вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" лютого 2026 р. Справа№ 910/6772/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Руденко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Овчинніковій Я.Д.;
за участю представників сторін:
від позивача: Бондар О.В.;
від відповідача: Крищук Б.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 (повний текст рішення складено та підписано 07.11.2025)
у справі №910/6772/25 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі"
про стягнення 2 186 440,95 грн,
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Речі"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак"
про стягнення 36 427,88 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
До суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" про стягнення за договором поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025 2 322 441,30 грн, зокрема 2 042 481,64 грн боргу, 574 86,03 грн пені, 208 833,29 грн штрафу, 5 794,20 грн 3% річних, 7 846,14 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не розрахувався за поставлений за договором поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025 товар.
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" подало ряд заяв щодо зміни розміру позовних вимог.
Також 26.07.2025 позивач подав заяву про залишення без розгляду частини позовних вимог.
Зокрема, відповідно поданих заяв позивач просив:
- стягнути борг у розмірі 1 392 481,64 грн; вимоги про стягнення 332 890,56 грн боргу за видатковими накладними № 212 і № 213 від 15.04.2025 залишити без розгляду;
- стягнути 208 833,30 грн штрафу; вимоги про стягнення 60 416,36 грн штрафу просив залишити без розгляду;
- стягнути 150 956,51 грн пені; вимоги про стягнення 11 159,29 грн пені за просив залишити без розгляду;
- стягнути 14 591,99 грн 3% річних; вимоги про стягнення 1 079,93 грн 3% позивач просив залишити без розгляду;
- стягнути 449,15 грн інфляційних втрат; вимоги про стягнення та 13 582,22 грн інфляційних втрат позивач просив залишити без розгляду.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Речі" подало зустрічний позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" про стягнення 17 847,13 грн пені, 18580,75 грн штрафу (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
За твердженням відповідача, позивач прострочив поставку товару. Прострочення поставки полягає у частковому виконанні позивачем замовлень відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі №910/6772/25 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" 147 797,13 грн пені, 208 833,30 грн штрафу, 14 283,81 грн 3% річних, 365,45 грн інфляційних втрат, 4455,36 грн судового збору, 17 964,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за первісним позовом.
Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" у позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" про стягнення 3159,38 грн пені, 308,77 грн трьох процентів річних та 83,70 грн інфляційної складової боргу.
Залишено без розгляду первісний позов у частині стягнення 419 128,36 грн.
Закрито провадження в частині стягнення 1 392 481,64 грн боргу.
Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Речі" у зустрічному позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак".
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" 26 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за зустрічним позовом.
В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що на час звернення з позовом до суду заборгованість становила 2 042 481,64 грн, яка була сплачена відповідачем у повному обсязі, що є підставою для закриття провадження у справі в частині первісних позовних вимог про стягнення 1 392 481,64 грн боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Також суд першої інстанції здійснив перерахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, погодився із правомірністю нарахування штрафу та не знайшов підстав для зменшення його розміру за клопотанням відповідача.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави вважати, що відповідач набув статус кредитора щодо позивача, а останнє таким, що порушило строк поставки товару, за порушення якого наступає відповідальність, передбачена п.9.8 та п. 9.9 Договору.
Розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що по первісному позову розподілу, з урахуванням задоволених позовних вимог, підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн, оскільки така послуга як «підготовка розрахунків, що додаються до позовної заяви» є складовою підготовки позовної заяви, а тому вартість цих дій не підлягає окремому розподілу.
Також суд поклав на відповідача 26 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за зустрічним позовом.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Речі" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі №910/6772/25 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" 147 797,13 грн пені, 208 833,30 грн штрафу, 8489,61 грн 3% річних та в частині відмови в стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" 17 847, 13 пені та 18 580,75 штрафу. Прийняти у скасованій частині нове рішення, яким:
- у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" 147 797,13 грн пені, 208 833,30 грн штрафу та 8 489,61 грн 3% річних відмовити;
- зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" 17 847,13 грн пені та 18 580,75 грн штрафу задовольнити;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" 17 847,13 грн пені та 18 580,75 грн штрафу.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- позивачем не надано доказів формування та надсилання на електронну пошту відповідача рахунку на оплату пред'явленої до стягнення пені та штрафу перед зверненням до суду з позовом;
- у позивача не виникло права вимагати виконання обов'язку щодо сплати неустойки в примусовому порядку від відповідача, адже постачальником не виконано узгодженого між сторонами порядку пред'явлення до сплати неустойки;
- подані 07.07.2025 та 27.07.2025 заяви в частині зміни сум пені та 3% річних у зв'язку зі зміною періоду прострочення оплати товару спрямовані на одночасну зміну і предмету, і підстав позову;
- позивачем не доведено, а судом не встановлено, що супровідні документи ТОВ «ВІНСМАК», що були передані ТОВ «РЕЧІ» на партії товару не відповідають вимогам законодавства чи умовам Договору поставки або містять невідповідності та помилки (включаючи кількість, ціну, загальну суму вартості товару, відсутність номеру та дати замовлення покупця);
- оскільки позивач не спростував обставину порушення строку поставки товару за низкою замовлень відповідача, то застосування до постачальника неустойки за такі порушення є законним правом покупця, в стягненні якої безпідставно позбавлено судом першої інстанції;
- судом помилково покладено на відповідача 26 000,00 грн професійної правничої допомоги адвоката за зустрічним позовом, оскільки позивачем не доведено, що судові засідання 07.07.2025 та 28.07.2025 тривали сукупно 5 годин.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/6772/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою суду від 02.12.2025 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі №910/6772/25 та надано строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 10 205,76 грн.
Ухвалою суду від 17.12.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 03.02.2026.
На адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 02.02.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції задоволено.
Правові позиції учасників справи
05.01.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог відповідача, просив рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
06 лютого 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Речі" (покупець) уклали договір поставки № ДП3/60 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передавати у власність (постачати) товар покупцю, у визначеній замовленням кількості, відповідної якості та за погодженою у специфікації ціною, а покупець зобов'язався на умовах визначених договором приймати та оплачувати товар.
Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем. Дата підписання покупцем видаткової накладної є датою прийому-передачі товару (п. 1.5 Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору поставка товару постачальником здійснюється окремими партіями відповідно до надісланих замовлень покупця. Постачальник зобов'язується здійснювати поставку товару за адресами, в кількості та на дату, що вказані у замовленні, власними силами і засобами (в т.ч. транспортом) за та свій рахунок.
У разі неможливості виконання замовлення покупця постачальник зобов'язується не пізніше ніж через 24 (двадцять чотири) години після отримання такого замовлення письмово по електронній пошті повідомити покупця про неможливість виконання замовлення в повному об'ємі або частково з обґрунтуванням причин неможливості виконання та вказати дату поставки (п. 2.7 Договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей).
Сторони погодили, що замовлення надсилається кожного тижня, не пізніше ніж за 7 календарних днів до передбаченого покупцем моменту поставки товару (додаток № 4 до Договору).
Згідно з п. 2.8 Договору про конкретну поставу товару постачальник зобов'язаний за допомогою електронної пошти повідомити покупця не пізніше ніж за 24 (двадцять чотири) години до прибуття товару в пункт поставки. Разом з цим постачальник направляє покупцю видаткову накладну в форматі "excel", згідно з якою покупець завіряє відповідність підготовленої до відправки партії товару замовленню покупця в частині номенклатури (асортименту) та кількості товару) та специфікації (в частині ціни товару).
У пункті 2.10 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) сторони погодили, що зобов'язання постачальника з постачання товару вважаються виконаними з моменту передачі товару, який відповідає вимогам якості та іншим умовам цього договору, у повному обсязі (за кількість) відповідно до прийнятого замовлення покупця та передачі повного пакету належним чином оформлених товаросупроводжувальних документів відповідно до умов цього договору та діючого законодавства, які включають видаткову, товарно-транспортну накладну та сертифікат якості на конкретну партію товару.
Періодичність поставок визначена як один раз на тиждень - щосереди (додаток № 2 до Договору).
Поставлений та прийнятий товар підлягав оплаті протягом 45 календарних днів з дати його приймання (додаток № 4 до Договору).
Порядок приймання товару сторони погодили у 3 розділі Договору.
Приймання товару за кількістю і якістю проводиться покупцем в місці поставки товару в момент його отримання від постачальника на підставі видаткової накладної та інших документів вказаних у п.3.3 даного договору відповідно до:
- Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. N П-6 за виключенням умов, встановлених цим Договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором;
- Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року N П-7 за виключенням умов, встановлених цим Договором та з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором (п. 3.1 Договору).
Приймання товару здійснюється уповноваженим представником покупця та починається з надання уповноваженим представником постачальника пакета документів на товар, передбачених п. 3.3 Договору. При цьому покупець перевіряє штрих-код, найменування, кількість та якість товару на відповідність замовленню по одному екземпляру (одиниці) кожного найменування товару, який передається покупцю по видатковій накладній (п. 3.2 Договору).
Згідно з пунктом 3.7 Договору у разі надання супровідних документів па партію товару, що не відповідають вимогам законодавства або умовам цього договору, що висуваються до первинних документів, а також супровідних документів, що містять невідповідності та помилки (включаючи кількість, ціну, загальну суму вартості товару, відсутність номеру та дати замовлення покупця), покупець має право не прийняти товар, поставлений з такими порушеннями.
Факт невідповідності супровідних документів підтверджується (актом розбіжностей, форма якого ( погоджена сторонами у додатку № 5, що є невід'ємною частиною цього договору. За участю представника покупця та особи, яка безпосередньо здійснює доставку (передачу) товару від імені постачальника, в акті розбіжностей зазначаються невідповідності виявлені під час приймання товару.
Особа, яка здійснила безпосередню доставку (передачу) товару (водій, експедитор, перевізник тощо), має право відобразити свої заперечення при складанні акта розбіжностей. Акт розбіжностей підписується представником покупця, та особою, яка здійснила безпосередню доставку (передачу) товару (водій, експедитор, перевізник тощо), із зазначенням посади та розшифруванням підпису.
На видатковій накладній ставиться відмітка про наявність акта розбіжностей. На підставі належним чином оформленого сторонами акту розбіжностей та відповідної відмітки на видатковій накладній покупець може прийняти рішення про прийняття товару. Якщо особа, яка здійснила безпосередню доставку (передачу) товару (водій, експедитор, перевізник тощо), відмовляється ставити свій підпис, покупець має право відмовитися від приймання товару або прийняти товар, поставивши в акті розбіжностей відмітку про відмову від підпису особи, яка здійснила безпосередню передачу товару. У цьому випадку акт розбіжностей із підписом та печаткою представника покупця вважається прийнятим сторонами.
Невідповідність кількості, якості, ціни поставленого товару умовам Договору за замовленням покупця надавало право останньому відмовитись від прийняття товару у постачальника (п. 3.8 Договору).
Відповідно до пункту 9.7 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) за порушення строків оплати більше ніж на 5 (п'ять) робочих днів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставка НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка діяла на момент прострочення платежу та штраф в розмірі 10% від суми заборгованості у випадку порушення виконання грошового зобов'язання на термін більш як 10 (десять) календарних днів.
Крім того, п. 9.8 Договору та додаток № 4 до Договору покладають на постачальника обов'язок при порушенні терміну поставки сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, а п. 9.9 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) та додаток № 4 до Договору покладають на постачальника обов'язок у разі порушення останнім строку поставки товару більше ніж на 3 календарних дні сплатити штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару.
На виконання умов Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" поставило товариству з обмеженою відповідальністю "Речі" за видатковими накладними № 96 від 25.02.2025, № 97 від 25.02.2025, № 105 від 28.02.2025, № 106 від 28.02.2025, № 131 від 11.03.2025, № 132 від 11.03.2025, № 145 від 18.03.2025, № 146 від 18.03.2025, № 165 від 25.03.2025, № 166 від 25.03.2025, № 177 від 01.04.2025, № 178 від 01.04.2025, № 179 від 01.04.2025, № 188 від 08.04.2025 товар на суму 2 515 559,04 грн.
Обґрунтовуючи первісні позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач не розрахувався за поставлений за договором поставки № ДПЗ/60 від 06.02.2025 товар, що і стало підставою позову у даній справі.
В той же час в обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач посилається на прострочення поставки товару, яка полягає у частковому виконанні позивачем наданих відповідачем замовлень.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" поставило товариству з обмеженою відповідальністю "Речі" за видатковими накладними № 96 від 25.02.2025, № 97 від 25.02.2025, № 105 від 28.02.2025, № 106 від 28.02.2025, № 131 від 11.03.2025, № 132 від 11.03.2025, № 145 від 18.03.2025, № 146 від 18.03.2025, № 165 від 25.03.2025, № 166 від 25.03.2025, № 177 від 01.04.2025, № 178 від 01.04.2025, № 179 від 01.04.2025, № 188 від 08.04.2025 товар на суму 2515559,04 грн.
Товар товариством з обмеженою відповідальністю "Речі" прийнятий без зауважень та застережень, а тому підлягав оплаті протягом 45 календарних днів з дати його приймання (додаток № 4 до Договору).
На час звернення з позовом до суду заборгованість становила 2 042 481,64 грн, що сторони визнають, а після подачі позову та до ухвалення рішення Товариство з обмеженою відповідальністю "Речі" погасило заборгованість повністю, що також визнається сторонами.
З цих підстав суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 1 392 481,64 грн основної заборгованості за договором на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду першої інстанції в цій частині апелянт не оскаржує.
Водночас, відповідач зазначає про те, що позивачем здійснено прострочення поставки товару, яка полягає у частковому виконанні позивачем наданих відповідачем замовлень.
Стосовно даних тверджень колегія суддів відзначає наступне.
В рамках цієї справи сторони не ставлять під сумнів невідповідність замовленням поставленого товару за видатковими накладними № 96 від 25.02.2025, № 97 від 25.02.2025, № 106 від 28.02.2025, № 132 від 11.03.2025, № 145 від 18.03.2025, № 146 від 18.03.2025, № 166 від 25.03.2025, № 177 від 01.04.2025, № 178 від 01.04.2025, № 188 від 08.04.2025.
У решті спірних поставок мала місце невідповідність по найменуванню поставленого товару замовленню (не було поставлено товар з усіх замовлених позицій).
Так, на виконання замовлення товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" № УПЧМ0006727 від 27.02.2025 на суму 163 768,32 грн Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" поставило товар за видатковою накладною № 105 від 28.02.2025 на суму 147 749,76 грн.
На виконання замовлення товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" № УПЧМ0007278 від 06.03.2025 на суму 88489,44 грн товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" поставило товар за видатковою накладною № 131 від 11.03.2025 на суму 72470,88 грн.
На виконання замовлення товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" № УПЧМ0008553 від 20.03.2025 на суму 37270,08 грн товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" поставило товар за видатковою накладною № 165 від 25.03.2025 на суму 29947,68 грн.
На виконання замовлення товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" № УПЧМ0009590 від 27.03.2025 на суму 60582,24 грн товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" поставило товар за видатковою накладною № 179 від 01.04.2025 на суму 38615,04 грн.
На виконання замовлення товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" замовлення № УПЧМ0010135 від 03.04.2025 на суму 79362,72 грн товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" поставило товар за видатковою накладною № 188 від 08.04.2025 на суму 35428,32 грн.
Також мала місце невідповідність замовленню по найменуванню поставленого товариством з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" товару за видатковою накладною № 212 від 15.04.2025. Було поставлено товар на суму 41122,08 грн, натомість замовлення товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" на постачання № УПЧМ0010631 від 10.04.2025 передбачало постачання товару на суму 121 668,48 грн.
Так, п. 9.8 Договору та додаток № 4 до Договору покладають на постачальника обов'язок при порушенні терміну поставки сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, а п. 9.9 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) та додаток № 4 до Договору покладають на постачальника обов'язок у разі порушення останнім строку поставки товару більше ніж на 3 календарних дні сплатити штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару.
Поняття зобов'язання та підстави його виникнення наведені у ст. 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, за якою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.
Суб'єктами зобов'язання, які є елементами зобов'язання, є його сторони: управомочена сторона - кредитор, та зобов'язана сторона - боржник.
Виконання зобов'язання - це вчинення боржником або іншою особою на користь кредитора або третьої певної особи дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов'язання. Виконання зобов'язання є правомірної дією, яка спрямована на припинення зобов'язання.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавство, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Договір, як різновид юридичного факту, в основі якого лежить погоджена воля двох сторін, є результатом їхніх взаємних поступлень і самообмежень. Цей результат отримав визначення домовленості (ст. 526 ЦК України), що диктує прагнення сторін спільними зусиллями досягти бажаних наслідків.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Отже, у свою чергу, виконання договірного зобов'язання має відбуватись відповідно до умов укладеного договору, що узгоджені його сторонами.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, в розділі 3 Договору сторонами була узгоджена процедура приймання товару, яка передбачає послідовність дій в процесі виконання Договору. В рамках цієї процедури сторони зобов'язались виконати певні обов'язки, і, в залежності від стану їх виконання, наділили один одного правами.
Обов'язок покупця при отримані товару полягав у перевірці найменування, кількості та якості товару на відповідність замовленню (п. 3.2 Договору). В залежності від виявлених обставин при прийманні товару покупець або зобов'язувався підписати накладну та прийняти товар, або мав право відмовитись від такого приймання.
Обов'язок з приймання виникав у разі відсутності невідповідностей поставленого товару або товаросупровідних документів умовам Договору. Натомість наявність таких невідповідностей за умовами Договору (п. 3.7, п. 3.8) наділяло покупця правом приймання товару або відмови у його прийманні.
Згідно з пунктом 3.7 Договору у разі надання супровідних документів па партію товару, що не відповідають вимогам законодавства або умовам цього договору, що висуваються до первинних документів, а також супровідних документів, що містять невідповідності та помилки (включаючи кількість, ціну, загальну суму вартості товару, відсутність номеру та дати замовлення покупця), покупець має право не прийняти товар, поставлений з такими порушеннями.
Факт невідповідності супровідних документів підтверджується (актом розбіжностей, форма якого погоджена сторонами у додатку № 5, що є невід'ємною частиною цього договору.
За участю представника покупця та особи, яка безпосередньо здійснює доставку (передачу) товару від імені постачальника, в акті розбіжностей зазначаються невідповідності виявлені під час приймання товару.
Невідповідність кількості, якості, ціни поставленого товару умовам Договору за замовленням покупця надавало право останньому відмовитись від прийняття товару у постачальника (п. 3.8 Договору).
Таким чином, документом, який при прийманні товару визначає статус покупця таким, що зобов'язаний прийняти товар, або має право його не прийняти, є акт розбіжностей, складений за формою, наведеною у додатку № 5 до Договору.
Такий акт є документом, який фіксує невідповідності як товаросупровідної документації, так і товару умовам Договору та замовленню. Передбачивши у Договорі такий порядок передачі товару і фіксації невідповідностей сторони за Договором легітимізували акт розбіжностей як допустимий доказ підтвердження порушення Договору постачальником, і , відповідно, набуття у цій процедурі останнім статусу боржника, а покупцем статусу кредитора.
З огляду на це, оскільки право покупця вимагати застосування до постачальника відповідальності за порушення терміну поставки пов'язано з набуттям статусу кредитора першим у одному з етапів такого зобов'язального правовідношення як Договір, допустимим доказом набуття такого статусу є акт розбіжностей, складений відповідно до умов Договору.
Колегія суддів враховує, що видаткові накладні № 105 від 28.02.2025, № 131 від 11.03.2025, № 165 від 25.03.2025, № 179 від 01.04.2025, № 212 від 15.04.2025 були підписані відповідачем без зауважень та заперечень, зокрема, і щодо кількості поставленого за замовленнями покупця товару.
Як вірно встановив суд першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Речі" при прийманні товару, який постачався на виконання його замовлень № УПЧМ0006727 від 27.02.2025, № УПЧМ0007278 від 06.03.2025, № УПЧМ0008553 від 20.03.2025, № УПЧМ0009590 від 27.03.2025, № УПЧМ0010135 від 03.04.2025, № УПЧМ0010631 від 10.04.2025, акти розбіжностей не складало.
Відсутність таких актів свідчить про те, що розбіжність між вказаними вище замовленнями та фактично поставленим товаром (видаткові накладні № 105 від 28.02.2025, № 131 від 11.03.2025, № 165 від 25.03.2025, № 179 від 01.04.2025, № 212 від 15.04.2025) була узгоджена товариством з обмеженою відповідальністю "Речі" як зміна найменування до фактично поставленого товару.
А тому, з огляду на прийняття спірного товару без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості поставленого товару, є вірним висновок суду першої інстанції про відсутність факту порушення позивачем строку поставки товару та набуття відповідачем статусу кредитора щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсмак", за порушення якого наступає відповідальність, передбачена п.9.8 та п. 9.9 Договору.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення пені та штрафу.
У даній справі позивачем за порушення строку оплати поставленого товару також було нараховано пеню та штраф.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до пункту 9.7 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) за порушення строків оплати більше ніж на 5 (п'ять) робочих днів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставка НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка діяла на момент прострочення платежу та штраф в розмірі 10% від суми заборгованості у випадку порушення виконання грошового зобов'язання на термін більш як 10 (десять) календарних днів.
Колегія суддів, перевіривши здійснений розрахунок пені, погоджується із висновком суду першої інстанції про його арифметичну невірність в частині здійснених нарахувань за прострочення оплати товару за видатковими накладними № 97 від 25.02.2025, № 106 від 28.02.2025, № 131 від 11.03.2025.
Так, як вірно зазначив суд першої інстанції, отриманий за видатковою накладною № 97 від 25.02.2025 товар на суму 129 536,64 грн згідно умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Речі" зобов'язано було оплатити до 14.04.2025.
Водночас, вказана заборгованість останнім частково погашена 01.04.2025 у розмірі 77 329,17 грн, та частково 01.05.2025 у розмірі 40 249,81 грн. Решту заборгованості у розмірі 11 957,66 грн Товариство з обмеженою відповідальністю "Речі" погасило 02.05.2025. Отже, заборгованість у розмірі 11957,66 грн за отриманий за видатковою накладною № 97 від 25.02.2025 товар існувала один день - 01.05.2025, тоді як періодом нарахування по вказаній сумі заборгованості було вказано з 15.04.2025 по 01.05.2025.
Отриманий за видатковою накладною № 106 від 28.02.2025 товар на суму 834 589,44 грн Товариство з обмеженою відповідальністю "Речі" зобов'язано було оплатити до 15.04.2025.
Останнє здійснило оплату отриманого товару такими платежами: 15.05.2022 у розмірі 200000 грн, з яких 67167 грн зараховано в рахунок погашення заборгованості за товар за видатковою накладною № 106 від 28.02.2025, 23.05.2025 у розмірі 50000 грн, 27.06.2025 у розмірі 100000 грн, 04.07.20245 у розмірі 100000 грн, 11.07.2025 у розмірі 100000 грн, 18.07.2025 у розмірі 200000 грн та 25.07.2025 у розмірі 250000 грн, з яких 76422,44 грн зараховано в рахунок погашення заборгованості за товар за видатковою накладною № 106 від 28.02.2025.
Вказане свідчить про те, що в період з 18.07.2025 по 24.07.2025 заборгованість за товар за видатковою накладною № 106 від 28.02.2025 існувала у розмірі 226 422,44 грн, яка є базою нарахування пені, а не 326 422,44 грн, яка застосована Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінсмак".
Крім того, з огляду на наявність у відповідача переплати за поставлений товар, у період з 18.07.2025 по 26.07.2025 є простроченою заборгованість за видатковою накладною № 131 від 11.03.2025 у розмірі 48 893,22 грн, на яку підлягає нарахуванню пеня.
А тому, згідно вірно здійсненого розрахунку пеня за загальний період з 15.04.2025 по 26.07.2025 становить 147 797,13 грн.
Крім того, суд першої інстанції вірно вказав на арифметичну вірність нарахованого штрафу у розмірі 208 833,30 грн.
Твердження апелянта, що у позивача не виникло права вимагати виконання обов'язку щодо сплати неустойки в примусовому порядку від відповідача, адже постачальником не виконано узгодженого між сторонами порядку пред'явлення вимоги до сплати неустойки, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.
Положеннями частини 2 статті 124 Конституції України врегульовано, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Відповідно до приписів ст. 4 ГПК України відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
У рішеннях ЄСПЛ від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» та від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.
Чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов'язань контрагентом без попереднього пред'явлення йому претензії. Обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує (аналогічна правова позиція з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі 1-2/2002 викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/7476/18).
З огляду на викладене та враховуючи наведені положення Конституції України, ГПК України, а також Конвенції та практики ЄСПЛ, колегія суддів дійшла до висновку щодо наявносності права позивача на звернення до суду з вимогою про стягнення пені та штрафу за прострочення виконання грошових зобов'язань за договором.
Стосовно заявленого клопотання про зменшення розміру штрафу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз приписів статі 551 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).
Водночас, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Досліджуючи питання про зменшення штрафних санкцій суд повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, а не лише відповідача. Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити і з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, оскільки вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
При цьому суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Відповідач, посилаючись на необхідність зменшення штрафу взагалі не обґрунтував і не надав доказів, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов'язання.
При цьому, оцінюючи подане клопотання про зменшення неустойки, колегія суддів враховує, що нарахований штраф, який заявлений до стягнення, не є значним чи надмірно великим до розміру невиконаного відповідачем зобов'язання.
А тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення штрафу.
Стосовно нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних, суд першої інстанції вірно вказав на їх необґрунтованість з мотивів неврахування вірних періодів нарахування, про які було зазначено вище.
А тому, згідно вірно здійсненого розрахунку 3 % річних за загальний період з 15.04.2025 по 26.07.2025 становить 14 283,81 грн.
Стосовно нарахованих інфляційних втрат суд першої інстанції вірно врахував, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
З цих підстав суд першої інстанції вірно виснував, що вимога про стягнення інфляційної складової за прострочення оплати 11 957,66 грн задоволенню не підлягає, оскільки період прострочення є меншим 15 днів.
А тому є вірним висновок суду першої інстанції про стягнення інфляційних втрат у розмірі 365,45 грн за квітень 2025 року.
Щодо доводів апелянта про подані 07.07.2025 та 27.07.2025 заяви в частині зміни сум пені та 3% річних у зв'язку зі зміною періоду прострочення оплати товару спрямовані на одночасну зміну і предмету, і підстав позову колегія суддів відхиляє з наступних підстав.
Так, відповідно до частин другої та третьої статті 46 ГПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Оскільки предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені зокрема статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 922/53/19).
Водночас під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви (постанови Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, від у справі № 922/404/19).
Колегія суддів враховує, що збільшення розмірів пені та 3% річних, які заявлені позивачем в заявах від 07.07.2025 та 27.07.2025, є збільшенням кількісних показників за тими ж самими, заявленими у первісному позові, вимогами (первісними), і аж ніяк не є новими, самостійними, не пов'язаними з первісними, матеріально-правовими вимогами.
Таким чином, без встановлення обставин заявлення позивачем нових (додаткових) вимог, відсутні підстави стверджувати про недотримання ним приписів статті 46 ГПК України.
А тому доводи апелянта в цій частині колегія суддів відхиляє.
Стосовно стягнених з відповідача витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, актів наданих послуг тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесених судових витрат позивач надав:
На підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" долучило до матеріалів справи:
- договір про надання правничої допомоги № 2 від 12.05.2025, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінсмак" та адвокатом Бондар О.В.;
- акт приймання-передачі № 1 від 26.05.2025 на суму 32 000,00 грн;
- акт приймання-передачі № 2 від 09.09.2025 на суму 26 000,00 грн;
- платіжні інструкції № 6063 від 09.09.2025 на суму 26 000,00 грн та № 5055 від 27.05.2025 на суму 32 000,00 грн.
Згідно з актом приймання-передачі № 1 від 26.05.2025 вартість виконаних робіт складається з вартості таких послуг:
- 6000,00 грн (3 год. х 2000,00 грн) - ознайомлення з наданою клієнтом документацією;
- 10000,00 грн (5 год. х 2000,00 грн) підготовка позовної заяви;
- 14000,00 грн (7 год. х 2000 грн) підготовка розрахунків, що додаються до позовної заяви;
- 2000,00 грн (1 год. х 2000 грн) оформлення додатків до позовної заяви.
Згідно з актом приймання-передачі № 2 від 09.09.2025 вартість виконаних робіт складається з вартості таких послуг:
- 6000,00 грн (3 год. х 2000,00 грн) - ознайомлення з зустрічним позовом, підготовка і подання відзиву;
- 5000,00 грн (2,5 год. х 2000,00 грн) підготовка до участі в підготовчому засіданні 07.07.2025;
- 6000,00 грн (3 год. х 2000 грн) ознайомлення із відповіддю товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" на відзив, підготовка і подання заперечення;
- 4000,00 грн (2 год. х 2000 грн) ознайомлення із відзивом товариства з обмеженою відповідальністю "Речі", підготовка і подання додаткових пояснень (на відзив);
- 5000,00 грн (2,5 год. х 2000 грн) підготовка до участі і участь у підготовчому судовому засіданні 28.07.2025.
Доводи апелянта, що позивачем не доведено, що судові засідання 07.07.2025 та 28.07.2025 тривали сукупно 5 годин, є необґрунтованими, оскільки відповідні послуги, як зазначено вище, включають в себе підготовку до участі і участь у підготовчому судовому засіданні, а не лише час, витрачений на участь у судових засіданнях.
При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах (від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20) участь у судовому засіданні є не формальною присутністю в ньому, а підготовкою адвоката до цього засідання, витраченим часом на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікуванням та безпосередньою участю в судовому засіданні.
А тому доводи апелянта в цій частині колегія суддів відхиляє.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, така послуга як "підготовка розрахунків, що додаються до позовної заяви" є складовою підготовки позовної заяви, а тому вартість цих дій не підлягає окремому розподілу.
Цих підстав, суд першої інстанції вірно виснував, що витрати на професійну правничу допомогу за актом № 1 від 26.05.2025 підлягають розподілу у розмірі 18 000,00 грн
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Колегією суддів враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
Так, для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Колегією суддів досліджено подані позивачем до суду докази та процесуальні документи, які свідчать про проведену адвокатом роботу, і не встановлено неспівмірності вказаних витрат.
Колегія суддів відзначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Також, апеляційним судом враховуються положення п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене вище, з огляду на фактично надану адвокатом правову допомогу в межах справи № 910/6772/25 у суді першої інстанції, наявність доказів на понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, враховуючи ухвалення рішення про часткове задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції правомірно поклав на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 17 964,00 грн за первісним позовом та в розмірі 26 000,00 грн за зустрічним позовом.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/6772/25 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Речі" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/6772/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/6772/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені за подачу апеляційної скарги, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/6772/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повна постанова складена 09.02.2026
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді М.А. Руденко
Є.Ю. Пономаренко