ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
03 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2280/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.С. Мисько,
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Т.М. Кривельова
від позивачів:
1)Миколаївської міської ради: не з'явився
2)Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради: не з'явився
від відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім»: Г.М. Гніздовська
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім»
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2025 (суддя Н.Д. Петренко, м.Одеса, повне рішення складено 10.10.2025)
у справі №916/2280/25
за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі:
1)Миколаївської міської ради;
2)Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім»
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення штрафних санкцій,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (надалі також - Департамент) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» (надалі також - Товариство), в якій просив:
-визнати недійсною додаткову угоду №2 від 09.02.2024 до договору підряду №540 від 28.11.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім»;
-визнати недійсною додаткову угоду №3 від 29.04.2024 до договору підряду №540 від 28.11.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім»;
-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради штрафні санкції у сумі 975637,50 грн, з яких: 747997,23 грн пені та 227640,28 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірну додаткову угоду укладено з порушенням вимог пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», підпункту 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 №1178, а саме, необґрунтовано продовжено строк дії договору та терміни виконання робіт, а тому в силу приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України вказані додаткові угоди є недійсними. Водночас, враховуючи прострочення відповідачем термінів виконання робіт, наявні підстави для нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) у загальному розмірі 975637,50 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.10.2025 позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсними додаткову угоду №2 від 09.02.2024 та додаткову угоду №3 від 29.04.2024 до договору підряду №540 від 28.11.2023, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради штрафні санкції у сумі 975637,50 грн, з яких: 747997,23 грн пені та 227 640,28 грн штрафу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір в розмірі 16552,45 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами під час укладання додаткових угод не були дотримані вимоги діючого законодавства, а саме Закону України «Про публічні закупівлі» та постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №471), якою затверджені Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, оскільки у матеріалах справи відсутнє належне документальне підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку дії договору.
Перевіривши наведений прокурором у позовній заяві розрахунок штрафних санкцій, суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задовольнив у повному обсязі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги та доповнень до неї
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» звернулося із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на нез'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просило рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2025 у даній скасувати та ухваливши нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції, обмежившись формальним аналізом законодавства і доводів прокурора, не дослідив обставин виконання договору, причин продовження строків робіт, позиції замовника, відсутності шкоди державним інтересам та реальних підстав для представництва прокуратурою.
Так, як зазначив скаржник, він неодноразово вказував, у тому числі у відзиві на позовну заяву, що продовження строків виконання робіт за договором підряду №540 від 28.11.2023 було зумовлене комплексом об'єктивних, документально підтверджених обставин, які не залежали від волі сторін договору, а саме: несприятливими погодними умовами, неможливістю початку будівельних робіт до вирішення питання про отримання необхідних дозвільних документів, затримкою постачання матеріалів, необхідністю виконання додаткових робіт.
Ці факти підтверджуються: листами відповідача №74/01-24 від 30.01.2024 і №150/03-24 від 11.04.2024; службовими записками та листами технічного нагляду; актами обстеження об'єкта будівництва; листами постачальників матеріалів, у яких зазначено про затримку у виробництві; листуванням із замовником, який погодив продовження строків. Відповідні документи були надані суду першої інстанції, але суд у рішенні взагалі не навів їх оцінки, не зазначив, чому відхиляє такі докази, і не мотивував, чому надані документи не є документальним підтвердженням об'єктивних обставин, що зумовили необхідність продовження строку виконання будівельних робіт.
При цьому апелянт звернув увагу на те, що сторони, збільшуючи строк виконання робіт за спірним договором №540, не вийшли за межі строку дії вказаного договору, встановленого в пункті 5.2. Крім того, суд не дослідив, що укладення додаткових угод не призвело до збільшення вартості договору, а навпаки, подальшою додатковою угодою №5 від 27.12.2024 загальну суму було зменшено, що повністю виключає можливість завдання шкоди бюджету.
Також відповідач наголосив на тому, що суд першої інстанції не з'ясував і не встановив ключову обставину - наявність законних підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, що є обов'язковою умовою згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України. Водночас матеріали справи однозначно підтверджують, що жодних порушень публічних, фінансових чи майнових інтересів держави або територіальної громади не відбулося.
Місцевий господарський суд, визнаючи спірні додаткові угоди недійсними, не встановив жодних дефектів форми, волі, змісту чи мети правочину, а відтак, відсутні підстави для визнання недійсними додаткових угод №2 та №3 до договору підряду. Навпаки, матеріали справи підтверджують, що сторони діяли правомірно, у межах своєї господарської компетенції, з дотриманням вимог чинного законодавства.
На переконання відповідача, суд першої інстанції, всупереч вимогам закону та усталеній судовій практиці (зокрема, правовим позиціям Верховного Суду), фактично ототожнив поняття «документально підтверджені об'єктивні обставини» із суттєво вужчим поняттям «обставини непереборної сили» (форс-мажор), з огляду на що висновок суду першої інстанції, що листи апелянта нібито не є документальним підтвердженням об'єктивних обставин, є наслідком неправильного застосування норм матеріального права, а саме: підпункту 4 пункту 19 Особливостей та пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Позиція прокуратури щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу Окружна прокуратура міста Миколаєва просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, прокурор, зокрема, зазначив, що фактично, в ході судового розгляду справи у заявах по суті спору та в усних поясненнях відповідач, як на докази наявності документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку виконання робіт, посилається на власне листування із замовником робіт - Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради щодо неможливості виконання робіт у строк, визначений в договорі, без надання жодного підтвердження викладених у відповідних листах обставин. Проте сам по собі лист підрядника не може бути документальним підтвердженням об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, оскільки носить суб'єктивний, а не об'єктивний характер (створений самим підрядником).
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор зазначив, що порушення інтересів територіальної громади полягає в тому, що мешканці будинку по вул. Райдужній, 59, у місті Миколаєві, пошкодженого внаслідок ракетного обстрілу російською федерацією, з 2022 року змушені перебувати у складних життєвих умовах, і саме з метою якнайшвидшого поновлення їх житлових прав замовник передбачав скорочені строки проведення ремонтних робіт. Натомість відповідач, ввівши замовника в оману щодо реальної можливості виконання робіт вчасно, гарантував дотримання умов договору, а у подальшому безпідставно їх продовжував на строк понад 6 місяців, чим грубо порушив житлові права членів територіальної громади міста. Крім того, з огляду на відсутність об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, наслідком якої є недійсність додаткових угод №2-3, наявні підстави для нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Тому твердження апелянта про те, що жодних порушень публічних, фінансових чи майнових інтересів держави або територіальної громади не відбулося, не відповідає фактичним обставинам справи.
Позиція Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу Департамент просив у її задоволенні відмовити.
Зокрема, позивач зазначив, що додаткові угоди від 09.02.2024 №2 та від 29.04.2024 №3 про продовження строку виконання робіт за договором підряду від 28.11.2023 №540 укладено в межах повноважень з дотриманням вимог чинного законодавства; сторони виконали зобов'язання за договором від 28.11.2024 №540 в повному обсязі. Також позивач зазначив, що відповідно до умов договору підрядник до 01.07.2024 мав надати до Департаменту акт приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в, однак дані умови договору не були виконані вчасно, останній акт приймання виконаних будівельних робіт було надано 25.12.2024, тобто порушено строки виконання робіт, що є порушенням умов договору.
Позиція Миколаївської міської ради щодо апеляційної скарги
Миколаївська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу просила залишити її без задоволення, при цьому навела доводи, аналогічні тим, що викладені Департаментом у його відзиві на апеляційну скаргу.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу зареєстровано 04.11.2025 за вх.№4405/25.
Одночасно скаржником надано заяву (вх.№4415/25 від 04.11.2025) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2025 у справі №916/2280/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2280/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
13.11.2025 до суду першої інстанції надійшли матеріали справи.
Між тим, у зв'язку із участю суддів зі складу колегії суддів - К.В. Богатиря та С.В. Таран у підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ, питання щодо апеляційної скарги вирішувалося 24.11.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2025 у справі №916/2280/25 залишено без руху з метою надання скаржнику можливості усунути недоліки поданої апеляційної скарги, а саме: доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4965,74 грн. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
У межах встановленого ухвалою суду від 24.11.2025 строку, від скаржника надійшла заява (вх.№4405/25/Д3 від 28.11.2025) про усунення недоліків апеляційної скарги. Крім того, апелянт звернувся з клопотанням (вх.№4405/25/Д2 від 28.11.2025) про долучення до матеріалів справи доказу сплати скаржником гонорару за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у даній справі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2025 у справі №916/2280/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2025 у справі №916/2280/25. Встановлено учасникам справи строк до 22.12.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2025 у справі №916/2280/25. З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2025 у справі №916/2280/25 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03.02.2026 о 12:00 год.
19.12.2025 Окружною прокуратурою міста Миколаєва подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№4405/25/Д4 від 19.12.2025).
22.12.2025 Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№4405/25/Д5 від 22.12.2025).
22.12.2025 Миколаївською міською радою подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№4405/25/Д6 від 22.12.2025).
24.12.2025 скаржником подано відповідь на відзив прокуратури на апеляційну скаргу (вх.№4405/25/Д7 від 25.12.2025).
25.12.22025 скаржником подано відповідь на відзив Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради на апеляційну скаргу (вх.№4405/25/Д8 від 25.12.2025).
25.12.2025 скаржником подано відповідь на відзив Миколаївської міської ради на апеляційну скаргу (вх.№4405/25/Д9 від 25.12.2025).
У судовому засіданні 03.02.2026 протокольною ухвалою суду надані апелянтом відповіді на відзив (вх.№4405/25/Д7 від 25.12.2025, вх.№4405/25/Д8 від 25.12.2025, вх.№4405/25/Д9 від 25.12.2025) залишені без розгляду, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частини друга - четверта статті 161 Господарського процесуального кодексу України).
В свою чергу, відповідно до статей 258 та 263 Господарського процесуального кодексу України заявами по суті справи на стадії апеляційного провадження є саме апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи, що у апеляційному провадженні заявами по суті справи є апеляційна скарга і відзив на апеляційну скаргу, а також беручи до уваги, що відповіді на відзиви на апеляційну скаргу були подані до Південно-західного апеляційного господарського суду поза межами строку на подання відзивів та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань (до 22.12.2025), апелянт не просив поновити чи продовжити цей строк, а також не просив дозволу подати додаткові письмові пояснення, а Південно-західний апеляційний господарський суд не визнавав необхідним їх одержання від учасників справи та не призначав строк для їх подання, відповідно до частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України додаткові пояснення підлягають залишенню без розгляду. Наведене також логічно вичерпує потребу аналізу цих пояснень відповідача.
У судовому засіданні представник скаржника та представник прокуратури надали усні пояснення, відповідно до яких підтримали правові позиції у справі.
Позивачі про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, проте участі не брали.
Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов'язок, якщо інше не визначено законом.
Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, позиція позивача викладена письмово у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників позивачів.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
28.11.2023 між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» (далі - підрядник) укладено договір підряду №540 (далі - договір), предметом якого визначено капітальний ремонт житлового будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Райдужна, буд. 59 (заходи, зокрема, ремонтні роботи з усунення аварій в житловому фонді, що сталися у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України (усунення наслідків надзвичайної ситуації воєнного характеру) (ДК 021:2015 (45450000-6)) - інші завершальні будівельні роботи).
Відповідно до пункту 1.1. договору підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, на свій власний ризик виконати роботи з капітального ремонту житлового будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Райдужна, буд. 59 (заходи, зокрема, ремонтні роботи з усунення аварій в житловому фонді, що сталися у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України (усунення наслідків надзвичайної ситуації воєнного характеру), а замовник зобов'язується, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити такі роботи.
Ціна цього договору становить 6071837,48 грн, в тому числі ПДВ - 1011972,91 грн; сума договору сплачується поетапно згідно з планом фінансування робіт: у 2023 році - 0,00грн; у 2024 році - становить 6071837,48 грн, в тому числі ПДВ - 1011972,91 грн (пункт 2.1. договору).
Положеннями пункту 3.1. договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Оплата за цим договором провадиться згідно підписаних обома сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою №КБ-3 протягом 15 банківських днів після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.
Строк дії договору: з моменту підписання договору сторонами і до 31.12.2024, водночас до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 5.2. договору).
Відповідно до пункту 5.3. договору строк виконання робіт складає з моменту отримання всіх необхідних дозвільних документів для початку будівельних робіт (у випадку, якщо такі документи необхідно отримати відповідно до вимог діючого законодавства) і до 01.03.2024.
Підрядник зобов'язаний своїми або залученими силами та засобами виконати передбачені цим договором роботи та здати їх замовнику (пункт 6.1.1 договору).
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань підрядник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Згідно із пунктом 7.7. договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання по цьому договору відбувається протягом усього періоду до виконання підрядником зобов'язання в натурі або до моменту відмови замовником прийняття виконання зобов'язання.
Відповідно до підпункту 3 пункту 10.1. договору істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених пунктом 19 Особливостей публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, а саме, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Внесення змін, передбачених пунктом 10.1. договору, відбувається шляхом підписання сторонами додаткової угоди за умови документального підтвердження настання обставин, які вимагають внесення відповідних змін (пункт 10.2. договору).
Згідно із пунктом 12.11. договору невід'ємними його частинами є: календарний графік виконання робіт; план фінансування робіт; розрахунки.
При цьому додатком №1 до договору «Календарний графік виконання робіт» було визначено термін виконання робіт, що включає в себе період з 30.11.2023 по 01.03.2024.
На лист Товариства від 30.01.2024 №75/01-24 (вх.№254/08.01.01-22/034/24 від 06.02.2024) щодо отримання дозвільних документів для початку будівельних робіт, зокрема, за адресою: м.Миколаїв, вул. Райдужна, буд. 59, Департамент листом від 07.02.2024 за вих.№129/08.01.01-10/24 повідомив про те, що з огляду пункт 13 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №406 від 07.06.2017, Департамент вважає, що будівельні роботи по об'єкту згідно договору №540 можуть виконуватися без дозвільних документів, що дають право на їх виконання.
08.02.2024 Департаментом було отримано листа Товариства за вих.№74/01-24 від 30.01.2024, яким відповідач повідомив Департамент, що протягом грудня 2023 року та січня 2024 року були несприятливі погодні умови, що утрудняли якісно виконати ряд робіт, передбачених технічним завданням та відповідно до календарного графіку виконання робіт, з дотриманням усіх технологій, що ставляться до такого виду робіт тощо, з подальшою можливістю підрядником гарантувати строк експлуатації об'єкта 10 років. Враховуючи вищевикладене, для можливості якісного виконання робіт Товариство просило Департамент внести зміни до договору в частині продовження строків виконання робіт до 01.05.2024.
Будь-яких додатків на підтвердження викладених обставин до листа Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» не додано.
Водночас відповідач у відзиві на позов зазначав, що питання наявності несприятливих погодних умов підтверджувалося даними з офіційних джерел, і така інформація не була конфіденційною на момент укладення додаткової угоди №2 до договору №540. Як вказував відповідач, питання наявності несприятливих погодних умов у вказаний період, зокрема, підтверджуються наступними доказами: ·
-скриншотом новини від 27.12.2023 з інформаційного інтернет-видання «Миколаївська правда» щодо оголошення штормового попередження та можливого відключення світла; ·
-скриншотом температурних показників на території міста Миколаєва у період за січень 2024 року з сайту «AccuWeather»; ·
-скриншотом публікації від 08.01.2024 в соціальній мережі «Instagram» на офіційній сторінці «SUSPILNE.MYKOLAIV» про прогнозування синоптиків вночі снігу та місцями ожеледі; температура вночі 15-10 градусів морозу, за повідомленням Миколаївського гідрометеоцентру; ·
-скриншотом публікації від 09.01.2024 року в соціальній мережі «Facebook» на офіційній сторінці «ЕЛУ автодоріг Миколаїв» про сніг з дощем, які зі зниженням температури створювали ожеледицю на дорогах міста Миколаєва;
-скриншотом новини від 09.01.2024 з інформаційного інтернет-видання «Суспільне Миколаїв» щодо ліквідації наслідків негоди, яка триває на Миколаївщині другу добу.
09.02.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору підряду від 28.11.2023 року №540, відповідно до якої сторони домовились продовжити строк виконання робіт за договором до 01.05.2024, у зв'язку з чим викладено пункт 5.3. договору у новій редакції: « 5.3. Строк виконання робіт: з моменту отримання всіх необхідних дозвільних документів для початку будівельних робіт (у випадку, якщо такі документи необхідно отримати відповідно до вимог діючого законодавства) і до 01.05.2024 року».
Крім того, додатковою угодою №2 викладено додаток №1 до договору «Календарний графік виконання робіт» у новій редакції, відповідно до якої визначено термін виконання робіт конкретних видів робіт, що включає в себе період з 30.11.2023 по 30.04.2024.
На звернення Товариства за вх.№1303/08.01.01-10/08/24 від 11.03.2024, за вх.№1308/08.01.01-10/08/24 від 11.03.2024 щодо погодження кошторису на додаткові роботи, які не були передбачені проектно-кошторисною документацією та які необхідні для встановлення скління балконів, із встановлення та монтажу козирків над балконами, застосування пароізоляційної стрічки при склінні вікон, не передбаченого в проекті встановлення металопластикових перегородок між суміжними квартирами в зоні скління балконів на об'єкті, Департамент листом від 10.04.2024 №3643/08.01.01-10/08/08/24 повідомив, що ним було направлено листи проектанту ФОП Антонову С.О. для розгляду та погодження виконання робіт з використанням матеріалів, та отримано відповіді (додаються) про погодження додаткових робіт та застосування матеріалів в рамках авторського нагляду, встановлення пластикових перегородок між суміжними квартирами в зоні скління балконів в межах договірної ціни.
На звернення Товариства за вх.№3968/08.01.01-10/14/24 від 05.04.2024 щодо внесення зміни в проектно-кошторисну документацію та заміну покрівлі на об'єкті, Департамент листом від 18.04.2024 №4365/08.01.01.-10/08/14/24 повідомив, що ним було направлено лист проектанту ФОП Антонову С.О. для розгляду та погодження, і отримано відповідь (додається) про погодження внесення змін в робочий проект.
Також з матеріалів справи вбачається, що Товариство звернулось до Департаменту з листом від 11.04.2024 за вих.№150/03-24, в якому повідомило, що проектно-кошторисною документацією передбачено улаштування залізобетонних плит перекриттів. Підрядником своєчасно були замовлені відповідні плити перекриття на заводі залізобетонних виробів (завод ЗБВ), однак у зв'язку з великою завантаженістю на заводі, термін виготовлення плит збільшується. Крім того, в ході виконання робіт було встановлено необхідність виконання додаткових робіт, які не були передбачені проектно-кошторисною документацією. Відтак, проектно-кошторисна документація по об'єкту за адресою: м. Миколаїв, вул. Райдужна, буд. 59, потребує корегування. Враховуючи викладене, Товариство просило Департамент внести зміни до договору в частині продовження строків виконання робіт до 01.08.2024.
Будь-яких додатків на підтвердження викладених обставин до листа Товариством не додано.
При цьому вже під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач надав копію листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів» від 29.07.2025 за вих.№138-07/25, відповідно до якого у відповідь на лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» щодо підтвердження причин подовження строку виготовлення залізобетонних плит перекриття, замовлених для виконання робіт за договором підряду №540 від 28.11.2023, завод повідомив, що у зазначений період виробничі потужності підприємства були задіяні на повну через значну кількість замовлень в межах реалізації термінових проектів з відновлення об'єктів інфраструктури, що постраждали внаслідок бойових дій, у зв'язку з чим мав місце підвищений рівень виробничого навантаження, що, у свою чергу, призвело до подовження стандартних строків виготовлення окремих видів продукції, зокрема й залізобетонних плит перекриття, замовлених Товариством згідно рахунків.
29.04.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору підряду від 28.11.2023 року №540, відповідно до якої сторони домовились продовжити строк виконання робіт за договором до 01.07.2024, у зв'язку з чим викладено пункт 5.3. договору у новій редакції: « 5.3. Строк виконання робіт: з моменту отримання всіх необхідних дозвільних документів для початку будівельних робіт (у випадку, якщо такі документи необхідно отримати відповідно до вимог діючого законодавства) і до 01.07.2024 року».
Крім того, додатковою угодою №2 викладено додаток №1 до договору «Календарний графік виконання робіт» у новій редакції, відповідно до якої визначено термін виконання робіт конкретних видів робіт, що включає в себе період з 30.11.2023 по 30.06.2024.
На звернення Товариства за вх.№9739/08.01.01-10/07/24 від 13.06.2024 щодо надання перерізу (покрівельний пиріг) мембранної покрівлі для правильного зістикування з існуючою покрівлею, Департамент листом від 03.07.2024 №10506/08.01.01-10/08/07/24 повідомив, що ним було направлено лист проектанту ФОП Антонову С.О. для розгляду та погодження, і отримано відповідь (додається) про надання перерізу (покрівельний пиріг) мембранної покрівлі.
На звернення Товариства за вх.№10859/08.01.01-10/04/24 від 26.06.2024 щодо демонтажу пошкоджених плит перекриття в кількості 6 штук замість 10, як передбачено локальним кошторисом на будівельні роботи, Департамент листом від 08.07.2024 №10811/08.01.01-10/08/04/24 повідомив, що ним було направлено листа проектанту ФОП Антонову С.О. для розгляду та погодження, і отримано відповідь (додається) про погодження внесення змін в рамках авторського нагляду.
На звернення Товариства за вх.№11206/08.01.01-10/04/24 від 02.07.2024 щодо демонтажу пошкоджених плит перекриття, Департамент листом від 13.08.2024 №13505/08.01.01-10/08/04/24 повідомив, що ним було направлено лист проектанту ФОП Антонову С.О. для розгляду та погодження, і отримано відповідь (додається) про погодження внесення змін в рамках авторського нагляду.
Виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся до Товариства з листом від 16.08.2024 №13741/08.01.01-10/08/8/24, в якому зазначив, що термін виконання робіт за договором від 28.11.2023 №540 (згідно із додатковою угодою №3 від 29.04.2024) закінчився 01.07.2024. Також повідомив, що до виконавчих органів місцевого самоврядування почали надходити скарги від мешканців будинку щодо якості і темпів робіт; станом на 16.08.2024 відновлення житлового будинку по вул. Райдужна, 59, здійснюється силами всього двох-трьох працівників підрядної організації; до цього часу не виконано ремонт покрівлі, що є досить важливим питанням перед закінченням літнього сезону; не виконано роботи з посилення балконних плит, внутрішнього опорядження в квартирах. Крім того, з посиланням на те, що Товариством пропущені терміни виконання робіт, а також низьку якість самих робіт, повідомлено Товариство про застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 7.2. договору, і що станом на 16.08.2024 орієнтовна сума штрафних санкцій сягає 582519,53 грн, та відповідна претензія буде направлена найближчим часом.
У відповідь на вказаний лист Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 16.08.2024 №13741/08.01.01-10/08/8/24, Товариство листом від 21.08.2024 за вих.№368 повідомило, що роботи тривають через ряд об'єктивних причин. Так, протягом грудня 2023 року та січня 2024 року були несприятливі погодні умови, що утрудняли якісно виконати ряд робіт, передбачених технічним завданням, а саме, щодо можливості демонтажу плит перекриття та інших видів робіт, з дотриманням усіх технологій, що ставляться до такого виду робіт. Проектно-кошторисною документацією передбачено улаштування залізобетонних плит перекриттів. Товариством, як підрядником, своєчасно були замовлені відповідні плити перекриття на заводі залізобетонних виробів, однак у зв'язку з великою завантаженістю на заводі, термін виготовлення плит був збільшений. При цьому при демонтажі плит перекриття було встановлено розбіжність між розмірами плит, які вказані в проекті, та фактично демонтованими плитами, які є більшими. Вказані зміни потребували погодження із замовником - Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та представниками авторського нагляду з подальшим коригуванням розміру плит, які були раніше замовлені у виробника. Крім того, в ході виконання робіт було встановлено необхідність погодження із замовником заміни матеріалів та виконання додаткових робіт, які не були передбачені проектно-кошторисною документацією на момент укладення договору, але виконання яких є технічно необхідним для виконання видів робіт, передбачених договором. Це стосується, в тому числі, робіт із посилення балконних плит, які є додатковими роботами та не були передбачені кошторисною документацією. Щодо кількості працівників Товариство зазначило, що у 2024 році існують значні проблеми з кадрами, оскільки у зв'язку з воєнними діями відбувся значний відтік кваліфікованих працівників за кордон, велика кількість чоловіків робітничих професій мобілізовано на фронт. Однак, незважаючи на всі труднощі, у тому числі перебої з електроенергією, роботи виконуються, на об'єкті завжди присутні працівники під керівництвом виконавця робіт.
В матеріалах справи міститься лист Товариства від 30.09.2024 за вих.№384, в якому, посилаючись на виникнення обставин, що впливають на строк виконання робіт та які не залежать від підрядника (виконання додаткових робіт/заміну матеріалу, які не були передбачені проектно-кошторисною документацією, однак виконання яких є технічно необхідним для виконання робіт, що передбачені договором; дію режиму воєнного стану та тривалі повітряні тривоги; несприятливі погодні умови у липні та серпні 2024 року), Товариство просило Департамент внести зміни до договору в частині продовження строків виконання робіт до 15.11.2024.
У вказаному листі зазначено, що його додатками є: лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1; Указ Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 №469/2024; довідка Миколаївського обласного центру з гідрометеорології від 12.09.2024; лист Управління з питань цивільного захисту Миколаївської обласної військової адміністрації від 30.09.2024 №1130-03-07-24.
Матеріали справи не містять долучених до листа Товариства від 30.09.2024 за вих.№384 додатків, як і не містять доказів надсилання/отримання цього листа Департаментом.
З матеріалів справи також вбачається, що останній акт приймання виконаних будівельних робіт датується 25.12.2024.
27.12.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №5 до договору підряду від 28.11.2023 року №540, відповідно до якої сторони домовились зменшити ціну договору на 2091723,90 грн з ПДВ, у зв'язку з чим пункт 2.1. договору викладено у новій редакції: « 2.1. Ціна цього Договору становить 3980113,58 грн (три мільйони дев'ятсот вісімдесят тисяч сто тринадцять гривень 58 копійок), в тому числі ПДВ - 663352,26 грн (ціна Договору визначається з урахуванням Податкового кодексу України). Сума договору сплачується поетапно згідно з планом фінансування робіт: у 2023 році - 0,00 грн; у 2024 році - 3980113,58 грн, в тому числі ПДВ - 663352,26 грн». Також додатковою угодою №5 викладено план фінансування робіт (додаток 2 до договору) у новій редакції.
Як встановлено судом першої інстанції, сторонами не оспорюються фактичні обставини стосовно того, що підрядником виконано роботи на суму 3980113,58 грн, що оплачено замовником в повному обсязі.
Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради 14.05.2025 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» з претензією №1, в якій, зокрема, зазначив, що відповідно до умов договору Товариство до 01.07.2024 мало надати Департаменту акт приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в, однак дані умови договору не були виконані вчасно, останній акт приймання виконаних будівельних робіт було надано 25.12.2024, тобто порушено строки виконання робіт, що є порушенням умов договору. У зв'язку з викладеним, Департаментом за період з 02.07.2024 по 24.12.2024 були нараховані штрафні санкції на суму 1246083,86грн, яку Департамент у претензії №1 запропонував Товариству сплатити за вказаними в претензії реквізитами.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод №2 від 09.02.2024 та №3 від 29.04.2024 до договору підряду №540 від 28.11.2023 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради штрафних санкцій у сумі 975637,50 грн, з яких: 747997,23 грн пені та 227640,28 грн штрафу.
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді
У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За умовами частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.
Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Європейський суд з прав людини у низці справ роз'яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі «Мартіні проти Франції»).
Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі «Кресс проти Франції»). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі «Івон проти Франції», рішення у справі «Нідерест-Хубер проти Швейцарії»).
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).
Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Визначальним для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).
Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України «Про прокуратуру», полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб'єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб'єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України «Про прокуратуру», фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб'єктів владних повноважень.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час, відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.
Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.
Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» він визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина друга статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
В силу частини третьої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.
Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (частина перша статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами. Такі органи, відповідно до вимог статті 5 Закону, входять до структури органів місцевого самоврядування.
Згідно із приписами частин першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, а також затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.
Частинами першою, восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Водночас держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (частина перша статті 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Миколаївська міська рада виступає в якості суб'єкта владних повноважень, який приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
У свою чергу, у даному випадку органом, який зобов'язаний вживати заходи, спрямовані на стягнення штрафних санкцій, є Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, який одночасно є стороною договору.
Відповідно до пункту 1.1., 1.2. Положення про Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 23.12.2023 №27/19 (далі - Положення), Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (далі - Департамент ЖКГ) є виконавчим органом Миколаївської міської ради (органом місцевого самоврядування), підзвітний і підконтрольний міській раді.
Департамент ЖКГ є юридичною особою, укладає від свого імені угоди в межах чинного законодавства, може бути позивачем та відповідачем у судах; має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України, штампи, бланки із своїм найменуванням, розрахункові рахунки в установах банків та рахунки в органах Державної казначейської служби України (пункт 1.4. Положення); утримується за рахунок коштів бюджету Миколаївської міської територіальної громади, є головним розпорядником бюджетних коштів (пункт 1.5. Положення).
Згідно із пунктом 2.1. вказаного Положення основні завдання Департаменту ЖКГ полягають в реалізації повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунального господарства міста (в тому числі у сфері питної води та питного водопостачання, теплопостачання, енергоефективності та енергозбереження (в частині, що передбачена бюджетними програмами, в яких департамент ЖКГ визначено виконавцем), ціно-, тарифоутворення і розрахунків за житлово-комунальні послуги), управління побутовими відходами, благоустрою на території міста Миколаєва.
Предметом спору у даній справі є визнання додаткових угод недійсними та стягнення з відповідача на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради штрафних санкцій за договором підряду. Тобто, у даному випадку, вимога про стягнення штрафних санкцій, які, ймовірно, у випадку прийняття судом позитивного рішення, є доходом місцевого бюджету, порушує суспільний, публічний інтерес громади.
Таким чином, саме Департамент, у даному випадку, з огляду на вказані вище норми законодавства та Положення про Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради є органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати відповідні функції у зазначеній сфері суспільних відносин - ефективного використання бюджетних коштів, шляхом вжиття заходів, спрямованих на надходження до місцевого бюджету коштів штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за укладеними ним же договорами.
З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі, оскільки Миколаївська міська рада є органом місцевого самоврядування, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язані із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради є виконавчим органом Миколаївської міської ради, уповноваженим здійснювати відповідні функції у відповідній сфері суспільних відносин.
Листами окружної прокуратури від 23.08.2024 №51-50/2-8144ВИХ-24 та від 14.04.2025 повідомлено Миколаївську міську раду та Департамент про наявність підстав для визнання недійсними додаткових угод №2 та №3 до договору №540 від 28.11.2023 та підстав для стягнення з підрядника штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
У відповідь на лист прокуратури від 23.08.2024 №51-50/2-8144ВИХ-24, Миколаївська міська рада листом від 23.09.2024 №16507/02.02.01-40/08/14/24 повідомила про те, що не має наміру в межах своєї компетенції вживати заходи щодо визнання недійсними додаткових угод №2, №3 до договору від 28.11.2023 №540.
Листом Департаменту від 25.04.2025 №10805/08.01.01-10/08/020/25 окружну прокуратуру повідомлено, що Департамент не вбачає порушень законодавства при укладенні указаних додаткових угод про продовження строку виконання робіт, водночас зазначено про намір Департаменту розпочати претензійно-позовну роботу стосовно стягнення штрафних санкцій.
Однак, не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства міською радою та її виконавчим органом не вжито заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», заступником керівника окружної прокуратури міста направлено Миколаївській міській раді та Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради повідомлення (від 09.06.2025 №51-50/2-5697ВИХ-25, від 09.06.2025 №51-50/2-5696ВИХ-25) про пред'явлення відповідного позову до суду про визнання додаткових угод недійсними та стягнення штрафних санкцій.
Звернення прокурора до суду з відповідним позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності, належного забезпечення рівня фінансування органу місцевого самоврядування, ефективності використання бюджетних коштів.
Продовження строку виконання робіт за договором щодо капітального ремонту житлового будинку порушує інтереси держави щодо невідкладного надання допомоги власникам пошкоджених квартир (будинків) в результаті проведення бойових дій, в їх відбудові, ремонту житла. У даному випадку порушенням інтересів держави та територіальної громади міста Миколаєва полягають у тому, що відповідачем порушено строки виконання робіт за договором на капітальний ремонт житлового будинку, що призвело до незабезпечення органом місцевого самоврядування виконання обов'язків із забезпечення життєдіяльності населення, до порушення принципів здійснення публічних закупівель, а саме, максимальної економії та ефективності та призвело до неефективного використання бюджетних коштів. Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а правочини, що порушують інтереси держави та суспільства на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідають.
З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентними органами - позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.
У зв'язку з наведеним спростовуються доводи апелянта про відсутність у цій справі підстав для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради.
Щодо суті спору
Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що укладений між Департаментом та Товариством договір за своєю правовою природою є договором підряду.
При цьому, даний договір було укладено за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Згідно із частинами першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (частина перша статті 846 Цивільного кодексу України).
Статтею 875 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 883 Цивільного кодексу України унормовано, що підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі. Суми неустойки (пені), сплачені підрядником за порушення строків виконання окремих робіт, повертаються підрядникові у разі закінчення всіх робіт до встановленого договором граничного терміну.
Метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Положеннями частини першої статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
За приписами статті 20 Закону України «Про публічні закупівлі», відкриті торги є основною процедурою закупівлі (частина перша); під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи; для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій (частина друга).
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 22 цього Закону тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Згідно із частиною першою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Норми Закону України «Про публічні закупівлі» є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (ця правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).
За таких обставин, підписавши договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», сторони погодили усі його істотні умови, зокрема, щодо кінцевої дати виконання робіт - до 01.03.2024.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що 09.02.2024 Департамент та Товариство підписали спірну додаткову угоду №2, якою строк виконання робіт було продовжено до 01.05.2024, а 29.04.2024 - спірну додаткову угоду №3, якою строк виконання робіт було продовжено до 01.07.2024.
Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звертаючись з даним позовом до господарського суду, прокурор зазначив про відсутність підстав, визначених пунктом 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», для внесення спірними додатковими угодами змін до договору щодо продовження строку виконання зобов'язань з виконання робіт, у зв'язку з чим оспорюваний правочин укладено всупереч вказаній нормі та підлягає визнанню недійсним.
Частиною четвертою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (в тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника в разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
За пунктом 4 частини п'ятої статті 41 цього Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, в тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Отже, норма пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (такий правовий висновок наведений в постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21, від 09.04.2025 у справі №904/2722/21, від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).
Аналогічні за змістом положення передбачені у підпункті 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
У постановах від 30.01.2024 у справі №907/811/21, від 27.02.2024 у справі №927/863/23 Верховний Суд також виснував, що під час дії договору сторони можуть змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов'язань (строк поставки товару) шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження.
Отже, об'єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов'язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката Торгово-промислової палати України.
Досліджуючи наявність / відсутність документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили укладення оспорюваної додаткової угоди №2, якою сторони внесли зміни до договору про закупівлю стосовно продовження строку виконання робіт до 01.05.2024, та додаткової угоди №3, якою сторони внесли зміни до договору про закупівлю стосовно продовження строку виконання робіт до 01.07.2024, колегія суддів зазначає, що у спірних додаткових угодах відсутні посилання на підставу такого продовження.
Водночас, за поясненнями сторін договору, документальним підтвердженням об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку виконання робіт за договором до 01.05.2024, є лист підрядника від 30.01.2024 за вих.№74/01-24, у якому останній просив внести зміни до договору в частині продовження строків виконання робіт у зв'язку з несприятливими погодними умовами протягом грудня 2023 року та січня 2024 року, що ускладнювало виконання робіт, з дотриманням усіх технологій, що ставляться до такого виду робіт.
На підставі листа підрядника від 11.04.2024 за вих.№150/03-24, у якому останнім зазначено про затримку у виготовленні залізобетонних плит перекриттів, які підрядник вчасно замовив, а також про необхідність виконання додаткових робіт, які не передбачено проектно-кошторисною документацією, продовжено строк договору до 01.07.2024.
Колегія суддів зазначає, що під час укладення спірних додаткових угод сторони керувалися самими лише листами підрядника та не володіли документами, які б підтверджували об'єктивну необхідність продовження строку виконання зобов'язань.
Лист підрядника від 30.01.2024 за вих.№74/01-24, у якому останній просив внести зміни до договору в частині продовження строків виконання робіт у зв'язку з несприятливими погодними умовами протягом грудня 2023 року та січня 2024 року, не містить жодної конкретизації, яким саме роботам (та в які терміни) могли завадити несприятливі погодні умови. Також у ньому відсутня інформація, як саме природні явища вплинули на строк виконання робіт (та яких саме робіт).
Крім того, до указаного листа підрядника не було додано жодних належних та допустимих доказів, що могли б підтвердити викладені у ньому обставини, зокрема документально підтверджені відомості Українського гідрометеорологічного центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій, завданнями та функціями якого згідно Положення про Український гідрометеорологічний центр Міністерства надзвичайних ситуацій України, затвердженого Наказом МНС України від 26.07.2011 №759, є:
-здійснення забезпечення та обслуговування Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій всіх форм власності, населення (через засоби масової інформації) гідрометеорологічною інформацією, попередженнями про загрозу виникнення небезпечних та стихійних гідрометеорологічних явищ;
-забезпечення органів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів галузей економіки, населення (через засоби масової інформації), Збройних Сил України, інших споживачів гідрометеорологічною інформацією та інформацією про забруднення навколишнього природного середовища, прогнозами і попередженнями про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища, здійснення платного інформаційного обслуговування споживачів, надання у визначеному законодавством порядку інших платних послуг.
Скріншоти про стан погоди з новинних сайтів, надані відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, не є належними доказами несприятливих погодних умов, оскільки такі скріншоти зроблені відповідачем вибірково у період з 27.12.2023 по 09.01.2024 та не свідчать про те, що протягом усього періоду грудня 2023 року - січня 2024 року були несприятливі погодні умови.
Колегія суддів зауважує на тому, що строк виконання робіт з 30.11.2023 по 01.03.2024, який припадав на період зими, сторони погодили самостійно при укладенні договору.
Несприятливі погодні умови у наведений період у даному випадку не вважаються істотною зміною обставин, оскільки:
-температурні показники у зимових місяцях (у січні та грудні) суттєво не відрізняються з року в рік, а тому є прогнозованими та передбачуваними для суб'єктів господарювання;
-настання такого ризику, як коливання температури узимку, не може вважатись істотною зміною обставин, зокрема і тому, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій;
-відповідач при укладенні договору не міг не усвідомлювати, що кінцевою датою виконання робіт є 01.03.2024, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки, також оцінити ті обставини, при яких буде виконуватися договір, та передбачити негативні наслідки для себе та контрагента у разі невиконання у строк взятих на себе зобов'язань;
-відповідач не довів, що у нього була відсутня можливість передбачити погодні умови у зазначений період, ураховуючи види своєї діяльності.
Лист підрядника від 11.04.2024 № 150/03-24, у якому останнім зазначено про необхідність виконання додаткових робіт, які не передбачені проектно-кошторисною документацією, а також про затримку у виготовлені залізобетонних плит перекриттів, також не містив жодного підтвердження викладених у ньому обставин, зокрема відомостей про те, яким саме постачальником затримується доставка плит та коли підрядник їх замовив, а також документальне підтвердження такої затримки.
Щодо наданого відповідачем листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів» від 29.07.2025 за вих.№138-07/25, яким останнє підтвердило затримку у виготовленні окремих видів продукції, зокрема й залізобетонних плит перекриття, замовлених Товариством згідно рахунків, колегія суддів зазначає, що вказаний лист отриманий відповідачем вже під час розгляду даної справи, тоді як цей лист, у разі його впливу на строки виконання робіт за договором, мав бути доданий до листа підрядника від 11.04.2024 у якості підтвердження існування указаних у ньому обставин саме під час укладення додаткової угоди, при цьому мали бути надані документи, які б дійсно підтвердили факт замовлення відповідачем плит перекриттів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів», зокрема договір поставки (купівлі-продажу), специфікації тощо, з яких вбачалося б, який саме товар та в які строки мав бути поставлений відповідачу.
Також у листі підрядника від 11.04.2024 №150/03-24 не зазначено, які саме додаткові роботи, які не передбачені проектом, мають бути виконані.
Разом з тим, із наявного в матеріалах справи листування сторін вбачається, що в процесі виконання договору № 540 виникла необхідність виконання не лише обсягів робіт, передбачених первинною проєктно-кошторисною документацією, але й низки додаткових робіт, які виникли у зв'язку з уточненням технічного стану об'єкта та необхідністю адаптації до реальних умов будівництва (зокрема, демонтаж козирків над шістьма балконами, застосування пароізоляційної стрічки при склінні вікон та встановлення 5 металопластикових перегородок між квартирами).
Однак виконання таких додаткових робіт колегія суддів не розцінює як об'єктивні обставини, що спричинили таке продовження, виходячи з того, що згідно договору тривалість виконання усіх робіт (будівництва) становить 3 місяці, проте фактично роботи тривали 9 місяців, водночас підрядник до 07.02.2024 навіть не розпочав їх виконання.
При цьому слід зазначити, що посилання відповідача на те, що до цього часу він об'єктивно не міг розпочати будівельні роботи через невирішене питання наявності дозвільних документів, є неспроможними, оскільки договір був укладений 28.11.2023, а з листом щодо наявності/відсутності в оформленні дозвільних документів відповідач звернувся до Департаменту лише 30.01.2024, тобто майже через два місяці після його укладання.
Крім того, умовами договору не передбачено обов'язок замовника повідомляти підрядника про необхідність отримання дозвільних документів або про відсутність потреби у їх отриманні. Також відповідно до пункту 5.3. договору строк виконання робіт складає з моменту отримання всіх необхідних дозвільних документів для початку будівельних робіт (у випадку, якщо такі документи необхідно отримати відповідно до вимог діючого законодавства), і до 01.03.2024. Між тим, підрядник про відсутність потреби в отриманні дозвільних документів міг дізнатись самостійно з Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406. Будучи спеціалізованим будівельним підприємством, відповідач мав бути обізнаним з порядком отримання дозвільних документів і необхідністю їх отримання щодо спірного об'єкту.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що підстави для укладення спірних додаткових угод, якими сторони керувалися, продовжуючи строк виконання робіт, не були підтверджені документально станом на час їх укладення.
Таким чином, внесення змін до договору шляхом укладення спірних додаткових угод, якими продовжено строк виконання робіт спочатку до 01.05.2024, а потім - до 01.07.2024, дійсно, належним чином обґрунтовано не було, що дає підстави для висновку, що на момент укладення оскаржуваних додаткових угод не дотримано вимоги пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», з огляду на що наявні правові підстави для визнання вищевказаних додаткових угод недійсними, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.
При цьому суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача стосовно того, що правомірність додаткових угод підтверджується тим фактом, що замовником були прийняті виконані роботи без зауважень, оскільки погодження замовника з результатом виконаних робіт жодним чином не впливає на факт порушення чинного законодавства під час укладення додаткових угод.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань виконавець сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Як зазначалось, перевіривши наведений прокурором у позовній заяві розрахунок штрафних санкцій, суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задовольнив у повному обсязі.
Оскільки жодних доводів стосовно неправильності проведеного судом першої інстанції розрахунку штрафних санкцій апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині правильності розрахунків штрафу та пені не переглядається.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про задоволення позову, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Затишний дім» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 01.10.2025 у справі №916/2280/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 09.02.2026.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран