Справа № 703/6926/24
2/703/900/26
09 лютого 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Волосовського В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» через систему «Електронний суд» звернулось до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року у розмірі 55200 грн. 00 коп., з підстав невиконання його умов, а також просить стягнути понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 грн. 20 коп. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 6000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29 березня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір про споживчий кредит №101190479 відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 12000 грн 00 коп. та зобов'язувався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін встановлений договором. Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором
Взятий на себе обов'язок позивач виконав належним чином, відповідач отримав грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Водночас відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору.
08 липня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» уклали договір про відступлення прав вимоги №04Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право грошової вимоги до боржників, у тому числі і за кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року.
Таким чином, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .
Станом на день звернення до суду з даним позовом заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.
Загальний розмір заборгованості по поверненню грошових коштів, сплати відсотків за користування кредитом, комісії, становить 55200 грн. 00 коп., з яких: 12000 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 43200 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою відсотків та 0,00 грн. - заборгованість за комісійними винагородами, 0,00 грн. - заборгованість за пенею.
Оскільки на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, тому останній змушений був звернутися в суд з даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги і стягнути з відповідача вищевказану заборгованість і судові витрати.
Ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 грудня 2024 року постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачам визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу - для надання відповіді на відзив.
06 лютого 2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Колотило Л.М. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання виклала заперечення проти позову, вважає що позовні вимоги не підлягають до задоволення, стверджує, що її довіритель ОСОБА_1 договір споживчого кредиту з ТОВ «Мілоан» не укладав та жодних кредитних коштів не отримував. Узагальнені доводи та заперечення наведені у відзиві представника відповідача зводяться до того, що анкета заява від 29.03.2021 року, договір про споживчий кредит від 29.03.2021 року, графік платежів та паспорт споживчого кредиту № 101190479, що долучені позивачем до позовної заяви, не мають підпису відповідача. Доказів використання чи накладення електронного підпису на вищевказані документи матеріали справи не містять. Окрім того вказує, що з долученого платіжного доручення №26332638 від 29.03.2021 року вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти 12 000.00 грн. Водночас, представник відповідача зауважила, що ні в анкеті-заяві, а ні в договорі про споживчий кредит не вказано номеру картки на яку б позичальник просив перерахувати грошові кошти, відсутні докази належності картки саме відповідачу, доказів належності саме відповідачу картки, на яку було перераховано кредитні кошти, матеріали справи також не містять. Таким чином, на переконання представника відповідача, позивачем не доведено факт укладення договору з відповідачем ОСОБА_1 , та наявності в останнього заборгованості за кредитним договором № 101190479 від 29 березня 2021 року. Відтак, просила у задоволенні позову відмовити за безпідставністю заявлених вимог.
11 лютого 2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, подана представником позивача Чуприною К.В., в якій остання не погоджуючись із доводами сторони відповідача, викладеними у відзиві, просила позов задовольнити у повному обсязі та зазначила, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 26332638 від 29.03.2021 року є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування TOB «Mілоан» кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 101190479 від 29.03.2021 року. Водночас представник позивача наголошує, що при укладенні договору первісний кредитор не отримував повних реквізитів банківської картки позичальника. Для платіжних операцій по картах товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту Payment Card Industry Data Security Standard (PCI DSS), що є міжнародним стандартом безпеки даних індустрії платіжних карток, необхідним для забезпечення безпеки даних власників платіжних карток, які передаються, зберігаються і обробляються в інформаційних інфраструктурах організацій. Відтак, на підтвердження перерахування коштів на картковий рахунок відповідача, зазначений у зашифрованому вигляді, позивач скористався загальнодоступним сервісом PaySpace Magazine (сервіс визначення Банку за номером картки), згідно якого було отримано наступну інформацію по картковому рахунку № НОМЕР_8: Картковий рахунок: BIN: НОМЕР_1 ; Платіжна система: VISA; Видана БАНКОМ: JSC CB PRIVATBANK; ТИП КАРТИ: CREDIT; КАТЕГОРІЯ КАРТИ: GOLD; КРАЇНА: UKRAINE. При цьому представник позивача вказала, що отримати додаткову інформацію про означений картковий рахунок та надати інформацію про рух грошових коштів по ньому позивач самостійно не має можливості, оскільки така інформація становить банківську таємницю, яка відповідно до статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» розкривається банками за рішенням суду. Посилаючись на вказані обставини у поданій відповіді на відзив, з метою всебічного та об'єктивного розгляду справи, представником позивача заявлено клопотання про витребування додаткових доказів на підтвердження факту перерахування відповідачу кредитних коштів на платіжну картку з маскою № НОМЕР_2 . Водночас, представник позивача зазначила, що відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. На переконання сторони позивача, заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких. Враховуючи викладене, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 06 березня 2025 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку на подання клопотання про витребування доказів, поновлено останньому такий строк та витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію про те, чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_2 , виписку про рух грошових коштів по вказаному картковому рахунку за період з 29.03.2021 року по 01.04.2021 року, інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 за період з 29.03.2021 року по 01.04.2021 року, інформацію чи знаходиться номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 та інформацію про власника карткового рахунку № НОМЕР_2 .
Правом на подачу заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.
Вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позички.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу виконання договірних зобов'язань.
Так, 29 березня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №101190479 (індивідуальна частина) відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 12000 грн 00 коп., строком на 30 днів з 29 березня 2021 року. Термін повернення кредиту - 28.04.2021 року (а.с. 27-30).
Пунктом 1.1.Кредитного договору визначено, що кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати іншізобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Відповідно до п.1.2 зазначеного Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 12000.00 грн.
Згідно п.1.3 вказаного Договору, кредит надається загальним строком на 30 днів з 29.03.2021 року (строк кредитування).
Відповідно до п.1.4 зазначеного Договору, термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 28.04.2021 року.
Відповідно до п.1.5 зазначеного Договору Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 7200.00 грн. в грошовому виразі та 730.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 19200.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
Згідно п.1.5.1. Кредитного договору комісія за надання кредиту: 0.00 грн., яка нараховується за ставкою 0.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Згідно п.1.5.2. Кредитного договору проценти за користування кредитом: 7200.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно п.1.6. Кредитного договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п.2.1 Кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Пунктом 2.4.1. Кредитного договору передбачено зобов'язання позичальника повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення, згідно Графіку платежів, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.
Згідно п.6.1. Кредитного договору, цей Кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно п.6.2. Кредитного договору, розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посилання на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником товариству через Веб- сайт або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS -повідомлення для позичальника визначено у Правилах). Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником товариству.
Відповідно до п.6.3. Кредитного договору, приймаючи пропозицію товариства про укладення кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил.
Згідно п.7.1 вказаного Договору, цей договір (з додатками №1 та №2,), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п.2.1 цього договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов'язань повинно відбутися не пізніше дати остаточного погашення заборгованості згідно п.1.4 договору.
Як вбачається з Графіка платежів за договором про споживчий кредит, який є додатком №1 до договору про споживчий кредит №101190479 від 29 березня 2021 року, датою повернення кредиту (дата платежу) є 28 квітня 2021 року. Загальна вартість кредиту становить 19200 грн. 00 коп., з яких тіло кредиту - 12000 грн., відсотки - 7200 грн. (а.с.31).
У Паспорті споживчого кредиту №101190479, який є додатком №2 до Договору про споживчий кредит №101190479 від 29 березня 2021 року, передбачено, що основними умовами кредитування з урахуванням побажань споживача є: тип кредиту: кредит. Сума кредиту: 12000.00 грн. Строк кредитування: 30 днів. Мета отримання: задоволення потреб Позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника . Спосіб надання: переказу на Картковий рахунок. Забезпечення не застосовується. Власний платіж споживача: не передбачається.
У пункті 3 паспорту споживчого кредиту викладена інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, а саме Процентна ставка: 2.00 відсотків за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування, вказаного в п.1.3 Договору. Стандартна (базова) ставка: 5.00 відсотків за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження строку кредитування вказаного в п.1.3. Договору на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 Договору. Тип процентної ставки: фіксована. Платежі за додаткові та супутні послуги Кредитодавця, обов'язкові для укладання договору: комісія за надання кредиту: 0.00 грн., яка нараховується за ставкою 0.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов'язкові для укладення договору/ отримання кредиту (послуги нотаріуса, оцінювача, страховика: відсутні. Платежі за послуги кредитного посередника, що підлягають сплаті споживачем: відсутні. Загальні витрати за кредитом: 7200.00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом згідно п.1.3 Договору (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі): 19200.00 грн. Реальна річна процентна ставка: 730.00 відсотків річних. (а.с.31-зворот - 32).
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту/позики, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Зі змісту кредитного договору від 29 березня 2021 року вбачається, що при його укладенні позичальником було вказано значну за обсягом і інформативністю кількість особистих даних, зокрема прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податку, адреса реєстрації та місця фактичного проживання, номер мобільного, та електронна адреса.
Як вбачається з матеріалів справи договір про споживчий кредит №101190479 від 29 березня 2021 року підписано позичальником аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відтак, судом встановлено, що укладаючи кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після чого відповідачу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно положень статей 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Згідно ч.1 ст.1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
ТОВ «МІЛОАН» виконав вимоги укладеного між ним та відповідачем кредитного договору та надав відповідачу кредитні кошти, які в цьому договорі зазначені, що не спростовано стороною відповідача.
Надання грошових коштів ОСОБА_1 підтверджується копією платіжного доручення № 26332638 від 29 березня 2021 року, згідно якого ТОВ «МІЛОАН» перерахувало на кредитний рахунок ОСОБА_1 з маскою: НОМЕР_2 кошти згідно договору №101190479 в розмірі 12000 грн. (а.с.34).
Окрім того із повідомлення АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.2/7-250320/63850-БТ від 27.03.2025 року, наданого на виконання ухвали суду про витребування доказів від 06.03.2025 року, вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 ) в банку емітовано карту № НОМЕР_5 . Окрім того, до повідомлення АТ КБ «Приватбанк» надано виписку по означеному рахунку за період з 29.03.2021 року по 05.04.2021 року, з якої вбачається, що на картковий рахунок № НОМЕР_5 , що належить відповідачу по справі - ОСОБА_1 , 29 березня 2021 року був зарахований платіж у сумі 12000 грн. Окрім того, підтверджено інформацію що номер телефону НОМЕР_3 у вказаний період був фінансовим номером телефону за вказаним картковим рахунком та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи сторони відповідача, що останній договір споживчого кредиту з ТОВ «Мілоан» не укладав та жодних кредитних коштів не отримував.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Мілоан» зобов'язання за Договором №101190479 від 29 березня 2021 року позикодавцем виконані належним чином та в повному обсязі. Доказів на спростування цього матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що укладення договору із боку відповідача не було добровільним, відтак уклавши договір на відповідних умовах, керуючись засадами свободи договору, сторони взяли на себе зобов'язання виконувати його.
Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність укладеного між ТОВ «МІЛОАН» (первісним кредитором) та відповідачем у справі - ОСОБА_1 вказаного правочину.
За приписами п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Нормами ч.1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
08 липня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» уклали договір про відступлення прав вимоги №04Т (а.с.16-20).
Відповідно до умов договору факторингу №04Т ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право грошової вимоги до боржників, у тому числі і за кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року.
Як вбачається з Витягу з реєстру боржників до договору факторингу №04Т від 08 липня 2021 року, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги за договором №101190479 від 29 березня 2021 року до ОСОБА_1 на загальну суму 55200 грн. 00 коп., з яких: 12000 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 43200 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою відсотків та 0,00 грн. - заборгованість за комісійними винагородами, 0,00 грн. - заборгованість за пенею (а.с.13).
Відповідно до умов вказаного Договору факторингу №04Т від 08 липня 2021 року, та у відповідності до ст.512 ЦК України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року заборгованість відповідачем ОСОБА_1 не погашена, залишок заборгованості складає 55200 грн. 00 коп., з яких: 12000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 43200 грн. 00 коп. - заборгованість за сумою відсотків та 0,00 грн. - заборгованість за комісійними винагородами, 0,00 грн. - заборгованість за пенею (а.с.14).
Доказів погашення відповідачем ОСОБА_1 заборгованості за вищевказаним кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року як позивачу, так і первісному кредитору, матеріали справи не містять.
27 вересня 2024 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» направлено відповідачу ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав вимоги за договором факторингу №04Т від 08.07.2021 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», яким право вимоги за кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року відступлене ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». Одночасно відповідачу повідомлено про необхідність сплати боргу в розмірі 55200 грн. (а.с. 37).
Правовою підставою заявлених ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» вимог є положення цивільного законодавства, які регулюють зобов'язальні правовідношення.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 629 ЦПК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, відповідач істотно порушив умови кредитного договору №101190479 від 29 березня 2021 року та ст.ст.526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором у вигляді тіла кредиту в розмірі 12000 грн. є правомірними та підлягають до задоволення.
Що стосується вимог позивача про стягнення відсотків за користування кредитом, суд вважає, що такі підлягають до часткового задоволення.
Так, судом встановлено, що за умовами кредитного договору №101190479 від 29 березня 2021 року сума кредиту становить 12000,00 грн, строк кредитування 30 днів. Термін повернення кредиту - 28.04.2021 року.
Таким чином сторонами погоджено строк кредитування не більше 30 днів, тобто до 29 березня 2021 року по 28 квітня 2021 року.
Аналізуючи наведені умови договору щодо строку, на який видається кредит, порядку нарахування процентів, суд приходить до висновку, що у договорі №101190479 від 29 березня 2021 року відсутні чіткі і зрозумілі для споживача умови про право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору, тобто після 28 квітня 2021 року, якою є дата закінчення строку дії договору, доказів пролонгації означеного договору після 28 квітня 2021 року матеріали справи не містять та позивачем не надано.
З умов вказаного кредитного договору слідує, що його сторони не узгодили належним чином відповідальність за прострочення грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України у виді сплати процентів за неправомірне користування кредитом.
Таким чином, кредитор за договором №101190479 від 29 березня 2021 року, міг нараховувати відсотки виключно в межах строку правомірного користування позичальником коштів, а саме у період строку користування кредитом, який становить 30 днів з дня підписання договору, тобто з 29 березня 2021 року по 28 квітня 2021 року, включно. За вказаних обставин, нарахування відсотків за вказаним договором починаючи з 29 квітня 2021 року не ґрунтується на умовах указаного договору та вимогах чинного законодавства України, внаслідок чого є безпідставним.
Таким чином, позивач відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитними коштами у межах погодженого позикодавцем та боржником строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позивача відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором відсотки.
У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Застосовуючи такий підхід в даній справі, судом проведено власний розрахунок суми заборгованості.
Так, за умовами договору №101190479 від 29 березня 2021 року сторони погодили строк користування коштами - 30 днів, таким чином позичальник не мав права нараховувати проценти за користування позикою після 28 квітня 2021 року.
Згідно п.1.5.2. Кредитного договору проценти за користування кредитом: 7200.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Така процентна ставка може застосовуватись в разі належного виконання умов договору.
Згідно п.1.6. Кредитного договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Така процентна ставка застосовується у випадку продовження (пролонгації) строку кредитування.
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що строк кредитування за вказаним кредитним договором було продовжено, відтак нарахування відсотків слід здійснювати в межах строку дії договору (протягом 30 днів з часу його укладення) за ставкою 2.00 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
З урахуванням наведеного, загальна сума відсотків, нарахована в межах строку дії договору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, який набув права вимоги за даним кредитним договором становить 7200 грн.
Слід також звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не міг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Мілоан», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. Договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо першого базового періоду. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 кредитного договору із ТОВ «Мілоан» від 29 березня 2021 року перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Таким чином, суд також враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору про споживчий кредит на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року у розмірі 19200 грн., з яких: 12000 грн. 00 коп. - розмір заборгованості по тілу кредиту та 7200 грн. 00 коп. нарахованих відсотків в межах строку дії договору.
У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом, нарахованих після закінчення строку дії указаного кредитного договору, слід відмовити за безпідставністю.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Всупереч положень частини 1 статті 81 ЦПК України, відповідачем не надано жодних доказів своєчасного та у повному обсязі виконання умов кредитних договорів, у передбачені ними строки кредити не погашені.
При цьому позивачем були надані належні докази, які містять інформацію щодо предмету доказування та підтверджують законність означених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідач взятих на себе зобов'язань у строки, передбачені вищевказаним кредитним договором належним чином не виконав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є обгрунтованими.
Водночас з врахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» суми заборгованості: за кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року в розмірі 19200 грн., з яких: 12000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 7200 - заборгованість по процентам.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Так, позивачем при подачі позовної заяви до суду був сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп., а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача по справі на користь позивача судовий збір у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 842 грн. 57 коп. (з розрахунку: 19200х2422,40/55200=842,57).
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у сумі 842 грн. 57 коп.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч.3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов'язані з розглядом справи.
Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.
Відповідно до положень частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких зокрема відносяться витрати на професійну правничу допомогу, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В позовній заяві ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» зазначало, що вони понесли у зв'язку із пред'явленням даного позову судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн., які просять стягнути з відповідача.
Отже, вимога щодо розподілу судових витрат на правову допомогу була заявлена до винесення рішення по суті.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
До суду позивач надав копію договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01 серпня 2024 року; додаткову угоду №101190479 від 30 вересня 2024 року договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01 серпня 2024 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6585/10; детальний опис робіт (наданих послуг), відповідно до якого адвокат Стародуб І.В. надала, а клієнт - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», прийняв правову допомогу під час підготовки та направлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року, сума наданих послуг відповідно до договору складає 6000 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.(Постанова Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року).
Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
Тому виходячи із положень ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатським об'єднанням роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн. є завищеними.
Зокрема суд звертає увагу, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні та з огляду на ціну позову, слід констатувати, що підготовка документів для звернення до суду у рамках даної справи в суді не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
Крім того, послуги надані адвокатом є типовими для позивача оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.
З огляду на обставини справи, позицію сторони відповідача, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 2000 грн., що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.
На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 526, 546, 548, 549, 610, 626, 628, 629, 638, 1050, 1054-1056 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 137, 141, 206, 264, 265 ЦПК України, статті 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», -
ухвалив:
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №101190479 від 29 березня 2021 року у розмірі 19200 грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 842 грн. 57 коп. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2000 грн., а всього 22042 (двадцять дві тисячі сорок дві) грн. 57 (п'ятдесят сім) коп. (за реквізитами: код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_6 в АТ «ОКСІ БАНК» МФО: 325990).
В задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», адреса: (07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746).
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_1 .
Головуючий: В. В. Волосовський