ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
04 лютого 2026 року Справа № 902/596/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024 у справі № 902/596/24 (суддя Маслій І.В., повний текст рішення складено 09.12.2024)
за позовом керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби
до Липовецької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВІНЬКО-КОВБАСИ"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України
про визнання договорів про публічні закупівлі недійсними та стягнення 252 775, 95 грн
за участю представників сторін:
прокурор - Казнодій С.Д.;
позивача - не з'явився;
відповідача - 1 - не з'явився;
відповідача - 2 - Давиденко Ю.В.;
третя особа - не з'явився;
Керівник Немирівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (далі - позивач, Офіс Держаудитслужби) звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовом до Липовецької міської ради (далі - відповідач-1, Міська Рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" (далі - відповідач-2, ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ") про визнання недійсними договорів про публічну закупівлю № 20/02-28 та № 21/05-28 від 17.01.2018 та стягнення 252775,95 грн.
В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що договори про публічні закупівлю товарів № 20/05-28 та № 21/05-28 від 17.01.2018, укладені за підсумками тендерів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягають визнанню недійсними як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України із застосуванням наслідків недійсності договорів, шляхом повернення коштів отриманих за даними договорами Липовецькій міській раді, як іншій стороні договору, а отримані останнім за рішенням суду кошти підлягають стягненню в дохід держави.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024 позов задоволено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, та стягнення грошових коштів у розмірі 252 775, 95 грн, сплачених на виконання недійсних за рішенням суду договорів про публічну закупівлю № 20/05-28 та № 21/05-28 від 17.01.2018 з ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" на користь Липовецькій міській раді, а з Липовецької міської ради в дохід держави.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024 у справі № 902/596/24, в якій відповідач-2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що Держаудитслужба є уповноваженим державною органом на захист її інтересів у спірних правовідносинах, проте такого захисту фактично не здійснювала; висновок суду про наявність повноважень у Північного офісу Держаудитслужби повноважень на звернення до суду є передчасним, та не ґрунтується на нормах закону;
- станом на день подання позовної заяви позовна давність щодо вимог про стягнення з ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" на користь Липовецької міської ради 252 775, 95 грн, а з Липовецької міської ради одержані нею за рішенням суду 252 775,95 грн, в дохід держави, - пропущений, про що відповідачем заявлено відповідну заяву;
- з огляду на сплив строку для застосування адміністративно - господарських санкцій, визнання недійсними договорів про публічні закупівлі від 17.01.2018 № 20/05-28 та від 17.01.2018 № 21/05-28, не призведе до відновлення прав держави в інтересах якої прокурором подано позов;
- апелянт вважає, що застосування ст. 250 ГК України до спірних правовідносин, є цілком виправданим;
- під застосованим прокурором формулюванням позовних вимог мається на увазі "послідовне" стягнення з ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" коштів в сумі 252 775, 95 грн спочатку на користь Липовецької міської ради, а потім вже після отримання ним, стягнення цих же коштів у дохід держави. Але, такі наслідки не тільки не передбачені як повноваження суду у розумінні ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України, яке може бути здійснено із дотриманням ч. 2 ст. 19 Конституції України, а й прямо заборонені як "умовне" рішення у розумінні ч. 5 ст. 238 ГПК України;
- застосування ч. 3 ст. 288 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України передбачає, що ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" має повернути отримані за договорами кошти, а Липовецька міська рада має передати в дохід держави 1 666,72 кг м'якуші свинини з тазостегнової і лопаткової частини туші, 167,48 кг курячого стегна та 391,28 кг філе курячого, оскільки предметом оспорюваного договору були не грошові кошти, а товар в обмін на кошти і таке зобов'язання було повною мірою виконано обома сторонами. Суд першої інстанції, визначивши наявність підстав для визнання правочинів недійсними, зобов'язав сторони зробити реституцію лише коштів, а не коштів та товару;
- у зв'язку із вчиненим у 2018 правопорушення ТОВ "КОВІНЬКО КОВБАСИ" уже двічі понесло відповідальність у загальному розмірі 864 402 грн, а також отримало заборону на участь у процедурах торгів на 3 роки. Тепер же строїть питання про стягнення з ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" за цим же фактом 252 775,95 грн; задоволення даної позовної вимоги буде порушувати принцип пропорційності притягнення особи до юридичної відповідальності;
- майнові санкції, передбачені положеннями ч. 3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України в разі визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024 у справі № 902/596/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05.02.2025 о 15:00 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 зупинено провадження за апеляційною скаргою ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024 у справі № 902/596/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.01.2026 поновлено провадження за апеляційною скаргою ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024 у справі № 902/596/24. Розгляд скарги призначено на 04.02.2026 о 15:00 год.
Північний офіс Держаудитслужби надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що навіть у разі проведення заходів державного фінансового контролю Управління не має повноважень щодо звернення до суду із відповідним предметом позову. Управлінням не здійснювалися заходи державного фінансового контролю щодо закупівлі UA-2017-12-11-002313-a. Позиція Держаудитслужби щодо представництва інтересів держави за участю або без такої представників Держаудитслужби висвітлена в листі від 27.06.2019 № 25-17/395-2019, яка підтримана листом Генеральної прокуратури України від 05.08.2019 № 05/1-11616-19.
Липовецька міська рада надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" на користь Липовецької територіальної громади в особі Липовецької міської ради. Відповідач-1 погоджується з доводами апеляційної скарги частково та вважає, що рішення суду першої інстанції являється незаконним та необґрунтованим в частині стягнення коштів з Липовецької міської ради в дохід держави. Також зазначає, що кошти отримані ТОВ "КОВІНЬКО КОВБАСИ" за спірними договорами в сумі 252 775, 95 грн мають бути повернені на розрахунковий рахунок Липовецької територіальної громади.
Вінницька обласна прокуратура надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:
- Верховний Суд неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах. Заходи державного фінансового контролю у Липовецькій міській раді щодо даної закупівлі (інспектування, аудит, моніторинг закупівлі та перевірка) не проводились у зв'язку із відсутністю на те відповідних підстав. Таким чином, єдиним можливим способом усунення виявлених порушень є звернення уповноваженим органом до суду із відповідним позовом, що Північним офісом Держаудитслужби зроблено не було;
- у прокурора виникло не тільки право, а й обов'язок здійснити захист інтересів держави шляхом пред'явлення до суду даного позову;
- в даному випадку прокурором заявлено не тільки вимогу про визнання недійсними договорів за результатами закупівлі, а також застосування наслідків такої недійсності, а тому зазначене у поєднанні є ефективним способом захисту;
- враховуючи наявність умислу лише у відповідача-2, як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти у сумі 252 775, 95 грн за цим правочином повинні бути повернуті в дохід держави, що відповідає приписам ч. 3 ст. 228 ЦК України; твердження відповідача-2 щодо необхідності повернення Липовецькою міською радою отриманого товару не відповідає вимогам законодавства;
- доводи відповідача-2 про те, що сплата штрафу і визнання недійсними спірних договорів за своєю суттю є подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення, не заслуговують на увагу, оскільки визнання судом договору недійсним і застосування передбачених законом наслідків такої недійсності (повернення отриманих за договором коштів), є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.
Вінницька обласна прокуратура надіслала до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що відзив Липовецької міської ради підлягає залишенню без розгляду, оскільки такий процесуальний документ по своїй суті є апеляційною скаргою/заявою про приєднання до апеляційної скарги, однак поданий з порушенням вимог процесуального законодавства. Враховуючи наявність умислу лише у відповідача-2, як сторони оспорюваних договорів, одержані ним кошти за цими правочинами повинні бути повернуті в дохід держави, що відповідає приписам ч. 3 ст. 228 ЦК України. Таким чином, доводи Липовецької міської ради щодо необхідності повернення коштів до місцевого бюджету не відповідає вимогам законодавства.
Північний офіс Держаудитслужби надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 04.02.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги.
Прокурор в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні.
Інші учасники справи в судові засідання не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому порядку.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, беручи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні представника відповідача-2 та прокурора, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, 11.12.2017 Липовецька міська рада в електронній системі закупівель "Рrоzоrrо" опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі товарів - м'яса (лот № 1 - м'якуш свинини з тазостегнової і лопаткової частини туші, охолоджений, лот № 2 - яловичий м'якуш з тазостегнової частини туші, охолоджений, лот № 3 - куряче філе, куряче стегно), ідентифікатор публічної закупівлі UА-2017-12-11- 002313-а.
Загальна очікувана вартість предмета закупівлі (за 3-ма лотами) становила 522 200 грн. Відповідно до форми оголошення, очікувана вартість лоту № 1 становила 384 000 грн; лоту № 2 - 55 000 грн; лоту № 3 - 83 200 грн.
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах за лотом № 1 подано двома суб'єктами господарювання: ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" з ціновою пропозицією 379 584 грн та ТОВ "ЛУЧАНКА ЛЮКС" з ціновою пропозицією 380 000 грн.
Торги за лотом № 2 відмінено у зв'язку з поданням для участі в торгах менше двох тендерних пропозицій.
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах за лотом № 3 подано трьома суб'єктами господарювання: ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" з ціновою пропозицією 56 228, ТОВ "ЛУЧАНКА ЛЮКС" з ціновою пропозицією 70 000 грн та ТОВ "Поділля-К ЛТД" з ціновою пропозицією 61 200 грн.
Відповідно до протоколів засідання комітету Липовецької міської ради № 3 та № 4 від 29.12.2017, ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" з ціновою пропозицією 379 584 грн за лотом № 1 та з ціновою пропозицією 56 228 грн за лотом № 3 визнано переможцем даних закупівель.
17.01.2018 між Липовецькою міською радою (замовник) та ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" (постачальник) укладено договори № 20/05-28 (далі - договір-1) та № 21/05-28 (далі - договір-2).
Укладені договори за своїм змістом є ідентичними окрім предмету закупівлі та ціни договору.
Так, п. 1.1. договорів визначено, що постачальник зобов'язується своєчасно поставляти та передавати у власність замовника товари по предмету ДК 021:2015, код 15110000-2 - м 'ясо (лот №1 - м'якуш свинини з тазостегнової і лопаткової частини туші) (договір-1) та по предмету ДК 021:2015, код 15110000-2 - м 'ясо (лот - № 3 куряче філе, куряче стегно) (договір-2) (далі - товар) та в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені у специфікації (додаток до договору), та є невід'ємною частиною даного договору, а замовник - прийняти і оплатити товар. Специфікація повинна містити найменування товару, одиницю виміру, загальну кількість товару, ціну за одиницю та загальну вартість товару.
Кількість товару, що постачається відповідно до цього договору, може бути зменшена залежно від реального фінансування видатків замовника (п. 1.2. договорів).
Відповідно до п. 3.1. договорів сума договору-1 становить 379 584 грн з ПДВ, а сума договору-2 становить 56 288 грн з ПДВ.
Згідно з п. 6.3. договорів, термін поставки до 31.12.2018 (протягом 2018).
Договори набувають чинності з моменту їх підписання та діють до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 договорів).
До договорів було підписано додатки № 1 - специфікації, якими погоджено поставку продукції.
14.05.2018 між сторонами підписано додаткові угоди № 1 до договору-1 та до договору-2, якими специфікації викладено у новій редакції, а 05.09.2018 між сторонами підписано додаткова угода № 2 до договору-2, якою також викладено специфікацію у новій редакції.
Рішенням адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2021 № 72/53-р/к, визнано, що під час проведення закупівлі UА-2017-12-11-002313-а, їх учасники ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" та ТОВ "ЛУЧАНКА ЛЮКС" вчинено порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю (п. 1 резолютивної частини даного рішення).
Учасники ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" та ТОВ "ЛУЧАНКА ЛЮКС" узгоджували свою поведінку під час підготовки та участі в торгах за закупівлею СІА-2017-12-11-002313-а, про що зазначено в розділі 6 рішення, а саме: синхронності дій у часі, наданні тендерних пропозицій з одного електронного майданчика, наявності господарських відносин, спільному поданні тендерних пропозицій на Торги, поданні звітності до органів ДФС та Державної служби статистики України, використанні спільних засобів зв'язку, спільному створенні електронних поштових скриньок, спільному місцезнаходженні, спільних властивостях файлів, особливостях подання документів, схожістю в оформлені документів сторін у Торгах.
Пунктом 2 даного рішення, на ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" та ТОВ "ЛУЧАНКА ЛЮКС" накладено штрафи у розмірі 65 381 грн кожному.
ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" та ТОВ "ЛУЧАНКА ЛЮКС" зверталися із позовом до Господарського суду Хмельницької області про скасування рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2021 № 72/53-р/к.
Рішеннями Господарського суду Хмельницької області від 25.03.2022 у справі №924/1241/21 та від 19.07.2022 у справі № 924/2/22 у позовах ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" та ТОВ "ЛУЧАНКА ЛЮКС" про скасування рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2021 №72/53-р/к, відмовлено. Вказані судові рішення набрали законної сили.
Відповідно до інформації Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, ТОВ "КОВІНЬКО- КОВБАСИ" сплатило штраф (платіжне доручення від 27.06.2022 № 1514).
Немирівська окружна прокуратура листом від 02.04.2024 та від 25.04.2024 повідомила Північний офіс Держаудитслужби про існування порушення інтересів держави від укладення спірних договорів за наслідками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників і про наявність підстав для визнання їх недійсними як таких, що суперечать інтересам держави з умислу ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ".
Відповідь на дані листи надано Управлінням Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області 18.04.2024 та 06.05.2024, з яких вбачається, що Управління не має наміри прийняти рішення про початок моніторингу процедури закупівлі UА- 2017-12-11-002313-а та не зазначено свою позицію щодо наміру вжиття заходів на захист інтересів держави у даному випадку шляхом звернення до суду з позовом.
20.05.2024 листом № 54-2090вих24 Немирівська окружна прокуратура повідомила Північний офіс Держаудитслужби про намір звернутися з позовом до Господарського суду Вінницької області в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби до Липовецької міської ради та ТОВ "КОВІНЬКО- КОВБАСИ" про визнання недійсними договорів про публічну закупівлю № 20/05-28 та № 21/05-28 від 17.01.2018 та стягнення з ТОВ "КОВІНЬКО- КОВБАСИ" на користь Липовецької міської ради 252 775, 95 грн, а з Липовецької міської ради одержані ним за рішенням суду 252 775, 95 грн в дохід держави.
Предметом позову у даній справі є вимоги керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби до Липовецької міської ради та ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" про визнання недійсними договорів про публічну закупівлю №20/02-28 та № 21/05-28 від 17.01.2018 та стягнення з ТОВ "КОВІНЬКО- КОВБАСИ" на користь Липовецької міської ради 252 775, 95 грн, а з Липовецької міської ради одержані ним за рішенням суду 252 775, 95 грн в дохід держави на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів зазначає, що частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Апеляційний господарський суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарських договорів, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Колегія суддів зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.
Апеляційний господарський суд зазначає, що Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду 19.12.2025 переглянув у касаційному порядку рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 922/3456/23 про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів (до закінчення перегляду судового рішення якої суд зупиняв апеляційне провадження у справі № 902/596/24).
Перед Верховним Судом у справі № 922/3456/23 постало питаннями чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини третьої статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону "Про захист економічної конкуренції").
Так, приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, об'єднана палата у постанові від 19.12.2025 дійшла, зокрема, таких висновків:
"Щодо підстав для застосування до спірних відносин ч. 3 ст. 228 ЦК
61. Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП «Харківзеленбуд», оформленого протоколом від 13.11.2019 №338, та Договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з ПП «ЛСВ «Моноліт» на користь СКП «Харківзеленбуд» коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2 370 000,00 грн, а з СКП «Харківзеленбуд»- в дохід державного бюджету (на підставі ч.3 ст.228 ЦК).
62. СКП «Харківзеленбуд» у касаційній скарзі стверджувало, що для суб'єктів господарювання, які порушили норми Закону «Про захист економічної конкуренції», зокрема, у разі вчинення антиконкурентних узгоджених дій, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст.52 Закону «Про захист економічної конкуренції») та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п.4 ч.1 ст.17 Закону «Про публічні закупівлі»), а відтак, намагання прокурора додатково стягнути з ПП «ЛСВ Моноліт» кошти за фактично виконаним належним чином договором є покладенням на останнього надмірної відповідальності.
63. Отже ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК.
64. Згідно з цією нормою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
65. Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 ГК (яка була чинною у період існування спірних відносин).
Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК
66. Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
67. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
68. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
69. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
70. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
71. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
72. У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
73. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції
74. Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
75. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
76. Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення».
« 89. Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа «Kurban v. Turkey» (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
90. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.
91. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
А. Щодо винної особи
92. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
93. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
94. Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
95. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.
96. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
97. У справі «Kurban v. Turkey» (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
98. Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
99. ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
100. Об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
101. Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави».
« 103. Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
104. Тим не менше, Об'єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК так і не була виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст.208) втратив чинність у зв'язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.
105. Враховуючи викладене, Об'єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Б. Щодо добросовісної сторони правочину
106. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину, СКП «Харківзеленбуд»).
107. На перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
108. Втім, Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
109. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
110. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).
111. Як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з ПП «ЛСВ "Моноліт» на корить СКП «Харківзеленбуд»).
112. СКП «Харківзеленбуд» неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК всупереч її прямим приписам (Об'єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
113. Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Харкова. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Харкова (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Харкова».
Колегія суддів з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсними договорів, стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 27.11.2024 дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, та стягнення грошових коштів у розмірі 252 775, 95 грн, сплачених на виконання недійсних за рішенням суду договорів про публічну закупівлю № 20/05-28 та № 21/05-28 від 17.01.2018 з ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" на користь Липовецькій міській раді, а з Липовецької міської ради в дохід держави.
В той же час, зі змісту оскаржуваного рішення суду вбачається, що застосування судом першої інстанції норми права (частина третя статті 228 ЦК України) не узгоджується з її правозастосуванням об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, висновок якої викладено у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись до суду із позовом у справі №902/596/24 прокурор стверджує, що договори про публічні закупівлю товарів № 20/05-28 та № 21/05-28 від 17.01.2018, укладені за підсумками тендерів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягають визнанню недійсними як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ", а кошти сплачені на їх виконання стягненню з ТОВ "КОВІНЬКО- КОВБАСИ" на користь Липовецької міської ради в сумі 252 775, 95 грн, а з Липовецької міської ради одержані ним за рішенням суду 252 775, 95 грн в дохід держави на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Прокурор, як підставу для визнання недійсними договорів про публічні закупівлю товарів №20/05-28 та № 21/05-28 від 17.01.2018, посилається на рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2021 № 72/53-р/к, яким встановлено, що під час проведення закупівлі UА-2017-12-11-002313-а, їх учасниками ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" та ТОВ "ЛУЧАНКА ЛЮКС" вчинене порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю.
Однак колегія суддів зазначає, що прокурор у цій справі не довів, що: 1) спірні правочини (договори про публічну закупівлю № 20/05-28 та № 21/05-28, укладені у 2018 році) за своєю суттю є протиправними, спрямованими на порушення інтересів держави та суспільства; 2) внаслідок укладення спірних правочинів держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості.
Отже, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Об'єднана Палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 95 постанови від 19.12.2025 по справі № 922/3456/23 зазначила, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що лише сам встановлений рішенням АМК факт вчинення ТОВ "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" та ТОВ "ЛУЧАНКА ЛЮКС" порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів про публічну закупівлю № 20/02-28 та № 21/05-28 від 17.01.2018 та стягнення 252 775,95 грн не підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача-2 про застосування позовної давності, то суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 256, ч. ч.3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи те, що апеляційним господарським судом не встановлено порушення прав прокурора (позивача) при вирішенні даного спору, тому позовна давність до спірних правовідносин не підлягає застосуванню.
Суд вказує, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно приписів п. 1 та п. 4 ч. 1 та ч. 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача-2 необхідно задоволити, рішення Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024 у справі № 902/596/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
Судовий збір за подання позовної заяви у зв'язку із відмовою у позові покладається на прокуратуру згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.
Щодо судового збору за подання відповідачем-2 апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024 у справі № 902/596/24, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір підлягає сплаті в 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до пп. 7) п. 2 ч. 2, 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір справляється в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Предметом позову у даній справі є дві вимоги немайнового характеру (визнання недійсними договорів) та одна вимога майнового характеру (стягнення 252 775, 95 грн).
Звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024 через "Електронний суд", відповідач-2 сплатив судовий збір в розмірі 14 772 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 19.12.2024 № 2253.
В той же час, суд вважає, що відповідач-2 мав сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду, яка направлена через "Електронний суд" в розмірі 11 817, 17 грн (3028 грн * 2 = 6 056 грн; 252 775, 95 грн * 1,5 % = 3 791,64 грн; 6056 грн + 3791,64 грн = 9 847, 64 грн * 150 % = 14 771, 46 грн * 0,8 = 11 817, 17 грн), а тому правомірним буде стягнення з прокуратури на користь відповідача-2 саме 11 817, 17 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024.
Також судом звертається увага на п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", яким визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" задоволити.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 27.11.2024 у справі № 902/596/24 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
3. Стягнути з Немирівської окружної прокуратури (22800, Вінницька обл., м. Немирів, вул. Шевченка, 23, код ЄДРПОУ 02909909) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВІНЬКО-КОВБАСИ" (23234, Вінницька обл., Вінницький р-н, село Лука Мелешківська, вул. Центральна, буд. 2-А, код ЄДРПОУ 32811992) 11 817, 17 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Видачу судового наказу доручити Господарському суду Вінницької області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
6. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений 09 лютого 2026
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.