Справа № 302/1580/25
Провадження № 2/302/51/26
(в повному обсязі)
28 січня 2026 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області
в особі головуючого судді Кривка В. П.,
з участю : секретарка судового засідання Липей В.В.,
представниця позивача - адвокатка Гренджа В.Ю.,
малолітня дитини ОСОБА_1 ,
бабуся малолітньої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатка Гренджа В.Ю., до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
07.11.2025 в суд подано зазначену позовну заяву з такими обґрунтуванням вимог.
Позивач ОСОБА_1 , 1991 р.н., перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4 , 1994 р.н., у період з 14.05.2011 по 01.11.2016, що підтверджується рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області у справі № 302/853/16-ц, яке набрало законної сили 01.11.2016. Від цього шлюбу у сторін народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу малолітній син ОСОБА_5 залишився проживати з мамою в АДРЕСА_1 , а починаючи з 2018 року дитина проживає з батьком в АДРЕСА_2 . У зв'язку із зміною місця проживання дитини мати - відповідачка ОСОБА_3 відмовилась від сплати аліментів, які раніше сплачував позивач в її користь на утримання сина. Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 28.11.2022 у справі № 302/1322/22 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 з батьком (позивачем) за адресою АДРЕСА_2 . Це рішення набрало законної сили 29.12.2022.
Відповідачка більше двох років проживає і працює фактично в Республіці Чехія і не має наміру повернутися в Україну. Всі питання виховання дитини вирішує позивач самостійно без участі і підтримки з боку відповідачки. Батькові допомагає також дід і баба (батьки позивача), а також його цивільна дружина ОСОБА_6 , 1998 р.н., з якого позивач спільно проживає сім'єю та виховує і утримує спільну дитину ОСОБА_1 , 2024 р.н.
Позивач покликається на те, що ним створено всі умови для проживання, утримання і виховання сина ОСОБА_5 , він виконує свої батьківські обов'язки належно, дбає про здоров'я дитини, її навчання, духовний і фізичний розвиток. Позивач також покликається на позитивну характеристику за місцем його проживання, на те, що не перебуває на диспансерному наркологічному та психоневрологічному обліку на звернення до органу опіки і піклування Пилипецька сільська рада надала висновок про доцільність позбавлення відповідачки материнства, бо вона більше двох років не піклується про сина, не проявляє інтересу до його долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров'я та розвитком дитини.
Представниця позивача позовні вимоги та їх обґрунтування в судовому засіданні підтримала повністю і просить застосувати положення пункту 2 частини першої статті 164, статті 165 Сімейного кодексу України.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, будучи належно і своєчасно повідомленим про таке, що підтверджено матеріалами справи, а також отриманням копії ухвали суду про визнання явки позивача в судове засідання обов'язковою. Письмових заяв від позивача щодо причин неявки в суд не надходило. Натомість представниця позивача в судовому засіданні з цього приводу пояснила, що позивач є військовозобов'язаним, перебуває на обліку в органі ТЦК та СП, але не має відстрочки від військової служби у зв'язку з мобілізацією; дорога з місця проживання позивача до суду проходить через блокпост, а тому позивач може бути мобілізованим і боїться по цій причині прибути до суду особисто. Ці пояснення підтвердила в судовому засіданні мати позивача (бабуся дитини) - ОСОБА_2 .
Представник органу опіки і піклування з Пилипецької сільської ради також не з'явився в судове засідання судового розгляду справи по суті. На підготовчому провадженні сільський голова Пилипецької сільської ради подав заяву про підтримку позовних вимог органом опіки і піклування з проханням розглянути справу за відсутності представника. Згідно з ухвалою суду про призначення судового розгляду справи явка представника органу опіки і піклування була визнана обов'язковою. Натомість орган опіки і піклування надав у справу письмовий висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав без повідомлення щодо причин не можливості участі у судовому засідання представника на виконання вище зазначеної ухвали суду.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, будучи належно повідомленою про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що є підтвердження в справі. Відповідачка передала у справу письмову заяву про розгляд справи без її участі, у зв'язку з перебуванням за кордоном України в Чеській Республіці, де фактично проживає і працює з письмовою позицією про те, що повністю визнає позовні вимоги.
За згодою і наполягання сторони позивача суд постановив розглянути справу по суті без участі відповідачки, представника органу опіки і піклування та позивача (батька дитини), тобто на підставі наявних матеріалів справи.
Винесені в справі процесуальні рішення:
- згідно з ухвалою судді від 17.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі з призначенням підготовчого провадження;
- згідно з ухвалою суду від 17.12.2025 закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті; визнано обов'язковою явку в судове засідання сторін і їх представників та представника органу опіки і піклування.
Встановлені судом обставини
Позивач ОСОБА_1 , 1991 р.н., перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4 , 1994 р.н., у період з 14.05.2011 по 01.11.2016, що підтверджується рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області у справі № 302/853/16-ц, яке набрало законної сили 01.11.2016. Від цього шлюбу у сторін народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу малолітній син ОСОБА_5 залишився проживати з мамою в АДРЕСА_1 , а починаючи з 2018 року дитина проживає з батьком в АДРЕСА_2 . У зв'язку із зміною місця проживання дитини мати - відповідачка ОСОБА_3 відмовилась від сплати аліментів, які раніше сплачував позивач в її користь на утримання сина. Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 28.11.2022 у справі № 302/1322/22 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 з батьком (позивачем) за адресою АДРЕСА_2 . Це рішення набрало законної сили 29.12.2022.
Згідно з висновком органу опіки і піклування Пилипецької сільської ради відповідачку ОСОБА_3 доцільно позбавити батьківських прав стосовно її дитини сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з ухиленням від виконання батьківських обов'язків та обґрунтуванням, що мати дитини три роки не спілкується з сином, не телефонує йому, не забезпечує матеріально і самоусунулась від виховання та утримання дитини.
Згідно з протоколом засідання комісії з питань захисту прав дитини Пилипецької сільської ради від 07.11.2025 при вирішення питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 розглянуто звернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подане в інтересах сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та подані комісії документи з фіксацією, що в телефонному режимі з ОСОБА_3 проведено розмову, за змістом якої вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_1 , 2012 р.н., з посиланням на те, що вона тривалий час проживає на території Чеської Республіки, а дитина тривалий час проживає з батьком та перебуває на його повному утриманні.
Згідно із заявою ОСОБА_3 від 12.01.2026, переданою в справу через канцелярію суду 19.01.2026, вона має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 , визнала позов повністю і підтвердила обставини, які зазначені в позовній заяві, зазначивши, що більше двох років проживає і працює в Чеській Республіці, а тому не має можливості виховувати дитину - сина ОСОБА_5 і не має наміру повертатись в Україну.
Під час опитування думки дитини в судовому засіданні в присутності бабусі ОСОБА_2 , малолітній ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомив таке.
Раніше (до віку 4 років) ОСОБА_1 проживав з мамою і батьком, а після розірвання між ними шлюбу, він проживав окремо з мамою до 2018 року. Після повторного одруження матері, за її згодою та згодою батька, ОСОБА_1 перейшов проживати за місцем проживання батька, де проживає і станом на час розгляду справи. Малолітній ОСОБА_1 також повідомив, що до війни його мама інколи приїздила і навідувала його і вони часто спілкувались по телефону. А також допомагала йому та надавала кошти. Проте останні три роки мати практично не телефонує. Батько одружився вдруге і з його цивільною дружиною, яку звати ОСОБА_7 (мачухою) і їх спільною дитиною всі мешкають у будинку бабусі в АДРЕСА_2 . Малолітній ОСОБА_1 висловив у судовому засіданні думку про те, що не заперечує проти позбавлення матері батьківських прав.
Оцінивши зміст позову, зафіксовані позиції від імені сторін, висновок органу опіки і піклування, суд дійшов такого висновку.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 141 Сімейного кодексу України (надалі СК України) передбачено : мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Частина 5 статті 157 СК України визначає права і обов'язки батьків у разі визначення рішенням суду чи підтвердження висновком органу опіки і піклування місце проживання дитини з одним із батьків.
Стаття 150 СК України визначає обов'язки батьків щодо виховання і розвитку дитини, а саме :
- батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
- батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
- батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
- батьки зобов'язані поважати дитину;
- передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї;
- забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;
- забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Стаття 151 СК України передбачає права батьків щодо виховання дитини, а саме :
- батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини;
- батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам;
- батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Згідно з статтею 152 СК України забезпечення права дитини на належне батьківське виховання полягає в такому:
- право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом;
- дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї;
- дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій;
- дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Згідно з статтею 155 СК України здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків полягає в такому :
- здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності;
- батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини;
- відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства;
- ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Стаття 157 СК України передбачає:
- питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті;
- той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею;
- той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини;
- батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.
Згідно з статтею 158 СК України вирішуються питання органом опіки і піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, а саме: за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Положеннями статті 159 СК України передбачено вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Статтею 164 ч.1 СК України передбачено такі підстави позбавлення батьківських прав: мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно з статтею 165 СК України передбачено: право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Статтею 166 СК України передбачено такі наслідки позбавлення батьківських прав: особа, позбавлена батьківських прав:
1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
2) перестає бути законним представником дитини;
3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Статтею 206 ЦПК України передбачено :
- відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві;
- якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання позову відповідачем і продовжує судовий розгляд.
Судом постановлено не приймати визнання позову відповідачкою та вирішити позовні вимоги на підставі наявних у справі матеріалів та поданих доказів з огляду на таке.
За змістом заяви відповідачки вона відмовляється від материнства, тобто згідна з тим, щоб її позбавили батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За змістом письмової позиції відповідачки за заявою, яка передана від її імені в справу, видно, що вона, по суті, згідна, щоб малолітній син виховувався та утримувався тільки батьком. Така позиція суперечить положенням статті 155 СК України. Адже відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
У постанові КЦС ВС від 20.02.2025 у справі № 128/3616/24 надано правовий висновок, за яким «наявність згоди матері на одноосібне виховання батьком їх спільної дитини суперечить закріпленому в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, у зв'язку із чим заявлене в цій справі питання не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого із батьків та повинно вирішуватись у межах відповідного спору про право між батьками дитини у позовному провадженні».
Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 зазначив, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Також ВС наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
З огляду на таку правову позиції судом постановлено перевірити позовні вимоги, подані в справу докази, висновок органу опіки і піклування на предмет дотримання позивачкою батьківських обов'язків на виконання вище зазначених положень сімейного законодавства, виходячи з найкращих інтересів дитини.
Предметом судового розгляду є питання чи підтверджується розглядом справи підстава, передбачена положенням пункту 2 частини 1 статті 164 СК України, а також чи не має інших підстав, передбачених цією нормою сімейного законодавства.
Суд вважає, що сторона позивача не довела достатніми, належними, достовірними та допустимими доказами позовні вимоги відповідно до положень статті 81 ч.1 ЦПК України.
З встановлених обставин видно, що малолітній ОСОБА_1 досяг віку 13 років 11 місяців станом на час розгляду справи. ОСОБА_1 дійсно проживає останній період з батьком і певний період (біля трьох років) наживо не бачиться з матір'ю по тій причині, що вона перебуває за кордоном України. Ця обставина сама по собі не підтверджує того, що дитина зазнає негативного впливу. Адже ОСОБА_1 відвідує загальноосвітню школу. Мати дитини раніше мала побачення з дитиною, спілкувалась з сином по мобільному зв'язку, надавала дитині відповідне утримання. Це стверджено обставинами, які встановлені рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 28.11.2022 (справа № 302/1322/22). Цим рішенням визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_1 з батьком (позивачем), зокрема за спільною згодою як батьків, так і дитини. Цим же рішенням встановлено, що мати дитини (відповідачка) на той час утворила іншу сім'ю (зареєструвала новий шлюб з громадянином ОСОБА_8 ), у неї народилась від цього шлюбу ще одна дитина (донька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ). У зв'язку з цим вона змінила місце проживання, тобто переїхала в іншу місцевість і стала проживати в селі Гукливе Мукачівського району Закарпатської області. Цим же рішенням встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 навідує сина за його місцем проживання та під час канікул проводить спільно з сином час, а також допомагає матеріально в межах своєї майнової можливості.
Положеннями частин 4,5 статті 82 ЦПК України передбачено : обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Суд критично оціню висновок органу опіки і піклування Пилипецької сільської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 і визнає його недостатньо обґрунтованим та підставним. Адже орган опіки і піклування детально не з'ясовував з якого періоду мати не спілкується з сином, не забезпечує його матеріально і самоусунулась від його виховання. Ні у висновку, ні у протоколі засідання комісії з питань захисту прав дитини Пилипецької сільської ради не має належної фіксації зазначених вище обставин. У цих документах також не фіксувалась думка дитини. Натомість зазначення в протоколі комісії, що з ОСОБА_3 проведено розмову в телефонному режимі, де вона повідомила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є достатньою підставою, яка б відповідала положенням пункту 2 частини 1 статті 164 СК України. З огляду на таке суд констатує, що проживання одного з батьків за кордоном певний період часу, зокрема з урахуванням загальновідомих обставин, пов'язаних з воєнним станом, який запроваджено в Україні у зв'язку з повномасштабним вторгненням і воєнною агресією РФ проти України та загальновідомих негативних суспільних наслідків цього (втрати робочих місць, докладання зусиль громадян у пошуках роботи, у тому числі й за кордоном України, тимчасовий виїзд за кордон держави в пошуках роботи з метою належного утримання дітей, членів сім'ї, непрацездатних батьків і т.п.) не можна вважати підставою для позбавлення особи материнства.
Орган опіки і піклування також не надав інформації із навчального закладу, який відвідує ОСОБА_1 щодо участі в забезпеченні навчального процесу, заходів виховного характеру з боку матері дитини, або ж перешкоджання у їх здійсненні. Ненадано таких доказів і самим позивачем.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що він і члени його родини несуть тягар утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , бо це твердження не підтверджено жодним доказом. Окрім цього, позивач не позбавлений права звернутись до відповідачки з вимогою надавати конкретизовані грошові кошти на утримання сина або ж звернутись з цього приводу з відповідним позовом до суду про стягнення аліментів.
Суд також не бере до уваги думку малолітнього ОСОБА_10 про те, що він не заперечує проти позбавлення матері батьківських прав стосовно нього, з огляду на таке обґрунтування.
По-перше, опитувана в суді дитина не повідомила того, що мати на нього негативно впливала. ОСОБА_1 , 2012 р.н., не ствердив, що він повністю втратив зв'язок з матір'ю. Його пояснення зводяться тільки до того що в останні роки періоду війни він наживо на бачився з мамою. Натомість підтвердив, що контакти по телефону стали рідкістю.
У постанові КЦС ВС від 11.06.2021 у справі №758/9706/18 суд надав висновок, що відстань між батьком (матір'ю) і дитиною не має вирішального значення.
У постанові КЦС ВС від 26.12.2024 у справі № 561/474/24 (щодо позбавлення батьківських прав) надано таку правову позицію : «Озвучена в судовому засіданні місцевого суду думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку не спроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї».
Закон України «Про охорону дитинства» вимагає забезпечення якнайкращих інтересів дитини (стаття 1). Для виконання цієї засади дитина має право на контакти з батьками, які проживають окремо, або які проживають постійно чи тимчасово в різних державах (статті 15, 16 Закону).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)».
З огляду на встановлені обставини, викладене обґрунтування суд дійшов переконання, що в справі не має доказів негативної і винної поведінки відповідачки стосовно її малолітнього сина для застосування крайньої міри у вигляді позбавлення її материнства.
Судових витрат до стягнення чи повернення в справі не має.
Керуючись статтями 206 ч.5, 263-265, 268, 273 Цивільно-процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову.
Копію рішення надіслати для відома: відповідачці, в орган опіки і піклування Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо в Закарпатський апеляційний суд або через Міжгірський районний суд Закарпатської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (ви рішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили згідно з статтею 273 ЦПК України.
Повне рішення складено 09.02.2026.
Суддя В. П. Кривка