06 лютого 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1445/25
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши справу №915/1445/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» (65014, Одеська область, м. Одеса, пров. Лермонтовський, буд. 1/3, код ЄДРПОУ 44190252)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайвінг Марін Сервіс» (54010, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Водопровідна, буд. 19/9, код ЄДРПОУ 37104243)
про стягнення заборгованості в загальній сумі 326565,06 грн.
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайвінг Марін Сервіс» про стягнення заборгованості в загальній сумі 326565,06 грн., у т.ч. основного боргу - 250347,00 грн., пені - 55625,05 грн., 3% річних - 5473,34 грн., інфляційного збільшення - 15119,67 грн., посилаючись на наступне.
07.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дайвінг Марін Сервіс» було укладено договір про сервісне обслуговування №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 року, відповідно до умов п. 1.1. якого замовник замовляє і оплачує, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з діагностування, технічного обслуговування та ремонту (далі - «сервісне обслуговування») обладнання замовника. Перелік, обсяги, строки та вартість наданих послуг з сервісного обслуговування (включаючи за необхідністю витратні матеріали групи VOLVO PENTA), оформлюються окремими додатковими угодами до даного договору.
В подальшому, як вказує позивач, 05.11.2024 року було підписано додаткову угоду №3 до договору про сервісне обслуговування №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 року, згідно предмету вказаної додаткової угоди позивач зобов'язався провести ремонт головного двигуна VOLVO PENTA TAMD 74A, встановленого на ВГК «Солодунов» загальною вартістю 250347,00 грн, у тому числі ПДВ: 41729,00 грн. В п. 3 додаткової угоди наведені умови оплати: післяплата у розмірі 100% за цією додатковою угодою проводиться замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів від дати отримання оригіналу належним чином оформленого рахунку виконавцем та підписаного акту виконаних робіт (наданих послуг).
Як вказує позивач, між позивачем та відповідачем було підписано та скріплено печатками без жодних зауважень та заперечень акт наданих послуг №32 від 10 січня 2025 року до договору про сервісне обслуговування №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 року та додаткової угоди №3 від 05.11.2024 року згідно змісту якого виконавцем були надані, а замовником прийняті послуги з проведення ремонту головного двигуна VOLVO PENTA TAMD 74A, встановленого на ВГК «Солодунов» загальною вартістю 250347,00 грн, у тому числі ПДВ: 41729,00 грн.
Наразі, як стверджує позивач, в порушення строків, визначених п. 3 додаткової угоди №3 від 05.11.2024 року замовник - відповідач не сплатив вартість послуги з проведення ремонту головного двигуна VOLVO PENTA TAMD 74A, встановленого на ВГК «Солодунов» загальною вартістю 250347,00 грн., у тому числі ПДВ 41729,00 грн.
Також за порушення виконання зобов'язання з оплати за надані позивачем послуги нараховано відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 15119,67 грн. та 3% річних у розмірі 5473,34 грн., а також на підставі ст. 549 ЦК України пеню у розмірі 55625,05 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2025 вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» (вх. № 14152/25 від 07.10.2025) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 3 ст. 162 ГПК України наявний у тексті позовної заяви розрахунок інфляційних втрат не містить визначення періоду їх нарахування, крім того, в позовній заяві позивачем не вказано правових підстав для нарахуванні пені. При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2025 вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1445/25 за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов з дня вручення даної ухвали з наданням до відзиву доказів в обґрунтування заперечень на позов, якщо такі докази не надані позивачем.
Відповідно до відомостей, наявних у КП ДСС, відповідач - ТОВ «Дайвінг Марін Сервіс» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в Електронному суді та має власний кабінет в Електронному суді.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Так, ухвала суду від 21.10.2025 про відкриття провадження у даній справі № 915/1445/25 була доставлена 22.10.2025 о 10:19 год. відповідачу до наявного зареєстрованого в системі “Електронний суд» електронного кабінету в порядку ч.ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України згідно з довідкою Господарського суду Миколаївської області про доставку документа в кабінет електронного суду від 23.10.2025 р., з якої вбачається, що повідомлення про доставлення ухвали суду до електронного кабінету відповідача отримано судом 22.10.2025 о 10:27 год.
Таким чином, перебіг встановленого відповідачу 15-тиденного строку на подачу відзиву розпочався з 23.10.2025 р., а кінцевий строк - по 06.11.2025 р.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», починаючи з 24.02.2022, на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява №35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
07.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дайвінг Марін Сервіс» (замовник) було укладено договір про сервісне обслуговування №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 р., відповідно до умов п. 1.1. якого відповідач як замовник замовляє і оплачує, а позивач як виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з діагностування, технічного обслуговування та ремонту (далі - «сервісне обслуговування») обладнання замовника. Перелік, обсяг, строки та вартість наданих послуг з сервісного обслуговування (включаючи за необхідністю витратні матеріали групи Volvo Penta), оформлюється окремими додатковими угодами до даного договору.
Згідно з п. 1.2. договору під сервісним обслуговуванням маються на увазі роботи з діагностування, технічного обслуговування і ремонту Обладнання з використанням (або без використання) для цього запасних частин та витратних матеріалів, а також поставка та продаж за замовленням замовника оригінальних запасних частин групи Volvo Penta для обладнання замовника. Поставка запасних частин здійснюється на умовах DDP Склад виконавця, згідно Інкотермс 2020.
Відповідно до п. 2.1.1. договору виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з сервісного обслуговування обладнання замовника за умови здійснення попередньої оплати їх вартості згідно умов цього договору.
Згідно з п. 2.2.6. договору замовник зобов'язується своєчасно і в повному обсязі оплачувати рахунки виконавця.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що сервісне обслуговування обладнання замовника і продаж запасних частин здійснюється виконавцем на підставі укладених додаткових угод до цього договору та заявок замовника. Заявки подаються в письмовому виді за формою, вказаною в додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 3.2. договору оплата за сервісне обслуговування та продаж СЗЧ проводиться, відповідно до укладених додаткових угод.
Відповідно до п. 3.4. договору після завершення робіт виконавець оформляє акт виконаних робіт, складений на підставі наряду-замовлення виконавця, що повинен бути підписаний уповноваженим представником замовника. Виконавець направляє замовнику акт виконаних робіт за реквізитами, що зазначені у договорі.
Згідно з п. 4.1. договору оплата вартості сервісного обслуговування, включаючи вартість запасних частин і матеріалів, здійснюється на умовах 80 % (вісімдесяти відсоткової) передоплати, протягом 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку виконавцем, інші 20 % (двадцять відсотків) вартості - протягом 3 (трьох) банківських днів, що обраховується з наступного дня, з дати підписання видаткової накладної на товар/або дати підписання акту виконаних робіт.
Відповідно до п. 4.2. договору датою платежу вважається дата надходження грошових коштів на банківський рахунок виконавця.
За умовами п. 5.1. договору останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє протягом до 31.12.2024 року з моменту його підписання сторонами. В тому випадку, якщо зобов'язання за цим договором будуть не виконані сторонами чи однією із сторін, то дія договору продовжується до повного виконання зобов'язань за цим договором.
Згідно з п. 6.1. договору сторони за цим договором несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 6.2. договору передбачено, що за порушення замовником строків оплати, наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати.
В подальшому, 05.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дайвінг Марін Сервіс» (замовник) було укладено додаткову угоду №3 до договору про сервісне обслуговування №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 р., відповідно до п. 1 якої виконавець зобов'язується надати вказані послуги (проведення ремонту головного двигуна Volvo Penta NFMD 74A, встановленого на ВГК «Солодунов») протягом 50 (п'ятдесяти) календарних днів, з моменту отримання замовлення від замовника.
Згідно з п. 2 додаткової угоди №3 загальна вартість послуг за цією додатковою угодою складає 250374,00 грн., в т.ч. ПДВ: 41729,00 грн.
В п. 3 додаткової угоди №3 наведені умови оплати: післяоплата у розмірі 100% за цією додатковою угодою проводиться замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів від дати отримання оригіналу належним чином оформленого рахунку виконавцем та підписаного акту виконаних робіт (наданих послуг).
Пунктом 4 додаткової угоди №3 визначено, що всі інші правовідносини, що виникають з цієї додаткової угоди, регулюються договором про сервісне обслуговування №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 р. та чинним законодавством України.
Згодом, 25.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дайвінг Марін Сервіс» (замовник) було укладено додаткову угоду №4 від 25.12.2024, відповідно до п. 1 якої сторонами було погоджено викласти пункт 5.1. договору про сервісне обслуговування №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 р. у наступній редакції: «Даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2025 року».
Договір з додатковими угодами №3 та №4 підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається з обставин справи, між сторонами погоджено надання послуг з ремонту головного двигуна Volvo Penta NFMD 74A, встановленого на ВГК «Солодунов».
Наразі слід зауважити, що ремонт речі відноситься до підряду.
Згідно зі ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
Відмінність договору підряду від договору про надання послуг полягає в тому, що за договором підряду оплачується результат, а не процес, при цьому результат є матеріальним та споживається після прийняття замовником, тоді як за договором про надання послуг оплачується саме процес надання такої послуги, яка призводить до результату. Водночас послуга споживається в процесі її надання. Тобто, об'єкт договору підряду є матеріальний, а послуга не має матеріального вираження. (п. 5.21 постанови Верховного суду від 14.09.2022 у справі №911/1967/21).
Отже, суд вважає, що правовідносини сторін у даному випадку виникли за договором підряду. Вказане відповідає положенню ч. 2 ст. 837 ЦК України, яка передбачає можливість укладення договору підряду на ремонт речі.
Так, укладений між сторонами по справі договір про сервісне обслуговування №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно зі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 842 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Згідно зі ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно з положеннями п. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди №3 виконавець зобов'язується надати вказані послуги (проведення ремонту головного двигуна Volvo Penta NFMD 74A, встановленого на ВГК «Солодунов») протягом 50 (п'ятдесяти) календарних днів з моменту отримання замовлення від замовника.
Як вбачається з матеріалів, на виконання умов договору та додаткової угоди №3 виконавцем (позивачем) проведено ремонт головного двигуна Volvo Penta NFMD 74A, встановленого на ВГК «Солодунов», вартість робіт становить 250374,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи актом надання послуг №32 від 10.01.2025 р. на суму 250374,00 грн. Вказаний акт підписано сторонами та скріплено печатками сторін без зауважень.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем за спірним договором робіт з ремонту є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані роботи відповідно до умов договору та чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Згідно з п. 3.2. договору оплата за сервісне обслуговування та продаж СЗЧ проводиться, відповідно до укладених додаткових угод.
За умовами п. 3 додаткової угоди №3 замовник мав здійснити оплату у розмірі 100% за протягом 5 (п'яти) банківських днів від дати отримання оригіналу належним чином оформленого рахунку виконавцем та підписаного акту виконаних робіт (наданих послуг).
Судом встановлено, що позивачем виконано роботи за договором №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 р. на суму 250374,00 грн., які було прийнято замовником шляхом підписання акту надання послуг №32 від 10.01.2025 без зауважень.
Враховуючи викладене, відповідач зобов'язаний був сплатити за надані послуги у строк до 17.01.2025 р.
Таким чином, підсумовуючи наведене, суд зазначає, що в силу положень ст. 854 Цивільного кодексу України та умов п. 3 додаткової угоди №3 у відповідача виник обов'язок прийняти та оплатити виконані виконавцем роботи на суму 250374,00 грн.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт в сумі 250374,00 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість на вказану суму перед позивачем.
При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної оплати відповідачем за спірним договором або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт.
Між тим несплатою позивачу у повному обсязі вартості виконаних робіт в межах спірного договору відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, а тому порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.
Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в заявленій позивачем в прохальній частині позову саме в сумі 250347,00 грн. за договором №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 р., що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості робіт з ремонту) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 6.1. договору сторони за цим договором несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 6.2. договору передбачено, що за порушення замовником строків оплати, наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором №07-06/23-Р-4 від 07.06.2023 р. позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 55625,05 грн. Перевіривши правомірність нарахування пені у розмірі 55625,05 грн., враховуючи п. 5.2. договору, суд визнав розрахунок позивача неправильним.
Так, судом встановлено, що позивачем необґрунтовано нараховано пеню на вартість робіт у розмірі 250374,00 грн. за 7 днів прострочення за період з 11.01.2025 по 17.01.2025, адже з урахуванням умов п. 3.2., 6.2. договору та п. 3 додаткової угоди №3 відповідач зобов'язаний був сплатити за виконані роботи у строк до 17.01.2025 р. включно.
Також вказаний розрахунок був здійснений позивачем без урахування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин та на період нарахування штрафних санкцій).
Так, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
У постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 у справі № 902/669/18) (пункт 83).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій постанові, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором (пункти 91-93).
Таким чином, у даному випадку нарахування пені повинно було здійснюватися за період з 18.01.2025 по 18.07.2025 (182 дн.) на суму неоплачених робіт 250347,00 грн.,, що зазначена позивачем у розрахунку, а саме:
- за період з 18.01.2025 по 23.01.2025 пеня складає 1111,13 грн. (240347,00 х (2 х 13,50) / 365 дн. х 6 дн. / 100);
- за період з 24.01.2025 по 06.03.2025 пеня складає 8354,05 грн. (240347,00 х (2 х 14,50) / 365 дн. х 42 дн. / 100);
- за період з 07.03.2025 по 18.07.2025 пеня складає 28491,72 грн. (240347,00 х (2 х 15,50) / 365 дн. х 134 дн. / 100)
Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення пені в сумі 37956,72 грн.
Щодо нарахування 3% річних суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати виконаних робіт, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних на існуючу суму боргу за період з 11.01.2025 по 03.10.2025 (266 дн.), судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних в сумі 5473,34 грн. є необґрунтованим, оскільки позивачем не враховано умови п. 3 додаткової угоди №3 щодо строку оплати за виконані роботи.
Враховуючи викладене, судом здійснено перерахунок 3% річних за період з 18.01.2025 по 03.10.2025 (кінцевий строк визначений позивачем) на суму боргу 250347,00 грн.,, що визначена позивачем у розрахунку, та встановлено, що 3% річних за порушення зобов'язання з повернення суми попередньої оплати складають 5329,30 грн. (250347,00 грн. х 3% х 259дн. : 365дн.: 100). Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 5329,30 грн.
Щодо нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Так, у позовній заяві позивачем наведено розрахунок інфляційних втрат на суму боргу за період з 11.01.2025 по 03.10.2025. Однак, як встановлено судом вище, прострочення відповідача зі сплати за виконані роботи мало місце з 18.01.2025. Відтак, огляду на вказане та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було здійснено перерахунок інфляційних нарахувань за встановлений судом період прострочення оплати за виконані роботи у розмірі 250347,00 грн., що визначений позивачем у розрахунку, за період з 18.01.2025 по 03.10.2025, та встановлено, що у спірному випадку інфляційні втрати становлять 12758,80 грн. (250347,00 х 1,050 - 250347,00 грн.). Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 12785,80 грн. відповідно.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, тому підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, що складають 3677,03 грн. (306418,80 грн. х 3918,78 / 326565,06 грн.).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» (65014, Одеська область, м. Одеса, пров. Лермонтовський, буд. 1/3, код ЄДРПОУ 44190252) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайвінг Марін Сервіс» (54010, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Водопровідна, буд. 19/9, код ЄДРПОУ 37104243) про стягнення заборгованості в загальній сумі 326565,06 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайвінг Марін Сервіс» (54010, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Водопровідна, буд. 19/9, код ЄДРПОУ 37104243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Форс Індастріал Марін» (65014, Одеська область, м. Одеса, пров. Лермонтовський, буд. 1/3, код ЄДРПОУ 44190252) суму основного боргу у розмірі 250347/двісті п'ятдесят тисяч триста сорок сім/грн. 00 коп., пеню в розмірі 37956/тридцять сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість/грн. 72 коп., 3% річних в розмірі 5329/п'ять тисяч триста двадцять дев'ять/грн. 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 12785/дванадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять/грн. 80 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 3677/три тисячі шістсот сімдесят сім/грн. 03 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Ільєва