майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
26 січня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/1259/25
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Соловей Л.А.,
з участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,
за участю представників сторін:
від позивача-1: не з'явився;
від позивача-2: Тимкович І.О., виписка з ЄДР (в режимі відеоконференції);
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від відповідача-3: не з'явився;
від третьої особи на стороні позивача: Задорожна Л.Б., ордер серія АА №1633440 від 09.10.2025 (в режимі відеоконференції);
прокурор: Зименко Л.О., службове посвідчення №071191 від 01.03.2023;
вільний слухач: Борисенко Д.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної військової адміністрації (м.Житомир); Міністерства культури України (м.Київ);
до 1. Виконавчого комітету Житомирської міської ради (м.Житомир);
2. Житомирської міської ради (м.Житомир);
3. Житомирської асоціації "ФАБ-Замкова гора" (м.Житомир);
за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача, Релігійної організації "Релігійна громада (парафії) Святої Софії Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-католицької церкви (м.Житомир);
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право приватної власності, скасування державної реєстрації.
Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної військової адміністрації, Міністерства культури України звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом, у якому просить усунути перешкоди державі в особі Житомирської військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом:
- скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю колишніх келій єзуїтського монастиря за адресою: Житомирська область, м.Житомир, вул.Черняховського (Леха Качинського), будинок 12, за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна відповідно до реєстру прав власності на нерухоме майно 5335838);
- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №200 від 08.04.2004 в частині оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх келій єзуїтського монастиря по вул.Черняховського, 12 у м.Житомирі за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора";
- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 14.04.2004, б/н, видане виконавчим комітетом Житомирської міської ради на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх келій єзуїтського монастиря по вул.Черняховського (Леха Качинського), 12 у м.Житомирі за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно протиправно вибуло з власності держави, оскільки нежитлові будівлі є пам'яткою культурної спадщини національного значення "Келії єзуїтського монастиря", щодо якої встановлено спеціальний правовий режим, що виключає можливість передачі його у приватну власність.
Ухвалою суду від 19.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; залучено Релігійну організацію "Релігійна громада (парафії) Святої Софії Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-католицької церкви (код ЄДРПОУ 22062036) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача; підготовче засідання призначено на 14.10.2025.
10.10.2025 від Житомирської обласної державної адміністрації надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що питання про передачу культових будівель релігійним громадам у безоплатне користування чи їх повернення у власність релігійних громад віднесено до компетенції органів державної влади, в тому числі виконавчих комітетів обласних Київської та Севастопольської місцевих Рад народних депутатів, а в подальшому до обласних державних адміністрацій. Рішенням виконкому обласної Ради народних депутатів від 19.08.91 №222 "Про реєстрацію статутів релігійних об'єднань, передачу їм колишніх культових споруд та інших будов, дозвіл на будівництво молитовних приміщень», останні погодились з пропозицією Житомирського міськвиконкому про передачу Римсько-католицькій єпархії келій ієзуїтського монастиря в місті Житомирі по вул.Черняхівського (Леха Качинського), 12. Будь-якого іншого рішення Житомирської обласної ради народних депутатів, а в подальшому Житомирської обласної державної адміністрації (Житомирської обласної військової адміністрації) щодо спірного майна не приймалося. Крім того, в цей період діяв Закон України “Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», згідно з яким заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Також Законом України “Про приватизацію державного майна» (який діяв на момент спірних відносин) було передбачено, що приватизації не підлягали національні культурні та історичні цінності та об'єкти, що мають загальнодержавне значення. Всупереч цьому, 08.04.2004 виконавчим комітетом Житомирської міської ради прийнято рішення №200 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", яким оформлено право власності на будівлю колишніх келій ієзуїтського монастиря вул.Черняхівського (Леха Качинського), 12 за Житомирською асоціацією “ФАБ-Замкова гора» з видачею виконавчим комітетом Житомирської міської ради свідоцтва на права власності від 14.04.2004 б/н на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх келій єзуїтського монастиря по вул. Черняховського (Леха Качинського), 12 у м.Житомирі за Житомирською асоціацією “ФАБ-Замкова гора». Тобто, вищевказане рішення щодо оформлення права власності на спірне майно за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора" та видача відповідного свідоцтва є такими, що прийняті та видані з порушенням законодавства: Закону УРСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури», Закону України “Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», Закону України “Про приватизацію державного майна», Закону України “Про охорону культурної спадщини». Спірне майно є пам'яткою архітектури національного значення та незаконно вибуло з державної власності, змінивши форму власності на приватну, всупереч нормам законодавство, що діяло на момент прийняття оскаржуваних рішень (т.1, а.с.103-105).
13.10.2025 від Виконавчого комітету Житомирської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач-1 вказує, що відповідно до чинного на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради №200 від 08.04.2004 законодавства, оформлення прав на об'єкти нерухомого майна здійснювалося відповідно до Постанови КМУ від 04.05.1993 № 301 "Про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно", а також Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 №127. Згідно із зазначеними нормативними актами, основними суб'єктами, які здійснювали облік, реєстрацію, технічну інвентаризацію та оформлення прав на нерухомість, були Бюро технічної інвентаризації (БТІ). Станом на 2004 рік реєстрація права власності на нерухомість та оформлення відповідних рішень виконкому міської ради фактично здійснювалися на підставі документів, підготовлених та виданих Житомирським міським БТІ. Виконавчий комітет Житомирської міської ради виступав виключно як орган, який приймав рішення на основі наданих та підготовлених БТІ матеріалів, що підтверджували фактичне користування об'єктом, наявність правовстановлюючих документів та відповідність вимогам законодавства. Рішення виконкому не створювало право власності, а лише оформлювало його на підставі документів, наданих БТІ та іншими суб'єктами, у рамках чинного законодавства. Тобто, дії виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо ухвалення рішення № 200 від 08.04.2004 були правомірними, здійсненими у межах наданих повноважень та на підставі чинного на той час нормативного регулювання, покладаючись на достовірність наданих БТІ документів. Також у відзиві на позовну заяву відповідач-1 просить розгляд справи здійснювати без участі представника Виконавчого комітету Житомирської міської ради (т.1, а.с.114-118).
13.10.2025 від відповідача - 2 надійшло клопотання, у якому Житомирська міська рада підтримує позицію Виконавчого комітету Житомирської міської ради, викладену у відзиві та просить розглядати справи без участі представника (т.1, а.с.164-165).
14.10.2025 від Міністерства культури та стратегічних комунікацій України надійшло додаткове пояснення, у якому позивач-2 просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та вказує, що спірні будівлі до моменту проголошення незалежності України належали до загальнодержавної власності. Будь-яке відчуження державного майна на користь фізичних та недержавних юридичних осіб визнавалось приватизацією та регулювалось Законом України "Про приватизацію державного майна". Таким чином, рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 08.04.2004 №200, яким оформлено право приватної власності на вказану пам'ятку архітектури національного значення, було прийнято з перевищенням компетенції органу місцевого самоврядування, оскільки виконавчі комітети міських рад не були наділені повноваженнями розпоряджатися державним майном, що має статус пам'ятки архітектури національного значення. Відтак, свідоцтво про право приватної власності від 14.04.2004 та державна реєстрація права власності на користь Житомирської асоціації "ФАБ-Замкова гора" не мають правової підстави та підлягають скасуванню (т.1, а.с.170-173).
Ухвалою суду від 14.10.2025 відкладено підготовче засідання на 18.11.2025.
У відповіді на відзив від 04.11.2025 за №51-85-8120вих-25 прокурор відзначив, що відповідачем-1 не наведено жодного належного доводу на спростування чи заперечення позову прокурора; просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі (т.1, а.с.197-199).
14.11.2025 третьою особою подано пояснення щодо позову, у якому Релігійна організація "Релігійна громада (парафії) Святої Софії Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-католицької церкви просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (т.1, а.с.121-124).
Ухвалою суду від 18.11.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, по 18.12.2025 (включно), та відкладено підготовче засідання на 15.12.2025.
Ухвалою суду від 15.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1259/25 до судового розгляду по суті на 26.01.2026.
Присутній в судовому засіданні 26.01.2026 прокурор та представник позивача-2 позовні вимоги підтримали з підстав зазначених у позовній заяві та просили його задовольнити у повному обсязі.
Відповідач-3 письмового відзиву на позов не подав. Неподання відповідачем письмового відзиву на позов не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
У судовому засіданні 26.01.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відклав проголошення судового рішення до 09.02.2026.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Об'єкт культурної спадщини "Келії єзуїтського монастиря" (1724р.) перебуває на обліку як пам'ятка архітектури національного значення згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 442 від 06.09.1979, охоронний №1091. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2023 №1227 Келії єзуїтського монастиря внесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (охоронний № 060020).
Це найстаріша архітектурна споруда у місті Житомирі є пам'яткою архітектури національного значення. Монастир побудований за сприяння польських магнатів у 1724 році ченцями-єзуїтами. Територія монастиря мала адміністративну незалежність від інших частин міста і перебувала під владою польського короля Августа II. При монастирі діяла перша у Житомирі трикласна школа, житло для викладачів та учнів, працював завод по виробництву свічок, діяли магазини та пекарні. Ченці побудували келії та підприємства для ремісників. Більшість будівель монастирського комплексу знищено у воєнні роки. У наш час залишилися руїни монастирських келій.
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 25.07.1991 №362 "Про передачу приміщень Житомирській католицькій громаді Римсько-католицького кафедрального костьолу Святої Софії" вирішено підняти клопотання перед Житомирським облвиконкомом про повернення у власність відповідно до ст.17 Закону УРСР "Про свободу совісті і релігійні організації" Житомирській католицькій громаді Римсько-католицького кафедрального костьолу Святої Софії будинків №14 по вул.Комарова та №12 по вул.Черняховського (т.1, а.с.35).
Згідно з рішенням виконкому обласної Ради народних депутатів від 19.08.1991 №222 "Про реєстрацію статутів релігійних об'єднань, передачу їм колишніх культових споруд та інших будов, дозвіл на будівництво молитовних приміщень", останні погодились з пропозицією Житомирського міськвиконкому про передачу Римсько-католицькій єпархії келій ієзуїтського монастиря в місті Житомирі по вул.Черняховського 12. Житомирському міськвиконкому доручено здійснити передачу релігійним організаціям вказаних споруд згідно із Законом УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" і цивільним законодавством (т.1, а.с.36).
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 10.03.1994 №143 "Про інвентаризацію земельних ділянок, які знаходяться у користуванні підприємств, установ, організацій, видачу державних актів на право користування землею" католицькій общині кафедрального костьолу Святої Софії (ділянка колишнього єзуїтського монастиря, площа Замкова, 2) надано право користування земельною ділянкою площею 0,3180га по вул.Черняховського, 12 (кадастровий номер земельної ділянки 1810136:300:09:24:015) (т.1, а.с.45).
Державний акт на право постійного користування землею видано Кафедральному костьолу ім.Святої Софії площа Замкова, 2. Землю надано у постійне користування для реставрації та обслуговування будинку колишнього єзуїтського монастиря.
Рішенням костьолу Римо-Католицької парафії Святої Софії від 31.03.1998 №7 на підставі акту приймання-передачі основних засобів від 31.03.1998 указану споруду передано Житомирській асоціації "ФАБ-Замкова гора" (а.с.46).
Відповідно до рішення від 31.03.1998 №7, Житомирський Римо-Католицький костьол святої Софії, площа Замкова 2, згідно з виписки рішення від 19.08.1991 №222 п.31 узгодженого акту передачі Асоціації "ФАБ-Замкова гора" від 12.08.1996 книжково-газетним видавництвом "Полісся" будинку колишніх келій ієзуїтського монастиря, передано на постійний баланс у власність Асоціації "ФАБ-Замкова гора" вказану споруду і додану територію земельної ділянки подвір'я до неї, відповідно до державного Акту на право постійного користування землею, серія ЖТ від 06.04.1994. Передачу здійснили: настоятель костьола Святої Софії Галецький А.А., голова приходської ради ОСОБА_1 , передачу прийняв генеральний засновник президент асоціації ОСОБА_2 (т.1, а.с.31-34).
В подальшому, згідно з актом передачі від 05.09.2003 Житомирський Римо-католицький костьол Святої Софії у відповідності свого Акту передачі від 19.07.1996 за №1597/96 і рішення передачі Келій колишнього ієзуїтського монастиря (з земельною ділянкою біля них), по вул.Черняховського, 12/2, від 31.03.1998 за №7, передає келії в постійне власне виробництво та господарське користування генеральному засновнику ЖА "ФАБ-Замкова гора" ОСОБА_2 : Довідку про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 3180кв. м та Довідку з кадастровим номером 18101363000924015 вказаної площі землі (т.1, а.с.47).
22.04.1993 зареєстрована Житомирська асоціація "ФАБ-Замкова гора" у складі наступних засновників:
- Обласне відділення поляків України, код ЄДРПОУ: 20404875;
- Газета "Житомир", код ЄДРПОУ:20401362 (припинена);
- Римсько-католицька церква Святої Софії, код ЄДРПОУ: 22062036;
- Мале підприємство "Юрса", код ЄДРПОУ: 13544345 (припинена);
- Мале спільне підприємство "Митець", код ЄДРПОУ: 20400227;
- Редакція газети "Замкова Гора", код ЄДРПОУ: 13555024.
Основний вид діяльності асоціації - видання газет .
З січня 2016 року Житомирська асоціація "ФАБ-Замкова гора" перебуває в стані припинення (т.1, а.с.75).
08.04.2004 виконавчим комітетом Житомирської міської ради прийнято рішення №200 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", яким, зокрема, оформлено право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх келій єзуїтського монастиря за адресою: м.Житомир, вул.Черняховського (Леха Качинського), 12 за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора" (т.1, а.с.40-44).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлова будівля колишніх Келій єзуїтського монастиря за адресою: м.Житомир, вул.Леха Качинського, 12, належить до колективної власності Житомирської асоціації "ФАБ-Замкова гора" на підставі свідоцтва про право власності б/н від 14.04.2004, виданого виконкомом Житомирської міської ради. Загальна площа об'єкта складає 1273,8 кв. м. (т.1, а.с.25).
Підставою звернення до суду з вказаним позовом прокурор зазначає факт протиправної реєстрації права колективної власності на пам'ятку культурної спадщини національного значення - нежитлову будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря за адресою: м.Житомир, вул.Леха Качинського, 12, а також факт бездіяльності уповноважених органів щодо захисту інтересів держави стосовно цього майна. Прокурор вказує, що передача колишніх Келій єзуїтського монастиря, які становлять архітектурну цінність та є пам'яткою архітектури національного значення, у власність Житомирській асоціації "ФАБ-Замкова гора" відбулась незаконно. При прийнятті оспорюваного рішення виконавчим комітетом Житомирської міської ради не було враховано відсутність первинних документів, які б вказували на існування підстав для набуття права власності на спірний об'єкт, а також передачі спірного об'єкта з державної в колективну власність. Зазначає, що в порушення вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" зміна форми власності здійснена без погодження органу охорони культурної спадщини.
Доводить, що оскільки оспорюване рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №200 від 08.04.2004 прийнято з перевищенням повноважень та за відсутності рішення власника (уповноваженого державного органу) про зміну правового статусу державного майна, то це рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Відповідно, і свідоцтво про право власності від 14.04.2004, видане Виконавчим комітетом Житомирської міської ради на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря по вул.Черняховського, 12 у м.Житомирі за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора", підлягає визнанню недійсним і скасуванню як підстава виникнення права власності.
Щодо представництва прокурором інтересів держави.
Частиною 3 статті 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Передумовою участі органів та осіб у господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб'єктів, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі ст.23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 37).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.
Законом України "Про внесення доповнень і змін до Закону Української PCP "Про свободу совісті та релігійні організації" № 3795-12 від 20.11.1991 у статті 17 у частині другій слова "виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР" замінено словами "обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим".
За таких обставин, держава в особі органів, визначених статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є власником культових будівель і майна, а в контексті ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" державним органом, який реалізовує правомочності держави є Житомирська обласна державна адміністрація.
Згідно з п.26 ч.2 ст.15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч.8 ст.4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.
Таким чином, ураховуючи набуття Житомирською обласною державною адміністрацією статусу військової та продовження дії воєнного стану в Україні, уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Житомирська обласна військова адміністрація.
За ст.3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
Згідно з пунктом 1 Положення "Про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №885 (далі - Положення №885), Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (МКСК) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МКСК є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства "Мультимедійна платформа іномовлення України" та Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ") та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам'яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.
Міністерство культури та стратегічних комунікацій України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, серед іншого, формування та реалізацію державної політики у сферах культури, охорони культурної спадщини тощо.
Отже, саме на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України покладено обов'язок захисту інтересів держави у правовідносинах щодо здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням об'єктів культурної спадщини.
Оскільки вказаний спір стосується протиправного набуття права приватної власності на об'єкт культурної спадщини національного значення, указаний позов прокурором пред'являється в інтересах Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
23.05.2025 Житомирська окружна прокуратура надіслала до Житомирської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та стратегічних комунікацій України повідомлення, порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" №51-85-3861вих-25 та №51-85-3262вих25, в яких повідомила про встановлені порушення вимог законодавства та що у випадку невжиття заходів до усунення вищевказаних порушень самостійно, органи прокуратури звертатимуться з позовною заявою про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №200 від 08.04.2004 в частині оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря та скасування в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно державну реєстрацію права колективної власності Житомирської асоціації "ФАБ - Замкова гора" за реєстраційним номером майна: 5335838 від 16.02.2011 на нежитлову будівлю, колишніх Келій єзуїтського монастиря, за адресою: м.Житомир, вул.Черняховського, 12 (т.1, а.с.56-59; 62-65).
У відповідь на вказаний лист, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України повідомило (лист від 13.06.2025 №06/113/5853-25, що не заперечує стосовно представництва прокуратурою в суді законних інтересів держави стосовно порушеного питання (т.1, а.с.61).
Житомирська обласна військова адміністрація листом від 18.06.2025 №1092-1.22/04-25 зазначила про відсутність коштів по сплаті судового збору на реалізацію заходів Обласної програми охорони та збереження культурної спадщини Житомирської області на 2025-2026 роки (т.1, а.с.60).
Суд враховує, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Громада володіє деякими ознаками суб'єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов'язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.
Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси, тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави.
У даному випадку, нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави (територіальної громади) і є, власне, тим виключним випадком, який відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" покладає на органи прокуратури обов'язок взяти на себе субсидіарну роль у здійсненні представництва інтересів держави в суді, шляхом зверненням до суду з вказаною позовною заявою.
Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - захисту культурної спадщини, недопущення відчуження, втрати, руйнації об'єкта культурної спадщини національного значення.
Враховуючи те, що Міністерство культури та стратегічних комунікацій України та Житомирська обласна військова адміністрація не вживали належних заходів щодо їх усунення, визначені у повідомленні від 23.05.2025 №51-85-3861вих-25 та №51-85-3262вих25, суд дійшов до висновку, що керівник окружної прокуратури, дотримавшись вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", правомірно звернувся з позовом до суду.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до положень ст.87 ЦК Української РСР (в редакції, чинній до проголошення незалежності України) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.
За статтею 87-1 ЦК Української РСР майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.
Згідно ст.89 ЦК Української РСР державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.
На підставі постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 №506-ХІІ "Про захист суверенних прав власності Української РСР" до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна було установлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління, а також заборонено випуск і реалізацію акцій усіх державних підприємств, організацій та установ, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, розташованих на території України, фізичним та юридичним особам з-поза меж Української РСР.
Відповідно ст.ст.2, 3 Закону Української РСР "Про власність" право власності в Українській РСР охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Українській РСР має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Суб'єктами права власності в Українській РСР визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Українська РСР створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.
Статтями 31, 32 Закону Української РСР "Про власність" було визначено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Згідно зі ст.34 Закону Української РСР "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.
Зокрема, об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності (ст. 35 вказаного Закону).
Кабінет Міністрів України постановою від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
Згідно цього переліку у власність областей передано об'єкти, у тому числі у сфері культури, а саме передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно - спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об'єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.
До вказаного переліку не увійшли споруди - пам'ятки архітектури національного значення, що свідчить про те, що під час здійснення розмежування об'єктів між загальнодержавною та комунальною власністю всі споруди - пам'ятки архітектури національного значення, залишилися у державній власності.
Згідно статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Лише власникові надано, згідно зі ст. 319 ЦК України право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, у т.ч. передавати його у власність іншій особі.
Згідно ст.54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.
Відповідно до Преамбули Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13.07.1978 №3600-ІХ, пам'ятки історії та культури є надбанням народу. Охорона пам'яток - важливе завдання державних органів і громадських організацій.
За змістом ст.1 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави тощо. Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
Статтею 6 Закону України "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" передбачено, що до пам'яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать пам'ятки історії, пам'ятки археології, пам'ятки містобудування та архітектури, мистецтва тощо.
За приписами ст.17 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", з метою організації обліку і охорони пам'яток історії та культури нерухомі пам'ятки поділяються на пам'ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.
Переліки пам'яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР.
Частина 1 статті 21 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" визначала, що будинки і споруди, віднесені до пам'яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток.
Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979 №442 "Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави" обліковується пам'ятка архітектури національного значення - Келії єзуїтського монастиря - 1724 р. (охоронний номер 1091) м. Житомир, вул.Черняховського, 12.
В Переліку пам'яток культурної спадщини, які занесені постановою КМУ України від 21.11.2023 №1227 до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією національного значення, за охоронним номером 060020 значаться Келії єзуїтського монастиря за адресою: м.Житомир, вул. Леха Качинського (Черняховського), 12 - пам'ятка архітектури 1724 року.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції 1991 року) культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР.
Таким чином, законодавством передбачено механізм надання у користування або передачу у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державної власністю за радянських часів, шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади.
Рішенням виконкому обласної Ради народних депутатів №222 від 19.08.1991 "Про реєстрацію статутів релігійних об'єднань, передачу їм культових споруд та інших будов, дозвіл на будівництво молитовних приміщень" останні погодились з пропозицією Житомирського міськвиконкому про передачу римського-католицькій єпархії Келій колишнього ієзуїтського монастиря в м.Житомирі по вул.Черняховського, 12 (т.1, а.с.36-37).
Вказаним рішенням спірне майно передавалось саме в безоплатне користування римського-католицькій єпархії. Це рішення ніким не оспорено, не визнано недійсним і не скасовано.
Разом з тим, при наявності чинного рішення належного державного органу про передачу будівель римського-католицькій єпархії в користування, виконавчий комітет Житомирської міської ради надав дозвіл на оформлення права власності за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора" на приміщення на підставі документів, які не є правовою підставою на виникнення права власності на культове майно в силу імперативних вимог ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
За таких обставин, при прийнятті виконавчим комітетом Житомирської міської ради рішення №200 від 08.04.2004 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" не враховано відсутність первинних документів, які б вказували на існування підстав до набуття права власності на спірний об'єкт, передачі спірного об'єкта з державної в колективну власність.
Більш того, порядок передачі державного майна у приватну власність передбачено положеннями Закону України "Про приватизацію державного майна".
Згідно з п.2 ст.5 цього Закону приватизації не підлягали національні культурні та історичні цінності та об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення.
Як вже було зазначено, відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979 №442 "Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави" державою взято на облік та охорону пам'ятку архітектури національного значення - Келії єзуїтського монастиря - 1724р. (охоронний номер 1091).
Статтею 16 Закону України "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" № 3600-IХ від 13 липня 1978 року передбачено що пам'ятки історії та культури, незалежно від того, в чиїй вони власності перебувають, підлягають державному облікові.
Відповідно до п. З Розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Тому слід враховувати той факт, що спірне нерухоме майно з огляду на приналежність до пам'яток культури національного значення мало особливий режим використання та відчуження.
Набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщин", який замінив Закон УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії культури" у врегулюванні питань, пов'язаних з пам'ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об'єктів культурної спадщини. Отже, Келії єзуїтського монастиря охороняються Законом України "Про охорону культурної спадщини".
Таким чином, передача нежитлових будівель колишніх Келій єзуїтського монастиря, які становлять архітектурну цінність та є пам'яткою архітектури національного значення було законодавчо унеможливлено.
Проте, виконавчим комітетом Житомирської міської ради 08.04.2004 прийнято рішення №200 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", відповідно до якого вирішено оформити право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора".
Згідно з ч.3 ст.24, ст.ст.25,59 Закону України "Про місцеве самоврядування", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Як зазначає відповідач-1 у відзиві на позовну заяву правовою підставою для прийняття виконавчим комітетом Житомирської міської ради №200 від 08.04.2004 були документи підготовлені та видані Житомирським міським БТІ.
Однак в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи, на підставі яких виникають, змінюються чи припиняються відносини власності, та які б вказували на існування підстав для набуття права власності на спірний об'єкт за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора".
Суд також приймає до уваги, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем-1 не було враховано і те, що спірне майно є загальнодержавною власністю, і саме держава в особі уповноважених органів є титульним володільцем спірного майна в силу закону і може ним розпоряджатися.
За інформацією представника Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, до останнього жодні повідомлення про зміну форми власності пам'ятки національного значення не надходили, що є прямим порушенням ст.18 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Представник відповідача-1 - виконавчого комітету Житомирської міської ради у відзиві на позовну заяву фактично не заперечив проти позову та відзначив, що у зв'язку з постійним порушенням власником об'єкта культурної спадщини вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", з метою недопущення подальшого руйнування, збереження та можливого відновлення пам'ятки архітектури національного значення за адресою: м. Житомир, вул.Леха Качинського, 12 - Келії єзуїтського монастиря (охоронний номер 060021) виконавчий комітет Житомирської міської ради звернувся з листом від 30.05.2024 №12/2314 до управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, як спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини, щодо розгляду можливості примусового відчуження або викупу пам'ятки, що передбачено ст.21 Закону України “Про охорону культурної спадщини".
Серед способів захисту цивільних прав Цивільний кодекс України (ст.21) визначає можливість оскарження у судовому порядку правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Стаття 19 Конституції України, положення ст.ст.170, 172 ЦК України містять застереження, за яким вказані суб'єкти зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України для того, щоб їх рішення (волевиявлення) відповідало внутрішній волі власника - Українського народу.
Незаконне рішення суб'єкта владних повноважень передусім порушує права дійсного власника такого майна, адже не відповідає його волі, свавільно позбавляє власника його речових прав та засновує цивільне правовідношення на недобросовісності, що безумовно є хибою (пороком) такого рішення. Так, Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 02.11.2016 у справі №6-2161ц16, від 23.11.2016 у справі №3-1058гс16 так і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.12.2018 у справі №522/2110/15-ц зазначав, що воля власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Наведений спосіб захисту прямо передбачений цивільним законодавством, є ефективним з огляду на правову природу таких рішень, що поєднують у собі публічно-правові та приватно-правові елементи, а також на правові наслідки їх реалізації, які не завжди вичерпуються фактом укладення правочину чи відповідної реєстрації речового права.
Питання визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-и (п.п.33 та 34) та постанові від 07.11.2018 №488/5027/14 (п.п.25-28), у яких суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого всупереч вимогам закону, із урахуванням фактичних обставин може вважатися належним способом захисту порушеного цивільного права, який передбачено ст. 16 ЦК України.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.83) вказано, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення направлене не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.
Нескасований (не визнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта.
Так, прийняттям оспорюваного рішення фактично позбавлено державу можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктом культурної спадщини національного значення.
За таких обставин, суд погоджується із доводами прокурора про те, що зміна форми власності, в тому числі шляхом передачі його у власність відповідачу-3, за відсутності рішення (волевиявлення) уповноважених органів, є протиправним, а спірне майно вибуло з власності держави поза її волею.
Правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єкта культурної спадщини, становлять суспільний публічний інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого об'єкт вибув із державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (постанова Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №916/2129/15).
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Оскільки оспорюване рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №200 від 08.04.2004 в частині оформлення права власності на будівлю колишніх Келій ієзуїтського монастиря по вул.Черняховського (на даний час вул.Леха Качинського), 12 в м.Житомирі за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора" прийнято з перевищенням повноважень, за відсутності рішення власника (уповноваженого державного органу) про зміну правового статусу державного майна, без дотримання вимог ст.18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" - це рішення не відповідає вимогам закону, порушує права власника майна, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
Прокурором також заявлено вимогу про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 14.04.2004, б/н, виданого виконавчим комітетом Житомирської міської ради на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря по вул. Черняховського (Леха Качинського), 12 у м.Житомирі за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора".
Порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно на час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (далі - Положення).
Пунктом 6.1 вище зазначеного Положення передбачено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: а) місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.
На підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №200 від 08.04.2004 Житомирській асоціації "ФАБ-Замкова гора" видано свідоцтво про право власності б/н на нерухоме майно - на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря по вул.Черняховського (Леха Качинського), 12 у м.Житомирі.
Відновленням становища, яке існувало до порушення, в обставинах конкретного спору може вважатись і визнання недійсними свідоцтва про право власності, так як такі свідоцтва посвідчують право власності і невизнання їх недійсними істотно утруднює, навіть унеможливлює захист порушених прав особи, яка звернулась до суду з відповідним позовом, адже їх чинність як правовстановлюючих документів залишає відносини зацікавлених осіб у стані правової невизначеності.
Свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна (додаток 1 до п.2.1 Положення).
З урахуванням наведеного, спір про скасування свідоцтва про право власності має розглядатися як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на будівлі іншою особою, за якою зареєстровано одноосібне право щодо спірного майна.
Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.
У постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №915/1844/18 Верховний суд, відхиляючи посилання на неправильно обраний позивачем спосіб захисту, зокрема зазначив, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких, згідно зі статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", провадиться державна реєстрація права власності, яке вони посвідчують, а визнання недійсним і скасування свідоцтв про право власності на майно має на меті захист прав позивача на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону.
Таким чином, свідоцтво про право власності від 14.04.2004, б/н, видане виконавчим комітетом Житомирської міської ради на нерухоме майно - будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря по вул.Черняховського (Леха Качинського), 12 у м.Житомирі за Житомирською асоціацією "ФАБ - Замкова гора" підлягає визнанню недійсним і скасуванню, як підстава виникнення права власності і як наслідок визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 08.04.2004 №200 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" в частині оформлення права власності на будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря по вул. Черняховського (Леха Качинського), 12 у м.Житомирі за Житомирською асоціацією "ФАБ - Замкова гора".
Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря по вул.Черняховського (Леха Качинського), 12 у м.Житомирі за Житомирською асоціацією "ФАБ - Замкова гора" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 5335838), суд враховує наступне.
Згідно з інформацією Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, нежитлову будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря за адресою: вул.Черняховського (Леха Качинського), 12, м.Житомир зареєстровано за Житомирською асоціацією "ФАБ - Замкова гора" на праві колективної власності.
Указані відомості внесені 28.04.2004 за реєстраційним номером майна 5335838. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, б/н, 14.04.2004. Виконком Житомирської міської ради.
Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з п.1 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно с офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами й одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.
Так, у постанові від 16.09.2020 у справі №804/8836/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень має розглядатися як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою.
При цьому скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно є належним та ефективним способом захисту позивачем своїх прав та інтересів (постанови Верховного Суду від 29.11.2022 у справі №902/858/15 (902/310/21), від 07.12.2022 у справі №924/144/20, від 31.01.2023 у справі №924/504/20).
З урахуванням наведеного та зважаючи на факт визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 14.04.2004, б/н виданого виконавчим комітетом Житомирської міської ради на нерухоме майно - нежитлову будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря за адресою: вул.Черняховського (Леха Качинського), 12, м.Житомир зареєстровано за Житомирською асоціацією "ФАБ - Замкова гора", на підставі якого була проведена державна реєстрація прав, що свідчить про припинення речового права, суд приходить до висновку про ефективність обраного прокурором способу захисту, його відповідність змісту відповідного права і характеру його порушення, а отже заявлені вимоги в частині скасування державної реєстрації права приватної власності за відповідачем-3 на спірне нерухоме майно є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.
При цьому, судом враховано, що наявність указаного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об'єкт культурної спадщини національного значення є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об'єкт.
Поряд з цим суд відзначає, що втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
У цьому випадку, на переконання суду, дотримано вимоги пропорційності повернення спірного майна - пам'ятки архітектури національного значення, легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном, оскільки в силу об'єктивних, видимих природних властивостей та історичних подій пам'ятки культурної спадщини, розташованої в м.Житомир, відповідач-3 не міг не знати про її віднесення до реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятки архітектури національного значення.
Судом враховується, що звернення прокурора із цим позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності існування пам'ятки архітектури національного значення, її належне використання, а також на захист суспільних інтересів і права власності на неї Українського народу, оскільки пам'ятки архітектури національного значення, незалежно від форм власності території, на яких вони розташовані, є державною власністю і не могли передаватися у будь-яку іншу власність в силу ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позову Житомирською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у загальному розмірі 9 084,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1690 від 21.07.2025.
З огляду на висновок суду про задоволення позову та приписи ст.129 ГПК України, судовий збір стягується на користь Житомирської обласної прокуратури порівну на відповідачів.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Усунути перешкоди державі в особі Житомирської військової адміністрації (майдан ім.С.П.Корольова, буд.1, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 00022489), у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом:
- скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря за адресою: Житомирська область, м.Житомир, вул.Черняховського (Леха Качинського), будинок 12, за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора" (вул.Кармелюка, 26, кв.3, м.Житомир, 10006, код ЄДРПОУ 13562509) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна відповідно до реєстру прав власності на нерухоме майно 5335838);
- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №200 від 08.04.2004 в частині оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря по вул.Черняховського, 12 у м.Житомирі за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора" (вул.Кармелюка, 26, кв.3, м.Житомир, 10006, код ЄДРПОУ 13562509);
- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 14.04.2004, б/н, видане Виконавчим комітетом Житомирської міської ради (майдан ім.С.П.Корольова, 4/2, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 04053625) на об'єкт нерухомого майна - будівлю колишніх Келій єзуїтського монастиря по вул.Черняховського (Леха Качинського), 12 у м.Житомирі за Житомирською асоціацією "ФАБ-Замкова гора" (вул.Кармелюка, 26, кв.3, м.Житомир, 10006, код ЄДРПОУ 13562509).
3. Стягнути з Виконавчого комітету Житомирської міської ради (майдан ім.С.П.Корольова, 4/2, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 04053625) на користь Житомирської обласної прокуратури (вул.Святослава Ріхтера, 11, м.Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 02909950) 3 028,00грн судового збору.
4. Стягнути з Житомирської міської ради (майдан ім.С.П.Корольова, 4/2, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 13576954) на користь Житомирської обласної прокуратури (вул.Святослава Ріхтера, 11, м.Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 02909950) 3 028,00грн судового збору.
5. Стягнути з Житомирської асоціації "ФАБ-Замкова гора" (вул.Кармелюка, 26, кв.3, м.Житомир, 10006, код ЄДРПОУ 13562509) на користь Житомирської обласної прокуратури (вул.Святослава Ріхтера, 11, м.Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 02909950) 3 028,00грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 2прим:
1 - в справу;
2-4 прокурору та позивачам через "Електронний суд":
4-5 відповідачам 1,2 через "Електронний суд";
6- Житомирській асоціації "ФАБ-Замкова гора" код ЄДРПОУ 13562509 (рек. з повід);
7- представнику Релігійній організації "Релігійнагромада (парафії) Святої Софії Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-католицької церкви через "Електронний суд"