Справа № 331/935/26
Провадження № 2-а/331/32/2026
06 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Суддя Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Каретник Ю.М., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області, ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
До Олександрівського районного суду міста Запоріжжя надійшов вищезазначений адміністративний позов, в якому позивач через свого представника просить суд поновити строк на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, ЕНА №6210603 від 24.11.2025 та скасувати дану постанову.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Ознайомившись із позовною заявою та долученими до неї документами, приходжу висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд іншого адміністративного суду з таких підстав.
Так, згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Отже, належним та компетентним судом в розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.
Частиною 1 ст. 25 КАС України визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Таким чином, вказаною правовою нормою передбачено альтернативну територіальну підсудність справи, зокрема, з приводу оскарження індивідуальних актів, за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами стосується оскарження позивачем ОСОБА_1 постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Водночас, відповідно до відповіді №2308834 від 05.02.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру позивач зареєстрований у с. Мала Лепетиха Каховського району Херсонської області.
При цьому, відповідач Синельниківське РУП ГУНП в Дніпропетровській області зареєстрований у м. Синельникове Дніпропетровської області, а відповідач ГУНП в Дніпропетровській області зареєстрований у м. Дніпро.
Як на підставу звернення до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя позивач посилається на долучену до матеріалів справи довідку переселенця № 2301-7501930913 із додатку «Дія», відповідно до якої фактичне місце його проживання - АДРЕСА_1 . У зв'язку з цим, відповідно, за твердженням позивача, дана справа може розглядатися Олександрівським районним судом міста Запоріжжя за місцем перебування позивача як ВПО.
Проте, ч. 1 ст. 25 КАС України передбачає можливість вибору позивачем суду для розгляду справи лише за його зареєстрованим місцем проживання (перебування), а не за фактичним місцем його проживання як ВПО.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.
Натомість, відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
У статті 3 вказаного Закону надано визначення, зокрема, таких термінів:
- місце перебування житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
- місце проживання житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
За змістом положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Форма довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, передбачена Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.
Відповідно до п. 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Механізм декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлення форми необхідних для цього документів визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265.
Згідно з п. 3 Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування) зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Відповідно до п. 4 Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування) особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Згідно з п. 5 Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування) громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
Відповідно до п. 8 Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування) декларація формується засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, відповідно до відомостей, зазначених у пункті 9 цього Порядку.
Пунктом 9 Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування) визначено, які відомості про особу зазначаються у декларації.
Відтак, з наведеного вище вбачається, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, який підтверджує зареєстроване місце проживання або перебування особи.
Пунктом 46 Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування) визначено, що посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення:
приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи;
вносить відомості про реєстрацію місця проживання (перебування) до реєстру територіальної громади відповідно до Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265;
формує інформацію про реєстрацію місця проживання (перебування) особи для її передачі до відомчої інформаційної системи ДМС з подальшою передачею інформації до Єдиного державного демографічного реєстру відповідно до Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265.
Отже, чинним законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування та передбачено документи, які підтверджують таку реєстрацію.
Відтак, приходжу до висновку, що надана позивачем довідка з додатку «Дія» про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування позивача в Олександрівському районі м. Запоріжжя, оскільки підтверджує лише факт внутрішнього переміщення особи та взяття її на облік.
Тому, відповідно, оскільки факт реєстрації у визначеному законом порядку місця проживання/перебування позивача в Олександрівському районі міста Запоріжжя не підтверджено належними доказами, ця справа не підсудна Олександрівському районному суду міста Запоріжжя.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
З огляду на викладене і враховуючи те, що вирішення адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 не належить до юрисдикції Олександрівського районного суду міста Запоріжжя, приходжу до висновку про необхідність передачі цієї справи за підсудністю до уповноваженого адміністративного суду.
При цьому, оскільки зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_2 , тому ця справа відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 30.05.2023 № 566/0/15-23 підсудна Нововоронцовському районному суду Херсонської області.
Також суддя враховує, що відповідно до ст. 318 КАС України ухвалення судового рішення з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу, є підставою для його скасування судом апеляційної інстанції з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24, фраза «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Таким чином, з метою дотримання вимог КАС України, що визначають правила підсудності адміністративних справ, а також для забезпечення прав учасників справи на розгляд справи судом, встановленим законом, цю адміністративну справу належить передати на розгляд іншого адміністративного суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України.
При цьому, враховуються положення ч. 5 ст. 29 КАС України, згідно з якими питання про передачу адміністративної справи, крім випадків, визначених пунктами 4-6 частини першої цієї статті, розглядається судом у порядку письмового провадження.
Керуючись ст.ст. 26, 29, 30, 171, 248, 256, 294 КАС України, суддя
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області, ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передати за підсудністю до Нововоронцовського районного суду Херсонської області.
Роз'яснити сторонам, що з урахуванням положень ч. 8 ст. 29 КАС України справу буде передано до іншого суду після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Копію ухвали надіслати сторонам для відома.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя Юлія КАРЕТНИК