ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2026Справа № 910/9166/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М., при секретарі судового засідання Кот О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові Журнали", м. Київ
до Міністерства освіти і науки України, м. Київ
про визнання недостовірною інформації та зобов'язання вчинити дії, -
За участю представників сторін:
від позивача: Білоконь І.В. (адвокат за ордером серія АА№1604899 від 23.07.2025);
від відповідача: Тур К.М. (в порядку самопредставництва).
23.07.2025 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові Журнали" (позивач) про:
- визнати недостовірною та такою, що завдає шкоду діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові Журнали" інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України (відповідач) у своєму листі від 02.06.2025 р. № 1/11385-25 у вигляді фактичних тверджень про те, що за Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові Журнали" були визначені прояви наступної недоброчесної поведінки, зокрема: гарантована публікація у наукових виданнях, індексованих у Scopus та Web of Science, без дотримання належних процедур рецензування; фабрикація авторства та практика написання статей "на замовлення" (ґострайтинг); маніпуляції з цитуваннями; зв'язок з мережею "фабрик статей" у Східній Європі та Центральній Азії - "Науковий Альянс" (Scientific Alliance) та ТОВ "Наукові публікації" (LLC Scientific Publications);
- зобов'язання відповідача протягом десяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі за даним позовом, спростувати поширену недостовірну інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю "Наукові Журнали", шляхом відкликання свого листа від 02.06.2025 р. № 1/11385-25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.09.2025 року.
При цьому, в позовній заяві позивачем заявлено про повернення йому надмірно сплаченого судового збору в розмірі 1 211,20 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 постановлено повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Наукові Журнали" зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, сплачений на підставі платіжної інструкції №355 від 18.07.2025 року.
15.08.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем не доведено порушення його прав і факту поширення недостовірної інформації відповідачем. Лист Міністерства було підготовано на підставі інформації зазначеної Директорією журналів відкритого доступу (DOAJ). При цьому, конкретизація особи позивача в листі Міністерства юстиції відсутня, на що сам позивач і посилається.
02.09.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що в спірному листі Міністерством викладено непідтверджені дані на підставі повідомлення DOAJ, яке навіть не має офіційного перекладу на українську мову, що призвело до розірвання договорів між позивачем та закладами вищої освіти.
В підготовчому засіданні 30.09.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 18.11.2025.
14.10.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
22.10.2025 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що позовна заява не містить доказів того, що саме спірний лист Міністерства був єдиною вирішальною підставою для припинення співпраці із закладами освіти.
Ухвалою від 18.11.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 27.01.2026 року.
В засіданні 27.01.2026 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
02 червня 2025 року Міністерством освіти і науки України було видано лист №1/11385-25 "Про надання роз'яснень щодо співпраці з організаціями, які мають ознаки «фабрик статей»" за підписом заступника Міністра Курбатова Дениса, який був адресований керівникам закладів вищої освіти та керівникам наукових установ.
У листі №1/11385-25 від 02.06.2025 відповідач з посиланням на лист від Директорії журналів відкритого доступу (надалі - DOAJ) (вх. МОН від 22.05.2025 №24190/0/1-25) зазначив наступне:
«… За цим видавництвом були визначені прояви наступної недоброчесної поведінки, зокрема:
- гарантована публікація у наукових виданнях, індексованих у Scopus та Web of Science, без дотримання належних процедур рецензування;
- фабрика авторства та практика написання статей «на замовлення» (ґострайтинг);
- зв'язок з мережею «фабрик статей» у Східній Європі та Центральній Азії - «Науковий Альянс» (Scientific Alliance) та ТОВ «Наукові публікації» (LLC Scientific Publications).
… DOAJ наклало ембарго на засновників цих видань, що унеможливлює у подальшому подачу заявок на включення до DOAJ жодних видань, які видаються цими ж засновниками. Зняття ембарго можливе лише за умови розриву будь-яких зв'язків з сумнівними партнерами-видавцями, які мають ознаки так званих «фабрик статей», або «паперових фабрик», та подання апеляції для ретельної перевірки цього факту.
Враховуючи вищевикладене, викликає значне занепокоєння тенденція підписання меморандумів (угод) про співпрацю між так званими «фабриками статей» та закладами вищої освіти / науковими установами в Україні. Така форма співпраці є несумісною з принципами академічної доброчесності та суперечить положенням законів України «Про освіту», «Про вищу освіту» та «Про наукову і науково-технічну діяльність». Така діяльність підриває репутацію української науки на міжнародній арені та знижує рівень довіри до неї.
МОН категорично не поділяє такі підходи до провадження наукової діяльності та рекомендує утриматись від укладання будь-яких правочинів (меморандумів, договорів, угод тощо) з подібними компаніями, а також утриматись від звернень до них щодо отримання будь-яких послуг, наслідком яких може стати дискредитація наукової діяльності, а також потенційні порушення академічної доброчесності та дослідницької етики.
У зв'язку з зазначеним, Міністерство освіти і науки України закликає розірвати чинні меморандуми (угоди) про співпрацю із зазначеними в листі та іншими компаніями, які мають ознаки «фабрик статей» та припинити будь-яку спільну діяльність або зв'язки з ними. За наявними у МОН даними - 48 ЗВО України, 5 наукових установ та окремі академії є підписантами таких меморандумів станом на червень 2025 року.
У разі наявності діючого договору (меморандуму, угоди тощо) з однією або декількома такими компаніями, просимо у строк до 10 червня 2025 року надати МОН офіційне роз'яснення щодо такої співпраці та поінформувати МОН про вжиті заходи для її припинення».
Як зазначає позивач, в червні 2025 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукові публікації» від українських закладів вищої освіти та наукових установ надійшли листи, в яких останні з посиланням на лист №1/11385-25 від 02.06.2025 повідомили позивача про розірвання попередньо укладених з позивачем договорів, а саме:
1. Лист Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв від 04.06.2025 р. №272;
2. Лист Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу від 05.06.2025 р. №69-141-97;
3. Лист Вінницького національного технічного університету від 16.06.2025 р. №01-02-11/200.
За твердженнями позивача, є очевидним зв'язок між листом Міністерства №1/11385-25 від 02.06.2025, в якому відповідач виклав вкрай негативну характеристику діяльності позивача та листами контрагентів позивача, якими такі контрагенти ініціювали розірвання укладених з позивачем договорів.
Отже, викладені відповідачем у Спірному листі фактичні твердження відносно позивача негативно впливають на його ділову репутацію.
При цьому, як вказує позивач у листі DOAJ зазначається веб-ресурс papermills.tilda.ws/paperstanupro, який немає жодного відношення до позивача, оскільки єдиним офіційним веб-ресурсом Позивача є веб-сайт за посиланням: https://sjournals.com.ua.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду із позовними вимогами про визнання недостовірною та такою, що завдає шкоду діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові Журнали" інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України (відповідач) у своєму листі від 02.06.2025 р. № 1/11385-25 у вигляді фактичних тверджень про те, що за Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові Журнали" були визначені прояви наступної недоброчесної поведінки, зокрема: гарантована публікація у наукових виданнях, індексованих у Scopus та Web of Science, без дотримання належних процедур рецензування; фабрикація авторства та практика написання статей "на замовлення" (ґострайтинг); маніпуляції з цитуваннями; зв'язок з мережею "фабрик статей" у Східній Європі та Центральній Азії - "Науковий Альянс" (Scientific Alliance) та ТОВ "Наукові публікації" (LLC Scientific Publications). Та зобов'язання відповідача протягом десяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі за даним позовом, спростувати поширену недостовірну інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю "Наукові Журнали", шляхом відкликання свого листа від 02.06.2025 р. № 1/11385-25
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, позивачем не доведено порушення його прав і факту поширення недостовірної інформації, оскільки лист Міністерства було підготовано на підставі інформації зазначеної Директорією журналів відкритого доступу (DOAJ). При цьому, конкретизація особи позивача в листі Міністерства юстиції відсутня, на що сам позивач і посилається. Також, відповідачем вказано про відсутність доказів того, що саме спірний лист Міністерства був єдиною вирішальною підставою для припинення співпраці між закладами освіти та позивачем.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію", під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Статтею 4 Закону України "Про інформацію" встановлено, що суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень, а об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Як зазначено у статті 5 Закону України "Про інформацію", кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 статті 7 України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом.
Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до приписів статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації та право на недоторканість ділової репутації.
Згідно з ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, іншим способом, що встановлений договором або законом.
Так, підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 ЦК України.
Відповідно до частини 4 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Судом встановлено, що відповідачем здійснено поширення інформації (тобто, доведення інформації до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб) шляхом направлення листа №1/11385-25 від 02.06.2025 керівникам закладів вищої освіти та керівникам наукових установ, що не заперечено відповідачем.
Поширена в листі 1/11385-25 від 02.06.2025 інформація, як зазначено в позові, стосувалась позивача - ТОВ «Наукові публікації».
Однак, достовірність зазначеної інформації матеріалами справи не підтверджується.
Так, в листі 1/11385-25 від 02.06.2025 відповідачем здійснено посилання на «видавництво «Наукові журнали»», при цьому позивач має назву «Товариство з обмеженою відповідальністю «Наукові журнали»».
Окрім того, великий тлумачний словник сучасної української мови дає визначення поняттю "недостовірний" як такий, який викликає сумнів щодо правдивості, правильності (Великий тлумачний словник сучасної української мови/Уклад. і голов. ред. В. Т. Брусел. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. - 1440 с.). Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
При цьому, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 911/3090/17.
Як встановлено судом, у листі Міністерства освіти і науки України №1/11385-25 від 02.06.2025, який був адресований керівникам закладів вищих навчальних закладів та керівникам наукових установ, зазначена наступна інформація:
«До Міністерства освіти і науки України надійшов лист від Директора журналів відкритого доступу Directory of Open Access Journals (DOAJ) (вх.МОН від 22.05.2025 № 24190/0/1-25) щодо виявлених зв'язків наукових видань, засновниками яких є заклади вищої освіти України із сумнівними видавцями, що виключені з (DOAJ), зокрема через порушення публікаційної етики.
Внаслідок ретельних повторних розглядів записів наукових директорією DOAJ було виявлено докази того, що такі видання пов'язані із видавництвом «Наукові журнали» (Scientific Journals Publishing House), яке наразі виключене з DOAJ у зв'язку з виявленням порушень керівництв DOAJ, їх політики прозорості та належних практик наукового видавництва, а також релевантних рекомендацій та керівництв Комітету з публікаційної етики (COPE).
… За цим видавництвом були визначені прояви наступної недоброчесної поведінки, зокрема:
- гарантована публікація у наукових виданнях, індексованих у Scopus та Web of Science, без дотримання належних процедур рецензування;
- фабрика авторства та практика написання статей «на замовлення» (ґострайтинг);
- зв'язок з мережею «фабрик статей» у Східній Європі та Центральній Азії - «Науковий Альянс» (Scientific Alliance) та ТОВ «Наукові публікації» (LLC Scientific Publications).
… DOAJ наклало ембарго на засновників цих видань, що унеможливлює у подальшому подачу заявок на включення до DOAJ жодних видань, які видаються цими ж
засновниками. Зняття ембарго можливе лише за умови розриву будь-яких зв'язків з сумнівними партнерами-видавцями, які мають ознаки так званих «фабрик статей», або «паперових фабрик», та подання апеляції для ретельної перевірки цього факту.
Враховуючи вищевикладене, викликає значне занепокоєння тенденція підписання меморандумів (угод) про співпрацю між так званими «фабриками статей» та закладами вищої освіти / науковими установами в Україні. Така форма співпраці є несумісною з принципами академічної доброчесності та суперечить положенням законів України «Про освіту», «Про вищу освіту» та «Про наукову і науково-технічну діяльність». Така діяльність підриває репутацію української науки на міжнародній арені та знижує рівень довіри до неї.
МОН категорично не поділяє такі підходи до провадження наукової діяльності та рекомендує утриматись від укладання будь-яких правочинів (меморандумів, договорів, угод тощо) з подібними компаніями, а також утриматись від звернень до них щодо отримання будь-яких послуг, наслідком яких може стати дискредитація наукової діяльності, а також потенційні порушення академічної доброчесності та дослідницької етики.
У зв'язку з зазначеним, Міністерство освіти і науки України закликає розірвати чинні меморандуми (угоди) про співпрацю із зазначеними в листі та іншими компаніями, які мають ознаки «фабрик статей» та припинити будь-яку спільну діяльність або зв'язки з ними. За наявними у МОН даними - 48 ЗВО України, 5 наукових установ та окремі академії є підписантами таких меморандумів станом на червень 2025 року.
У разі наявності діючого договору (меморандуму, угоди тощо) з однією або декількома такими компаніями, просимо у строк до 10 червня 2025 року надати МОН офіційне роз'яснення щодо такої співпраці та поінформувати МОН про вжиті заходи для її припинення».
Отже, у спірному листі відповідача, висловлено формулювання «зв'язок з мережею «фабрик статей» у Східній Європі та Центральній Азії - «Науковий Альянс» (Scientific Alliance) та ТОВ «Наукові публікації» (LLC Scientific Publications), отриманого з відкритого джерела, а саме Directory of Open Access Journals (DOAJ) (вх. МОН від 22.05.2025 №24190/0/1-25».
Однак, слід зауважити, що ні позивачем, ні відповідачем не додано до матеріалів справи лист DOAJ з вх. МОН від 22.05.2025 № 24190/0/1-25 з офіційним перекладом його тексту.
При цьому, із тексту листа на англійській мові і тексту листа на українській мові із позначкою «неофіційний переклад», які містяться в матеріалах справи, не вбачається можливості встановлення дійсності та обґрунтованості інформації наведеної в ньому.
Як і не вбачається посилань на найменування позивача в статті, переклад якого затверджено нотаріусом, що долучений до матеріалів справи.
Крім того, позивач в обґрунтування своїх вимог також вказує про те, що між ним та закладами вищої освіти укладено Договори про співпрацю, які були розірвані, з огляду на лист №1/11385-25 від 02.06.2025, що призвело до шкоди ділової репутації ТОВ «Наукові публікації».
Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Слід зазначити, що позивачем не доведено, що поширена відповідачем інформації у листі №1/11385-25 від 02.06.2025 порушує особисті немайнові права ТОВ «Наукові публікації», тобто, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, з огляду на те, що у вказаному листі не має ідентифікуючих ознак позивача - коду ЄДРПОУ позивача, адреси чи інших відомостей (даних), які б дозволили визначити що це має відношення до ТОВ «Наукові публікації».
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь.
Таким чином, відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Зокрема, суд приймає до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 08.17.1986 у справі Лінгенса (12/1984/84/131), у якому суд зазначив, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції.
Також за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 25.03.2005 у справі "Українська Прес-Група" проти України", у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (див. наведене вище рішення у справі Lingens v. Austria, стор. 28, § 46).
У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27.02.2009 року зазначено, що згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Окрім того, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові Журнали" судовий збір, сплачений до державного бюджету.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 06.02.2026 року.
Суддя С. МОРОЗОВ