22 січня 2026 року
м. Київ
справа № 280/5808/23
провадження № 11-411апп25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ткача І. В., Шевцової Н. В.,
перевірила наявність підстав для прийняття до розгляду справи № 280/5808/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» до Запорізької митниці про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» (далі - позивач, ТОВ «Слов'янський пух Україна») звернулось до суду з позовом до Запорізької митниці (далі також - відповідач), в якому просило:
- визнати протиправними дії Запорізької митниці, які полягали у відмові в підготовці у строк, передбачений чинним законодавством України, висновків про повернення ТОВ «Слов'янський пух Україна» з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, в розмірі 158 193,74 грн відповідно до заяви ТОВ «Слов'янський пух Україна» за вих. № 0305/23-02 від 03 травня 2023 року (вх. № 2447/14-24 від 04 травня 2023 року за даними Запорізької митниці);
- зобов'язати Запорізьку митницю підготувати висновки про повернення ТОВ «Слов'янський пух Україна» з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, в розмірі 158 193,74 грн відповідно до заяви ТОВ «Слов'янський пух Україна» за вих. № 0305/23-02 від 03 травня 2023 року (вх. № 2447/14-24 від 04 травня 2023 року за даними Запорізької митниці).
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Слов'янський пух Україна» зазначило, що Запорізька митниця, на порушення вимог чинного законодавства, не перерахувала надміру сплачених ним митних платежів та не врахувала, що на спірні правовідносини положення Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) не поширюють свою дію, а тому не можуть бути правовою підставою для неперерахування відповідних коштів.
3. Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 29 вересня 2023 року позов задовольнив:
- визнав протиправними дії Запорізької митниці щодо відмови у підготовці у строк, передбачений чинним законодавством України, висновків про повернення ТОВ «Слов'янський пух Україна» з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, в розмірі 158 193,74 грн відповідно до заяви ТОВ «Слов'янський пух Україна» за вих. № 0305/23-02 від 03 травня 2023 року (вх. № 2447/14-24 від 04 травня 2023 року за даними Запорізької митниці);
- зобов'язав Запорізьку митницю підготувати висновки про повернення ТОВ «Слов'янський пух Україна» з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, в розмірі 158 193,74 грн відповідно до заяви ТОВ «Слов'янський пух Україна» за вих. № 0305/23-02 від 03 травня 2023 року (вх. № 2447/14-24 від 04 травня 2023 року за даними Запорізької митниці);
- стягнув на користь ТОВ «Слов'янський пух Україна» судовий збір у розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці.
4. Ухвалюючи це рішення, cуд першої інстанції вказав, що:
- митний орган не встановив обставин, які б могли бути підставою для відмови в поверненні коштів;
- господарська операція, за якою надмірно сплачено митні платежі, відбувалась до тимчасової окупації міста Василівка Запорізької області, а тому посилання на частину другу статті 13 Закону № 1207-VII є безпідставним;
- є безпідставними посилання представника митного органу на положення частини шостої статті 13, оскільки відповідно до зазначеної норми забороняється переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України.
Водночас суду не надано доказів на підтвердження того, що позивач просив перевести кошти на тимчасово окуповану територію України.
Крім того, суд зазначає, що митний орган не є органом, який здійснює операції з переведення коштів. До повноважень митного органу належить лише формування або відмова у формуванні висновків про повернення коштів, а питання переведення коштів платнику податків є компетенцією органів Казначейства, які і мають встановлювати наявність заборон та обмежень щодо переведення коштів на розрахунковий рахунок платника податків, який зазначений у заяві про повернення коштів.
Суд першої інстанції додатковим рішенням від 20 жовтня 2023 року стягнув на користь ТОВ «Слов'янський пух Україна» витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці.
5. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2024 року апеляційні скарги Запорізької митниці задовольнив; рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 20 жовтня 2023 року скасував та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову ТОВ «Слов'янський пух Україна».
6. Постанова апеляційного суду обґрунтована тим що, відповідач, відмовляючи у перерахуванні надміру сплачених митних платежів, ухвалив рішення, що відповідає положенням частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) з огляду на таке:
- зареєстрованим місцезнаходженням ТОВ «Слов'янський пух Україна» є тимчасово окупована територія України, у зв'язку із чим здійснення ним господарської діяльності, у тому числі у вигляді отримання надміру сплачених митних платежів, з урахуванням частини другої статті 13 Закону № 1207-VII можливе за умови зміни його податкової адреси на іншу територію України;
- підприємство не змінило податкову адресу на іншу територію України, а тому суд апеляційної інстанції погодився з позицією відповідача щодо відсутності на теперішній час підстав для повернення позивачу надміру сплачених митних платежів;
- безпідставним є посилання позивача на положення частини першої статті 13 Закону № 1207-VII, адже частина друга цієї статті визначає пряму заборону на здійснення господарської діяльності підприємствам, місцезнаходженням яких є тимчасово окуповані території. І така заборона встановлена безвідносно до переліку тимчасово окупованих територій України, який наведено в частині першій статті 3 Закону № 1207-VII. Визначальним є те, що така територія визнана тимчасово окупованою територією України.
7. Не погодившись із вказаною постановою Третього апеляційного адміністративного суду, ТОВ «Слов'янський пух Україна» подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати її та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року і додаткове рішення цього ж суду від 20 жовтня 2023 року.
Скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що частина друга статті 13 Закону № 1207-VII визначає пряму заборону на здійснення господарської діяльності підприємствам, місцезнаходженням яких є тимчасово окуповані території, та що така заборона встановлена безвідносно до переліку тимчасово окупованих територій України, який наведено в частині першій статті 3 цього Закону. Наголошує, що законодавець чітко та однозначно передбачив, що в умовах воєнного стану саме Кабінет Міністрів України, якому законодавцем делеговано право визнавати певні території України тимчасово окупованими, може поширити дію положень статті 13 Закону № 1207-VII на території, які ним же визнані тимчасово окупованими в умовах воєнного стану.
ТОВ «Слов'янський пух Україна» також зауважує, що апеляційний суд помилково не врахував у своєму рішенні лист Секретаріату Кабінету Міністрів України № 16059/0/2-23 від 26 червня 2023 року. Цим листом підтверджується, що Кабінет Міністрів України не приймав жодних рішень про поширення дії статті 13 Закону № 1207-VII на тимчасово окуповану територію, зокрема місто Василівка Запорізької області.
Крім того, як вважає позивач, апеляційний суд проігнорував доказ, наданий скаржником у першій інстанції разом з його відповіддю на відзив, який свідчить про те, що на рахунок скаржника з бюджету перераховуються кошти на виконання судових рішень, що набрали законної сили. Ці кошти перераховуються відповідним територіальним органом Державної казначейської служби України.
За доводами скаржника, апеляційний суд не звернув уваги на платіжну інструкцію № 2260 від 21 червня 2023 року, що підтверджує оплату судового збору з рахунку скаржника за подання позовної заяви. Ця оплата відбулася з рахунку, використання якого не обмежене для фінансування платежів до Державного бюджету України.
8. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою ТОВ «Слов'янський пух Україна».
9. Запорізька митниця подала відзив на касаційну скаргу ТОВ «Слов'янський пух Україна», у якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення. Вона вважає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, обґрунтовано врахував, що позивач зареєстрований на тимчасово окупованій території. Перереєстрації свого місця знаходження не здійснив. Водночас Законом № 1207-VII встановлено заборону на здійснення суб'єктами господарювання своєї діяльності, якщо їхньою юридичною адресою було визначено тимчасово окуповану територію України.
Також відповідач подав клопотання про залишення без розгляду касаційної скарги з посиланням на те, що договір позивача з адвокатом є нікчемним, адже відповідно до положень статті 13 Закону № 1207-VII правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним.
10. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року справу № 280/5808/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 КАС України.
Обґрунтовуючи наявність підстави для такої передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вказала на потребу у відступі від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд), викладених у постановах від 07 березня 2024 року у справі № 910/9680/23, від 23 жовтня 2023 року у справі № 916/1650/23 та від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23, щодо поширення положень статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
11. Касаційний адміністративний суд у своїй ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив таке.
Ключовим для вирішення спору є питання застосовності законодавчих обмежень, що регулюють провадження господарської діяльності та проведення розрахунків із суб'єктами господарювання, зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях України (далі - ТОТ), до правовідносин, пов'язаних із поверненням таким суб'єктам надміру сплачених митних платежів.
Позиція Запорізької митниці полягає в тому, що ТОВ «Слов'янський пух Україна», будучи зареєстрованим у м. Василівка Запорізької області, включеному до переліку ТОТ, позбавлене права на повернення надміру сплачених митних платежів. На думку відповідача, реєстрація суб'єкта господарювання на ТОТ сама по собі є достатньою підставою для застосування до нього обмежень, передбачених чинним законодавством.
У свою чергу ТОВ «Слов'янський пух Україна» зазначає, що застосування таких обмежень можливе виключно за наявності відповідного рішення Кабінету Міністрів України, який офіційно визначає перелік територій, де запроваджуються обмеження господарської діяльності, фінансових операцій або розрахунків із суб'єктами, що там зареєстровані. Відсутність такого рішення, на переконання позивача, унеможливлює застосування до нього заборон, що обмежують реалізацію права на повернення надміру сплачених митних платежів, передбаченого Митним кодексом України.
12. Касаційний господарський суд, аналізуючи положення статей 3, 13 та 13-1 Закону № 1207-VII, у своїх постановах від 07 березня 2024 року у справі № 910/9680/23, від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23 та від 23 жовтня 2023 року у справі № 916/1650/23, сформулював висновок про те, що для поширення дії статей 13 та 13-1 цього Закону на тимчасово окуповані території, не є необхідним прийняття спеціального рішення Кабінету Міністрів України, яким би було офіційно запроваджено обмеження, передбачені цим правовим режимом, а достатньо лише загальновідомого факту окупації для застосування відповідних обмежень.
Водночас колегія суддів Касаційного адміністративного суду не погоджується з такою позицією Касаційного господарського суду та вважає, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону № 1207-VII, необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях.
13. Також колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону № 1207-VII.
Так само загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не можна вважати достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у своїй ухвалі звертає увагу, що Закон № 1207-VII було прийнято у квітні 2014 року. Відповідно до пояснювальної записки до проєкту вказаного Закону його ухвалення було зумовлене збройною агресією російської федерації проти України, унаслідок якої на територію України були введені російські війська та окуповано територію Автономної Республіки Крим, що є невід'ємною частиною України. У зв'язку із цим і постала необхідність встановлення особливого правового режиму на територіях, окупованих унаслідок збройної агресії, з метою забезпечення правового захисту громадян і держави. Метою ж прийняття Закону № 1207-VII є забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, а також захист інтересів держави, її органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах тимчасової окупації.
До цього Закону неодноразово вносилися зміни, які стали реакцією держави на розвиток та розширення збройної агресії проти України, а також були спрямовані на удосконалення правового регулювання відносин, зумовлених ситуацією, що склалася, та на адаптацію до неї.
14. Стаття 1 Закону № 1207-VII до 19 березня 2022 року визначала правовий статус ТОТ, і за цією нормою ТОТ є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Датою початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є 20 лютого 2014 року.
Частина перша статті 3 Закону № 1207-VII у редакції до 19 березня 2022 року передбачала, що для цілей цього Закону ТОТ визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Саме тому зміст наведеної норми дає підстави вважати, що для цілей Закону № 1207-VII до 19 березня 2022 року тимчасово окупованими визнавалися виключно території, пов'язані з Кримським півостровом, його акваторією та прилеглим морським простором, тобто виключно території, щодо яких існувала окупація рф, і це визначення не поширювалося на інші регіони України.
Стаття 13 Закону № 1207-VII визначала особливості здійснення економічної діяльності на ТОТ й відповідно до цієї норми:
1. Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є ТОТ, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є ТОТ, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
2. Під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території.
На ТОТ поширюються норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на ТОТ, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.
3. Державні гарантії за внутрішніми та зовнішніми місцевими запозиченнями (позиками) Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також осіб, які мають місцезнаходження (проживання, перебування) на цій території, не надаються. Порядок сплати (списання, продажу) раніше гарантованого державою боргу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя або осіб, які перебувають на цій території, та заборгованості Автономної Республіки Крим та міста Севастополя перед державним бюджетом за бюджетними позичками і кредитами з державного бюджету, що залишаються непогашеними станом на дату початку окупації, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
4. Залучення на території України вкладів (депозитів) та/або надання позик (кредитів), виражених у валюті держави-окупанта, забороняється.
5. Переказ коштів між ТОТ та іншою територією України забороняється.
6. Тимчасово, на період дії особливого правового режиму тимчасової окупації, Національний банк України має право встановлювати порядок транскордонного переміщення готівкової валюти держави-окупанта та/або порядок здійснення операцій з готівковою валютою держави-окупанта на території України.
7. Під час режиму тимчасової окупації норми регуляторного законодавства на ТОТ не застосовуються.
8. Ліцензії, надані суб'єктам господарювання до набрання чинності Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» згідно із Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», та/або сертифікати, надані згідно із Декретом Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію», та/або дозволи, надані згідно із Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»:
а) вважаються недійсними на ТОТ;
б) можуть використовуватися для проведення господарської (підприємницької) діяльності на іншій території України до закінчення строку їх дії, у випадку перереєстрації таких суб'єктів на іншій території України, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику;
в) не можуть бути продовженими відповідно до законодавства України, крім випадків, коли до закінчення строку дії таких ліцензій (дозволів) втрачає чинність Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
На товари, вироблені на ТОТ, не може бути видано сертифікат українського походження.
9. На ТОТ забороняється будь-яка діяльність операторів державних лотерей та організаторів азартних ігор.
10. На ТОТ особа не несе юридичної відповідальності за невиплату або за затримку виплати заробітної плати працівникам, передбаченої законодавством України, якщо така невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії).
Стаття 13-1 Закону № 1207-VII у редакції до 19 березня 2022 року мала такий зміст:
1. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з ТОТ на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Контроль в'їзду - виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території поза межами контрольних пунктів в'їзду - виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
2. Фізичним особам дозволяється переміщення на тимчасово окуповану територію та з такої території особистих речей у ручній поклажі та супроводжуваному багажі.
Перелік і обсяги (вартість/вага/кількість) обмежених або заборонених до переміщення через адміністративну межу, а також товарів, які можуть бути віднесені до особистих речей, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.
3. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі.
4. Громадяни, в разі необхідності евакуації з тимчасово окупованої території на іншу територію України, мають право вивезення з тимчасово окупованої території на іншу територію України особистих речей та майна, бувших у вжитку, які, на їхній розсуд, необхідні для облаштування на новому місці проживання, включаючи меблі, побутову техніку та інші предмети домашнього вжитку.
5. Здійснення водопостачання на ТОТ забороняється до відновлення на цій території конституційного ладу України.
Таким чином, положення статей 3, 13 та 13-1 Закону № 1207-VII у зазначеній редакції визначали виключно територію Кримського півострова як зону дії особливого режиму тимчасової окупації та встановлювали конкретні заборони й обмеження для здійснення господарської діяльності саме на цій території, не поширюючи відповідних обмежень на інші регіони України.
15. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на всій території України було введено воєнний стан починаючи з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2138-IX «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» (далі - Закон № 2138-IX), який набрав чинності 20 березня 2020 року.
Частину першу статті 3 Закону № 1207-VII було доповнено новими положеннями, якими розширено визначення тимчасово окупованих територій. Зокрема, пункт 3 викладено в такій редакції:
«3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України».
Крім того, статтю доповнено пунктом 4 такого змісту:
«4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями».
16. Колегія Касаційного адміністративного суду зазначає, що такими змінами законодавець істотно розширив сферу дії Закону № 1207-VII, визначивши тимчасово окупованими не лише території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а й інші сухопутні, морські та повітряні території України, щодо яких у період воєнного стану Рада національної безпеки і оборони України ухвалює відповідне рішення, введене в дію Указом Президента України.
Таким чином, після внесення цих змін режим тимчасової окупації перестав обмежуватися виключно територією Кримського півострова й став поширюватися на будь-які частини України, фактично захоплені або контрольовані державою-агресором під час воєнного стану.
З урахуванням змін, внесених Законом № 2764-IX від 16 листопада 2022 року, та у редакції Закону № 3050-IX від 11 квітня 2023 року, пункт 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII викладено у такій редакції:
«3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку».
17. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказується й про те, що у зв'язку з указаними законодавчими змінами відбулася зміна механізму визначення тимчасово окупованих територій в умовах воєнного стану: якщо раніше такі території визначалися рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України, то після внесення змін порядок такого визнання тимчасово окупованими встановлювався Кабінетом Міністрів України.
Із 20 березня 2022 року, у зв'язку з набранням чинності Законом № 2138-ІХ, було внесено зміни й до статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII.
Так, статтю 13 Закону № 1207-VII доповнено новою частиною першою такого змісту:
«1. Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями».
У зв'язку із цим частини першу - десяту статті 13 Закону № 1207-VII, визнано відповідно частинами другою - одинадцятою.
Аналогічні зміни внесено і до статті 13-1 Закону № 1207-VII, яку доповнено новою частиною першою аналогічного змісту:
«1. Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями».
18. Колегія Касаційного адміністративного суду звернула увагу, що з 20 березня 2022 року законодавець установив механізм застосування обмежень, передбачених статтями 13 і 13-1 Закону № 1207-VII, дозволивши саме Кабінету Міністрів України поширювати дію цих положень на інші тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII.
Після цих змін режим економічних, фінансових та митних обмежень перестав стосуватися лише Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і набув універсального характеру, охоплюючи будь-які території України, тимчасово окуповані під час воєнного стану.
Водночас Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону № 1207-VII на ТОТ, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 вказаного Закону, тому, на її переконання, немає й підстав поширення означених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.
На переконання колегії суддів Касаційного адміністративного суду загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень, що в свою чергу не була врахована у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23, у якій суд дійшов висновку про можливість застосування відповідних заборон без наявності спеціального рішення Кабінету Міністрів України щодо введення таких обмежень.
19. Перевіривши матеріали справи, наведені доводи в касаційній скарзі та ухвалі Касаційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року, Велика Палата Верховного Суду не вбачає передумов для передачі справи на її розгляд з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Необхідно враховувати, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (подібний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21).
В цій же постанові від 27 березня 2024 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий висновок - це умовивід з приводу тлумачення тієї норми права, що застосована саме Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору у справі. Вочевидь Верховний Суд не має повноважень формулювати висновки щодо тих норм права, які ним не застосовані під час розв'язання спору.
Тобто, підставою для передачі для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, є конкретний висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, а не будь-який висновок чи правова оцінка фактів, зроблена Судом для обґрунтування мотивувальної частини постанови, яка може варіюватися.
20. Водночас наявність висновків в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Так, пріоритетним для вирішення питання про прийняття справи до провадження Великою Палатою Верховного Суду є визначення подібності правовідносин у справі, яка передається, з правовідносинами у справах, в яких наведений правовий висновок щодо питання застосування норми права, від якого колегія суддів (у випадку цієї справи) вважає за необхідне відступити.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 відповідаючи на питання, які правовідносини слід вважати подібними, виходила з того, що із загальної теорії права, елементами правовідносин є суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини» таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин у відповідності до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, її ухвали від 09 червня 2021 року у справі № 523/7609/17, від 13 квітня 2023 року у справі № 211/4347/15-ц).
Однак, у справах, на які посилається колегія суддів Касаційного адміністративного суду в своїй ухвалі від 05 листопада 2025 року, та від висновків яких вона просить відступити, правовідносини не є подібними до правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються.
21. Так, в межах розгляду справи № 910/9680/23 вирішувався позов Товариста з обмеженою відповідальністю «Індіан Ісатекс Солар» (далі - Товариство) до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 6 563 999,89 грн. (за договором від 24 липня 2020 року № 1691/01/20 у частині оплати виробленої Товариством електричної енергії за ?зеленим? тарифом).
Позивач стверджував, що відповідачем, всупереч умовам зазначеного вище договору, не було проведено розрахунок у повному обсязі за придбану у нього електричну енергію в жовтні 2021 року та за період часу з лютого 2022 року по серпень 2022 року.
Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у зазначений вище період часу місцезнаходження відповідача була адреса в місті Мелітополь, Запорізької області
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації міста Мелітополь з 26 лютого 2022 року. А тому в силу статей 13, 13-1 Закону № 1207-VII Товариство з лютого по серпень 2022 року не мало права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу. Всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов'язаних з їх недійсністю).
Касаційний господарський суд у постанові від 07 березня 2024 року з огляду на визначену в статті 2 Закону № 1207-VII мету його прийняття, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо розповсюдження визначених вище норм права на спірні правовідносини.
Водночас, хоча підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у справі № 910/9680/23 й були, зокрема, посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 3 та частини другої статті 13 у сукупності з частиною другою статті 13-1 Закону № 1207-VII, проте, скаржник фактично не погоджувався з визначеним судами попередніх інстанцій моментом з якого місто Мелітополь вважається окупованим. Наполягаючи, що датою окупації міста, є 22 грудня 2022 року, а саме момент прийняття наказу Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (далі - Наказ № 309), оскільки цей Наказ був винесений на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Про Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». В зазначеному наказі датою окупації міста Мелітополя визначено 25 лютого 2022 року.
Касаційний господарський суд відхилив ці доводи касаційної скарги, оскільки дата винесення самого Наказу № 309 не може бути офіційною датою тимчасової окупації території України вказаної у ньому. На думку колегії суддів касаційного суду за логікою скаржника, дата тимчасової окупації визначених у Наказі № 309 територій була б одна для всіх, що, у свою чергу, нівелює зміст самого наказу.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не надавалась правова оцінка наявним у матеріалах справи доказам в частині доводів позивача про стягнення з відповідача заборгованості за жовтень 2021 року, а також відповідну частину лютого з оцінкою аргументів щодо дії Наказу № 309 у часі та за колом осіб, Касаційний Господарський суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
22. Предметом розгляду справи № 908/1162/23 був спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМК» до КНП «ТМО «Багатопрофільна лікарня ІМЛ та ШМД» про стягнення 1 593 623,84 грн основного боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на підставі договору від 31 грудні 2021 року № 2273/1 про постачання електричної енергії.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про постачання електричної енергії щодо оплати вартості спожитої електроенергії.
Господарський суд Запорізької області рішенням від 26 липня 2023 року задовольнив позов, оскільки позивач довів факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем отриманих рахунків й актів. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 06 грудня 2023 року скасував зазначене судове рішення, відмовив у задоволенні позову. Мотивував свою постанову тим, що на даний час неможливо відслідкувати, яка саме електрична енергія поставлялася на тимчасово окуповану територію. Враховуючи лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, позивач не надав достатніх доказів про поставку ним електричної енергії на тимчасово окуповану територію, де зараз свою діяльність здійснюють представники окупаційної влади за підтримки військових формувань російської федерації.
Після відкриття Касаційним господарським судом 06 лютого 2024 року касаційного провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМК» на рішення суду апеляційної інстанції, колегією цього суду ухвалою від 27 березня 2024 року справу № 908/1162/23 було передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
Зазначена ухвала мотивована необхідністю відступити від висновку Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 07 березня 2024 року у справі № 910/9680/23, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону № 1207-VII є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. На думку колегії суддів, положення статей 13 та 13-1 цього Закону можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, в постанові від 03 жовтня 2025 року дійшла висновку про відсутність необхідності відступити від раніше викладеного Верховним Судом висновку у постанові у справі № 910/9680/23.
Зазначила, що з 07 травня 2022 року ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21 квітня 2022 року № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус ТОТ російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
23. В свою чергу в межах розгляду справи № 916/1650/23 судами розглядався позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКА», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерне товариство «Херсонобленерго» про стягнення заборгованості у розмірі 33 139,94 грн за спожиту електричну енергію за договором від 07 липня 2021 року № 100/107 про постачання електричної енергії споживачу за період з березня по червень 2022 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 21 грудня 2023 року у задоволені позову відмовлено, з огляду на те, що території, на яких розташовані обидва об'єкти відповідача стосовно постачання електричної енергії на які укладений договір, у заявлений позивачем до стягнення період (з 01 березня 2022 року по 30 червень 2022 року) віднесено чинним законодавством до територій проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Надані ж позивачем звіти на підтвердження фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії, не мають доказового значення про фактичне використання електроенергії на об'єктах відповідача.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08 квітня 2024 року рішення суду першої інстанції у цій справі скасовано повністю, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Таке рішення мотивоване тим, що перебування об'єктів відповідача до яких здійснювалось постачання електричної енергії у тимчасовій окупації та зоні ведення бойових дій автоматично не скасовує обов'язку споживача щодо повної та своєчасної оплати за поставлену позивачем електроенергію, оскільки електропостачання позивачем не припинялося, про що також свідчить відсутність повідомлень від споживача на адресу позивача про необхідність зупинення або припинення виконання ним його зобов'язань за договором з будь-яких причин, зокрема через військову агресію РФ, окупацію та ведення бойових дій.
Постановою Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2025 року залишено в силі рішення Господарського суду Одеської області, зі зміною мотивів такого рішення, що полягає у застосуванні висновків Касаційного господарського суду в постанові від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23, як таких, що сформовані у подібних правовідносинах. Зазначивши про заборону передачі електроенергії на ТОТ, з урахуванням загальновідомого факту тимчасової окупації міста Херсон та села Коробки Херсонської області.
24. Зміст наведених рішень Касаційного господарського суду, від висновків яких просить відступити колегія суддів Касаційного адміністративного суду дає змогу зрозуміти, що вони прийняті у справах за подібних між собою договірних правовідносин, пов'язаних із стягненням боргу за виготовлену та поставлену особами або спожиту особами електроенергію, які у період з 25 лютого 2022 року по грудень 2022 року перебували на ТОТ.
Водночас, такі правовідносини не є подібними до тих, які стали предметом розгляду справи № 280/5808/23, оскільки їх зміст стосується процедури повернення позивачу додатково сплачених ним митних платежів на підставі рішення Запорізької митниці про коригування митної вартості товарів № UA112020/2022/000001/2 від 06 січня 2022 року, яке в подальшому було скасоване у судовому порядку.
Таким чином, правовідносини у справі № 280/5808/23 не є подібними до правовідносин у наведених справах, які були на розгляді Касаційного господарського суду, оскільки виникли в інший період, ніж той, що досліджувався цим судом та відрізняються як предметом так і суб'єктним складом.
Крім того, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду побудовані на аналізі норм статті 2 та пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII. Натомість норми абзаців 2 частини першої статті 13, 13-1 цього Закону, про застосування яких йде мова в ухвалі Касаційного адміністративного суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, стосуються ТОТ та надр під нею, передбачених у пункті 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII.
За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду вважає, що передача цієї справи на її розгляд на підставі частини третьої статті 346 КАС України є необґрунтованою, оскільки постанови Касаційного господарського суду, від висновків яких просить відступити колегія суддів Касаційного адміністративного суду, прийняті у справах, правовідносини у яких не є подібними до справи № 280/5808/23.
25. Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
З огляду на відсутність підстав для передачі справи № 280/5808/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ця справа підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного адміністративного суду для розгляду на підставі норми частини шостої статті 347 КАС України.
Керуючись статтями 248, 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
Справу № 280/5808/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» до Запорізької митниці про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року повернути відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець
Судді О. О. Банасько С. І. Кравченко
О. В. Білоконь О. В. Кривенда
І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв
М. М. Гімон К. М. Пільков
О. А. Губська С. О. Погрібний
А. А. Ємець Н. С. Стефанів
Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач
В. В. Король Н. В. Шевцова