06 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 759/10841/24
провадження № 61-12031св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі органу державної влади Міністерства фінансів України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, прийняту у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна
в особі органу державної влади (Міністерства фінансів України) про захист прав споживачів, в якому просив суд: розірвати/припинити дію публічного договору купівлі-продажу-обслуговування Облігацій внутрішніх державних позик UA4000207518 у кількості 756 штук (які обліковуються ТОВ «Фрідом Фінанс Україна»), укладений між позивачем та Державою Україна в особі органу державної влади - Міністерство фінансів України.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі органу державної влади Міністерства фінансів України про захист прав споживача та зобов'язання вчинити певні дії визнано неподаною та повернуто позивачу.
Роз'яснено позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із вказаною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва
від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі органу державної влади Міністерства фінансів України про захист прав споживача та зобов'язання вчинити певні дії визнано неподаною та повернуто скаржнику.
Постановою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі органу державної влади Міністерства фінансів України про захист прав споживача та зобов'язання вчинити певні ді.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 15 серпня 2025 року звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Святошинського районного суду м. Києва
від 21 липня 2025 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції виходив
з того, що посилання заявника на неопублікування ухвали у підсистемі «Електронний суд», як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, є безпідставними, а тому апеляційна скарга подана
з порушенням процесуального строку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року відмовлено
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва
від 21 липня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна
в особі органу державної влади Міністерства фінансів України про захист прав споживача та зобов'язання вчинити певні дії.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, Київський апеляційний суд виходив з того, що наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
25 вересня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року (надійшла до суду 25 вересня 2025 року), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у відкритті апеляційного провадження
оскільки суд першої інстанції у встановлений законом спосіб не надіслав йому копію ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня
2025 року.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу та заперечення на відзив
16 жовтня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від Міністерства фінансів України надійшов відзив на касаційну скаргу,
в якому зазначається, що ухвала суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.
Міністерство фінансів України вказує, що 22 липня 2025 року повний текст ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року доставлено до підсистеми «Електронний суд», а 22 липня 2025 року зазначену ухвалу також надіслано до Єдиного державного реєстру судових рішень. Отже, твердження ОСОБА_1 про неопублікування ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року у підсистемі «Електронний суд» є таким, що не відповідає дійсності.
Враховуючи викладене, Міністерство Фінансів України просило суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
16 жовтня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзив, в якому заявник вказує на те, що надані представником відповідача докази не можна вважати належними, оскільки неможливо встановити, чи отримано представником ОСОБА_2 повний текст ухвали чи її вступна та резолютивна частина.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.
06 жовтня 2025 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), ОСОБА_3., Луспеника Д. Д. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Святошинського районного суду м. Києва.
У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до Розпорядження заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 01 грудня 2025 року № 886/0/226-25 у зв'язку з відставкою судді
ОСОБА_3 у справі № 759/10841/24 призначено повторний автоматизований розподіл.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві
Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д.,
Черняк Ю. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна
в особі органу державної влади (Міністерства фінансів України) про захист прав споживачів.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі органу державної влади Міністерства фінансів України про захист прав споживача та зобов'язання вчинити певні дії визнано неподаною та повернуто позивачу.
Роз'яснено позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із вказаною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва
від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі органу державної влади Міністерства фінансів України про захист прав споживача та зобов'язання вчинити певні дії визнано неподаною та повернуто скаржнику.
Постановою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі органу державної влади Міністерства фінансів України про захист прав споживача та зобов'язання вчинити певні ді.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 15 серпня 2025 року звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції виходив
з того, що посилання заявника на неопублікування ухвали у підсистемі «Електронний суд», як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, є безпідставними, а тому апеляційна скарга подана
з порушенням процесуального строку.
27 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції заяву, у якій вказав, що суд першої інстанції у встановлений законом спосіб не надіслав йому оскаржувану ухвалу та повторно просив поновити строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року відмовлено
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі органу державної влади Міністерства фінансів України про захист прав споживача та зобов'язання вчинити певні дії. Наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -
в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та
у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною другою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише
у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.
Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється
з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі
у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів
з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно
з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «DeGeouffre dela Pradellev. France» від 16 грудня 1992 року).
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не
є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини
й у рішеннях у справах «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 8 листопада 2005 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 з пропуском строку на апеляційне оскарження подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків днів з дня вручення копії ухвали, а саме для подання до Київського апеляційного суду клопотання із зазначенням поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Святошинського районного суду
м. Києва від 21 липня 2025 року.
28 серпня 2025 року електронний примірник вказаної ухвали Київського апеляційного суду направлено та доставлено ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд», про що міститься звіт про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
27 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції заяву, у якій вказав, що суд першої інстанції у встановлений законом спосіб не надіслав позивачу оскаржувану ухвалу та повторно просив поновити строк на апеляційне оскарження.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без руху та
в подальшому відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, посилався на те, що посилання заявника на неопублікування ухвали у підсистемі «Електронний суд», як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, є безпідставними.
Київський апеляційний суд в ухвалі від 23 вересня 2025 року вказав, що
ОСОБА_1 має зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Згідно даних, що містяться
у підсистемі «Електронний суд», ухвалу Святошинського районного суду
м. Києва від 21 липня 2025 року доставлено до Електронного суду 22 липня 2025 року.
Згідно із пунктом 24 підрозділу 2 «Підсистема «Електронний суд» розділу ІII «Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС» підсистема «Електронний суд» - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.
Пунктом 37 підрозділу 2 «Підсистема «Електронний суд» цього розділу визначено, що підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
До Електронного кабінету користувачів надсилаються відомості, у тому числі про отримання та реєстрацію документів у справі, а також інші відомості, що призвели до зміни стану розгляду справи.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року надіслана судом 22 липня 2025 року, зареєстрована - 22 липня 2025 року, забезпечено надання загального доступу - 23 липня 2025 року.
Учасник судового процесу зобов'язаний з розумним інтервалом часу сам цікавитися провадженням у його справі, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що сторони в розумні інтервали мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
В ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року зазначено, що «В судовому засіданні позивач заперечував проти закриття провадження по справі».
Отже, ОСОБА_1 було достеменно відомо про прийняте судове рішення.
Заявником не надано доказів та не наведено обґрунтованих підстав, які завадили йому вчасно звернутися до Київського апеляційного суду
з апеляційною скаргою.
Єдиним доводом заявника є те, що оскаржувана ухвала не була опублікована
у підсистемі «Електронний суд».
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що посилання ОСОБА_1 на неопублікування ухвали у підсистемі «Електронний суд», як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження,
є безпідставними, з огляду на те, що згідно даних, що містяться в підсистемі «Електронний суд», ухвалу Святошинського районного суду м. Києва
від 21 липня 2025 року доставлено до Електронного суду 22 липня 2025 року.
При цьому пунктом 37 підрозділу 2 «Підсистема «Електронний суд» розділу ІІІ Порядку функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС визначено, що підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду, як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Такий правовий висновок міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого
2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі № 171/1584/18 (провадження № 14-432цс19).
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського апеляційного суду від 21 липня 2025 року подана з пропуском строку апеляційного оскарження, обґрунтовано, відповідно до вимог статті 357 ЦПК України, відмовив
у відкритті апеляційного провадження, оскільки скаржником не надано обґрунтованого клопотання про поновлення строку подачі апеляційної скарги та не зазначено поважних причин пропуску строку, тому були відсутні підстави для поновлення строку.
Процесуальний строк апеляційного оскарження, встановлений ЦПК України, забезпечує оперативність цивільного судочинства, є дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на незловживання процесуальними правами.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк