05.02.2026 м. Дніпро Справа № 904/5111/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),
суддів: Мартинюка С.В., Соп'яненко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Янкіної Г.Д.
та представників:
від скаржника (відповідача): Садиленко О.Л.;
від позивача: Аністратенко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2025 (ухваленого суддею Загинайко Т.В. у м. Дніпрі, повне рішення складене 26.12.2025) у справі №904/5111/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тримоб" (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал" (м. Дніпро)
про стягнення 1 294 661 грн 58 коп.,
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тримоб" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал" (далі по тексту - відповідач) заборгованість за договором № 4-6/29 від 03.03.2020 у загальному розмірі 1 294 661 грн 58 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 1 050 333 грн 00 коп. - основний борг за договором № 4-6/29 від 03.03.2020;
- 109 723 грн 83 коп. - пеня;
- 106 001 грн 73 коп. - інфляційні втрати;
- 28 603 грн 02 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 4-6/29 від 03.03.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 01.01.2024 та 24.03.2025 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 1 050 333 грн 00 коп. У зв'язку з простроченням оплати товару, на підставі пункту 4.3. договору, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 27.03.2025 по 31.07.2025 в сумі 109 723 грн 83 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з січня 2024 року по липень 2025 року в сумі 106 001 грн 73 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 31.12.2023 по 30.07.2025 в сумі 28 603 грн 02 коп.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2025 у справі №904/5111/25:
- закрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тримоб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал" про стягнення 1 294 661 грн. 58 коп. у частині стягнення 94 000 грн. 00 коп. основної заборгованості;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тримоб" 936 000 грн. 00 коп. основної заборгованості, 106 001 грн. 73 коп. інфляційних нарахувань, 28 603 грн. 02 коп. 3% річних, 109 723 грн. 83 коп. пені, 15 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 15 291 грн. 94 коп. - витрат на сплату судового збору;
- в решті позовних вимог відмовлено.
Рішення обґрунтоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за договором № 4-6/29 від 03.03.2020, у зв'язку з несвоєчасним та неповним розрахунком за поставлений 01.01.2024 та 24.03.2025 товар, яка на момент ухвалення рішення складає 936 000 грн 00 коп. Також судом враховане часткове погашення відповідачем боргу в процесі розгляду справи, у зв'язку з чим провадження у справі в частині стягнення 94 000 грн 00 коп. основної заборгованості закрито внаслідок відсутності предмета спору в цій частині. Враховуючи те, що прострочення оплати поставленого 01.01.2024 та 24.03.2025 товару у заявлені позивачем періоди підтверджується матеріалами справи, суд визнав обґрунтованими та стягнув з відповідача 109 723 грн 83 коп. пені, 106 001 грн 73 коп. інфляційних втрат та 28 603 грн 02 коп. 3% річних.
Не погодившись з вказаним рішенням, 16.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал" за допомогою системи "Електронний суд" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. суду № 48438 від 16.01.2026), в якій, зокрема, просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2025 у справі № 904/5111/25 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал" 106 001 грн 73 коп. інфляційних нарахувань, 28 603 грн 02 коп. 3% річних та 109 723 грн 83 коп. пені - скасувати; ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що правовідносини в 2024 - 2025 роках між сторонами були позадоговірними, а не на підставі договору № 4-6/29 від 03.03.2020, оскільки докази продовження дії договору після 31.12.2020 (пункт 8.1. договору) в матеріалах справи відсутні; автоматичної пролонгації умови зазначеного договору також не передбачають. Скаржник зазначає, що посилання на договір № 4-6/29 від 03.03.2020 в первинних документах, складених сторонами щодо спірних поставок, вірогідно, є технічною помилкою. На думку скаржника, на користь існування правовідносин поза межами зазначеного договору свідчить той факт, що попередня оплата, яка була передбачена пунктом 2.2. договору в редакції Додаткової угоди № 2, - не здійснювалась. Враховуючи вказані обставини, скаржник вважає, що строк оплати поставленого у спірний період товару не був встановлений сторонами, отже застосуванню підлягають положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Враховуючи дату отримання відповідачем вимоги щодо оплати поставленого в спірний період товару (25.07.2025), граничним строком оплати товару є 01.08.2025. Оскільки пеня, інфляційні втрати та 3% річних нараховані позивачем за період до 31.07.2025 (тобто за період, коли прострочення у відповідача було відсутнє), вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних не підлягають задоволенню.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Мартинюка С.В., Соп'яненко О.Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, розгляд справи призначено у судовому засіданні 05.02.2026.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. суду № 48951 від 02.02.2026), в якому він просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2025 без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Як зазначає позивач, матеріалами справи підтверджується факт того, що правовідносини сторін за договором № 4-6/29 від 03.03.2020 не припинилися та продовжили існувати упродовж 2021 - 2025 років. Крім того, на думку позивача, у даній справі відсутні підстави для зменшення інфляційних втрат та 3% річних. На переконання позивача, апеляційна скарга ґрунтується на припущеннях, а поведінка відповідача у даній справі є суперечливою.
У судове засідання 05.02.2026 з'явилися представники скаржника (відповідача) та позивача.
Представник скаржника (відповідача) у судовому засіданні просив апеляційний господарський суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 109 723 грн 83 коп. пені, 106 001 грн 73 коп. інфляційних втрат, 28 603 грн 02 коп. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, наведені в апеляційній скарзі.
У судовому засіданні 05.02.2026 представник позивача просив апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2025 без змін, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції під час апеляційного провадження.
У судовому засіданні 05.02.2026, відповідно до статей 240, 283 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 03.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тримоб" (далі по тексту - здавальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метал" (далі по тексту - переробник, відповідач) був укладений договір №4-6/29 (далі по тексту - договір, а.с. 7-13), відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2. якого здавальник зобов'язується здавати переробнику брухт, відходи, окремі частини, вузли і деталі списаного телекомунікаційного та іншого обладнання, які містять дорогоцінні (ДМ), кольорові та чорні (в подальшому супутні) метали (далі - брухт) не рідше одного разу в квартал (при наявності брухту). Переробник зобов'язується своєчасно приймати, переробляти цей брухт та сплачувати вартість отриманих дорогоцінних та супутніх металів.
У пункті 8.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2020.
Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох сторін.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
До договору сторонами вносилися зміни, шляхом укладення Додаткової угоди № 2 від 15.09.2020.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Пунктом 2.2. договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 15.09.2020) визначено, що здавальник надає переробнику в письмовому вигляді заявку-специфікацію на постачання брухту (зразок в Додатку 2), за якою здавальник зобов'язується передати брухт після отримання попередньої оплати згідно з пунктом 3.2.2., а переробник гарантує отримання брухту.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору здавальником було сформовано заявки-специфікації на постачання брухту, а саме:
- № 15 від 01.08.2023 (додаток 2 до договору № 4-6/29 від 03.03.2020);
- № 16 від 29.12.2023 (додаток 2 до договору № 4-6/29 від 03.03.2020).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з умовами пункту 2.3. договору переробник протягом 5 календарних днів з моменту отримання заявки забезпечує приймання брухту від здавальника або письмово узгоджує із здавальником інший строк приймання брухту. Мінімальна партія брухту складає 200 кг.
У пункті 2.5. договору сторони погодили, що здавальник надає переробнику накладну на відвантажений брухт.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 01.01.2024 та 24.03.2025 був поставлений відповідачу товар (брухт) на загальну суму 1 485 596 грн 38 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, а саме:
- накладною № 3GKЮМ-24-1 від 01.01.2024 на суму 435 263 грн 38 коп.;
- накладною № 3GKЮМ-25-3 від 24.03.2025 на суму 1 050 333 грн 00 коп.
Згідно з умовами пункту 2.6. договору результат приймання-передавання оформлюється Актом приймання-передавання в переробку брухту (додаток 3) у 2-х примірниках, які підписуються повноважними представниками сторін, по одному примірнику для кожної із сторін. В акті вказується кількість та якість брухту, а також дані щодо вмісту дорогоцінних металів, згідно з паспортами (формулярами) заводів-виробників продукції, довідників про вміст дорогоцінних металів у виробах та елементах загально-промислового призначення або актів комісій по визначенню дорогоцінних металів здавальника.
Згідно з пунктом 2.9. договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 15.09.2020) комісія переробника:
- протягом 30 календарних днів з моменту підписання Акта приймання-передавання в переробку брухту повинна провести відбір проб (основної і арбітражної) та їх аналіз по визначенню фактичного вмісту дорогоцінних металів у брухті обладнання, яке не вказано в описі фактичного вмісту металів у брухті обладнання (додаток 5 до договору). Результати аналізу основної проби оформлюються паспортом, який підписується керівником і головним бухгалтером переробника, підписи скріпляються печаткою. Один примірник паспорта направляється здавальнику. В паспорті вказується: лігатурна вага брухту, вага дорогоцінних металів за даними здавальника. У випадку необхідності здавальник за рахунок власних коштів зберігається на підприємстві протягом 6 місяців від дати відправлення здавальнику паспорта (підпункт 2.9.1. договору);
- протягом 30 календарних днів з моменту підписання Акта приймання-передавання в переробку брухту на підставі опису фактичного вмісту металів у брухті обладнання (додаток 5 до договору) оформляє паспорт за підписом керівника і головного бухгалтера переробника. Підписи скріпляються печаткою. Один примірник паспорта направляється здавальнику. В паспорті вказується: лігатурна вага брухту, вага дорогоцінних металів. У випадку необхідності здавальник за рахунок власних коштів проводить альтернативний аналіз арбітражної проби. Арбітражна проба зберігається на підприємстві протягом 6 місяців від дати відправлення здавальнику паспорта (підпункт 2.9.2. договору).
Відповідно до пункту 2.11. договору переробник протягом 5-ти днів з дати підписання паспорта оформлює та передає на підпис здавальнику Акт приймання-передавання за результатами переробки (остаточних розрахунків) (додаток 4) в 2-х примірниках, в якому визначаються номенклатура доставки брухту, кількість дорогоцінних, чорних та кольорових металів, переданих здавальником відповідно до Акта приймання-передавання в переробку брухту, їх фактична кількість відповідно до паспорта, ціна без ПДВ, сума ПДВ та загальна вартість поставки.
Згідно з умовами пункту 2.12. договору здавальник протягом 5-ти днів з дати отримання від переробника підписує акт приймання-передавання за результатами переробки (остаточних розрахунків) та повертає 1 екземпляр даного Акта переробнику. На дату підписання цього Акта до переробника переходить право власності на брухт. Відповідальність за подальше поводження з брухтом несе переробник.
У відповідності до вказаних умов договору сторонами були складені та підписані Акти приймання-передавання за результатами переробки (остаточних розрахунків), а саме:
- Акт приймання-передавання за результатами переробки (остаточних розрахунків) №15 від 01.01.2024 (додаток 4 до договору № 4-6/29 від 03.03.2020), відповідно до якого загальна вартість отриманих дорогоцінних металів, чорних та кольорових металів складає 435 263 грн 38 коп., у тому числі ПДВ 38 962 грн 56 коп.); Акт є підставою для взаєморозрахунків, а саме для повного розрахунку за отримані дорогоцінні метали, чорні та кольорові метали; переробник не має претензій до здавальника стосовно виконання ним умов договору № 4-6/29 від 03.03.2020 згідно з заявкою-специфікацією на постачання брухту № 15;
- Акт приймання-передавання за результатами переробки (остаточних розрахунків) №16 від 24.03.2025 (додаток 4 до договору № 4-6/29 від 03.03.2020), відповідно до якого загальна вартість отриманих дорогоцінних металів, чорних та кольорових металів складає 1 050 333 грн 00 коп., у тому числі ПДВ 125 823 грн 58 коп.; Акт є підставою для взаєморозрахунків, а саме для повного розрахунку за отримані дорогоцінні метали, чорні та кольорові метали; переробник не має претензій до здавальника стосовно виконання ним умов договору № 4-6/29 від 03.03.2020 згідно з заявкою-специфікацією на постачання брухту № 16.
На виконання умов договору переробником за результатами аналізу основної проби оформлено паспорт № 1 від 28.12.2023 та паспорт № 1 від 24.03.2025.
Товар, зазначений у накладних № 3GKЮМ-24-1 від 01.01.2024 на суму 435 263 грн 38 коп. та № 3GKЮМ-25-3 від 24.03.2025 на суму 1 050 333 грн 00 коп., прийнятий у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Зазначені накладні підписані представниками позивача та відповідача та скріплені печатками обох підприємств без будь-яких зауважень, отже підписанням накладних сторони підтвердили, що сторони зауважень та претензій стосовно виконання умов договору одна до одної не мають.
Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку покупця щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого 01.01.2024 та 24.03.2025 товару.
Протягом розгляду справи як судом першої інстанції так і апеляційним судом жодних заперечень з приводу отримання від позивача товару за накладними № 3GKЮМ-24-1 від 01.01.2024 на суму 435 263 грн 38 коп. та № 3GKЮМ-25-3 від 24.03.2025 на суму 1 050 333 грн 00 коп. відповідачем також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримані вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за ним.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Так, пунктом 3.2. договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 15.09.2020) визначено, що переробник здійснює розрахунки в два етапи.
За кожну передану партію брухту обладнання, яке не зазначене в додатку 5 до договору:
1 етап - 50% від вартості отриманих дорогоцінних, чорних та кольорових металів протягом 2 днів із дня оформлення паспорта;
2 етап - повний розрахунок за метали здійснюється протягом 10 днів з дати підписання Акта приймання-передавання за результатами переробки (остаточних розрахунків) згідно з його показниками. Встановлений в пункті 3.2.1 Договору порядок розрахунків застосовується сторонами за будь-яку партію брухту, якщо інший порядок не узгоджений сторонами в окремому пункті договору (підпункт 3.2.1. договору);
За кожну партію брухту обладнання, зазначеного в Додатку 5 до договору, що передається:
1 етап - попередня оплата у розмірі 40% від вартості чорних та кольорових металів брухту обладнання, визначеної на підставі додатку 5 до договору, протягом 5 календарних днів з моменту отримання заявки-специфікації на постачання брухту;
2 етап - повний розрахунок за метали у розмірі 60% від вартості чорних та кольорових металів брухту обладнання, визначеної на підставі додатку 5 до договору, та 100% вартості дорогоцінних металів згідно даних паспорту, визначеної відповідно до вимог п. 2.9.2 (якщо за даними паспорту вміст дорогоцінних металів відрізняється від даних додатку 5 до договору більше ніж на 5% в меншу сторону, оплата за дорогоцінні метали повинна виконуватись зі знижкою 5% від даних додатку 5 до договору), здійснюється протягом 60 календарних днів з дати підписання Акта приймання-передавання в переробку брухту (підпункт 3.2.2. договору).
Згідно з умовами пункту 3.3. договору усі платежі здійснюються переробником у національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування належних до сплати сум на банківський рахунок здавальника.
В матеріалах справи містяться сформовані позивачем на підставі договору № 4-6/29 від 03.03.2020 рахунки на оплату, а саме:
- рахунок № 3GKЮМ-24-1 від 01.01.2024 на суму 435 263 грн 38 коп.;
- рахунок № 3GKЮМ-25-3 від 24.03.2025 на суму 1 050 333 грн 00 коп.
Судом першої інстанції встановлено, що провадження у справі в частині стягнення 94 000 грн 00 коп. (114 333,00 - 20 333,00) основного боргу підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з частковим погашення відповідачем заборгованості після відкриття провадження у справі та відсутністю предмета спору в цій частині.
Також судом першої інстанції встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за заявкою № 16 та Актом № 16 складає 936 000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим вказана заборгованість була стягнута з відповідача на користь позивача.
Апеляційний господарський суд відзначає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо основного боргу відповідачем не оскаржується, а тому, з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.
Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, умов щодо автоматичного продовження дії договору № 4-6/29 від 03.03.2020 його умови не містять, додаткову угоду щодо продовження строку дії договору № 4-6/29 від 03.03.2020 сторони не укладали.
У той же час, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що правовідносини щодо передачі здавальником (позивачем) брухту переробнику (відповідачу) існували у 2024 - 2025 роках.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що зазначені правовідносини між сторонами у 2024 - 2025 роках були позадоговірними, а посилання на договір № 4-6/29 від 03.03.2020 в первинних документах, складених сторонами щодо спірних поставок, вірогідно, є технічною помилкою.
З приводу вказаних аргументів скаржника апеляційний господарський суд зазначає таке.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Законом України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
При цьому докази мають відповідати критеріям належності (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України), допустимості (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України), достовірності (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України) та вірогідності (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
За правилами оцінки доказів, наведеними у статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що докази на підтвердження здійснення поставки товару 01.01.2024 та 24.03.2025 на виконання договору № 4-6/29 від 03.03.2020 є більш вірогідними, ніж докази надані на її спростування.
До вказаного висновку суд прийшов з огляду на таке:
- щодо поставок товару, які відбулись 01.01.2024 та 24.03.2025, сторонами складались саме ті документи, які передбачені умовами договору № 4-6/29 від 03.03.2020;
- у кожному документі, який складався та підписувався обома сторонами, щодо поставок товару 01.01.2024 та 24.03.2025, міститься посилання на те, що вони складені до договору № 4-6/29 від 03.03.2020, - це заявки-специфікації на постачання брухту № 15, № 16 (додаток 2 до договору № 4-6/29 від 03.03.2020), Акти приймання-передавання за результатами переробки (остаточних розрахунків) № 15, №16 (додаток № 4 до договору №4-6/29 від 03.03.2020), накладні № 3GKЮМ-24-1 від 01.01.2024 та № 3GKЮМ-25-3 від 24.03.2025, складені на підставі договору № 4-6/29 від 03.03.2020), паспорти № 1 від 28.12.2023 та № 1 від 24.03.2025, рахунки на оплату, в яких наявне посилання на договір № 4-6/29 від 03.03.2020;
- відповідачем у повному обсязі проведено оплату за заявкою № 15, яка складена на підставі договору № 4-6/29 від 03.03.2020 та є додатком 2 до нього та Актом приймання-передавання за результатами переробки № 15, який є додатком 4 до договору № 4-6/29 від 03.03.2020, а також частково проведено оплату за заявкою № 16, яка складена на підставі договору № 4-6/29 від 03.03.2020 та є додатком 2 до нього та Актом приймання-передавання за результатами переробки № 16, який є додатком 4 до договору № 4-6/29 від 03.03.2020;
- очевидним є те, що в численних документах, які складались та підписувались обома сторонами в різні періоди часу (01.01.2024 та 24.03.2025), мало ймовірно могли бути зазначені реквізити договору внаслідок технічної помилки. Більше того, в процесі розгляду справи позивач наполягав на тому, що правовідносини з поставки товару (брухту) у 2024 - 2025 роках існували саме на підставі договору, що також свідчить на користь зазначеного вище висновку.
Враховуючи викладене, апеляційним господарським судом відхиляються аргументи скаржника, що правовідносини в 2024 - 2025 роках між сторонами були позадоговірними (не на підставі договору № 4-6/29 від 03.03.2020), а також щодо того, що посилання на договір №4-6/29 від 03.03.2020 в первинних документах, складених сторонами щодо спірних поставок, є технічною помилкою.
Також судом розцінюються критично доводи скаржника щодо нездійснення по спірним поставкам товару 01.01.2024 та 24.03.2025 попередньої оплати, яка була передбачена пунктом 2.2. договору в редакції Додаткової угоди № 2, оскільки в процесі виконання договору сторони не позбавлені права відійти від його умов, якщо на це є згода обох сторін.
Отже, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що поставлений 01.01.2024 та 24.03.2025 товар підлягав оплаті в строки, узгоджені сторонами в договорі № 4-6/29 від 03.03.2020.
Таким чином доводи скаржника в частині того, що строк оплати поставленого у спірний період товару не був встановлений сторонами, отже застосуванню підлягають положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, апеляційним господарським судом відхиляється, як такий, що суперечить наявним у справі доказам.
Виходячи з умов оплати, погоджених сторонами у пункті 3.2.1. договору (в редакції Додаткової угоди № 2 до договору), строк оплати поставленого 01.01.2024 та 24.03.2025 є таким, що настав, а саме:
- за заявкою № 15 та Актом № 15 від 01.01.2024 (на загальну суму 435 263 грн 38 коп.): 1 етап: на суму 217 631 грн 69 коп. (435 263,38 х 50%) - 30.12.2023 (28.12.2023 (дата оформлення паспорту № 1) + 2 дні); 2 етап: на суму 217 631 грн 69 коп. - 11.01.2024 (01.01.2024 (дата підписання акту + 10 днів));
- за заявкою № 16 та Актом № 16 від 24.03.2025 (на загальну суму 1 050 333 грн 00 коп.): 1 етап: на суму 525 166 грн 50 коп. (1 050 333,00 х 50%) - 26.03.2025 (24.03.2025 (дата оформлення паспорту №1 + 2 дні)); 2 етап: на суму 525 166 грн 50 коп. - 03.04.2025 (24.03.2025 (дата підписання акту + 10 днів)).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, товар, поставлений позивачем 01.01.2024 оплачений відповідачем у повному обсязі, але із простроченням; товар, поставлений 24.03.2025, оплачений відповідачем лише частково.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією із засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів своєчасної оплати товару, поставленого 01.01.2024, а також доказів повної оплати товару, поставленого 24.03.2025, відповідач суду не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення не спростував.
При цьому з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 4.3. договору за затримку платежів переробник сплачує здавальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період затримки оплати, за кожний день прострочки від суми невиконаних зобов'язань.
На підставі вказаного пункту договору позивачем за порушення відповідачем строку сплати за заявкою № 16 нарахована пеня у розмірі 109 723 грн 83 коп. за загальний період з 27.03.2025 по 31.07.2025 включно.
Судом першої інстанції вірно враховано, що часткова оплата відповідачем заборгованості за вказаною заявкою здійснена у період з 22.08.2025 по 01.10.2025 включно, тобто в період, за який позивачем пеня у даній справі не нараховувалася.
Апеляційним господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, проведеного позивачем, та помилок під час його проведення не виявлено.
Отже, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 109 723 грн 83 коп. за період з 27.03.2025 по 31.07.2025 включно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з січня 2024 року по липень 2025 року в сумі 106 001 грн 73 коп.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат апеляційним господарським судом враховано таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
При перевірці розрахунку інфляційних втрат встановлено, що позивачем здійснено розрахунок за кожною заявкою окремо, з урахуванням першого та другого етапу оплати, які визначені умовами договору, а також з урахуванням наведеної вище методики. Також судом враховано, що часткові оплати заборгованості за заявкою № 16 відповідачем здійснені у період з 22.08.2025 по 01.10.2025, тобто в період, за який позивачем у даній справі та інфляційні втрати та 3% річних не нараховувалися.
Таким чином, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 106 001 грн 73 коп. за загальний період з січня 2024 року по червень 2025 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 31.12.2023 по 30.07.2025 в сумі 28 603 грн 02 коп.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 31.12.2023 по 30.07.2025 в сумі 28 603 грн 02 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
З огляду на викладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду таким, що підлягає залишенню без змін.
Щодо розподілу судових витрат апеляційний господарський суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно з частиною 4 статті 6 Закону України "Про судовий збір" якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Крім того, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки апеляційну скаргу у даній справі було подано щодо перегляду рішення в частині позовних вимог в загальній сумі 244 328 грн 58 коп. (вимог щодо стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних), крім того, апеляційну скаргу подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті скаржником, становить 4 397 грн 91 коп. (244 328,58 х 1,5% х 150% х 0.8); скаржником було сплачено 15 000 грн 00 коп.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Апеляційний господарський суд відзначає, що, у зв'язку з внесенням скаржником (відповідачем) судового збору у більшому розмірі, частина судового збору (10 602 грн 09 коп.) підлягає поверненню скаржнику (відповідачу) з державного бюджету в порядку, передбаченому пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (після надходження відповідного клопотання за ухвалою суду).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 4 397 грн 91 коп. покладаються на скаржника.
З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 275 - 284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2025 у справі № 904/5111/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2025 у справі №904/5111/25 - залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал".
4. Матеріали справи № 904/5111/25 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку та строки, визначені статтями 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 09.02.2026.
Головуючий суддя Ю.В. Фещенко
Суддя С.В. Мартинюк
Суддя О.Ю. Соп'яненко