Справа № 303/8576/25
2/303/3283/25
09 лютого 2026 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Гейруш Л.М.,
за участі представника позивача Єськової О.В.
представника відповідача Максимів В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ТзОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1857141 від 26.10.2024 року в розмірі 176050,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог вказує про те, 26.10.2024 року між ТзОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір № 1857141. За умовами кредитного договору відповідач отримала кредит у розмірі 35000,00 грн., строком на 360 днів, та зобов'язалася повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Проте, своїх зобов'язань з повернення коштів відповідач не виконала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість.
21.07.2025 року був укладений договір факторингу № 21-07/25 відповідно до якого ТзОВ «Селфі Кредит» відступило на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 1857141 від 26.10.2024 року.
Таким чином, ТзОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не виконала умови кредитного договору № 1857141 від 26.10.2024 року, ТзОВ «Факторинг Партнерс» просить стягнути з неї суму заборгованості, що становить 176050,00 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.
Ухвалою суду від 04.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.12.2025 року та відкладено на 18.12.2025 року.
Ухвалою від 18.12.2025 року поновлено представнику позивача ТзОВ «Факторинг Партнерс» строк для подачі клопотання про витребування доказів та задоволено клопотання про витребування доказів. Судове засідання відкладено на 22.01.2026 року, на 28.01.2026 року, на 05.02.2026 року та на 09.02.2026 року.
02.12.2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Максимів В.М., надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначається про те, що відповідач не визнає факту укладення з первісним кредитором електронного кредитного договору, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів її ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, використання нею одноразового ідентифікатора або електронного підпису, а також доказів реєстрації відповідача в системі первісного кредитора. Крім того, позивач не довів належними доказами факту перерахування кредитних коштів саме відповідачу, оскільки подані документи не містять відомостей про отримувача коштів, реквізити рахунку чи платіжного засобу та не є первинними бухгалтерськими документами. Наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не підтверджує ні факту надання кредиту, ні розміру заборгованості. Також зазначається про те, що розмір заявлених до стягнення процентів є непропорційний сумі тіла кредиту та невідповідає принципам розумності, добросовісності і справедливості. Вимога про стягнення штрафу є безпідставною з огляду на положення цивільного законодавства та норми, що діють у період воєнного стану, якими передбачено звільнення позичальників від відповідальності у вигляді штрафних санкцій. Окремо також у відзиві заперечується проти розміру витрат на професійну правничу допомогу так як розмір таких завищений, неспівмірний зі складністю справи та необґрунтований. У зв'язку з викладеним представник просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивача судові витрати у розмірі 13500,00 грн., докази понесення яких будуть надані суду протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення суду.
08.12.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів. Так, у відповіді на відзив вказується про те, що договір № 1857141 підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та прирівнюється до письмової форми правочину. Відповідач здійснив усі дії, що необхідні для укладення договору: заповнив заявку, підтвердив її одноразовим кодом та надав реквізити банківської картки. Доказів використання його персональних даних третіми особами відповідач не надав. На виконання договору відповідачу перераховано 35000,00 грн., що підтверджується листом платіжної організації ТзОВ «ПЕЙТЕК». Позивач не є банком та не має доступу до банківських виписок відповідача, натомість відповідач мав можливість надати докази ненадходження коштів, чого зроблено не було. Проценти нараховані відповідно до умов договору (1 % на день), що не перевищує граничні розміри, встановлені Законом України «Про споживче кредитування». Розрахунок заборгованості є прозорим, арифметично перевіряється та відповідачем не спростований. Штраф у сумі 17500,00 грн. нарахований відповідно до умов договору. Оскільки договір укладений після набрання чинності змінам до Закону України «Про споживче кредитування», вимоги про стягнення штрафу є правомірними. Витрати на правничу допомогу позивача є реальними, необхідними та співмірними зі складністю справи. Доводи відповідача про їх неспівмірність документально не підтверджені. Натомість, витрати відповідача на правничу допомогу є завищеними та виникли внаслідок неналежного виконання ним зобов'язань за договором.
16.12.2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Максимів В.М., надійшли додаткові пояснення в яких зазначається про те, що позивач не спростував заперечення та позицію відповідача щодо відсутності належних доказів укладання та підписання кредитного договору, надання кредитних коштів. Додатково в поясненнях зазначається про те, що заявлена до стягнення сума процентів не є співрозмірною сумі заявленої до стягнення заборгованості за тілом кредиту, а також вказується на неправомірність стягнення штрафу.
18.12.2025 року від представника позивача надійшли пояснення в яких зазначається про наявність підстав для задоволення позову.
У судовому засіданні представник позивача Єськова О.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 , в судове засідання з розгляду справи не з'явилася, її представник, адвокат Максимів В.М., в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях. При цьому пояснив, що умовами договору процентна ставка встановлена 0,5 % в день, а проценти в розмірі 1 %, що застосовані при розрахунку заборгованості, є штрафними санкціями, а тому огляду на положення цивільного законодавства та норми, що діють у період воєнного стану, заявлений до стягнення розмір процентів стягненню не підлягає. Додатково пояснив, що із урахуванням наявних доказів, заперечувати факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 35000,00 грн. підстав немає.
Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Так, предметом цього спору є встановлення наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості договором № 1857141 від 26.10.2024 року на загальну суму 176050,00 грн.
Судом встановлено, що 26.10.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Селфі Кредит» був укладений договір № 1857141 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort». Вказаний кредитний договір підписано електронним підписом позичальника 26.10.2024 року о 11 год. 56 хв., відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора C637, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача про, що свідчить п. 10 договору «реквізити та підпис сторін».
Пунктом 1.1. кредитного договору встановлено, що на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кошти у кредит в національній валюті України - гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Відповідно до п. 1.2. кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 35000,00 грн. Тип кредиту - кредит.
Згідно з п. 1.3. кредитного договору, строк кредиту 360 днів.
Відповідно до п. 1.4. кредитного договору, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), первісна редакція якого наведена в Додатку № 1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
У п. 1.5. кредитного договору визначено, що тип процентної ставки фіксована.
За користування кредитом нараховуються проценти в наступному порядку та на таких умовах: 1.5.1. Стандартна процентна ставка становить 1 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору. 1.5.2. Знижена процентна ставка становить 0,5 % в день та застосовується у випадку, якщо споживач, як учасник програми лояльності товариства, до 25.11.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів. Знижка споживачу від товариства на стандартну процентну ставку є індивідуальною; у випадку її застосування сума процентів, що підлягає сплаті до вказаної вище дати, перераховується замість стандартної процентної ставки за зниженою процентною ставкою. Також, споживач може отримати індивідуальну знижку, якщо до вказаної дати здійснить повне дострокове повернення кредиту, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою буде перераховано за зниженою процентною ставкою до дати повного дострокового повернення кредиту (включно). У випадку часткового дострокового повернення кредиту такий перерахунок здійснюється тільки до дати часткового дострокового повернення кредиту, надалі застосовується стандартна процентна ставка без знижки і перерахунку. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка без знижки, що не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для споживача. 1.5.3. Протягом строку дії договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для споживача у випадку та на умовах визначених в п. 1.5.2. договору, зокрема, у випадку отримання споживачем знижки на стандартну процентну ставку.
Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 (п. 2.1. кредитного договору).
Пунктом 2.2. кредитного договору визначено, що сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього договору. Дати надання кредиту: 26.10.2024 року або 27.10.2024 року.
Датою сплати заборгованості за кредитом є дата отримання товариством грошових коштів або інформаційного повідомлення від посередника чи учасника платіжної системи, через яку було здійснено переказ коштів, про здійснення відповідного переказу з посиланням на номер Кредитного договору / реєстраційний номер облікової картки Споживача як платника податків, за умови, що в подальшому грошове відшкодування за такою операцією надійшло на рахунок товариства. Всі фінансові ризики, що пов'язані з затримкою в надходженні безготівкових коштів на поточний рахунок товариства, несе споживач (п. 2.5. кредитного договору).
Відповідно до п. 9.6. кредитного договору підписуючи цей договір, споживач підтверджує, що: перед укладанням цього договору йому біла в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; б) вказана в ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на веб-сайті; він ознайомлений з усіма умовами правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Селфі Кредит», що розміщені на веб-сайті, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися; дані, що стосуються його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі та в реквізитах сторін цього договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності. Споживач погоджується, що наявність помилок та/або неточностей, та/або описок в таких даних, не впливають на зобов'язання споживача, передбачені цим договором; він погоджується, що у випадку передбаченому пп. 2 п. 4.1 договору для товариства не наступає прострочення кредитора; він погоджується, що у випадку допущення ним прострочення виконання зобов'язань за цим договором, товариство має право передавати інформацію про прострочену заборгованість третім особам, взаємодія з якими передбачена договором, його близьким родичам, зокрема про розмір простроченої заборгованості (розмір кредиту, проценти за користування кредитом, розмір комісії та інших платежів, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту), розмір неустойки та інших платежів, що стягуються про невиконанні зобов'язання за цим договором або відповідно до закону; він не заперечує проти права товариства залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію у разі невиконання зобов'язань за цим договором; йому відомо про передбачену статтею 182 КК України відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, поширення ним конфіденційної інформації про третіх осіб, персональні дані яких будуть передані ним товариству в процесі укладання, виконання та припинення цього договору; що додаткові контактні дані споживача та електронна адреса, які вказані в цьому договорі (або будуть надані товариству окремо) належать саме йому та він розуміє, що за такими контактними даними товариство може здійснювати взаємодію із споживачем в порядку встановленому чинним законодавством України, з урахуванням розділу 9 цього договору; зобов'язується при передачі даних осіб товариству в будь-який спосіб в процесі укладання, виконання та припинення цього договору узгоджувати таку передачу та отримувати згоду від таких осіб на таку передачу.
У додатку № 1 до договору № 1857141 від 26.10.2024 року визначено обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
26.10.2024 року відповідачем також був підписаний паспорт споживчого кредиту в якому містяться, зокрема, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші важливі правові аспекти.
Перерахування кредитних коштів підтверджується інформацією АТ «Універсал Банк» № БТ-Е-22895 від 29.12.2025 року, отриманою на виконання ухвали суду про витребування доказів. Так, встановлено зарахування коштів 26.10.2024 року о 11 год. 58 хв. у сумі 35000,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_2 . Вказана картка належить ОСОБА_1 . Номер телефону, на який надсилалася інформації про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 за період з 26.10.2024 року по 02.11.2024 року - +380661173251.
Додатково перерахування кредитних коштів підтверджується інформаційною довідкою № 20250722-94 від 22.07.2025 року, виданою директором ТзОВ «Пейтек», що підтверджує транзакцію 26.10.2024 року від ТзОВ «Селфі Кредит» на користь відповідача в сумі 35000,00 грн.
Також судом встановлено, що 21.07.2025 року був укладений договір факторингу № 21-07/25 відповідно до якого ТзОВ «Селфі Кредит» відступило на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Згідно з п. 2.1 договору факторингу, у відповідності до умов цього договору, клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення Прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором.
Права вимоги відступаються (передаються) в розмірі Заборгованостей, що зазначений у пункті 2.2 цього Договору на дату відступлення з правом подальшого нарахування (отримання) майбутніх процентів, штрафних санкцій, комісій та інших платежів, що передбачені Кредитними договорами (3.1.1. договору факторингу).
21.07.2025 року між ТзОВ «Селфі Кредит» та ТзОВ «Факторинг Партнерс» складено Акт прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу від 21.07.2025 № 21-07/25.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу 21.07.2025 № 21-07/25 ТзОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1857141 від 26.10.2024 року у розмірі 146300,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу - 35000,00 грн., заборгованості за відсотками - 93800,00 грн. та штрафні санкції - 17500,00 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 1857141 від 26.10.2024 року, заборгованість за кредитним договором станом на 21.07.2025 року становить 146300,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу - 35000,00 грн., заборгованості за відсотками - 93800,00 грн. та штрафні санкції - 17500,00 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 1857141 від 26.10.2024 року, заборгованість за кредитним договором станом на 17.10.2025 року становить 176050,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу - 35000,00 грн., заборгованості за відсотками - 123550,00 грн., пеня/штраф - 17500,00 грн.
Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитним договором № 1857141 від 26.10.2024 року до відповідача ОСОБА_1 .
За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
З наведеного вище договору факторингу слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «Факторинг Партнерс» перейшли всі права кредитора за договором № 1857141 від 26.10.2024 року до відповідача ОСОБА_1 в тому числі і з правом подальшого нарахування (отримання) майбутніх процентів.
З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Заперечення сторони відповідача щодо відсутності доказів, які б підтверджували факт укладення кредитного договору та зарахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 слід відхилити з огляду на те, що як встановлено в ході судового розгляду кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер телефону із зазначенням адреси проживання відповідача, її паспортних даних, РНОКПП. Також достовірно підтверджено факт перерахування кредитних коштів у сумі 35000,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , а також і те, що фінансовий номер телефону ( НОМЕР_3 ) за платіжною карткою № НОМЕР_2 відображений в кредитному договорі.
Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «Селфі Кредит» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. У свою чергу, позичальник зобов'язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання відповідно цього договору. При цьому сторони вказаного вище договору узгодили розмір позики (кредиту), грошову одиницю, в якій надано позику (кредит), строки та умови надання грошових коштів у позику (кредит), що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в неї боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Так, одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вже було згадано вище, заборгованість за договором № 1857141 від 26.10.2024 року станом на 17.10.2025 року становить 176050,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу - 35000,00 грн., заборгованості за відсотками - 123550,00 грн., - пеня/штраф - 17500,00 грн.
Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договором суду не представила, не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, суд приходить до висновку, що позов ТзОВ «Факторинг Партнерс» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за основною сумою боргу та заборгованість за відсотками.
Одночасно судом також встановлено, що у зв'язку порушенням умов кредитного договору щодо повернення кредиту ТзОВ «Факторинг Партнерс» 17.09.2025 року надіслало відповідачу вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором в якій зазначено про порушення умов кредитного договору, що триває більше одного місяця, а тому ТзОВ «Факторинг Партнерс» вимагає повернути кредит в повному обсязі в розмірі 165900,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу - 35000,00 грн., заборгованості за відсотками - 113400,00 грн., пеня/штраф - 17500,00 грн.
З огляду на зазначене слід прийти до однозначного висновку, що ТзОВ «Факторинг Партнерс» відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору (п.п. 9 п. 4.1.) використало право достроково вимагати стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, надіславши відповідачу письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Як вже було згадано, в кредитному договір № 1857141 від 26.10.2024 року сторони визначили строк його дії 360 днів від дати отримання кредиту, тобто до 21.10.2025 року.
В той же час, згідно з представленого суду розрахунку заборгованості, зокрема відсотків, такі нараховані по 15.10.2025 року.
Одночасно, змінивши термін повернення кредиту у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, нарахування передбачених договором процентів за кредитом припинилося з огляду на вище зазначенні висновки Верховного Суду. Відтак, у суду відсутні правові підстави для стягнення відсотків за кредитом, нарахованих після надіслання відповідачу вимоги від 17.09.2025 року, у зв'язку з чим суд перераховує розмір заборгованості за відсотками за період з 22.07.2025 року по 17.09.2025 року і такий становить 20300,00 грн., а сукупний розмір становить 114100,00 грн.
Що стосується стягнення пені/штрафу з відповідача, то слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.
Із врахуванням того, що позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати пеню/штраф в розмірі 17500,00 грн., від сплати якої позичальник звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для стягнення такої.
Вирішуючи спір суд зауважує, що згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд наголошує, що за встановлених обставин укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору, за умови, що відповідач заперечує отримання коштів, чи суму заборгованості, то саме вона мала б надати докази на спростування тверджень позивача, адже обов'язок доказування передбачає не тільки обов'язок позивача довести свої вимоги, але й обов'язок відповідача спростувати такі вимоги. Однак такого спростування ОСОБА_1 не надала, як і доказів повернення коштів.
Що стосується доводів представника відповідача з приводу несправедливого та надмірно завищеного розміру процентів за кредитним договором, то суд виходить з того, що розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. При цьому умовами договору чітко визначено, порядок нарахування відсотків, строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику, що становить 360 днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Додатково суд зауважує, що положеннями законодавства не передбачено можливість зменшення процентів нарахованих відповідно до умов кредитного договору в межах визначеного ним строку кредитування і такі відсотки не можуть вважатися штрафними санкціями.
Підсумовуючи слід зазначити, що заперечення проти позову представника відповідача по суті ґрунтуються на несправедливих умовах кредитного договору. В той же час в ході судового розгляду встановлено, що відповідач свідомо підписала кредитний договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. В свою чергу, встановленого вище судом, стороною відповідача жодним чином не спростовано.
У підсумку, правомірними, обґрунтованими, доведеними, а відтак такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 1857141 від 26.10.2024 року в розмірі 149100,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу - 35000,00 грн., заборгованості за відсотками - 114100,00 грн.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Щодо вимоги представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне зазначити таке.
Так, позивач просить суд стягнути на свою користь 25000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано такі докази: договір № 02-07/2024 про надання правничої допомоги від 02.07.2024 року; заявка на надання юридичної допомоги № 1118 від 01.09.2025 року; витяг з Акту № 19 про надання юридичної допомоги від 30.09.2025 року; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс».
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 (у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Як вже було згадано, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Матеріали справи містять клопотання сторони відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката так як розмір таких завищеним, неспівмірним зі складністю справи та необґрунтованим.
У контексті вирішення питання про розподіл судових витрат зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов'язковими для суду. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не втручається у договірні відносини, що склалися між адвокатом і його клієнтом, які безперечно повинні виконуватись сторонами цього договору відповідно до погоджених ними умов, у тому числі і щодо сплати погодженого розміру гонорару адвоката.
Підсумовуючи, слід зазначити, що ЦПК України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, суд вважає, що витрачений час адвоката, відображений в акті № 19 про надання юридичної допомоги від 30.09.2025 року, є неспівмірним зі складністю проведених робіт, а роботи, зазначені в п. 1.2 та 3.13 фактично дублюють однин одного, а тому заяву в цій частині слід задовольнити частково та визначити витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи у розмірі 8000,00 грн.
Одночасно суд враховує те, що відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ТзОВ «Факторинг Партнерс» підлягають задоволенню частково, то розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, що становить 6775,20 грн. (84,69 %).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ТзОВ «Факторинг Партнерс» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.
Розмір заявлених вимог - 176050,00 грн. (100 % - 2422,40 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 149100,00 грн. (84,69 % - 2051,53 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).
Таким чином, відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2051,53 грн. (судовий збір) судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 1857141 від 26.10.2024 року у розмірі 149100,00 гривень, що складається із заборгованості за основною сумою боргу - 35000,00 гривень, заборгованості за відсотками - 114100,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 6775,20 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 2051,53 гривень судових витрат на оплату судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (вул. Гедройця Єжи, 6/521, м. Київ).
Представник позивача: Єськова Олена Володимирівна (вул. Теплична, 1/14, с-ще Слобожанське, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).
Представник відповідача: Максимів Володимир Миронович ( АДРЕСА_2 ).
Повне рішення складено 09.02.2026 року.
Суддя А.М.Заболотний