Справа № 712/1312/26
Провадження № 1-кс/712/730/26
02 лютого 2026 року м. Черкаси
Слідчий суддя Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Черкаській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна, подане у рамках кримінального провадження № 22025250000000020 від 14.01.2025 за ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 111-1 КК України,
Зміст поданого клопотання та його обґрунтування
До слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси надійшло клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Черкаській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про накладення арешту на майно підозрюваної ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні № 22025250000000020, відомості про яке внесено до ЄРДР 14.01.2025.
У клопотанні зазначено, що органом досудового розслідування ОСОБА_5 08.01.2026 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 111-1 КК України. За версією слідства, підозрювана, перебуваючи на тимчасово окупованій території Херсонської області, добровільно зайняла посаду в незаконно створеному органі влади окупаційної адміністрації та виконувала організаційно-розпорядчі функції, чим надавала державі-агресору допомогу у здійсненні підривної діяльності проти України.
Як указує слідчий, підозрювана на виклики органу досудового розслідування не з'являлася, повістки про виклик публікувалися у встановленому КПК порядку (зокрема, в офіційних джерелах). У зв'язку з невстановленням її місцезнаходження та перебуванням на тимчасово окупованій території 16.01.2026 її оголошено у розшук. Також указано, що ухвалою слідчого судді від 22.01.2026 надано дозвіл на затримання з метою приводу, а ухвалою від 27.01.2026 - дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування.
Обґрунтовуючи необхідність арешту, слідчий посилається на положення ст. 170 КПК України, зазначаючи, що арешт майна застосовується, зокрема, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, оскільки санкція інкримінованого підозрюваній злочину (ч. 2 ст. 111 КК України) передбачає конфіскацію майна.
За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підозрюваній належить 1/6 частка об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . На думку сторони обвинувачення, невжиття заходів забезпечення може призвести до відчуження/приховування майна та унеможливити виконання вироку в частині конфіскації.
У прохальній частині клопотання слідчий просить: накласти арешт на вказану 1/6 частку нерухомого майна підозрюваної; заборонити розпорядження майном (у тому числі продаж, дарування, міна, інші способи відчуження, передача у заставу чи управління); відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України - розглянути клопотання без повідомлення власника/користувача з метою недопущення відчуження майна та забезпечення арешту.
Позиції сторін кримінального провадження
У судове засіданні слідча не з'явилася, подавши клопотання щодо проведення його розгляду за її відсутності.
За клопотанням слідчого, дослідивши матеріали, слідчий суддя дійшов висновку про проведення розгляду без виклику власника майна, оскільки це є необхідним для забезпечення арешту майна.
Нормативне регулювання арешту майна, як заходу забезпечення кримінального провадження.
Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, є арешт майна (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, для забезпечення цивільного позову. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно із вимогами п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
У разі арешту майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, арешт накладається на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно із ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається у день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Частиною 8 ст. 135 КПК України передбачено, що повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного (ч. 2 ст. 173 КПК України).
Частиною 1 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала не довела необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Мотиви та оцінка слідчого судді
Встановлено, що УСБУ в Черкаській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22025250000000020 від 14.01.2025 за ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 1111 КК України.
У рамках цього кримінального провадження 05.01.2026 складено повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні вказаних злочинів.
У зв'язку з неможливістю його вручення через перебування ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території України, 08.01.2026 на офіційному Інтернет-сайті Офісу Генерального прокурора і в газеті центральних органів виконавчої влади «Урядовий кур'єр» опубліковано повідомлення про підозру ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 1111, а також повістки про виклики останньої до органу досудового розслідування на 13.01.2026, 14.01.2026, 15.01.2026.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що ОСОБА_5 набула у цьому кримінальному провадженні процесуальний статус підозрюваної.
Санкція статті, яка інкримінована ОСОБА_5 , передбачає покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ч. 1 ст. 59 КК України).
Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у вигляді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду. Оскільки на цьому етапі кримінальне провадження ще не розглянуто судом по суті та вирок не ухвалений, слідчий суддя не має змоги передбачити ні сам факт його постановлення, ні можливий факт застосування такого покарання, а також обсяг конфіскації майна як виду покарання, вказані події на цьому етапі повинні розглядатися лише як вірогідні.
Тобто, у випадку визнання винуватою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, суд може призначити їй покарання у виді конфіскації майна, тому, на переконання слідчого судді, слідчий довів необхідність арешту майна підозрюваної з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
Згідно із наявними в матеріалах справи відомостей підтверджено, що саме ОСОБА_5 належить майно, про арешт якого йдеться у клопотанні слідчого.
Отже, слідчий суддя, з урахуванням установлених обставин, дійшов висновку, що на вказане майно підозрюваної може бути накладено арешт з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
Щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя враховує, що вказані критерії є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді.
Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Beyeler проти Італії (Рішення Великої Палати від 05.01.2000, заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (серед інших, James та інші проти Сполученого Королівства (Рішення від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
Оцінюючи підстави для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, слідчий суддя враховує, що чинним кримінальним процесуальним законом передбачено правову підставу та умови обмеження права власності. Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Згідно із ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, зокрема, заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно (ч. 5 ст. 173 КПК України).
З огляду на те, що правовою підставою для накладення арешту на майно у цьому кримінальному провадженні є забезпечення конфіскації майна як виду покарання, враховуючи доведеність слідчим існування достатніх підстав вважати, що не накладення арешту на майно, зазначене у клопотанні, може призвести до його відчуження на користь третіх осіб або настання інших негативних наслідків, слідчий суддя дійшов висновку, що заборона розпорядження нерухомим майном, виправдовує у цьому випадку ступінь втручання у право власності особи.
Керуючись ст. 2, 7, 131-132, 170-173, 175, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,
1.Клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Черкаській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025250000000020 від 14.01.2025 - задовольнити.
2.Накласти арешт на майно, що належить підозрюваній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме: 1/6 частку об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною розпорядження зазначеним майном.
3.Заборонити підозрюваній ОСОБА_5 , а також будь-яким іншим особам, вчиняти дії, спрямовані на відчуження, розпорядження зазначеною часткою нерухомого майна, у тому числі (але не виключно): продавати, дарувати, міняти, передавати у заставу, в управління, іншим способом змінювати власника.
4.Роз'яснити, що відповідно до ст. 174 КПК України підозрювана, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна повністю або частково.
5.Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1