09 лютого 2026 року м. Харків Справа № 917/1724/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Плахов О.В. , суддя Тихий П.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця» (вх. №2821П)
на рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2025 року у справі № 917/1724/25, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Мацко О.С.), повний текст якого складено 08.12.2025 року
за позовною заявою Глобинської окружної прокуратури Полтавської області, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, м. Глобине в інтересах держави в особі 1. Державної екологічної інспекції Центрального округу, м. Полтава
2. Козельщинська селищна рада, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, с. Козельщина
до відповідача Акціонерне товариство “Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії “Південна залізниця» Акціонерного товариство “Українська залізниця», м. Харків
про стягнення 58 689,45 грн
Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.12.2025 року у справі №917/1724/25 позов задоволено; стягнуто з Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі Регіональної філії “Південна залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця» на користь Козельщинської селищної ради - 58 689,45 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу; стягнуто з Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі Регіональної філії “Південна залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця» на користь Офісу Генерального прокурора понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2422,40 грн.
Акціонерне товариство “Українська залізниця» з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2025 року у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку щодо протиправної поведінки постійного лісокористувача у вигляді протиправної бездіяльності в аспекті обов'язку з організації охорони і захисту лісів в частині здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок. Під час розгляду справи суд першої інстанції залишив поза увагою та не дослідив питання про те якою повинна була бути поведінка відповідача (постійного лісокористувача) для запобігання незаконній порубці, що є необхідною умовою для встановлення факту протиправної бездіяльності.
Суд першої інстанції мав встановити які конкретні заходи (комплекс заходів) мав би проводити постійний лісокористувач задля унеможливлення незаконної порубки 24.10.2023 трьох дерев різної породи та різних діаметрів у виділі 196а (227 кілометр, пікет 7), а також яким саме нормативним актом визначений перелік таких заходів.
На думку апелянта, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги дії відповідача, завдяки яким і була виявлена така порубка. Якби відповідач не звернувся до поліції із усною (а пізніше письмовою) заявою про злочин, то прокурор та позивачі очевидно ніколи б не встановили факт такої порубки. Саме відповідач склав розрахунок шкоди та приклав її до заяви, а правоохоронці допитали лише працівника відповідача.
Апелянт вважає, що саме АТ “Українська залізниця» є суб'єктом, якому спричинені збитки (шкода), внаслідок незаконної порубки спірних 3 дерев, а відтак, позов прокурора про стягнення цих коштів із особи, якій спричинені збитки, не може бути задоволений безвідносно до того чи було вжито відповідних заходів.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Жельне С.Ч. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Плахов О.В., суддя Тихий П.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Українська залізниця» на рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2025 року у справі №917/1724/25; призначено розгляд справи №917/1724/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Українська залізниця» на рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2025 року у справі у справі у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; витребувано господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1724/25.
06.01.2026 на адресу суду від Глобинської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції прокурор вказує на таке.
Матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки деревини невстановленими особами за відсутності відповідного дозволу на проведення вирубки 3 дерев у виділі 196а (227 кілометру 7 пікету) захисних лісонасаджень виробничого підрозділу «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства “Укрзалізниця», що є порушенням лісового законодавства.
Земельна ділянка, на якій здійснено незаконну порубку дерев, перебуває у постійному користуванні АТ “Укрзалізниця», що не заперечується відповідачем у справі. Водночас, оскільки відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди. Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів про вжиття заходів, які могли б забезпечити охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території У зв'язку з наведеним, доводи відповідача про відсутність підстав для відшкодування збитків з огляду на недоведеність вини відповідача у вчиненні порушень природоохоронного законодавства, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими державі збитками, є безпідставними.
09.01.2026 на адресу суду з господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/1724/25.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи та перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
24.10.2023 бригадиром Ліщинівської виробничої дільниці ВП “Лубенська дистанція захисних лісонасаджень» Журавлем Г.І. було виявлено незаконну рубку трьох дерев у виділі 196а (227 кілометр, пікет 7) , права сторона дільниці полтава-Кременчук перегону Ганнівка-Галещина, про що АТ “Українська залізниця» подано відповідну заяву про злочин від 26.10.2023.
Відповідно до відомості обчислення розміру шкоди, заподіяною незаконною рубкою дерев, доданою до заяви про злочин, загальний розмір шкоди складає 58 689,33 грн, який обчислений згідно Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 із застосуванням щорічної індексації.
На підставі вказаної заяви, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, було розпочате кримінальне провадження №12023170520000791 від 24.10.2023.
Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, проведено огляд місця події, а саме лісополоси захисних лісонасаджень АТ “Укрзалізниця», в ході якого підтверджено вищенаведене (виявлено 3 стовбури свіжо спиляних дерев породи дуб і ясен).
Відповідно до висновку експерта Полтавського відділення Національного наукового центру “Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» №31/32 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 30.01.2025, розмір шкоди, спричинений внаслідок незаконної порубки становить 58 689,45 грн.
Крім того, 14.07.2025 Державною екологічною інспекцією Центрального округу, на виконання постанови про залучення спеціаліста у кримінальному провадженні було здійснено розрахунок завданої шкоди (збитку), загальна сума якої складає 58 689,45 грн.
Як свідчить лист Регіональної філії “Південна залізниця» АТ “Українська залізниця» №НГ-41/500н від 10.06.2025, наданий на запит окружної прокуратури, за земельною ділянкою на 227 км ПК7 правої сторони колії дільниці Полтава-Кременчук, Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області, зареєстрований кадастровий номер 5322055100:00:001:0100.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 431910161 від 18.06.2025р., земельна ділянка з цим кадастровим номером має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 701675653220 розташована у Полтавській області, Козельщинський район, Козельщинська селищна рада, та знаходиться у постійному користуванні ПАТ “Українська залізниця».
Вказане підтверджується, також, копією державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 000956 від 22.01.2004, виданого Південній залізниці, відповідно до змісту якого земельна ділянка площею 232,53 га, розташована на території Рибалківської, Лутовинівської, Оленівської, Козельщинської сільських рад та Новогалещинської селищної ради, надана у постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту.
Прокурор посилається на те, що відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на території якої внаслідок здійснених заходів перевірки дотримання екологічного законодавства було виявлено здійснення незаконної порубки дерев. Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто, проявом протиправної бездіяльності відповідача як постійного лісокористувача є незабезпечення його працівниками охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбулося вирубування дерев невстановленими особами. Дії відповідача щодо фіксування правопорушення жодним чином не спростовують його вини і не свідчать про вжиття усіх заходів щодо належного забезпечення охорони лісу. З посиланням на приписи Лісового Кодексу України, ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища» та практику Верховного Суду в подібних правовідносинах, прокурор наполягає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення прокурора з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області в якому останній просив відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 58 689,45 грн.
08.12.2025 року господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Суд першої інстанції встановив, що при зверненні до суду з вказаним позовом прокурором було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з невжиттям Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Козельщинською селищною радою відповідних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.
Рішення суду мотивоване тим, що суд встановив наявність складу цивільного правопорушення у діях (бездіяльності) АТ “Укрзалізниця», яке, як лісокористувач, не забезпечило охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допустило самовільну вирубку дерев. Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, статутних завдань, а також про відсутність його вини у протиправній бездіяльності.
На підставі поданих доказів суд зазначив, що обставини, які є предметом доказування у справі, судом визналися встановленими, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та неспростованими, підтвердженими належними доказами, а тому шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища підлягає відшкодуванню.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу та Козельщинської селищної ради, слід зазначити на таке.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Згідно зі ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор зазначає, що порушення інтересів держави в цьому випадку полягає в заподіянні шкоди державі, внаслідок незаконної рубки дерев.
В обґрунтування наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокуратура зазначила, що вина та протиправна поведінка відповідача, який є постійним лісокористувачем земельної ділянки, полягає у тому, що всупереч вимогам законодавства відповідач не виконав обов'язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев невстановленими особами, чим спричинено шкоду державі, розрахунок розміру якої здійснено компетентною особою відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 (58 689,33 грн).
Разом з цим, прокурор визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме: Державну екологічну інспекцію Центрального округу як уповноважений орган на звернення до суду щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, та Козельщинську селищну раду, на території якої відбулося порушення, та до місцевого бюджету якої підлягає стягненню шкода. Разом з тим, прокурор зазначив, що вказані органи належним чином не здійснювали захист інтересів держави шляхом вчинення певних дій, зокрема і звернення до суду з позовом про стягнення збитків, заподіяних державі.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову, в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені можливі порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
У правових висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, зазначено на те, що обов'язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв'язку з принципом обов'язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації відповідних положень нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері екологічної безпеки.
Відповідно до ст.3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища», до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до ч.3 ст.1 Лісового кодексу (далі ЛК) України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (ч.1 ст.4 ЛК України).
Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів (ч.1 ст.25 ЛК України). Згідно зі ст. 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.
За змістом ч. 1 ст. 20-2 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції), затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; пред'явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за № 30 (далі за текстом - Положення), основними завданнями Державної екологічної інспекції Центрального округу є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах Полтавської та Черкаської областей.
Згідно п. 5 ч. 2 розділу ІІ Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Частинами 9, 10 розділу ІІ Положення про Держекоінспекцію у Центральному окрузі передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.
З огляду на викладене, Державна екологічна інспекція у Центральному окрузі є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів у спірних правовідносинах, тобто є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.
Селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ч.1 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні»).
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ч.1 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні»).
Положеннями ст. 15 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч.1 ст. 47 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища»).
Відповідно до ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 721-р “Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області» місце, в якому виявлено незаконну порубку дерев, входить до складу території Козельщинської територіальної громади.
Матеріалами підтверджено, що самовільна порубка мала місце у смузі захисних лісонасаджень, що розташована на території Козельщинської територіальної громади Кременчуцького району Полтавської області.
Отже, шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Козельщинської селищної ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Козельщинської селищної ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.
Таким чином, Козельщинська селищна рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому, також, є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.
За матеріалами справи, Глобинською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», з метою отримання інформації щодо відшкодування шкоди та вжитих заходів, листом від 22.07.2025 № 50/1-3185 ВИХ-25 було поінформовано Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Козельщинську селищну раду щодо наявного правопорушення та про необхідність звернення до суду з позовом про відшкодування збитків, спричинених незаконною рубкою лісу.
Державна екологічна інспекція Центрального округу листом від 29.07.2025 №06- 08/4192 повідомила окружну прокуратуру, що заходи позовного характеру стосовно відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою дерев, не здійснювались. Поряд з цим, просила вжити заходів представницького характеру Глобинську окружну прокуратуру для того, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.
Козельщинська селищна рада листом від 29.07.2025 № 02-13/1303 повідомила, що заходи щодо стягнення заподіяної шкоди внаслідок незаконної порубки, селищною радою не вживалися, з посиланням на відсутність коштів, необхідних для сплати судового збору. При цьому, селищна рада також просила вжити заходів представницького характеру Глобинську окружну прокуратуру.
Отже, судова колегія зазначає, що зверненню прокурора з позовом до суду передувало відповідне листування з Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Козельщинською селищною радою, з якого убачається, що відповідні органи були обізнані про необхідність захисту порушених інтересів держави, проте не здійснили самостійний захист цих інтересів в суді.
Тобто, зазначені органи були обізнані про необхідність захисту інтересів держави, мали відповідні повноваження для їх захисту, проте заходів не вжили.
Зазначені обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб'єктів владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносин, внаслідок чого спричинена незаконною рубкою дерев шкода не відшкодована, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів.
Судова колегія враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справі № 360/4969/21, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду у справах №№ 903/129/18 912/2385/18, 910/11956/20, 920/821/18, 920/266/19,805/430/18-а, 922/3025/20, де, зазначено, що факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом.
Листом від 29.08.2025 Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Козельщинську селищну раду було повідомлено прокурором в порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» про представництво окружною прокуратурою в суді інтересів держави шляхом пред'явлення відповідного позову.
Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Козельщинською селищною радою допущено бездіяльність, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Щодо розгляду справи по суті, колегія суддів зазначає на таке.
Статтею 2 Закону України “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та ч. 2 загальних положень Статуту АТ “Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1094), визначено, що відповідач є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Факт належності відповідачу на праві постійного користування земельної ділянки, на якій було виявлено незаконну рубку дерев, визнається відповідачем у відзиві, а тому, з урахуванням обставин, встановлених судом, не підлягає доказуванню відповідно до ч.1 ст.75 ГПК України.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Регіональна філія “Південна залізниця» є відокремленим підрозділом юридичної особи АТ “Укрзалізниця» (відповідача).
Згідно з пунктами 2.1. та 2.3 Положення про виробничий підрозділ “Лубенська дистанція захисних лісонасаджень», затвердженого наказом регіональної філії “Південна залізниця» АТ “Українська залізниця» від 06.02.2023 № 70/Н (далі Положення), основними завданнями діяльності дистанції є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування Товариства та організація охорони і захисту лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження, зокрема, від незаконних рубок.
До основних функцій підрозділу, серед інших, входить забезпечення охорони захисних лісонасаджень від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу та дотримання норм і вимог щодо охорони навколишнього середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (п. 3.1., 3.11. Положення).
Згідно з ст.ст.16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У розумінні вимог статті 17 Лісового кодексу України відповідач є постійним лісокористувачем, на якого чинним законодавством покладено обов'язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій лісовому господарству території.
Матеріалами справи підтверджено, що під час здійснення своєї діяльності працівником Регіональної філії АТ “Українська залізниця» Журавлем Г.І. було виявлено незаконну рубку трьох дерев у виділі 196а (227 кілометр, пікет 7) , права сторона дільниці Полтава-Кременчук перегону Ганнівка-Галещина.
З матеріалів справи убачається, що відповідні матеріали були передані до правоохоронних органів.
Вище вказано, що земельна ділянка з цим кадастровим номером 5322055100:00:001:0100 має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 701675653220 розташована у Полтавській області, Козельщинський район, Козельщинська селищна рада, та знаходиться у постійному користуванні ПАТ “Українська залізниця».
Вказане підтверджується також копією державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 000956 від 22.01.2004, виданого Південній залізниці, відповідно до змісту якого земельна ділянка площею 232,53 га, розташована на території Рибалківської, Лутовинівської, Оленівської, Козельщинської сільських рад та Новогалещинської селищної ради, надана у постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту.
Отже, постійним користувачем земельної ділянки, на якій було здійснено незаконну порубку дерев, є АТ “Українська залізниця».
Згідно з ч.2 ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
У пункті 5 ст.64 ЛК України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
За положеннями ст.86 ЛК України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Як встановлено ст. 93 ЛК України завданням контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
У правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16 та у постанові від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, зазначено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Як визначено у ст.105 ЛК України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.
Згідно з ст.107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Статтею 68 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
За положеннями ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 902/803/17.
Подібний правовий висновок щодо покладення на позивача обов'язку доведення факту наявності порушення відповідача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками, також викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 у справі № 910/3579/17 зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювана та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
У постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 зазначено, що виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.
Факт незаконної порубки дерев у кількості 3 шт. на підвідомчій відповідачу території, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено матеріалами справи.
Відповідно до ст.3 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" одним із принципів охорони навколишнього природного середовища є запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. Тобто, такі заходи покликані усувати будь-які можливості незаконного впливу іншими особами на природній фонд та запобігати вчиненню цих порушень в першу чергу. Лише потім завданнями охорони навколишнього природного середовища постає вчинення дій щодо зупинення виявлених порушень та запобігання їх продовження.
Відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку сторонніми особами на підпорядкованій йому території, не забезпечивши збереження не призначених для порубки дерев, не здійснивши комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням лісового законодавства.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги дії відповідача, завдяки яким і була виявлена така порубка. Якби відповідач не звернувся до поліції із усною (а пізніше письмовою) заявою про злочин, то прокурор та позивачі очевидно ніколи б не встановили факт такої порубки, а тому на думку апелянта, саме АТ “Укрзалізниця» є суб'єктом, якому спричинені збитки (шкода), внаслідок незаконної порубки спірних 3 дерев, є необґрунтованими та не приймаються судовою колегією, з огляду на таке.
У п.88 постанови від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно вимог частини другої ст.19, ст.ст.63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2018 року та 19 вересня 2018 року у справах №909/976/17, №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.
Отже, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Наведеним спростовуються доводи апелянта щодо відсутності у нього обов'язку нести відповідальність за шкоду, завдану діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків). Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду лісгоспу, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить як зазначалося вище, про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.
Згідно з приписами ч.ч.1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Судова колегія зазначає, що нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16 та постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20).
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
Матеріалами справи підтверджено, що Акціонерне товариство “Укрзалізниця» є постійним лісокористувачем обстежуваної лісової ділянки, а тому обов'язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов'язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на зазначене підприємство.
За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб'єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.
А тому, покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов'язків з охорони лісу.
Підставою позову у справі є наявність складу цивільного правопорушення у діях (бездіяльності) АТ “Укрзалізниця», яке, як лісокористувач, не забезпечило охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допустило самовільну вирубку дерев.
Не приймаються як необґрунтовані аргументи апелянта на те, що під час розгляду справи суд першої інстанції не дослідив питання про те якою повинна була бути поведінка відповідача (постійного лісокористувача) для запобігання незаконній порубці, що є необхідною умовою для встановлення факту протиправної бездіяльності, а саме на думку апелянта, суд першої інстанції мав встановити які конкретні заходи (комплекс заходів) мав би проводити постійний лісокористувач задля унеможливлення незаконної порубки 24.10.2023 трьох дерев різної породи та різних діаметрів у виділі 196а (227 кілометр, пікет 7), а також яким саме нормативним актом визначений перелік таких заходів.
Судова колегія зазначає, що відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, статутних завдань, а також про відсутність його вини у протиправній бездіяльності. Між бездіяльністю відповідача та завданою шкодою існує причинний зв'язок, відсутність вини відповідачем не доведено.
Не можуть свідчити про відсутність вини дії, вчинені АТ “Укрзалізниця» внаслідок виявлення незаконної вирубки лісів, оскільки законом покладено на лісокористувача, в тому числі, і обов'язок вжиття заходів для недопущення/охорони лісу від незаконної вирубки, проте не лише вчинення усіх можливих дій з метою виявлення правопорушника.
Отже, суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які є предметом доказування у справі на підставі поданих доказів, та дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та неспростованими, підтвердженими належними доказами, а тому шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища в розмірі 58 689,45 грн. підлягає відшкодуванню.
Також, дії відповідача щодо фіксування рубки невстановленими особами жодним чином не спростовують вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу, а кримінальне провадження за цим фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю.
Колегія суддів вважає за необхідне додатково зазначити, що п.2.11.3 Інструкції з улаштування та утримання колії залізниць України Державної адміністрації залізничного транспорту України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.03.2012 № 072-Ц, до поточного утримання захисних лісонасаджень, зокрема, відносяться також роботи з охорони від самовільних рубок і пожеж. Охороною, веденням захисного господарства в лісонасадженнях залізниць займаються спеціалізовані лісогосподарські підрозділи - дистанції захисних лісонасаджень, які підпорядковані службам колії залізниць.
Отже, суб'єктом цивільно-правової відповідальності за порушення вимог ведення лісового господарства є АТ «Українська залізниця». Матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки деревини невстановленими особами за відсутності відповідного дозволу на проведення вирубки. Також, суд першої інстанції правильно встановив наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Доводи апелянта про те, що відповідач є потерпілим від злочину та з цієї підстави не може нести цивільно - правову відповідальність, судова колегія відхиляє як такі, що ґрунтується на змішуванні різних за природою правовідносин.
Так, визнання певної особи потерпілою у кримінальному провадженні №12023170520000791 від 24.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, має процесуальне значення для реалізації прав цієї особи у кримінальному судочинстві та само по собі не визначає належного суб'єкта відшкодування екологічної шкоди у публічно - правовому аспекті та не змінює розподілу обов'язку доказування у деліктних правовідносинах.
У спірних правовідносинах шкода заподіяна лісовому фонду України як об'єкту права власності Українського народу, який перебуває під охороною держави, а обов'язок організації охорони і захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів для збереження лісів від незаконних порубок, покладено законом саме на постійного лісокористувача.
Вище вказано, що за усталеною практикою Верховного Суду лісокористувач у таких випадках є не потерпілою особою, а відповідальною перед державою особою, якщо шкода настала внаслідок його протиправної бездіяльності щодо невжиття належних заходів охорони та захисту лісових насаджень.
Отже, сам факт звернення працівників відповідача до правоохоронних органів з відповідною заявою про злочин та фіксація наслідків незаконної порубки не спростовує висновку про наявність причинного зв'язку між невиконанням відповідачем покладених на нього законом обов'язків у сфері охорони лісів та заподіяною шкодою та не доводить відсутності його вини у розмінні с. 2 ст. 1166 ЦК України.
Перевіривши розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу, проведений Державною екологічною інспекцією з урахуванням Порядку індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу та на підставі постанови КМУ від 28 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», колегія суддів вважає такий розрахунок обґрунтованим та вірним.
Правові висновки щодо необхідності застосування положень вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України до правовідносин за участю постійних лісокористувачів, які не дотримувались вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема, вона викладена в постанові 09.12.2019 у справі №906/133/18, відповідачем в якій також є АТ “Укрзалізниця».
Окрім того, розмір шкоди в сумі 58 689,45 грн. підтверджено і висновком Полтавського відділення Національного наукового центру “Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» №31/32 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 30.01.2025.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення: (1) незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; (2) шкоди, розмір якої доказово підтверджено; (3) причинно-наслідкового зв'язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов'язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.
Судова колегія враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №922/2317/21, де, зокрема вказано на те, що у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Натомість відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (див. висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 922/1705/20, від 18.12.2020 у справі 922/3414/19). Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
А отже, висновки суду першої інстанції та встановлені обставини у справі підтверджено під час апеляційного перегляду, натомість доводи апеляційної скарги зводяться до вимог про переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин справи та відхиляються апеляційним судом за безпідставністю.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Враховуючи наведене вище, зважаючи на доведеність прокурором факту порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо охорони та збереження лісу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.
Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2025 року у справі №917/1724/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Ч. Жельне
Суддя О.В. Плахов
Суддя П.В. Тихий