Справа № 463/1049/26
Провадження № 2/463/1079/26
про відмову у відкритті провадження у справі
09 лютого 2026 року суддя Личаківського районного суду м.Львова Грицко Р.Р., вивчивши матеріали позовної заяви Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Львівського апеляційного суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідачів, відповідно до якої просить стягнути Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича матеріальну шкоду у розмірі 96,0 гривень та моральну шкоду у розмірі 3000000,0 гривень, завдану в результаті незаконних дій судді Львівського апеляційного суду Романюка М.Ф. при постановленні ухвали від 28.10.2024 року у справі № 463/9486/24, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.
Вивчивши матеріали позовної заяви, приходжу до наступного висновку.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Визначене Конвенцією поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справи.
У відповідності до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Аналогічний висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2021 року у справі № 367/4695/20 (провадження № 14-12цс21).
Разом з тим, відповідно до положень ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів.
Такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.04.2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20).
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Як вбачається із змісту позовної заяви, позивачем у даній справі є Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Повноваження судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Спори, що виникають між юридичними особами та судами, їх представниками при реалізації ними своїх повноважень, за своїм суб'єктним складом підвідомчі господарським судам.
Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію ст.4 ГПК України.
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.03.2018 року (справа № 461/1930/16-ц, провадження № 14-60 цс18).
Аналогічна правова позиція також висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 року у справі № 464/1874/17 (провадження № 14-395цс18), від 05.06.2019 року у справі № 454/1690/16 (провадження № 14-152цс19), від 05.06.2019 року у справі № 454/2181/16 (провадження № 14-226цс19), від 03.07.2019 року у справі № 454/3304/14 (провадження № 14-272цс19), від 18.09.2019 року у справі № 757/37226/17 та у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 року у справі № 461/3186/16-ц (провадження № 61-14931св19), від 17.12.2024 року у справі № 463/8708/24 (провадження № 61-16456ск24).
Майнові відносини (у розумінні статті 4 ГК України) суб'єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання (органами державної влади), регулюються ГК України та ГПК України.
З матеріалів позову вбачається, що Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича заявило вимогу до Львівського апеляційного суду (юридичної особи) та держави України в особі Державної казначейської служби України (тобто відповідного органу державної влади, уповноваженого представляти її інтереси), лише про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної діями суб'єкта владних повноважень, така вимога не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом та предметними критеріями підпадає під дію ст.ст.4, 20 ГПК України, а тому, зазначений спір підвідомчий господарському суду.
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Адже Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06).
Встановлення правил предметної юрисдикції та неможливість розгляду справ судами, до юрисдикції яких не віднесено вирішення певних категорій справ, є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті. При цьому, позивач може реалізувати своє право на справедливий суд та на ефективний спосіб юридичного захисту шляхом подання позову до суду господарської юрисдикції.
Згідно з п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.5 ст.186 ЦПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Враховуючи вищенаведене, приходжу до висновку, що у відкритті провадження за даним позовом слід відмовити.
Крім того, відповідно до ч.5 ст.186 ЦПК України, суд роз'яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Керуючись ст.186 ЦПК України, ст.ст.4, 20 ГПК України, суддя,
відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Львівського апеляційного суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича, місце знаходження: 80033, Львівська область, Сокалький район, с.Тартаків, вул.Шевченка,42, код ЄДРПОУ 25235046.
Відповідач: Львівський апеляційний суд, місцезнаходження: 79008, м.Львів, площа Соборна,7, код ЄДРПОУ 42262398.
Відповідач: Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Бастіонна,6, код ЄДРПОУ 37567646.
Суддя Грицко Р.Р.