номер провадження справи 15/196/25
09.02.2026 Справа № 908/3664/25
м. Запоріжжя Запорізька область
Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи - підприємця Лебедєвої Галини Олексіївни, АДРЕСА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_2 (ТОВ “Видавництво “Арій»)
до відповідача Павленко Ольги Григорівни, АДРЕСА_3
про стягнення коштів
без повідомлення (виклику) учасників справи
установив
08.12.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Лебедєвої Галини Олексіївни до відповідача ОСОБА_1 про стягнення за договором поставки № Л2/06/20 від 26.08.2020 в сумі 6698,78 грн основного боргу, 418,81 грн інфляційних втрат, 131,59 грн суми 3 % річних, 1334,07 грн пені та 669,88 грн суми 10 % штрафу.
Позивачем заявлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без його участі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 08.12.2025 здійснено автоматизований розподіл зазначеної позовної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 908/3664/25 та визначено до розгляду судді Горохову І.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3664/25. Присвоєно справі номер провадження 15/196/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення (виклику) судового засідання.
Запропоновано відповідачу у строк до 08.01.2026 подати відзив на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача або визнання позовних вимог, якщо такі докази не надані позивачем; роз'яснено відповідачу право подачі у строк до 08.01.2026 заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; позивачу запропоновано у строк до 23.01.2026 подати письмову відповідь щодо відзиву на позовну заяву, оформлену згідно з вимогами ст. 166 ГПК України, а також запропоновано відповідачу у строк до 09.02.2026 подати заперечення на відповідь на відзив, оформлені відповідно до ст. 167 ГПК України.
Підставою для звернення з позовом зазначено неналежне виконання відповідачем зобов'язань з своєчасної та повної оплати отриманого від позивача за договором поставки товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 6698,78 грн. За несвоєчасне проведення розрахунку за товару, позивач нараховує відповідачу на підставі п. 4.2. договору пеню в сумі 1334,07 грн та штраф в сумі 669,88 грн, а на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України - інфляційні втрати в сумі 418,81 грн і 3 % річних в сумі 131,59 грн.
За офіційним даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань (відповідь на запит суду № 2103986 від 09.12.2025) місцезнаходженням відповідача є адреса: 70530, Запорізька область, Оріхівський район, смт Комишуваха, вул. Радянська, буд. 31.
Поштове відправлення (копія ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі № 908/3664/25), надіслане на вказану адресу відповідача, повернулось до суду не врученим відповідачеві.
Судом за допомогою сайту АТ “Укрпошта» здійснено відстеження поштового відправлення за трек-номером R067054641521 /ухвала суду від 09.12.2025/ та встановлено причини повернення поштового відправлення без вручення адресату: “закінчення встановленого терміну зберігання».
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що за відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Матеріали справи не містять інформації про зімну відповідачем адреси місця знаходження.
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвала суду від 09.12.2025 також була розміщена на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.
Суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд справи та забезпечення реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата підписання повного судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд щодо спору зазначає наступне.
26.08.2020 між Фізичною особою - підприємцем Лебедєвою Галиною Олексіївною (позивач у справі, постачальник за договором) та Фізичною особою - підприємцем Павленко Ольгою Григорівною (відповідач у справі, покупець за договором) був укладений договір поставки № Л2/06/20 (надалі - договір).
За умовами п. 1.1. договору постачальник зобов'язався систематично поставляти і передавати у власність покупцю для подальшої реалізації книжкову продукцію (надалі - товар) відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати товар у порядку і на умовах, передбачених договором.
Згідно з п. 2.4. договору ціна, асортимент та інші характеристики товару, що поставляється, остаточно визначаються у видатковій накладній.
У п. 4.1. договору визначено, що ціна на товар формується в українській національній валюті , не включаючи ПДВ, та вказується у видатковій накладній.
Відповідно до п. 4.2. договору оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем не пізніше 90 (дев'яноста) календарних днів від дати отримання товару покупцем.
Згідно з п. 6.1. договору сторони несуть майнову відповідальність за збитки, що сталися внаслідок невиконання або часткового невиконання сторонами зобов'язань за договором відповідно до чинного законодавства України.
В п. 6.2. договору передбачено, що за несвоєчасний розрахунок відповідно до п. 4.2. договору, покупець сплачує постачальнику:
а) штраф у розмірі 10% вартості одержаного і неоплаченого товару;
б)пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого прострочення, від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.
Умовами розділу 8 договору визначено строк його дії.
Так, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.12.2020 (п. 8.1.).
Якщо за один місяць до дня закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, такий договір вважається кожного разу (кожного року) пролонгованим на 1 (один) рік на тих же умовах, але у будь якому разі - до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором.
На виконання умов договору за видатковою накладною № РН-1002659 від 11.10.2024 позивач поставив відповідачу товар на суму 10 144,29 грн.
Враховуючи дату поставки позивачем відповідачу товару - 11.10.2025, з урахуванням погодженого сторонами терміну оплати товару (п. 4.2. договору), відповідач мав здійснити оплату товару у строк до 09.01.2025 включно.
Станом на день подання позову (30.10.2025) заборгованість відповідача з оплати поставленого за видатковою накладною № РН-1002659 від 11.10.2024 товару становила 6698,78 грн.
Стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості товару в сумі 6698,78 грн, нарахованих на підставі п. 6.2. договору за несвоєчасний розрахунок пені за період з 10.01.2025 по 05.09.2025 в сумі 1334,07 грн та 10% штрафу в сумі 669,88 грн, а також нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат за період з січня по липень 2025 в сумі 418,81 грн і 3 % річних за період з 10.01.2025 по 05.09.2025 в сумі 131,59 грн стало предметом розгляду у даній справі.
26.06.2025 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення статусу Павленко Ольги Григорівни в якості фізичної особи - підприємця.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Цивільного кодексу України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Таким чином, втрата статусу фізичної особи - підприємця (закриття, ліквідація) не звільняє фізичну особу від зобов'язань, що виникли під час підприємницької діяльності.
З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, суд щодо спору зазначає наступне.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правовідносини сторін врегульовані договором поставки № Л2/06/20 від 26.08.2020.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 цієї ж норми ЦК України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.
Сторони умовами п. 2.4. договору узгодили, що ціна, асортимент та інші характеристики товару, що поставляється, остаточно визначаються у видатковій накладній.
Строк оплати відповідачем за поставний позивачем товар сторони визначили у термін не пізніше 90 /дев'яносто/ календарних днів від дати отримання товару покупцем.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як свідчать матеріли справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором у належним чином: поставив відповідачу за видатковою накладною № РН-1002659 товар 11.10.2024 на суму 10144,29 грн.
В свою чергу відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання щодо оплати отриманого 11.10.2024 товару у визначений п. 4.2. договору строк.
Враховуючи дату поставки товару - 11.10.2024, та визначений п. 4.2. договору строк оплат - не пізніше 90 /дев'яносто/ календарних днів від дати отримання товару, відповідач мав здійснити повну оплату поставленого позивачем товару у строк по 09.01.2025 включно.
Відповідач товар поставлений 11.10.2024 оплати частково, внаслідок чого, за даними позивача, утворилась заборгованість в сумі 6698,78 грн.
Матеріали справи не місять доказів оплати відповідачем позивачу суми 6698,78 грн за поставлений за договором товар.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Законом України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 цього кодексу з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд вважає, що обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати позивачу вартості поставленого за договором товару є більш вірогідними, тобто доведеними, ніж зворотне, а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення суми 6698,78 грн за поставлений за видатковою накладною № РН-1002659 від 11.10.2024 товар підлягають задоволенню судом.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Нормами статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За умовами п. 6.2. договору сторони узгодили відповідальність покупця за несвоєчасний розрахунок відповідно до п. 4.2. договору за поставлений постачальником товар, а саме: сплату штрафу у розмірі 10 % від вартості одержаного і неоплаченого товару; а також сплату пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого прострочення, від вартості товару за кожен день прострочення.
Враховуючи визнання судом вимоги про стягнення з відповідача вартості отриманого та неоплаченого товару в сумі 6698,78 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 10 % від вартості одержаного і неоплаченого товару, що становить 669,88 грн - є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1334,07 грн, нарахованої на суму заборгованості за період прострочення з 10.01.2025 по 05.09.2025 з урахування подвійної облікової ставки НБУ, то суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (ГК України), чинного на час виникнення спірних відносин, і до 28.08.2025, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У разі використання в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення» за відсутності застережень про період чи строк, за який нараховується пеня, таке нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Враховуючи викладене, суд здійснив перерахунок пені від суми заборгованості (6698,78 грн) за період прострочення, починаючи з 10.01.2025 та по 10.07.2025 включно /протягом вказаного періоду діяли норми ч. 6 ст. 232 ГК України/, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, і встановив, що за вказаний період пеня становить 1010,14 грн.
З огляду на викладене, вимогу позивача про стягнення з відповідача пені суд задовольняє частково, і з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 1010,14 грн. В частині стягнення пені в сумі 323,93 грн суд відмовляє.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Варто також зауважити на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 стосовно того, що зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Перевіривши наведений позивачем в позовній заяві розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних від вартості неоплаченого товару (6698,78 грн), суд встановив, що позивачем розрахунок здійснено правильно, за вказаний у розрахунку період з січня 2025 по липень 2025 включно втрати від інфляції становлять 418,81 грн, 3 % річних за період з 10.01.2025 по 05.09.2025 включно складають 131,59 грн.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 418,81 грн та 3 % річних в сумі 131,59 грн задовольняються судом.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Згідно із ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Павленко Ольги Григорівни ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Лебедєвої Галини Олексіївни, АДРЕСА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_2 (ТОВ “Видавництво “Арій»); реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) заборгованість за договором поставки № Л2/06/20 від 26.08.2020 в сумі 6698,78 грн (шість тисяч шістсот дев'яносто вісім гривень 78 коп.), штраф в сумі 669,88 грн (шістсот шістдесят дев'ять гривень 88 коп.), пеню в сумі 1010,14 грн (одна тисяча десять гривень 14 коп.), інфляційні втрати в сумі 418,81 грн (чотириста вісімнадцять гривень 81 коп.) та 3 % річних в сумі 131,59 грн (сто тридцять одна гривня 59 коп.). Видати наказ.
В частині стягнення пені в сумі 323,93 грн відмовити.
Стягнути з Павленко Ольги Григорівни ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Лебедєвої Галини Олексіївни, АДРЕСА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_2 (ТОВ “Видавництво “Арій»); реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2922,00 грн (дві тисячі дев'ятсот двадцять дві гривні 00 коп.). Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 09.02.2026.
Суддя І. С. Горохов