прибуткового касового ордера № 2 від 25 серпня 2024 року на суму 12 000 грн.
Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області подало клопотання, в якому просило зменшити суму заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи характер правовідносин у цій справі, клопотання відповідача про зменшення суми витрат на правничу допомогу, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Присяжним В. А. послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь ФГ «Поляна» підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області залишити без задоволення.
Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2023 року в нескасованій частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на користь Фермерського господарства «Поляна» витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги у суді касаційної інстанції, у розмірі 3 000 гривень (три тисячі гривень 00 копійок).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров