ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.02.2026Справа № 910/15016/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Мостової Наталії Володимирівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП КЛІНКЕР УКРАЇНА»
про стягнення 670 512,05 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Фізична особа-підприємець Мостова Наталія Володимирівна (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП КЛІНКЕР УКРАЇНА» (далі - відповідач) про стягнення 670 512,05 грн., утому числі: 462 050,00 грн. - основного боргу; 140 594,93 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами; 62252,65 грн. - пені; 5614,47 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договорами-заявками про надання транспортно-експедиційних послуг, зокрема: №325-003667 від 20.05.2025, №325-003782 від 23.05.2025, №325-004390 від 16.06.2025, №325-005067 від 08.07.2025 відповідач в обумовлений строк не здійснив у повному обсязі та у визначені строки оплату наданих послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/15016/25. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
22.12.2025 через систему «Електронний суд» відповідач подав письмовий відзив, в якому проти позову заперечував зазначивши, що сума боргу становить: 387 050,00 грн., оскільки після звернення позивача до суду з позовом заборгованість ТОВ «ВІП КЛІНКЕР УКРАЇНА» частково сплачена.
У письмовому відзиві відповідач просив суд: постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження;
Роз'єднати заявлені позовні вимоги по кожному договору-заявці в окремі провадження;
Закрити провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача 75 000,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору;
Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 140 594,93 грн. нарахованих відсотків за користування чужими грошовими коштами;
Зменшити розмір заявленої до стягнення Позивачем пені до 10 000 грн.
Розглянувши клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
За статтею 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин, характер доказів у справі та предмет доказування у справі, що свідчить про її незначну складність, суд дійшов висновку, що для повного та всебічного встановлення обставин справи відсутня необхідність у розгляді справи за правилами загального позовного провадження.
Щодо клопотання про роз'єднання позовних вимоги по кожному договору-заявці в окремі провадження, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Частина 3 статті 173 Господарського процесуального кодексу України визначає, що об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
Частиною 6 статті 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства.
Оскільки заявлені вимоги Фізичної особи-підприємця Мостової Наталії Володимирівни пов'язані між собою підставою виникнення та поданими доказами, є взаємопов'язаними, їх спільний розгляд сприяє виконанню завдань судочинства, а роз'єднання є правом, а не обов'язком суду, суд відмовляє відповідачу у задоволенні означеного клопотання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва
Фізичною особою-підприємцем Мостовою Наталією Володимирівною (далі - позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП КЛІНКЕР УКРАЇНА» (далі - відповідач, Замовник) укладено наступні Договори-Заявки №325-003667 від 20 травня 2025 р., № 325-003782 від 23 травня 2025 р., № 325-004390 від 16 червня 2025 р., № 325-005067 від 08 липня 2025 р. про надання транспортно-експедиційних послуг.
За умовами Договору-Заявки № 325-003667 від 20 травня 2025 р. позивач зобов'язався за маршрутом Lexa-Keramika, Hauplstrafе 73, 56235 Ransbach-Baumbach-м.Київ, Васильківська, 28 та здійснити перевезення вантажу вагою 22.500 тонн. Вартість перевезення склала 126 512,00 грн.
Оплата по даній заявці здійснюється протягом до вивантаження. Документи, які «Експедитор» надсилає на адресу «Замовника» після закінчення перевезення: ТТН (CMR) з відміткою вантажоодержувача, два примірника акту виконаних робіт, рахунок.
Згідно Договору-Заявки № 325-003782 від 23 травня 2025 р. позивач зобов'язався надати транспортно-експедиторські послуги за маршрутом Agroh Buchlul Solar Ceramics GmbH Buchlal 1 DE-92521 Schwarzenfeld / Germany - м. Київ, Васильківська, 28 та здійснити перевезення вантажу вагою 7,000 тонн. Вартість перевезення склала 80 428,00 грн.
Оплата по даній заявці здійснюється протягом до вивантаження. Документи, які «Експедитор» надсилає на адресу «Замовника» після закінчення перевезення: ТТН (CMR) з відміткою вантажоодержувача, два примірника акту виконаних робіт, рахунок.
За умовами Договору-Заявки №325-004390 від 16 червня 2025 р., позивач зобов'язався надати транспортно-експедиторські послуги за маршрутом COBEFA, nteweversstrat - м. Київ, Васильківська, 28 та здійснити перевезення вантажу вагою 22,000 тонн.
Оплата по даній заявці здійснюється протягом до вивантаження. Документи, які «Експедитор» надсилає на адресу «Замовника» після закінчення перевезення: ТТН (CMR) з відміткою вантажоодержувача, два примірника акту виконаних робіт, рахунок.
Відповідно до Договору-Заявки № 325-005067 від 08 липня 2025 р. позивач зобов'язався надати транспортно-експедиторські послуги за маршрутом Ceramiche MIRAGE Via Bohegone, 89 41026 Pcivullo Nel Frignano (MO) Italy - м. Київ, Васильківська, 28 та здійснити перевезення вантажу вагою 23,000 тонн.
Оплата по даній заявці здійснюється протягом до вивантаження. Документи, які «Експедитор» надсилає на адресу «Замовника» після закінчення перевезення: ТТН (CMR) з відміткою вантажоодержувача, два примірника акту виконаних робіт, рахунок.
Наявними у матеріалах справи заявками, CMR, Актами надання послуг № 325-003667 від 26 травня 2025р. на суму 126 512,00 грн., № 325-003782 від 04 червня 2025 р. на суму 80428,00 грн., № 325-004390 від 23 червня 2025 р. на суму 127 775,00 грн.. № 325-005067 від 16 липня 2025 р. на суму 127 335,00 грн.,
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договорів не було сплачено вартість наданих транспортно-експедиційних послуг, в зв'язку з чим у відповідача на момент звернення позивача до суду з позовом виникла заборгованість у розмірі 462050,00 грн.
Вказане слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
За приписами ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі, відповідач у грудні 2025 року виконав зобов'язання зі сплати основного боргу у розмірі 75 000,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 2309 від 09.12.2025 на суму 45 000,00 грн. (ОПЛАТА ЗА ТРАНСПОРТНI ПОСЛУГИ ЗГ. Р/Ф № 325-003667 ВIД 22.05.2025Р БЕЗ ПДВ) та №2344 від 22.12.2025 на суму 30 000,00 грн. (ОПЛАТА ЗА ТРАНСПОРТНI ПОСЛУГИ ЗГ. Р/Ф № 325-003667 ВIД 22.05.2025Р. БЕЗ ПДВ).
Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження в справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
У зв'язку з наведеними обставинами, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, в частині стягнення основного боргу в розмірі 75 000,00 грн. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку Відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договорів щодо надання послуг.
Оскільки строк виконання зобов'язання з оплати транспортно-експедиційних послуг настав, доказів сплати вартості послуг у повному обсязі за договорами на суму 387 050,00 грн. матеріали справи не містять та суду не надано, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 387 050,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати транспортно-експедиційних послуг, на підставі пункту 9 позивачем нараховано пеню у розмірі 62252,65 грн.
За несвоєчасну оплату наданих послуг «Замовник» сплачує «Експедитору» пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня за кожний день затримки оплати.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частин 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами частин 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним та таким, що відповідає умовам договорів та приписам чинного законодавства, відповідно, позовна вимога про стягнення з відповідача 62252,65 грн. пені підлягає задоволенню.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання на суму проценти річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку проценти річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Суд звертає увагу на те, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Сторонами погоджено, що Замовник за користування грошовими коштами Експедитора додатково оплачує 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також відсотки річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Відповідач, підписуючи договори, мав усвідомлювати порядок та строки оплати вартості транспортно-експедиційних послуг та наслідки невиконання умов договорів.
Сторони, визначаючи умови договорів та підписуючи їх не повинні відноситись до тієї чи іншої дії, як формальної, оскільки всі умови є обов'язковими до виконання в силу вимог Закону.
Суд зазначає, що проценти річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу.
Оскільки нараховані позивачем 5614,47 грн - інфляційні нарахування та 140 594,93 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Фізичної особи-підприємця Мостової Наталії Володимирівни , у зв'язку із чим, такі вимоги підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, як підставу для звільнення останнього від відповідальності за порушенням умов договору, відхилені судом з наступних підстав.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18, від 09.11.2021р. у справі №913/20/21, від 30.05.2022р. у справі №922/2475/21, від 14.06.2022р. у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Тобто, при виникненні форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. (ч.2).
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
У порушення приписів чинного законодавства на підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідач не надав сертифікату торгово-промислової палати.
Суд також враховує, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи договір та отримуючи послуги без зауважень та заперечень, зокрема, і після введення на території України воєнного стану, відповідач повинен був об'єктивно оцінити можливість виконання свого зобов'язання із оплати отриманих послуг.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Введення воєнного стану в Україні, на яку посилається відповідач як на підставу форс-мажорних обставин, негативним чином відображається не лише на діяльності відповідача, а й позивача, тобто такі обставини стосуються обох сторін.
Таким чином, відповідач, уклавши з позивачем договори про надання транспортно-експедиційних послуг після трьох років з моменту введення воєнного стану в Україні на відповідних умовах, зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань.
Відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов'язання з оплати заборгованості внаслідок настання форс-мажорних обставин, як і не наведено обґрунтованих причинно-наслідкових зав'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану, та неможливістю виконання останнім своїх зобов'язань за вказаними договорами.
З викладеного вище, наведені відповідачем обставини, за конкретних обставин даної справи не свідчать про відсутність вини останнього за неналежне виконання зобов'язань з оплати наданих послуг.
Відповідач у відзиві просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення Позивачем пені до 10 000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19).
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, враховуючи, що договори про надання транспортно-експедиційних послуг укладено після введення воєнного стану, відсутні правові підстави для зменшення пені.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням законодавства.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судового збору, суд зауважує наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до частин 2 та 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, при поданні позовної заяви в електронній формі, через зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, з визначеною ціною позову у розмірі 670 512,05 грн підлягав сплаті судовий збір в розмірі 8046,14 грн.
У п. 5 ч. 1 ст. 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у т.ч. в апеляційній та касаційній інстанціях
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як однієї з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду має прийматись з дотриманням цих принципів, які закріплені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх правового статусу та майнового стану. У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
У даній справі, суд вирішив спір лише у частині вимог про стягнення 595 512,05 грн., тому відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу судовий збір лише за розгляд позовних вимог в цій частині, тобто, в сумі 7146,14 грн. (595512,05х0,015х0,8).
Суд відзначає, що всього до відшкодування позивачу з Державного бюджету України підлягає поверненню 3001,54 грн. (10 147,68 грн.-7146,14 грн.).
Однак таке відшкодування має здійснюватись за наявності підстав, визначених у п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», зокрема, за клопотанням особи, яка його (судовий збір) сплатила - позивача Фізичної особи-підприємця Мостової Наталії Володимирівни.
У матеріалах справи таке клопотання Фізичної особи-підприємця Мостової Наталії Володимирівни відсутнє.
Тому станом на дату прийняття рішення, відсутні підстави для повернення судового збору.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у розмірі 7 146,14 грн.
Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 75 000,00 грн закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
2. В іншій частині позов задовольнити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП КЛІНКЕР УКРАЇНА» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 28, код ЄДРПОУ 40939087) на користь Фізичної особи-підприємця Мостової Наталії Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 387 050 (триста вісімдесят сім тисяч п'ятдесят) грн. 00 коп. - основного боргу; 140 594 (сто сорок тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 93 коп. - проценти за користування чужими грошовими коштами; 62 252 (шістдесят дві тисячі двісті п'ятдесят дві) грн. 65 коп. - пені, 5 614 (п'ять тисяч шістсот чотирнадцять) грн. 47 коп. - інфляційних втрат та 7 146 (сім тисяч сто сорок шість) грн. 14 коп. - витрат по сплаті судового збору.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2026.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА