8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" лютого 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3961/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Погореловій О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТОПАЗ - ЗАХІД" (82200, Львівська обл., Трускавець, вул. Мазепи, 21-Е)
до Фізичної особи-підприємця Трубнікова Сергія Валерійовича ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 472'956 грн
за участю представників:
позивача - Сащука Мар'яна Михайловича;
відповідача - Линник Інни Миколаївни,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТОПАЗ - ЗАХІД" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Трубнікова Сергія Валерійовича, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 472'956 грн, у зв'язку з неналежним виконанням Договору поставки № TS15052023 від 15 травня 2023 року в частині своєчасної оплати товару.
Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.11.2025 відкрито підготовче провадження у справі №922/3961/25 та призначено судове засідання на 10 грудня 2025 року о 14:00.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
28.11.2025 відповідач подав відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що господарські операції щодо поставки позивачем товару відповідачу за вказаними в позовній заяві накладними та специфікаціями не відбувались. Жодного замовлення щодо поставки зазначеного позивачем в позові товару відповідач не робив. Надані позивачем до позову специфікації та видаткові накладні не містять підпису відповідача, що, на думку останнього, підтверджує факт їх не погодження ФОП Трубніковим С.В. Також відповідач наголосив, що жодних договорів з перевізником не укладав та послуги з перевезення вантажу, вказаного в наданих ТТН - не замовляв, і ТТН не виписував. Крім того, відповідач вказав, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які складені позивачем в односторонньому порядку. Відповідач також зазначив, що кошти в розмірі 46'932 грн були сплачені за товар, замовлений та отриманий на підставі специфікації №9 від 15.12.2023 та видаткової накладної №ТЗ-0000011 від 24.01.2024 на загальну суму 46'932 грн.
23.12.2025 позивач надав клопотання про долучення доказів, які досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.
06.01.2026 позивач надав клопотання про долучення доказів, яке було частково задоволено та приєднано до матеріалів справи копії видаткових накладних № 00000001 від 24.01.2024 (ФОП Горбатюк), № 00000001 від 28.11.2023 (ФОП Ніневський); № 00000001 від 05.01.2024 (ФОП Ніневський); № 00000001 від 12.02.2024 (ФОП Ніневський). Решта доказів була залишена без розгляду, у зв'язку з неможливістю позивача надати їх оригінали.
07.01.2026 відповідач надав клопотання про долучення доказів, які досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.01.2026 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.02.2026 о 15.30 год.
Представник позивача в судовому засіданні 04.02.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 04.02.2026 проти задоволення позову заперечував у повному обсязі.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.
15 травня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВИЙ ДІМ "ТОПАЗ ЗАХІД" (далі - Позивач, Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Трубніковим Сергієм Валерійовичем (далі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки № TS15052023 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти та передавати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати й оплачувати товари, асортимент, кількість і ціна яких зазначені в рахунках-фактурах (специфікаціях).
Поставки товару здійснюються партіями, партія товару, яку повинен поставити Постачальник, визначається погодженим сторонами рахунком-фактурою. На основі погодженого сторонами рахунку-фактури Постачальник складає видаткову накладну, яка підписується сторонами при прийманні-передачі товару та після її підписання стає невід'ємною частиною Договору (п. 1.2. Договору).
Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до "31" грудня 2023 року. У випадку якщо до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не заявить про бажання його розірвати, Договір вважається пролонгованим на один рік і на таких самих умовах. Кількість таких пролонгацій необмежена (п. 9.1. Договору).
Позивач зазначає, що 15 грудня 2023 року сторонами було погоджено наступні специфікації на поставку товару:
- специфікацію № 9 на загальну суму 244'632 грн (у тому числі ПДВ в сумі 40'772 грн),
- специфікацію № 11 на загальну суму 204'900 грн (у тому числі ПДВ в сумі 34'150 грн),
- специфікацію № 12 на загальну суму 70'356 грн (у тому числі ПДВ в сумі 11'726 грн).
Позивач також вказує, що відповідно до видаткових накладних № ТЗ-0000006, № ТЗ-0000011 та № ТЗ-0000013 від 24 січня 2024 року, ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ “ТОПАЗ ЗАХІД» здійснило поставку товару Відповідачу на загальну суму 519'888 грн (в тому числі ПДВ в сумі 86'648 грн). Натомість Відповідач, всупереч умовам Договору, не зважаючи на прийняття поставленого товару та відсутність будь яких претензій щодо нього, видаткові накладні № ТЗ-0000006, № ТЗ-0000011 та № ТЗ-0000013 від 24 січня 2024 року не підписав, а поставлений товар оплатив тільки частково, на загальну суму 46'932 грн.
Таким чином, за твердженням Позивача, за період 2023 - 2024 років на виконання умов Договору Позивачем було поставлено Відповідачу товару на загальну суму 2'478'417,46 грн, проте Відповідачем було оплачено тільки 2'005'461,46 грн. Сума заборгованості Відповідача складає 472'956 грн.
Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, договір, укладений між сторонами, за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1-2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Тобто, законодавець покладає на постачальника обов'язок здійснити поставку товару, а покупець зобов'язаний його прийняти і оплатити.
Так, в якості доказів поставки товару на загальну суму 519'888 грн Позивачем надано копії:
- видаткових накладних № ТЗ-0000006, № ТЗ-0000011 та № ТЗ-0000013 від 24 січня 2024 року;
- специфікацій № 9, 11, 12 від 15.12.2023;
- товарно-транспортних накладних № 9, 11 від 24.01.2024;
- податкових накладних №6, 11, 13 від 24.01.2024;
- акту звірки взаємних розрахунків;
- доказів електронного листування з Відповідачем щодо погодження специфікацій, а також оригінал заяви свідка.
Дослідивши надані Позивачем видаткові накладні № ТЗ-0000006, №ТЗ-0000011 та № ТЗ-0000013 від 24 січня 2024 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.(ч.2 ст.9 вказаного Закону).
Суд наголошує, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до пункту 2.4 Положення обов'язковими реквізитами документа є: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.
Суд зазначає, що відсутність підпису Відповідача у спірних видаткових накладних, які є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", свідчить про те, що ці видаткові накладні не відповідають вимогам статті 9 названого Закону та не можуть бути доказами, які фіксують факт здійснення господарських операцій, а отже не можуть бути підставою для виникнення у Відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 висловив правовий висновок про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Так, Позивачем у якості доказів перевезення спірного товару надано товарно-транспортні накладні № 9, 11 від 24.01.2024 та заяву свідка ОСОБА_1 , в якій останній вказав, що 24 січня 2024 року, на виконання спірного договору, ним від імені ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТОПАЗ - ЗАХІД" було здійснено поставку товару ФОП ОСОБА_2 , на наступні, завчасно погоджені пункти розвантаження: вул. Степана Бендери. 13, Трускавець (вілла " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") та пл. Кобзаря, 1 (готель "Міротель"). Тобто, юридично вони доставляли свій товар ФОП ОСОБА_2 , а фактично доставляли уже його товар вказаним отримувачам.
Суд зазначає, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах (ч. 2 ст. 87 ГПК України).
З огляду на викладене факт поставки та/або перевезення спірного товару не може встановлюватись виключно на підставі показань свідка ОСОБА_1 , а має встановлюватись на підставі відповідних документів, які визначені законодавством України, а саме видаткових та/або товарно-транспортних накладних.
Дослідивши надані Позивачем товарно-транспортні накладні № 9, 11 від 24.01.2024, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97 №363 (далі - Правила №363), товарно-транспортна накладна (далі - ТТН) є основним документом на перевезення вантажів.
Пунктом 1 Правил №363 передбачено, що ТТН - є єдиним для всіх учасників транспортного процесу документом, призначеним для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та / або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Форма ТТН, затверджена наказом Мінінфраструктури від 05.12.2013 №983 і наведена в додатку 7 до Правил №363.
Замовником послуг з перевезення є вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів, а перевізником - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами (п. 1 Правил №363).
Тобто залежно від умов договору поставки вантажовідправником може бути продавець, якщо він зобов'язаний доставити вантаж покупцеві, або ж покупець, якщо поставка відбувається на умовах самовивезення (базис поставки EXW Incoterms- 2010).
За п. 11.3. Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Отже, саме Замовник послуг перевезення зобов'язаний скласти (виписати) ТТН при здійсненні вантажного перевезення автомобільним транспортом у трьох примірниках: по одному для вантажовідправника, перевізника та вантажоотримувача.
У даному випадку Замовником у спірних товарно-транспортних накладних вказано ФОП Трубнікова С.В., тобто Відповідача.
Проте, в порушення приписів Правил №363 (п. 11.3.), спірні товарно-транспортні накладні не засвідчені підписом Замовника (Відповідача).
Більш того, Відповідач у своєму відзиві наголошує, що жодних договорів з перевізником не укладав та послуги з перевезення вантажу, вказаного в наданих ТТН - не замовляв, і ТТН не виписував. Доказів зворотного Позивачем не надано.
Крім того, в спірних товарно-транспортних накладних вказано, що перевезення здійснювалось автомобілем марки PEUGEOT 407, реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій - ОСОБА_1 . У заяві свідка останній вказав, що спірний товар доставлявся зокрема до готелю "Міротель" (пл. Кобзаря, 1).
Водночас Відповідачем був наданий лист від готеля "Міротель", яким повідомлено, що 24.01.2024 на територію ТОВ "Хотел Менеджмент Груп" готелю "Міротель", що розташований за адресою: м. Трускавець, площа Кобзаря, 1, автомобіль марки PEUGEOT 407, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не заїжджав, будь якого розвантаження товару з цього автомобіля на території готелю "Міротель" не здійснювалось.
Враховуючи викладене, надані Позивачем товарно-транспортні накладні та заява свідка не можуть бути доказами перевезення та/або поставки спірного товару Відповідачу.
Щодо наданих Позивачем податкових накладних суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. У постанові від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 Верховний Суд зазначив, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 року у справі №910/23097/17 зазначила, що: податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки; підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст; встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце (пункти 4.28- 4.30).
Тобто, наявність чи відсутність податкових накладних впливає на оподаткування суб'єктів господарювання, однак само по собі не є доказом здійснення постачання, адже у відповідності до п. 1.2. Договору сторони домовилися, що факт поставки товару буде підтверджуватися первинним документом видатковою накладною, вже на підставі якої сторони здійснюють свої податкові обов'язкові та реалізують відповідні права.
Щодо твердження Позивача про часткову оплату поставленого товару суд зазначає таке.
Дійсно, 30.01.2024 та 12.02.2024 Відповідачем були сплачені кошти у розмірі 46'932 грн. Проте вказані кошти були сплачені за товар, замовлений та отриманий на підставі специфікації №9 від 15.12.2023 та видаткової накладної №ТЗ-0000011 від 24.01.2024 на загальну суму 46'932 грн, що підтверджується оригіналами вказаних документів, які були підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені їх печатками та надані представником Відповідача в судовому засіданні для огляду (копії містяться в матеріалах справи).
У клопотанні про призначенні експертизи від 20.01.2026 представник Позивача вказав, що Позивач в особі Директора Кузьміної І.В. наголошує на тому, що документів, які долучив Відповідач не підписувала.
Водночас суд зазначає, що наявність відбитку печатки ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТОПАЗ - ЗАХІД" на документах за відсутності доказів її протиправного використання (доказів її втрати, доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки) є достатнім для підтвердження походження таких документів від Позивача.
Щодо наданих Позивачем видаткових накладних № 00000001 від 24.01.2024 (ФОП Горбатюк), № 00000001 від 28.11.2023 (ФОП Ніневський); № 00000001 від 05.01.2024 (ФОП Ніневський); № 00000001 від 12.02.2024 (ФОП Ніневський), суд зазначає, що вказані документи самі по собі не можуть бути доказами поставки за спірними видатковими накладними, оскільки вони укладені між іншими контрагентами.
Суд також враховує, що умовами Договору передбачено (п. 2.4.), що поставка товару Постачальником здійснюється частинами (окремими партіями), на підставі замовлень Покупця, які надаються Постачальнику електронною поштою, по телефону або через представника Постачальника. У замовленні вказуються асортимент та кількість необхідного Товару.
Тобто, у будь-якому випадку поставці передує надання відповідного замовлення від Покупця (Відповідача).
З огляду на правовідносини, які склалися між сторонами під час спірного договору, суд установив, що такі замовлення оформлювались сторонами у вигляді специфікацій, які засвідчувались підписами обох сторін та скріплювались їх печатками.
З наданих Позивачем специфікацій вбачається, що вони Відповідачем не підписані, а отже вони не могли бути сприйняті Позивачем як замовлення на поставку відповідного товару.
При цьому суд критично ставиться до наданих представником Позивача доказів електронного листування з Відповідачем щодо погодження специфікацій, оскільки ані Договором, ані іншим укладеним між сторонами правочином не визначено електронні адреси сторін, які останні використовують для узгодження замовлень. Під час розгляду справи представником Позивача не доведено ані того, що вказані листи відправлялись саме Відповідачем, ані особу отримувача вказаних листів.
Крім того, ці листи направлялись 23, 24 січня, а спірні специфікації датовані 15.12.2023; також з їх змісту неможливо встановити зміст вкладень (специфікацій).
Представник Позивача під час судових засідань зазначав про те, що спірні поставки були здійснені без підписання специфікацій, оскільки Позивач довіряв Відповідачу, з огляду на тривалу співпрацю між сторонами.
Проте суд критично ставиться до вказаних вище тверджень представника Позивача, оскільки матеріали справи містять специфікацію №9 від 15.12.2023 (дата аналогічна даті, яка вказана в спірних специфікаціях), яка була підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками.
Вказане свідчить, що станом на 15.12.2023, замовлення між сторонами узгоджувалось саме шляхом підписання специфікацій, а не в усній формі.
Цей висновок цілком справедливий і щодо спірних видаткових накладних від 24.01.2024, оскільки матеріали справи містять видаткову накладну №ТЗ-0000011 від 24.01.2024 (дата аналогічна даті, яка вказані в спірних видаткових накладних), яка була підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які приєднано до матеріалів справи, та надана їм правова оцінка.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що надані Позивачем докази не підтверджують обставини, які є предметом доказування у справі.
В той же час під час розгляду справи Відповідач надав докази, які спростовують позовні вимоги.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо судового збору.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збори залишаються за Позивачем.
Беручи до уваги викладене та керуючись статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 77, 79, 80, 86, 123, 126, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволені позову відмовити.
Витрати зі сплати судового збори залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТОПАЗ - ЗАХІД" (82200, Львівська обл., Трускавець, вул. Мазепи, 21-Е).
Відповідач - Фізична особа-підприємець Трубніков Сергій Валерійович ( АДРЕСА_1 ).
Повний текст рішення складено 09.02.2026.
СуддяІ.В. Трофімов