Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/4100/25
Номер провадження 2/299/1428/25
09.02.2026 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд, Закарпатської області у складі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання О.М.Стрижак, за участю позивачки та її представника адвоката Ю.В.Бори, представника відповідача адвоката Ю.Ю.Сливки, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про зміну розміру аліментів та позбавлення батьківських прав,
Обгрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначає, що вони з відповідачем є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Прізвище позивача змінено у зв'язку з повторним вступом у шлюб (копія свідоцтва про шлюб додається). Шлюб між батьками дитини було розірвано рішенням Виноградівського районного суду від 12.09.2022 року у справі №299/2670/22 (копія додається). Рішенням Виноградівського районного суду від 21.02.2023 року у справі №299/6509/22 встановлено обов'язок відповідача сплачувати на користь матері дитини аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3000 гривень щомісяця
Позивачка вказує, що згадане рішення суду відповідачем взагалі не виконується. Крім того, відповідач ніяких додаткових витрат на утримання дитини не здійснює, допомоги у вихованні дитини, догляді за нею не надає. Дитина проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні. Згідно довідок Виноградівського відділу ДВС у Берегівському районі від 08.11.2024 року №49213/24.2-37, від 07.02.2025 року №8325/24.2-37, від 01.05.2025 року №20863/24.2-37 (копії додаються) аліменти відповідачем за період з жовтня місяця 2023 року взагалі не сплачуються. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №71147743 (копія додається) сукупний розмір боргу ОСОБА_2 складає 90 000 гривень. Відповідач є здоровою, працездатною людиною, має можливість працювати, аліментних зобов'язань перед іншими особами не має, зобов'язаний утримувати власну дитину у спосіб, що забезпечить її повноцінне становлення. Вільному чоловіку без жодних зобов'язань легше працювати, як матері з дитиною. Адже мати обмежена розкладом роботи навчального закладу, хворобами дитини, постійними потребами дитини в розвитку, дозвіллі та відповідно не може приділяти питанню фінансово-матеріального забезпечення сім'ї повний робочий день. Витрати, необхідні для утримання та виховання сина значно збільшилися, що обумовлено закономірним збільшенням потреб дитини та ростом рівня споживчих цін, особливо комунальних послуг. На даний час позивач не може самостійно повністю задовольнити всі складові, необхідні для повноцінного виховання дитини та забезпечення її інтересів.
Окремо слід зазначити, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач у повторному шлюбі народила ще одну дитину, дочку ОСОБА_4 , у зв'язку з цим позивач здійснює догляд за новонародженою дитиною, як наслідок її здатність працювати є обмеженою, що прямо впливає на можливість її самостійного фінансового забезпечення спільного з відповідачем сина. У цьому розрізі питання слід зазначити, що загалом на утриманні позивачки на даний час перебуває троє дітей, що підтверджується довідкою багатодітної сім'ї №14- 16/374 від 28.01.2025 року, виданою Виноградівською місі кою радою.
Окремо слід зазначити, що відповідач ОСОБА_2 своїх обов'язків по вихованню сина не виконує. Розвитком та станом здоров'я власної дитини не цікавиться взагалі. Батько не виявляє бажання спілкуватися з дитиною, син в свою чергу не проявляє до нього жодних почуттів. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Відповідач ніяким чином не піклується про власну дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Фактично створились умови, які шкодять інтересам дитини. Така ситуація має місце з початку 2022 року (ще до розлучення батьків).
На підставі наведеного позивачка просить суд змінити (збільшити) розмір аліментів, які стягуються на користь позивача з ОСОБА_2 на підставі рішення Виноградівського районного суду від 21.02.2023р. у справі №299/6509/22 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши новий розмір аліментів у сумі 4000 гривень щомісяця, починаючи з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили та позбавити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В судовому засіданні позивачка та її представник свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просили такі задоволити.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги визнає частково. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що вони з позивачкою є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між ними було розірвано 12.09.2022р. відповідно до рішення Виноградівського районного суду №299/2670/22, та рішенням Виноградівського районного суду від 21.02.2023р. по справі №299/6509/22 зобов'язано відповідача сплачувати аліменти на користь матері дитини в розмірі 3000 гривень щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 . Зокрема, що стосується збільшення розміру аліментів, які стягуються на користь позивача з відповідача на підставі рішення Виноградівського районного суду у справі №299/6509/22 на утримання сина ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 не заперечує та готовий платити аліменти в сумі 4000 грн. щомісячно. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей, а відтак у задоволенні позовних вимог про позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 просив суд відмовити.
Його представник у суді повністю підтримав заперечення свого довірителя, а відтак просив суд позов задоволити частково, стягнути з відповідача аліменти, а у задоволенні вимог про його позбавлення батьківських права відмовити.
Допитані в судовому засіданні в якості свідків на стороні позивачки ОСОБА_5 - кума позивачки та ОСОБА_6 - подруга позивачки, вказали, що відповідач не розумів своїх батьківських обов'язків, на день народження дитини не телефонував, а займався образами позивачки в інтернеті.
Представник третьої особи- Органу опіки та піклування Виноградівської міської ради в судове засідання не з'явився, подав до суду 17.11.2025р. Висновок органу опіки та піклування від 17.11.2025р. про недоцільність позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_7 бенци ІНФОРМАЦІЯ_1 , який просив взяти до уваги при винесенні рішення по суті.
Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, взявши до уваги заяви сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, в тому числі і зміст Висновку органу опіки та піклування від 05.02.2024р. про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо його неповнолітньої дочки ОСОБА_8 , суд приходить до наступного.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При вирішенні даного спору суд виходить з того, що право на особисте та сімейне життя гарантовано Конституцією України, згідно до якої ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32 Конституції України); сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняється державою (ст.51 Конституції України).
Так, у відповідності до ст.164 ч.1 СК України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження, виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладаються однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Діти та батьки відповідно до ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, і це можна виправдати лише за поодиноких обставин.
Зокрема, під час розгляду справи українські суди дійшли висновку, що умови проживання дітей були небезпечні для життя і здоров'я, морального виховання (діти були брудними й голодними, стояли на обліку в диспансері, займалися бродяжництвом). Однак ЄСПЛ не погодився, що матеріально-побутові умови дітей були справді небезпечними для їхнього життя і здоров'я.
При цьому ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу треба приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і значенням повинні переважати над інтересами батьків.
Визначаючи основні інтереси дитини в кожному конкретному випадку, слід враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли сім'я особливо непридатна або виразно неблагополучна; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечити її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яке не є неблагополучним.
З огляду на принципи, проголошені Європейським судом з прав людини, для розлучення дитини з батьками суд встановлює: 1) провинну поведінку батьків; 2) справжню небезпеку умов для дитини; 3) доказову базу зазначених обставин; 4) застосування тимчасових проміжних заходів до батьків; 5) обов'язкове слухання свідчень самої дитини.
Сімейний кодекс України закріпив вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав і найпоширеніші з них це ухилення від виконання своїх обов'язків із виховання дитини
Як визначив Верховний Суд України, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків - це коли вони не дбають про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.
Мається на увазі, що батьки не забезпечують необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, а це негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, потрібному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для здобуття освіти.
З матеріалів справи встановлено, що сторони по справі є батьками дитини ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .? шлюб між якими було розірвано рішенням Виноградівського районного суду від 12.09.2022р. у справі №299/2670/22 та Рішенням Виноградівського районного суду від 21.02.2023р. у справі №299/6509/22 встановлено обов'язок відповідача сплачувати на користь матері дитини аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3000 гривень щомісяця
Отже, відповідач є батьком неповнолітнього сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю, позивачкою по справі, яка і просить суд позбавити відповідача батьківських прав щодо цієї дитини, а також змінити розмір аліментів на утримання сина, та стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання сина в твердій грошовій сумі по 4000 гривень щомісячно, починаючи з дня вступу рішення суду в законну силу і до досягнення сином повноліття.
Дитина проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні.
Згідно довідок Виноградівського відділу ДВС у Берегівському районі від 08.11.2024 року №49213/24.2-37, від 07.02.2025 року №8325/24.2-37, від 01.05.2025 року №20863/24.2-37 аліменти відповідачем за період з жовтня місяця 2023р. не сплачуються, а відтак згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №71147743 сукупний розмір боргу ОСОБА_2 складає 90000 гривень.
Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Між тим, згідно ст.ст.3,4,5 Конвенція ООН про права дитини, яка прийнята 20.11.1989р. Генеральної Асамблеї ООН, яка ратифікована та набула чинності в Україні з 27.09.1991р., усі дії щодо дитини мають виконуватися в інтересах дитини. Якщо рідні, або ті особи, які несуть відповідальність за дитину, недбало виконують свої обов'язки, держава має забезпечити дитині належний догляд і піклування. Держава має вживати всіх необхідних заходів для реалізації прав дитини. Держава не може залишати поза увагою права дитини.
У преамбулі до зазначеної Конвенції зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні; батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст.18 Конвенції про права дитини).
Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію (ст.9 Конвенції).
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959р., як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Дитині повинні бути надані всі можливості та сприятливі умови для фізичного, розумового, духовного, морального розвитку, дитина повинна зростати під піклуванням та відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, морального та матеріального забезпечення, дитина має право на освіту, яка має бути обов'язковою, сприяти її загальнокультурному розвитку, відповідальність за освіту та навчання дитини лежить перш за все на її батьках.
Зазначенні міжнародні стандарти відображені в національному законодавстві, зокрема, статтею 150 Сімейного кодексу України закріплені обов'язки батьків по вихованню та розвитку дітей, у числі яких передбачені турбота про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка її до самостійного життя.
Отже вирішуючи вимоги щодо збільшення розміру аліментів на дитину суд виходить з того, що згідно зі ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статтей 150,180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 СК України визначає обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
Відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та на теперішній час мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд також зазначає, що статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. А в даному випадку збільшення розміру аліментів не буде суперечити інтересам дитини, а відтак в цій частині позов підлягає повному задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги щодо позбавлення відповідача батьківських права щодо його сина суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, установленої законом, зокрема, відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно положень Закону та роз'яснень, даних у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"(зі змінами, внесеними згідно з постановою Верховного Суду № 20 від 19 грудня 2008 року) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є таким, коли суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених належними і допустимими доказами, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, правильно витлумачивши ці норми .
Звертаючись до суду з даним позовом, з урахуванням позовних вимог, позивачка виходила з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню своєї неповнолітнього сина ОСОБА_9 , не цікавиться станом його здоров'я, розвитком, успіхами у школі, а також не сплачує призначенні судом аліменти, у зв'язку з чим виникла значна заборгованість, проте з такими доводами погодитися не можна, оскільки позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, в порушення вимог ст.ст.12,13 ЦПК України достовірними та належними доказами не довели, які безспірні докази свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов'язками, чи вживалися до нього заходи реагування, чи виходячи з інтересів дитини та конкретних обставин справи немає можливості попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, хоча наведення і доказування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення справи.
Між тим, Пленум Верховного Суду України в пунктах 15,16 постанови від 30.03.2007р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.16 постанови Пленуму від 30.03.2007р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормальному самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїх обов'язків, проте таких фактів, які можна розцінити як ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов'язків, позивачка в порушення вимог ст.ст.12,13 ЦПК України не навела, як і не довели вини відповідача та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками щодо їх спільної дочки.
Обгрунтовуючи свої вимоги щодо підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх сина, окрім вищенаведеного, позивачки послалась на те, що відповідач не цікавиться дитиною із самого його народження, син його не знає, не приходить та не телефонує, відповідач не бажає надавати матеріальну допомогу на утримання сина та не виконує рішення суду по сплаті аліментів, у зв'язку з чим його заборгованість по аліментах становить 90 000 гривень, однак на переконання суду, як окремо, так і у своїй сукупності ці дані не доводять те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо своєї неповнолітньої дитини або свідомо нехтує ними, а знаходження сина у позивачки та наявності у відповідача заборгованості щодо аліментних зобов'язань, не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на недобросовісних батьків і це можливо лише у випадках визначених статтею 164 СК України, а саме якщо батьки: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Таким чином Законом не передбачено позбавлення батьківських прав батька відносно його дитини, виключно у зв'язку із несплатою ним аліментів на утримання дитини.
При цьому, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Так, Законом визначено, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
У Постанові від 23 листопада 2021 року справа №592/17972/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Отже, батько (мати) може бути позбавлений батьківських прав, лише у разі, встановлення наявності фактів злісного нехтування ним (ними) своїми батьківськими обов'язками щодо дитини, зокрема врахувавши бажання батька не спілкуватись з дитиною, й не бажання приймати участь у вихованні дитини.
При цьому, позбавити батьківських прав батька лише у зв'язку із несплатою ним аліментів, про що фактично і заявлений позов, є неможливим, оскільки в такому випадку, буде здійснено розірвання сімейних зв'язків, що означатиме позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. А доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача, однак як встановлено у суді, позивачка цього не зробила.
Таким чином, несплата аліментів відповідачем (наявність заборгованості по аліментах) може слугувати лише додатковим доказом в сукупності з іншими доказами у справі про позбавлення батьківських прав, аж ніяк не самостійною підставою позбавлення батьківських прав.
Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Разом з тим, з Висновку Органу опіки та піклування Виноградівської міської ради від 17.11.2025р. №02.1-15/3867 встановлено, що Орган опіки та піклування не вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Орган опіки і піклування не лише має право подати такий висновок, а і є обов'язковою стороною під час розгляду цієї категорії справ: саме орган опіки і піклування в кожній справі надає суду свій висновок про доцільність позбавлення батьківських прав. І суд має право не погодитися з висновком органу опіки і піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), лише якщо він недостатньо обґрунтований, суперечить інтересам дитини.
З приводу цього суд зазначає, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Разом з тим, суд погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є достатньо обґрунтованим, те не суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
З огляду на встановлене у судовому засіданні суд приходить до переконання, що з матеріалів справи не вбачається і в ході судового розгляду справи не встановлено беззаперечних і достатніх та належних доказів, які б свідчили про умисне і свідоме ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов'язків по вихованню дочки, а відтак відсутні і правові підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.
Як зазначав суд вище, позбавлення батьківських прав - крайній захід вплинути на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування суд вирішує лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, а саме ставлення батьків до дітей. І суд може в окремих випадках за доведеної провинної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням характеру поведінки, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. У такому разі він лише попереджає особу про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і покладає на органи опіки й піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).
У зв'язку із викладеним, суд, враховуючи наведені вище положення СК України та судову практику, дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітнього сина.
Та разом з тим, як роз'яснено у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків, а відтак суд вважає за необхідне застосувати превентивні дії шляхом попередження відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виконання своїх обов'язків, як батька щодо виховання неповнолітнього сина, брати активну участь у його вихованні, матеріальному утриманні, сприяти духовному та моральному розвитку, оскільки саме такого ставлення до себе бажає мати його її син. Нехтування вказаними обов'язками, як батька, в майбутньому може стати підставою для позбавлення її батьківський прав щодо сина.
На підставі наведеного суд вважає за необхідне застосувати превентивні дії шляхом попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання своїх обов'язків, як батька щодо виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , брати активну участь у його вихованні, матеріальному утриманні, сприяти його духовному та моральному розвитку, оскільки саме такого ставлення до себе бажає мати його син, а нехтування вказаними обов'язками, як батька, в майбутньому може стати підставою для позбавлення його батьківський прав щодо сина.
Відповідно до вимог та керуючись ст.ст.10,12, 13,18,81,223,259,263-265 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про зміну розміру аліментів та позбавлення батьківських прав - задоволити частково.
Змінити розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Виноградівського районного суду від 21.02.2023р.
Стягувати з ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_1 аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканки АДРЕСА_1 на утримання сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 чотири тисячі гривень щомісячно, починаючи з дня вступу рішення суду в законну силу і до досягнення сином повноліття із застосуванням індексу інфляції.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_1 про необхідність змінити своє ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покласти на Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради контроль за виконанням відповідачем ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків.
Стягнути з ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП, мешканця АДРЕСА_1 судовий збір 1331,20 грн. на користь держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського Апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийНадопта А. А.