05 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/10912/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. (головуючого), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.
за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників учасників справи:
позивача - Ізвєкова В. В.,
відповідача - Перепелиці А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Акціонерного товариства "Укpнaфта"
на рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2025 року (суддя Смирнова Ю. М.)
та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року (колегія суддів: Ткаченко Б.О., Ходаківська І.П., Гаврилюк О.М.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Акціонерного товариства "Укpнaфта"
про стягнення 152 002 237, 46 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Оператор ГТС, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" (далі -АТ "Укpнaфта", відповідач) 152 002 237, 46 грн, з яких 104 691 455, 67 грн основного боргу, 13 387 518, 98 грн пені, 29 189 399, 97 грн інфляційних втрат, 4 733 862, 84 грн три проценти річних.
1.2. Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань за договором транспортування природного газу №1907000632 від 14 листопада 2019 року в частині своєчасної оплати вартості перевищення договірної потужності за липень - грудень 2020 року, лютий 2021 року - грудень 2022 року.
1.3. Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, що не був замовником послуг транспортування (договірної потужності), на обсяги якої позивачем нараховано заборгованість за перевищення договірної потужності. До обсягів фактично використаної потужності відповідача позивач включив обсяги газу інших замовників послуг транспортування.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
2.1. 14 листопада 2019 року між позивачем як оператором та відповідачем як замовником укладено договір транспортування природного газу №1907000632 (далі - Договір), відповідно до умов якого оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу (далі - послуга) на умовах, визначених у цьому Договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні (пункт 2.1).
2.2. Пунктами 2.3, 2.4 Договору визначено, що обсяг послуги, що надається за цим Договором, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби. Приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності оператору здійснюються відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс).
2.3. Згідно з пунктами 2.5, 2.6 Договору замовник та оператор мають виконувати вимоги, визначені в Кодексі. Замовник зобов'язаний подавати газ у точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у Договорі. Оператор зобов'язаний приймати газ у точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів.
2.4. Пунктом 2.8 Договору передбачено, що взаємовідносини між замовником та оператором при забезпеченні (замовленні, наданні, супроводженні) послуг транспортування за цим Договором здійснюються сторонами через інформаційну платформу оператора відповідно до вимог Кодексу. Замовник набуває права доступу до інформаційної платформи з моменту підписання цього Договору.
2.5. Відповідно до пункту 4.1 Договору замовник зобов'язаний, зокрема, не перевищувати замовлені потужності, визначені в цьому Договорі; здійснити своєчасну та повну оплату додаткової плати оператору у разі перевищення розміру замовленої потужності та/або плати за зміну умов (обмежень).
2.6. Згідно з пунктом 7.1 Договору вартість послуг розраховується: розподіл потужності - за тарифами, які встановлюються регулятором; транспортування - за тарифами, які встановлюються регулятором; балансування - за фактичною вартістю, яка визначається відповідно до порядку, встановленого Кодексом.
2.7. Відповідно до пункту 8.3 Договору за результатами остаточної алокації відборів та подач замовника оператор здійснює розрахунок вартості плати за перевищення замовленої потужності у відповідному розрахунковому місяці. Підставою для плати за перевищення замовленої потужності є рахунок на оплату за перевищення замовленої потужності та звіт оператора про використання замовленої потужності замовником, що містить розрахунок перевищення розміру договірних потужностей, які надаються замовнику до 14 числа місяця, наступного за газовим місяцем, на його електронну адресу. Замовник зобов'язаний здійснити оплату вартості перевищення договірної потужності у строк до 20 числа місяця, наступного за газовим місяцем.
2.8. Згідно з пунктами 11.1-11.3 Договору послуги, які надаються за цим Договором, за винятком послуг балансування, оформлюються оператором і замовником актами наданих послуг. Оператор до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за газовий місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою оператора. Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути оператору один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов цього Договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість послуг визначається за даними оператора.
2.9. Пунктом 13.5 Договору передбачено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим Договором, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
2.10. Пунктом 17.1 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 31 грудня 2019 року сторонами погоджено, що цей Договір набирає чинності з дня його укладання, а в частині транспортування природного газу з 7:00 годин 01 січня 2020 року (включно) у разі настання таких відкладальних обставин: надання оператору остаточного рішення про сертифікацію регулятором, прийнятого з урахування висновку сертифікату енергетичного співтовариства; наявності у оператора права на провадження діяльності з транспортування природного газу. Цей Договір діє до 31 грудня 2022 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання. Цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
2.11. Між сторонами Договору також підписано додаток 1/1 (розподіл потужностей), додаток 1/2 (розподіл потужностей у віртуальних точках входу з визначеним фізичним розташуванням з газорозподільної системи (місцях надходження газу від відповідача як газовидобувного підприємства і точках його підключення до газорозподільної системи)) та додаток 1/3 (розподіл потужностей в віртуальних точках входу з невизначеним фізичним розташуванням з газорозподільної системи).
2.12. За результатами остаточної алокації точок входу та виходу до/з газотранспортної системи відповідача, позивач виявив наявність у відповідача перевищення замовленої договірної потужності та здійснив розрахунок вартості такої плати у відповідних розрахункових місяцях, а саме: за липень 2020 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності у розмірі 3840,49815 тис.м.куб, всього на загальну суму 939508,74 грн, за серпень 2020 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 3005,21125 тис.м.куб, всього на загальну суму 735170,84 грн, за вересень 2020 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності розмірі 5945,29655 тис.м.куб, всього на загальну суму 1454409,78 грн, за жовтень 2020 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної розмірі 20384,25952 тис.м.куб, всього на загальну суму 4986642,18 грн, за листопад 2020 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 28968,00268 тис.м.куб, всього на загальну суму 7086500,44 грн, за грудень 2020 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 30817,46029 тис.м.куб, всього на загальну суму 7538936,94 грн, за лютий 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності у розмірі 31357,21192 тис.м.куб, всього на загальну суму 7670977,46 грн, за березень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 27583,14238 тис.м.куб, всього на загальну суму 6747719,29 грн, за квітень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в poзмірі 15721,57614 тис.м.куб, всього на загальну суму 3846000,61 грн, за травень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 7122,58556 тис.м.куб, всього на загальну суму 1742412,35 грн, за червень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 4235,17051 тис.м.куб, всього на загальну суму 1036058,23 грн, за липень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 4028,24566 тис.м.куб, всього на загальну суму 985437,79 грн, за серпень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності у розмірі 4924,92524 тис.м.куб, всього на загальну суму 1204794,31 грн, за вересень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 7657,83720 тис.м.куб, всього на загальну суму 1873352,03 грн, за жовтень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 24722,05295 тис.м.куб, всього на загальну суму 6047805,25 грн, за листопад 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 35711,31627 тис.м.куб, всього на загальну суму 8736130,72 грн, за грудень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності у розмірі 34288,71585 тис.м.куб, всього на загальну суму 8388117,13 грн, за січень 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності у розмірі 34615,55808 тис.м.куб, всього на загальну суму 8468073,20 грн, за лютий 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 28439,00888 тис.м.куб, всього на загальну суму 6957091,62 грн, за березень 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення, договірної потужності у розмірі 80415,47193 тис.м.куб, всього на загальну суму 9836098,86 грн, за квітень 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 71921,58375 тис.м.куб, всього на загальну суму 8797160,44 грн, за травень 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 3879,02842 тис.м.куб, всього на загальну суму 948934,48 грн, за червень 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 1850,49495 тис.м.куб, всього на загальну суму 452690,28 грн, за липень 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 1893,75404 тис.м.куб, всього на загальну суму 463272,84 грн, за серпень 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 1789,15415 тис.м.куб, всього на загальну суму 437684,36 грн, за вересень 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 4017,07815 тис.м.куб, всього на загальну суму 982705,86 грн, за жовтень 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 8352,52357 тис.м.куб, всього на загальну суму 2043294,54 грн, за листопад 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 29038,02073 тис.м.куб, всього на загальну суму 7103629,09 грн, за грудень 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 37739,22938 тис.м.куб, всього на загальну суму 9232223,16 грн.
2.13. На підставі пункту 8.3 Договору, позивач через інформаційну платформу направив відповідачу рахунки на оплату за перевищення договірної потужності за газові місяці липень - грудень 2020 року, лютий 2021 року - грудень 2022 року на загальну суму 126 742 832, 82 грн, звіти про використання замовленої потужності відповідачем за ці ж газові місяці. Позивач також направив відповідачу акти наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності), які відповідачем не підписані з підстав того, що до вказаних актів позивачем включено обсяги газу інших постачальників, протранспортованих транзитом позивачем через внутрішньопромислові газопроводи відповідача в газотранспортну систему.
2.14. За перевищення замовленої (договірної) потужності Публічне акціонерне товариство "Укpнaфта" здійснило оплату на суму 22 051 377, 15 грн, що підтверджується копіями банківських довідок за відповідний період, які наявні в матеріалах справи.
3. Короткий зміст судових рішень
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року у справі №910/10912/23 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 104 691 455, 67 грн основної заборгованості, 29 189 399, 97 грн інфляційних втрат, 4 733 862, 84 грн три проценти річних, 6 693 759, 49 грн пені, 939 400, 00 грн судового збору та 2 684, 00 грн судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року у справі №910/10912/23. В іншій частині позову відмовлено.
3.2. Суд першої інстанції виходив з того, що:
- перевищення замовленої потужності відбулося у точках входу (в т. ч. віртуальних точках), які перелічені у зведених актах приймання-передачі природного газу. Тобто, за наслідками остаточної алокації оператором встановлено, що на вказані точки входу до газотранспортної системи від замовника надійшли обсяги природного газу з перевищенням замовленої потужності (замовленого обсягу);
- матеріалами справи підтверджується направлення позивачем відповідачу актів наданих послуг за перевищення договірної потужності та звітів про використання замовленої потужності за газові місяці за липень - грудень 2020 року, лютий 2021 року - грудень 2022 року;
- у відповідача, як у замовника, в силу положень пункту 11.3 Договору з моменту отримання актів наданих послуг та рахунків на їх оплату виник обов'язок сплатити на користь позивача вартість перевищення договірної потужності саме за відомостями останнього. В матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження факту звернення відповідача до позивача з метою уточнення фактичних обсягів перевищення використання договірної потужності з метою дотримання положень пункту 4.1 Договору щодо свого обов'язку не перевищувати замовлені потужності, а також своєчасно оплачувати вартість наданих послуг. Крім того, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту складання та направлення позивачу мотивованої відмови від підписання актів;
- відповідач у порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної додаткової плати за перевищення розміру замовленої потужності за липень-грудень 2020 року, лютий 2021 року - грудень 2022 року, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем;
- аргументи відповідача з приводу неналежного оформлення та відправлення рахунків на оплату відповідно до пункту 19.2 Договору є необґрунтованими, оскільки порядок направлення рахунку на оплату за перевищення замовленої потужності на електронну адресу відповідача прямо передбачений пунктом 8.3 Договору і можливість підписання рахунку на оплату шляхом проставлення електронного цифрового підпису прямо передбачена положеннями Закону України "Про електронні довірчі послуги";
- дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 13.5 Договору;
- розрахунки позивача є правильними та відповідають умовам Договору та положенням чинного законодавства;
- обґрунтованим та справедливим є стягнення з відповідача на користь позивача 6 693 759, 49 грн пені (50%).
3.3. Додатковим рішенням від 16 січня 2025 року у справі №910/10912/23 Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 573 050, 45 грн (з яких 417 462, 95 грн витрат на правову допомогу під час розгляду справи №910/10912/23 у Господарському суді міста Києва, 155 587, 50 грн витрат на правову допомогу у Північному апеляційному господарському суді під час апеляційного оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року про призначення судової експертизи у цій справі).
3.4. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 417 462, 95 грн, надану при розгляді справи по суті спору у суді першої інстанції, суд зазначив про неподання позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які він поніс і які очікував понести у зв'язку із розглядом справи (крім судового збору), що є підставою для відмови у задоволенні заяви у цій частині вимог; також суд зазначив про відсутність підстав вважати, що такі витрати для позивача є фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним.
3.5. В частині стягнення 155 587, 50 грн витрат на правничу допомогу у Північному апеляційному господарському суді під час апеляційного оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року про призначення судової експертизи у цій справі, місцевий господарський суд відмовив, вказавши, що згідно з процесуальним законом питання про розподіл судових витрат, понесених сторонами у суді апеляційної інстанції, має вирішувати суд апеляційної інстанції.
3.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року у справі №910/10912/23 рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року залишено без змін.
3.7. Колегія суддів апеляційного суду погодилась з основними висновками місцевого господарського суду та відхилила доводи відповідача про те, що перевищення замовленої потужності відбулося у зв'язку з включенням обсягів газу інших замовників, які були транзитом протранспортовані через внутрішньопромислові газопроводи відповідача. З посиланням на положення пунктів 8 та 9 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС суд апеляційної інстанції зазначив, що потужність фізичної та/або віртуальної точки входу від суміжного газовидобувного підприємства (через мережі якого може передаватися природний газ іншого газовидобувного підприємства чи групи газовидобувних підприємств) надається виключно суміжному газовидобувному підприємству та газовидобувним підприємствам, що подають обсяги природного газу власного видобутку, через мережі суміжного газовидобувного підприємства на гарантованій основі; у той же час, позивач не здійснює видобутку, постачання та реалізації природного газу, у тому числі для забезпечення природним газом населення та суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію.
3.8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2025 року у справі №910/10912/23 скасовано в частині відмови у стягненні з АТ "Укрнафта" на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану із переглядом Північним апеляційним господарським судом ухвали від 09 листопада 2023 року. Ухвалено у зазначеній частині нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн (із заявлених 155 587,50 грн). В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.
3.9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат до позовної заяви позивач не надав, у позовній заяві вказав, що судові витрати позивача складаються виключно із суми судового збору, сплаченого при зверненні до суду з позовом; зазначене свідчить про відсутність у позивача на час звернення до суду необхідності у залученні адвоката та надання ним професійної правничої допомоги задля представництва інтересів позивача в суді щодо розгляду ініційованого позивачем судового процесу; крім того враховано позицію, послідовно висловлювану позивачем в ході розгляду справи, щодо незначної складності справи у зв'язку із наявністю правових висновків судів апеляційної та касаційної інстанцій в аналогічних правовідносинах між сторонами. У поданих у подальшому поясненнях щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат та детального опису робіт (наданих послуг), позивач, зокрема, просив суд поновити йому процесуальний строк на подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, однак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання, зазначивши, що позивач не довів, що існували об'єктивні перешкоди в можливості зазначити у поданій позовній заяві про потенційну або ж ймовірну необхідність понесення відповідних витрат та їх орієнтовний розмір.
3.10. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем при апеляційному оскарженні ухвали Господарського суду міста Києва від 16 січня 2025 року про призначення у справі №910/10912/23 судової експертизи, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки після скасування ухвали суду першої інстанції справу було передано на розгляд до суду першої інстанції, апеляційний суд на відповідній стадії не мав повноважень розподіляти судові витрати між сторонами. Саме суд першої інстанції за результатами розгляду спору по суті повинен був розподілити між сторонами витрати позивача на професійну правничу допомогу, понесені останнім у Північному апеляційному господарському суді під час апеляційного оскарження ухвали Господарського суду міста Києва про призначення експертизи. Водночас розмір вказаних витрат - 155 587, 50 грн не відповідає критеріям, що наведені у частині четвертій статті 126 ГПК України, а саме складності щодо справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви позивача в наведеній частині та наявність підстав для стягнення з відповідача таких витрат у розмірі 20 000, 00 грн.
4. Короткий зміст вимог касаційних скарг
4.1. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення попередніх інстанцій, в якій просить:
4.2. - скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 910/10912/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 6 693 759, 49 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задовольнити у повному обсязі;
4.3. - скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 910/10912/23 в частині відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 553 050, 45 грн та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Оператора ГТС про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
4.4. Касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року позивач обґрунтовує посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, а на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення, - на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
4.5. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року, в якій просить зазначені судові рішення попередніх інстанцій скасувати в частині задоволених вимог та направити справу № 910/10912/23 на новий розгляд.
4.6. Касаційну скаргу в оскаржуваній частині рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року відповідач подав на підставах, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
5. Доводи касаційної скарги позивача
5.1. Оскаржуючи рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, позивач вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі №910/22964/17, від 03 липня 2019 року у справі №917/791/18, від 13 травня 2019 року у справі №904/4071/18, від 22 січня 2019 року у справі №908/868/18, від 06 листопада 2019 року у справі №917/1638/18, від 17 грудня 2019 року у справі №916/545/19, від 19 лютого 2020 року у справі №910/1303/19, від 12 лютого 2020 року у справі №924/414/19, від 11 липня 2023 року у справі №914/3231/16, від 15 листопада 2023 року у справі №910/1266/23 та інших, шляхом їх конкретизації, деталізації та встановлення чітких критеріїв для наявності підстав застосування положень статті 551 ЦК України, з метою недопущення судового свавілля та фактичного нівелювання забезпечувальної функції неустойки, що призводить до потурання суб'єктам господарювання та створення у них стійкого сприйняття наявності можливості безвідповідально ставитися до виконання договірних зобов'язань, оскільки, з огляду на судову практику, яка наразі стає сталою, судом все одно буде зменшено штрафні санкції.
5.2. Позивач зауважує, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, а також запереченням інших учасників щодо такого зменшення. При цьому питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін.
5.3. На переконання позивача, розмір пені не є надмірним від суми прострочених зобов'язань, що є розумною, співмірною та справедливою санкцією з огляду на обставини справи, зокрема і тривалість допущеного АТ "Укрнафта" прострочення. Натомість, зменшуючи розмір штрафних санкцій, суди попередніх інстанцій у цій справі фактично створили дисбаланс у договірних відносинах, порушивши принципи обов'язковості договору та невідворотності покарання.
5.4. Оскаржуючи додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 124, 129 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20, від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року у справі №161/20630/18, від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі №922/2167/19, від 16 листопада у справі №922/1964/21, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19.
5.5. Позивач вказує, що Верховний Суд сформував чіткі правові висновки щодо того, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. При цьому суд може реалізувати своє право на відмову у відшкодуванні витрат тільки внаслідок доведення обставин того, що неподання іншою стороною попереднього розрахунку сум судових витрат порушило принцип змагальності та завадило стороні висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
5.6. Оператор ГТС зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано поважності причин ненадання ним орієнтовного розрахунку витрат на правничу допомогу у позовній заяві, що було пов'язано з тим, що під час звернення із позовом представництво у суді здійснювали юристи (наймані працівники) позивача. У подальшому позивач скористався своїм правом на отримання професійної правничої допомоги та 15 квітня 2024 року подав письмові пояснення щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які очікував понести у зв'язку із розглядом справи № 910/10912/23. Після цього у межах встановленого строку позивач подав до суду першої інстанції докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторона має сплатити у зв'язку з розглядом справи №910/10912/23 у суді першої інстанції.
5.7. У свою чергу, відповідач реалізував своє право на подання заперечень щодо заявлених судових витрат до суду першої інстанції, а суди попередніх інстанцій не обґрунтували, яким чином неподання позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат не разом із позовом порушило принцип змагальності та позбавило відповідача можливості підготуватися до спростування витрат, які він вважає необґрунтованими, та довести неспівмірність таких витрат,
5.8. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково оцінив складності щодо справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
6. Доводи касаційної скарги відповідача
6.1. Оскаржуючи рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 910/10912/23 в частині задоволених вимог, відповідач посилається на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України та просить Верховний Суд відступити від правового висновку щодо застосування частин першої, другої статті 23 Закону України "Про ринок природного газу" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року №910/17423/21, який було застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
6.2. Відповідач вважає, що наявність/відсутність у АТ "Укрнафта" обов'язку сплати за перевищення замовленої (договірної) потужності не може визначатися на підставі частин першої, другої статті 23 Закону України "Про ринок природного газу", оскільки відповідні положення визначають правовий статус оператора газотранспортної системи і не стосуються відповідача. Також вказаними нормами права не регулюються правовідносини оператора газотранспортної системи з іншими суб'єктами ринку природного газу, не передбачено для одних замовників послуг транспортування обов'язку сплачувати оператору газотранспортної системи послуги розподілу потужності, розраховані на обсяги газу інших замовників послуг транспортування.
6.3. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач зазначає про неправильне застосування пункту 5 глави 1 розділу I, пунктів 1, 7 глави 3 розділу І, пунктів 8, 9, 15 глави 1 розділу ІХ Кодексу газотранспортної системи України, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2493 (далі - Кодекс ГТС) у подібних правовідносинах, при тому, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм права.
6.4. Відповідач зазначає, що у пунктах 8, 9 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГТС існує пряма вказівка на те, що розподіл потужності здійснюється лише на обсяги природного газу власного видобутку газовидобувного підприємства чи групи газовидобувних підприємств. Водночас, обсяг газу, на який позивачем розрахована до стягнення плата за перевищення договірної потужності за спірний період, не є газом власного видобутку ні відповідача, ні інших газовидобувних підприємств. Наявними в матеріалах справи підтверджується, що позивач сам через внутрішньопромислові газопроводи відповідача подавав у газотранспортну систему газ інших замовників послуг транспортування, водночас суди попередніх інстанцій вказаних доказів не досліджували, а у призначенні судової експертизи для вирішення цих питань було відмовлено.
6.5. Також в матеріалах справи містяться докази, якими підтверджується, що обсяги газу, на які позивач розрахував до стягнення з відповідача плати за перевищення договірної потужності, не були алоковані на відповідача з метою визначення за цей же період обсягів небалансу. З урахуванням цього, рішення судів обох інстанцій суперечать пункту 15 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГТС, пункту 5 глави 1 розділу I Кодексу ГТС, оскільки величина використаних відповідачем обсягів потужності точок входу/виходу у спірному періоді не дорівнює величинам остаточних алокацій щодобових подач та відборів відповідачем природного газу у відповідних точках входу/виходу у цей же період, обсяги газу, вказані в звітах про використання замовленої потужності і в актах врегулювання щодобових небалансів - різні.
6.6. Замовник послуг транспортування не може замовити послугу транспортування природного газу газотранспортною системою без використання послуги розподілу потужності, оскільки і транспортування і розподіл потужності здійснюється по точках входу/виходу в/з газотранспортну/-ої системи, відповідно, послуга розподілу потужності не може вважатися наданою замовнику послуг транспортування, якщо самі послуги транспортування по відповідних точках входу/виходу в/з газотранспортну/-ої системи шляхом підтвердження оператором ГТС номінацій не надавались. З огляду на положення пункту 7 глави 3 розділу І Кодексу ГТС належним доказом фактичного використання потужності можуть бути підтверджені номінації, які в матеріалах справи - відсутні. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач надав відповідачу послуги розподілу потужності по точках входу за відсутності належних доказів передачі природного газу, на які розрахована плата за перевищення договірної потужності, в точці виходу, є неправомірним.
6.7. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 та пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій не досліджували звіти про власний видобуток, транспортування та передачу природного газу, акти врегулювання щодобових небалансів за спірний період, не перевіряли, чи є обсяг газу, на який розрахована плата за перевищення договірної потужності газом власного видобутку відповідача чи інших газовидобувних підприємств, не досліджували, чи дорівнює обсяг використаної потужності, на яку розраховано суму до стягнення, величинам остаточних алокацій, вказаним в актах врегулювання щодобових небалансів за спірний період, не встановили, чи включено до обсягів газу, на які позивачем розрахована до стягнення з АТ "Укрнафта" плата за перевищення договірної потужності, обсяги газу інших суб'єктів ринку природного газу. У призначенні експертизи судом апеляційної інстанції було відмовлено. Свій висновок про обґрунтованість заявлених позивачем вимог суди обох інстанцій зробили виключно на підставі складених позивачем в односторонньому порядку доказів: звітів про використання замовленої потужності та актів наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності) за спірний період, при цьому, усі докази і доводи відповідача були повністю проігноровані судами, без надання їм жодної правової оцінки в тексті судових рішень.
7. Заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача
7.1. Оператор ГТС у відзиві на касаційну скаргу АТ "Укрнафта" проти неї заперечує, просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін. Також просить стягнути з відповідача судові витрати, понесені позивачем у суді касаційної інстанції.
7.2. З-поміж іншого, позивач зазначає, що положення пункту 8, пункту 9 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГТС є чіткими та зрозумілими, крім того, Верховним Судом уже сформована практика їх застосування. У свою чергу, відповідач уже звертався до Верховного Суду з аналогічною підставою касаційного оскарження у аналогічних правовідносинах у межах справи № 910/2865/23.
7.3. Також висновки судів попередніх інстанцій про те, що саме звіт про використання замовленої потужності є належним доказом обсягів використаної потужності точок входу від суміжного газовидобувного підприємства (що і є алокацією), відповідають висновкам Верховного Суду, зробленим у подібних правовідносинах.
8. Рух справи в суді касаційної інстанції
8.1. Ухвалами Верховного Суду від 17 грудня 2025 року та 14 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами позивача та відповідача, касаційні скарги призначені до спільного розгляду.
9. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
9.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
9.2. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
10. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
10.1. Спір виник стосовно стягнення позивачем як оператором із відповідача як замовника за договором транспортування природного газу коштів за перевищення замовленої потужності передачі природного газу за липень - грудень 2020 року, лютий 2021 року - грудень 2022 року. Також за неналежні виконання відповідачем за Договором позивачем нараховано пеню, інфляційні та річні.
10.2. Суди попередніх інстанцій виснували про обґрунтованість позовних вимог та правильність здійснених позивачем розрахунків боргу, інфляційних, річних та пені, при цьому, використовуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, вважали справедливим зменшити розмір пені на 50 %.
10.3. Сторони цієї справи оскаржують судові рішення попередніх інстанцій у касаційному порядку: позивач не погоджується із наявністю об'єктивних передумов для застосування судом статті 551 ЦК України та зменшення нарахованого відповідно до умов Договору розміру пені; відповідач не погоджується із наявністю правових підстав для задоволення позову.
10.4. Також Верховний Суд наголошує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, він виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
10.5. Верховний Суд позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
10.6. Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на положення частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
10.7. Отже, повноваження Верховного Суду з розгляду касаційних скарг мають здійснюватися з метою забезпечення сталої судової практики, а не створення можливості проведення додаткового апеляційного перегляду.
Стосовно доводів касаційної скарги відповідача
10.8. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
10.9. Оскаржуючи рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 910/10912/23 в частині задоволених вимог за пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач просить Верховний Суд відступити від правового висновку щодо застосування частин першої, другої статті 23 Закону України "Про ринок природного газу" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року №910/17423/21, який було застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
10.10. Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
10.11. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
10.12. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
10.13. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
10.14. У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі №910/17423/21 за позовом Оператора ГТС до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 6 468 634, 66 грн (у якій відповідач, подібно до відповідача у цій справі №910/10912/23, наголошував на тому, що фактично позивач намагається стягнути плату за обсяги природного газу, які були подані ним до внутрішньопромислових газопроводів відповідача на виконання зобов'язань по транспортуванню природного газу для інших замовників послуг транспортування) зазначено:
"8.7. Взаємовідносини, які виникають у процесі укладення договорів транспортування природного газу, регулюються Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом ГТС та Типовим договором, затвердженим постановою НКРЕКП.
8.8. Кодекс ГТС є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України. Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності.
8.9. Пункт 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС визначає договір транспортування як договір, укладений між оператором ГТС та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор ГТС надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору ГТС вартість отриманих послуг (послуги).
8.10. Відповідно до частин першої та другої статті 32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому Кодексом ГТС та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор ГТС зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору ГТС встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
8.11. Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу І Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб'єктам ринку природного газу: право користування газотранспортною системою в межах розподілу потужностей на точках входу та виходу; послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.
8.12. Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 затверджено Типовий договір транспортування природного газу, за яким оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
8.13. Пунктом 1 глави 3 розділу І Кодексу ГТС визначено, що Оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб'єктам ринку природного газу: право користування газотранспортною системою в межах розподілу потужностей на точках входу та виходу; послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.
8.14. Положеннями пунктів 1, 9, 10 глави 1 розділу VIII Кодексу ГТС визначено, що одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі послуг балансування системи, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування. Договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування. Замовник послуг транспортування на підставі договору транспортування може замовити в оператора газотранспортної системи послуги, що є складовими послуги транспортування, зокрема, доступ до потужності в точці входу або виходу з газотранспортної системи. Замовлені величини розподілу потужності визначаються додатком до договору транспортування природного газу.
8.15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг та відповідає умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП. У Договорі з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами сторони погодили умови щодо визначення вартості та порядку розрахунків за договірну потужність. Згідно з якими відповідач замовив послугу транспортування природного газу (розподіл потужності) у розрізі фізичних точок входу/виходу до/з газотранспортної системи.
8.16. Отже, як вірно зазначено судами, договір транспортування природного газу є договором, який передбачає надання трьох видів послуг, а його істотні умови визначені статтею 901 ЦК України та спеціальним законодавством - Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом ГТС, Типовим договором".
"8.27. Згідно з пунктами 1, 2 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС Оператор газотранспортної системи надає право користування потужністю точок входу/виходу на прозорих та недискримінаційних засадах відповідно до положень цього Кодексу та договору транспортування природного газу. Розмір потужності, що надається замовнику послуг транспортування в точці входу/виходу, визначається відповідно до положень цього Кодексу та договору транспортування природного газу. Доступ до потужності надається оператором газотранспортної системи на такі періоди: 1) річний - потужність в визначеного обсягу, доступна строком на 1 газовий рік, з постійним потоком за кожну газову добу протягом газового року; 2) квартальний - потужність визначеного обсягу, доступна строком на 1 газовий квартал, з постійним потоком за кожну газову добу протягом газового кварталу (квартали газового року починаються 01 жовтня, 01 січня, 01 квітня або 01 липня відповідно); 3) місячний - потужність визначеного обсягу, доступна строком на 1 газовий місяць, з постійним потоком за кожну газову добу протягом газового місяця (місяці - починаються кожного першого дня газового місяця); 4) на добу наперед - потужність визначеного обсягу, доступна строком на 1 газову добу, з постійним потоком протягом газової доби, наступної за газовою добою, у якій відбувся розподіл потужності.
8.28. Відповідно до пункту 10 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС потужність віртуальної точки виходу до газорозподільних систем надається замовникам послуг транспортування відповідно до вимог цього Кодексу на гарантованій основі. Оператори газорозподільних систем для забезпечення транспортування природного газу, необхідного для покриття власних виробничо-технологічних витрат та втрат, замовляють потужність віртуальної точки виходу до газорозподільної системи відповідно до вимог цього Кодексу. Загальна потужність кожної віртуальної точки виходу до газорозподільної системи дорівнює сумі технічних потужностей усіх фізичних точок виходу до газорозподільної системи, які вона об'єднує. Потужність фізичних точок виходу до газорозподільної системи не розподіляється.
8.29. Відповідно до пункту 15 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС величина використаних замовником послуг транспортування обсягів потужності точок входу/виходу дорівнює величинам остаточних алокацій щодобових подач та відборів замовника послуг транспортування природного газу у відповідних точках входу/виходу. Відповідальність за перевищення замовлених потужностей несуть замовники послуг транспортування відповідно до договору транспортування природного газу.
8.30. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосували до спірних правовідносин положення пункту 15 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС, статей 525, 526, 901, 903 ЦК України, статтю 193 ГК України та виходячи з умов положень пунктів 4.1, 8.3, 11.2, 11.3 Договору і дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5 732 794,70 грн заборгованості за послуги перевищення замовленої (договірної) потужності.
8.31. Зокрема, суди виходили з того, що спірні правовідносини між сторонами урегульовано умовами Договору (укладений за взаємною згодою обох сторін та умови якого відповідають умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП), Кодексом ГТС та Законом України "Про ринок природного газу". Керуючись положеннями пункту 2 глави 2 розділу ХV Кодексу ГТС та умовам пунктів 3.2, 4.1 Договору.
8.32. Таким чином, враховуючи наведені вище положення пункту 2 глави 2 розділу ХV Кодексу ГТС та умови Договору, суди дійшли вірного висновку, що Оператор має право стягувати із Замовника додаткову плату у разі перевищення розміру договірної потужності і зазначеному праву Оператора кореспондується обов'язок Замовника не перевищувати замовлені потужності, визначені у цьому Договорі, а у разі перевищення договірної потужності здійснити додаткову плату Оператору, в порядку, визначеному цим Договором.
8.33. Отже, надавши оцінку наявним у матеріалам справи доказам та встановивши обставини, що позивачем на підтвердження факту наявної заборгованості відповідача надано належні у розумінні умов договору документи, зокрема: рахунок на оплату за перевищення замовленої потужності та звіт Оператора про використання замовленої потужності Замовником, що містить розрахунок перевищення розміру договірних потужностей та акт наданих послуг (перевищення замовленої договірної потужності) від 31.01.2021 № 01-2021-1907000615/9980121, суди дійшли вірного висновку про те, що позивачем належними та допустими доказами доведено факт отримання відповідачем послуг перевищення замовленої (договірної) потужності за січень 2021 року у розмірі 23 434,36144 тис.м3 на суму 5 732 794,70 грн.
8.34. Також встановивши обставини щодо ненаправлення відповідачем позивачу мотивованої відмови від підписання акта наданих послуг (перевищення замовленої договірної потужності) від 31.01.2021 №01-2021-1907000615/9980121 у строки визначені у пункті 11.3 Договору, а також несплату останнім вартості вказаних послуг у строки визначені пунктом 8.3 Договору, дійшли вірного висновку щодо порушення відповідачем положень статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України.
8.35. Такі висновки суду у повній мірі відповідають умовам Договору та положенням пунктів 10, 15 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС.
8.36. Щодо доводів касаційної скарги в частині незастосування судами попередніх інстанцій положень пункту 8 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС, Суд зазначає таке.
8.37. Положеннями пунктів 8, 9 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС визначено, що потужність фізичної та/або віртуальної точки входу від суміжного газовидобувного підприємства (через мережі якого може передаватися природний газ іншого газовидобувного підприємства чи групи газовидобувних підприємств) надається виключно суміжному газовидобувному підприємству та газовидобувним підприємствам, що подають обсяги природного газу власного видобутку, через мережі суміжного газовидобувного підприємства на гарантованій основі. Потужність віртуальної точки входу з газорозподільної системи надається газовидобувному підприємству, що безпосередньо підключене до газорозподільної системи, та газовидобувним підприємствам, що подають обсяги природного газу власного видобутку, через мережі газовидобувного підприємства, яке безпосередньо підключене до газорозподільних систем. Потужність віртуальної точки входу з газорозподільної системи пропонується на переривчастій основі.
8.38. Аналіз наведених вище положень Кодексу ГТС дає підстави дійти висновку, що вказані положення підлягають застосуванню у відносинах з суміжними газовидобувним підприємством та газовидобувним підприємством.
8.39. Зміст оскаржуваної постанови свідчить, що суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам відповідача та встановив, що позивач не здійснює видобутку, постачання та реалізації природного газу, у тому числі для забезпечення природним газом населення та суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію.
8.40. Тобто, позивач, як Оператор ГТС, в силу положень частин першої, другої статті 23 Закону України "Про ринок природного газу" є юридичною особою, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців. Оператор ГТС не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу, здійснюючи виключно діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь інших учасників ринку природного газу.
8.41. З огляду на наведене, Суд відхиляє, як необґрунтовані доводи відповідача щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах положень 8 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС".
10.15. Наведена правова позиція Верховного Суду, в якій вміщено правові норми щодо врегулювання правовідносин між оператором та замовником за договором транспортування природного газу, є чіткою та зрозумілою.
10.16. Колегія суддів Верховного Суду не вбачає необхідності відступлення від вказаного висновку зі справи № 910/17423/21 з підстав, наведених відповідачем, а саме, тому що "оскільки положення частин першої, другої статті 23 Закону України "Про ринок природного газу" не стосуються відповідача, на підставі них не може визначатися наявність/відсутність у АТ "Укрнафта" обов'язку сплати за перевищення замовленої (договірної) потужності".
10.17. У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 910/17423/21 положення Закону України "Про ринок природного газу" наведені у взаємозв'язку з відповідними положеннями Кодексу ГТС, що в сукупності діє можливість зрозуміти підхід суду касаційної інстанції до вирішення подібних спорів.
10.18. Водночас АТ "Укрнафта" у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтувало необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 910/17423/21 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навело вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення. Відповідач наводить власне суб'єктивне розуміння та трактування правового висновку, викладеного у зазначеній постанові, а його доводи зводяться до заперечення сформульованого Верховним Судом підходу, без наведення об'єктивних причин для його перегляду.
10.19. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач зазначає про неправильне застосування пункту 5 глави 1 розділу I, пунктів 1, 7 глави 3 розділу І, пунктів 8, 9, 15 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГТС у подібних правовідносинах, при тому, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм права.
10.20. Доводи відповідача в цій частині повторюють аналогічні аргументи замовників за договорами транспортування природного газу, що уже неодноразово розглядалися Верховним Судом, зокрема і в межах справи №910/17423/21, про що зазначено вище.
10.21. Також у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2025 року у справі №910/2865/23 за позовом Оператора ГТС до АТ "Укрнафта" про стягнення заборгованості розглядалися аналогічні доводи відповідача, у зв'язку з чим було зазначено: "у постанові від 23 лютого 2023 року у справі № 910/17423/21 Верховний Суд навів зазначені міркування, з огляду на положення Кодексу ГТС, які у відповідній частині є однаковими за правовим регулюванням і для відносин у справі № 910/2865/23, а також з огляду на умови договору, які є аналогічними у спірних правовідносинах. Тому такі висновки підлягають застосуванню у цій справі з урахуванням встановлених судами фактичних обставин. Суд відзначає, що правовий висновок щодо застосування пунктів 8, 9, 10, 15 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГТС з підстав зазначених у касаційній скарзі наразі сформований і викладений у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 910/17423/21. Підстав для формування аналогічного, чи то відмінного правового висновку у спірних правовідносинах у цій частині Суд не вбачає. При цьому скаржник не просив відступити від зазначеного висновку Верховного Суду".
"Відповідач у касаційній скарзі, наголошуючи на тому, що як замовлення, так і перевищення АТ "Укрнафта" договірної потужності за січень 2020 року на загальну суму 9 092 246, 23 грн, не підтверджені жодними доказами, посилається на незастосування пункту 5 глави 1 розділу I, пунктів 1, 7 глави 3 розділу І Кодексу ГТС, оскільки суди обох інстанцій дійшли висновку про надання позивачем відповідачу послуг транспортування лише на підставі наданих позивачем доказів про отримання природного газу в точці входу, без урахування того, що послуга транспортування природного газу може вважатися наданою за наявності доказів передачі природного газу в точці виходу… При цьому доводи скаржника стосовно надання висновку щодо застосування положень пункту 5 глави 1 розділу I, пунктів 1, 7 глави 3 розділу І Кодексу ГТС у цьому випадку не обумовлюють необхідності у формуванні правового висновку, а зводяться до незгоди з оскаржуваними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, а також до переоцінки доказів та встановлених обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції."
10.22. Отже, доводи касаційної скарги АТ "Укрнафта" за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України уже розглядалися Верховним Судом, вказані положення Кодексу ГТС у відповідній редакції проаналізовані Верховним Судом, визначено правовий підхід до їх застосування, який, у свою чергу, застосовний судами попередніх інстанцій у цій справі.
10.23. У зв'язку із наведеним колегія суддів Верховного Суду не вбачає необхідності у формуванні нових висновків щодо застосування застосування пункту 5 глави 1 розділу I, пунктів 1, 7 глави 3 розділу І, пунктів 8, 9, 15 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГТС у контексті визначених відповідачем доводів касаційної скарги.
10.24. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 та пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, що мають значення для справи, при цьому у призначенні експертизи для з'ясування спірних питань було відмовлено.
10.25. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
10.26. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
10.27. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
10.28. Верховний Суд зауважує, що питання неналежного дослідження доказів судами попередніх інстанцій під час касаційного перегляду не досліджується, оскільки у цій справі не підтвердилися визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
10.29. Також Верховний Суд не вбачає процесуальних порушень під час розгляду клопотань відповідача про призначення експертизи.
10.30. Зокрема, постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 лютого 2024 року у цій справі було скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва про призначення експертизи за клопотанням відповідача та зупинення провадження, зокрема, з тих підстав, що місцевий господарський суд не обґрунтував, внаслідок чого він позбавлений можливості оцінити надані сторонами докази в контексті спірних правовідносин сторін, не вказав, які саме сумніви виникли у суду стосовно правильності відомостей, що в них зазначені; водночас недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу. Також апеляційний господарський суд врахував, що судами різних інстанцій вже неодноразово розглядались подібні спори за участі тих самих сторін, предметом яких були аналогічні позовні вимоги.
10.31. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20 березня 2025 року відмовлено у задоволення клопотання відповідача про призначення судової експертизи. Апеляційний суд зазначив, що надані сторонами докази та доведеність обставин, на які сторони посилаються, підлягає оцінці судом при вирішенні спору; з урахуванням конкретних обставин справи, клопотання відповідача про призначення судової експертизи у даній справі не можна визнати обґрунтованим.
10.32. У судовому засіданні від 06 серпня 2025 року повторно подану відповідачем клопотання про призначення судової експертизи Північним апеляційним господарським судом залишене без розгляду.
10.33. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції вирішував питання стосовно призначення у справі експертизи відповідно до вимог процесуального закону та належним чином мотивував свої рішення стосовно відмови у задоволенні відповідних клопотань відповідача.
10.34. Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанції зазначили, що відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг(НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року №2497 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) типовий договір транспортування природного газу містить додатки до нього, а саме: додаток 1 - розподіл потужності, додаток 2 - розподіл потужності з обмеженнями, додаток 3 - перелік комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу. Зазначені додатки до Договору між сторонами були підписані. За результатами остаточної алокації точок входу та виходу до/з газотранспортної системи відповідача, позивач виявив наявність у відповідача перевищення замовленої договірної потужності та здійснив розрахунок вартості такої плати у спірних розрахункових місяцях, а всього на загальну суму 126 742 832, 82 грн. У відповідності до пункту 8.3 Договору, позивачем через інформаційну платформу були направлені відповідачу відповідні рахунки на оплату за перевищення договірної потужності за спірний період, звіти про використання замовленої потужності за кожен спірний газовий місяць. Позивачем також направлено відповідачу акти наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності), які відповідачем не підписані. АТ "Укрнафта" здійснило оплату за перевищення замовленої (договірної) потужності за спірний період на суму 22 051 377, 15 грн, що підтверджується відповідними банківськими виписками. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту складання та направлення позивачу мотивованої відмови від підписання актів у строк, встановлений Договором, оскільки листи відповідача, які наявні в матеріалах справи такими доказами не є.
10.35. Виходячи з наведеного, судами попередніх інстанцій встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за перевищення розміру замовленої потужності за спірний період.
10.36. Перевіривши мотивування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів Верховного Суду виснує, що суди попередніх інстанцій вирішили спір відповідно до норм матеріального та процесуального права.
10.37. Отже, за результатами касаційного перегляду доводи касаційної скарги відповідача визнаються Верховним Судом необґрунтованими та відхиляються.
Стосовно доводів касаційної скарги позивача
10.38. Позивач оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, вважаючи за необхідне відступити від сталих правових висновків Верховного Суду (наведених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №910/22964/17, від 03 липня 2019 року у справі №917/791/18, від 13 травня 2019 року у справі №904/4071/18, від 22 січня 2019 року у справі №908/868/18, від 06 листопада 2019 року у справі №917/1638/18, від 17 грудня 2019 року у справі №916/545/19, від 19 лютого 2020 року у справі №910/1303/19, від 12 лютого 2020 року у справі №924/414/19, від 11 липня 2023 року у справі №914/3231/16, від 15 листопада 2023 року у справі №910/1266/23 та інших), які полягають, зокрема, в тому, що:
- наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013;
- вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню із сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій;
- при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо;
- право суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, передбачене частиною третьою статті 551 ЦК України та статтею 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) є його дискреційними повноваженнями, а тому таке право реалізується судом на власний розсуд.
10.39. Позивач вбачає необхідність у конкретизації, деталізації вказаних висновків та встановленні чітких критеріїв для наявності підстав застосування положень статті 551 ЦК України, з метою недопущення судового свавілля та фактичного нівелювання забезпечувальної функції неустойки, що, на його переконання, призводить до потурання суб'єктам господарювання та створення у них стійкого сприйняття наявності можливості безвідповідально ставитися до виконання договірних зобов'язань, оскільки, з огляду на судову практику, яка наразі стає сталою, судом все одно буде зменшено штрафні санкції.
10.40. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє зазначені доводи позивача, виходячи з такого.
10.41. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 виснувала, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
10.42. Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі №910/15705/21, від 01 лютого 2023 року у справі №914/3203/21, від 22 травня 2024 року у справі №911/95/20, від 18 грудня 2024 року у справі №921/320/24, від 08 січня 2025 року у справі №921/299/24, від 19 лютого 2025 року у справі №903/665/24).
10.43. Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
10.44. Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі №907/583/22, від 28 листопада 2023 року у справі №916/1504/22, від 03 грудня 2024 року у справі №904/872/24, від 03 грудня 2024 року у справі №909/321/24.
10.45. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
10.46. Вказані висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, зокрема пені, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
10.47. Колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від вказаних висновків, а також необхідності їх конкретизації чи деталізації. Позиція позивача у цьому питанні спрямована на захист власного майнового інтересу, однак вагомих та об'єктивних причин для перегляду сталого підходу Верховного Суду у вирішенні цього правового питання вона не містить.
10.48. Оскаржуючи додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 124, 129 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20, від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року у справі №161/20630/18, від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі №922/2167/19, від 16 листопада у справі №922/1964/21, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19.
10.49. У наведених позивачем постановах Верховного Суду, в контексті доводів касаційної скарги, міститься загальний правовий висновок про те, що у разі неподання учасником справи разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат у суду є право (а не обов'язок) відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.
10.50. У цій справі суд першої інстанції встановив, що попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат до позовної заяви позивач не надав, у позовній заяві вказав, що судові витрати позивача складаються виключно із суми судового збору, сплаченого при зверненні до суду з позовом. Виходячи з цього суд виснував про відсутність у позивача на час звернення до суду необхідності у залученні адвоката та надання ним професійної правничої допомоги задля представництва інтересів позивача в суді щодо розгляду ініційованого позивачем судового процесу. Суд першої інстанції також врахував позицію позивача в ході розгляду справи щодо її незначної складності у зв'язку із наявністю правових висновків судів апеляційної та касаційної інстанцій в аналогічних правовідносинах між сторонами.
10.51. Із зазначеними висновками суду першої інстанції погодився суд апеляційної інстанції.
10.52. Із мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень: додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року, ухваленої за результатами перегляду додаткового рішення, - вбачається, що суди розглянули питання відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відповідно до вимог процесуального закону та дійшли висновку про відсутність підстав для покладення цих витрат на відповідача, навівши відповідне обґрунтування у мотивувальній частині судових рішень.
10.53. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК України.
10.54. Верховний Суд констатує, що вирішення питання відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, здійснене судами першої та апеляційної інстанції відповідно до положень процесуального закону та не містить протилежної позиції щодо застосування положень статей 124, 129 ГПК України порівняно з постановами Верховного Суду, які наводить позивач у своїй касаційній скарзі.
10.55. Отже, посилання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 922/676/21, 905/716/20, 916/2087/18, 161/20630/18, 911/2686/18, 910/16223/18, 922/2167/19, 922/1964/21, 922/3812/19, не знайшли підтвердження під час касаційного перегляду справи.
10.56. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведена Оператором ГТС підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження.
10.57. Крім того Верховний Суд звертає увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18:
"Частинами першою та другою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
З огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат."
10.58. Відповідно до вказаного правового висновку рішення про відмову у відшкодуванні витрат у зв'язку із недодержанням стороною положень частин першої та другої статті 124 ГПК України не обов'язково має супроводжуватися доведенням обставин того, що неподання іншою стороною попереднього розрахунку сум судових витрат порушило принцип змагальності та завадило стороні висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат, про що стверджує позивач.
10.59. Виходячи з наведеного, колегія суддів Верховного Суду виснує про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги позивача.
11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
11.1. Згідно із частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
11.2. Враховуючи доводи касаційних скарг, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційних скаргах позивача та відповідача, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку із чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій відсутні.
12. Судові витрати
12.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, то судові витрати зі сплати судового збору за їх подання покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укpнaфта" залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2024 року, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16 січня 2025 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення, у справі № 910/10912/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Ю. Л. Власов
Суддя І. В. Булгакова
Суддя Т. М. Малашенкова