Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/728/25
Провадження № 1-кп/499/36/26
09 лютого 2026 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю учасників кримінального провадження секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 , захисника обвинуваченої ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт кримінального провадження №12025162260000230 від 15.04.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 у вчинені кримінального правопорушення ч.2 ст.121 КК України,
13 квітня 2025 року приблизно з 09:00 до 14:00, точного часу судом не встановлено, у ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебувала у кімнаті будинку за місцем свого проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виник злочинний умисел направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень своєму малолітньому сину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на ґрунті гніву, що виник через крик та плач останнього.
Реалізуючи свій злочинний намір, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння на спричинення тілесних ушкоджень, передбачаючи його суспільно-небезпечні насідки та бажаючи їх настання, умисно, долонями рук нанесла множинні удари по обличчю та шиї ОСОБА_7 , в результаті чого спричинила останньому наступні тілесні ушкодження - закрита черепно-мозкова травма із субдуральним (під тверду мозкову оболонку) та субарахноідальним (під м'яку мозкову оболонку) крововиливами, крововилив у м'які покрови голови, які за критерієм небезпеки для життя згідно п.2.1.1. (а), 2.1.3. (г) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» мають ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, синці та садна на обличчі та шиї, які згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» мають ознаки ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень.
В подальшому 15 квітня 2025 року у зв'язку з погіршенням стану здоров'я малолітнього ОСОБА_7 внаслідок спричинених йому тілесних ушкоджень, останнього було госпіталізовано у відділення анестезіології та інтенсивної терапії Одеської обласної дитячої клінічної лікарні, де він помер ІНФОРМАЦІЯ_3 о 15:40.
Смерть ОСОБА_7 знаходиться у прямому причинному зв'язку з наявними тілесними ушкодженнями і настала внаслідок закритої черепно-мозкової травми із субдуральним (під тверду мозкову оболонку) та субарахноідальним (під м'яку мозкову оболонку) крововиливами, крововиливом у м'які покрови голови, яка ускладнилась розвитком набряку головного мозку та розвитком поліорганної недостатності.
Таким чином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 винною себе за ч. 2 ст. 121 КК України не визнала у повному обсязі та пояснила суду, що 29.01.2024 року в неї та її чоловіка ОСОБА_8 народився син ОСОБА_9 . Проживали вони усі разом за адресою АДРЕСА_1 у будинку її батька. Її чоловік працював у місцевого фермера, вона дивилась за дитиною. Після роботи чоловік допомагав їй з дитиною.
Зрідка до них приходили гості. Приїздив її батько та чоловіка. Вона займалась дитиною як правило сама. Кормила, купала, гралась та інше. Пояснила суду, що дитину ніколи не била і інший ніхто її не бив і не наносив ніяких ушкоджень. Звідки взялись ушкодження на тілі дитини пояснити не могла. Також вона показала суду, що коли дитина плакала, то вона могла її долонею взяти за обличчя щоб він замовк. З приводу отриманих тілесних ушкоджень показала суду, що вони могли утворитись від падіння дитини з ліжка на підлогу.
Також вона пояснила, що в будинку є кімната спальна кімната де знаходиться дитяче ліжечко і є ще одна кімната де вона кормила дитину. В цій кімнаті також є ліжко, стіл, стілець. Як вказувала обвинувачена, саме в цій кімнаті, напередодні того як дитині стало погано вона його кормила. Після закінчення кормління дитини вона його положила на ліжко для дорослих, а сама пішла до іншої кімнати попити води, коли повернулась то побачила, що дитина лежить на підлозі. Потім, ввечері в дитини стало погане самопочуття, вона зрозуміла це з того, що він часто плакав і піднялась температура. Протягом ночі, збивала температуру дитині, а ранком разом з чоловіком пішли на ФАП для огляду. Після їх приходу на ФАП працівниця викликала швидку з Іванівської ЦРЛ для госпіталізації дитини, але не дочекавшись швидкої ОСОБА_10 разом з ОСОБА_11 , так як бажали щоб дитину якнайшвидше доставити до лікарні,приватним транспортом (вона не знає чиїм) в її супроводі та медичного працівника пункту здоров'я ОСОБА_10 , діловода с/ради ОСОБА_11 доставили її сина Матвія до приймального відділення КНП Іванівський МЦ. Потім, Матвія було госпіталізовано у відділення анестезіології та інтенсивної терапії Одеської обласної дитячої клінічної лікарні, де він помер ІНФОРМАЦІЯ_3 о 15:40. Більше пояснити нічого не могла.
Уважно вивчивши покази обвинуваченої, оцінивши їх, зважаючи на покази які вона давала під час слідчого експерименту, оцінюючи обстановку в кімнатах де проживала сім'я ОСОБА_12 , місцеположення ліжка дитячого, ліжка для дорослих місцезнаходження столів, стільців та іншого, що знаходилось в приміщеннях та використовувалось в побуті, та зображено на відеозапису огляду місця події, їх висота, ширина, розташування та місцезнаходження, суд приходить до висновку про те, що посилання обвинуваченої на те, що дитина могла отримати ушкодження від падіння на підлогу з ліжка не відповідає дійсності та судом до уваги не береться. Крім того, таке твердження обвинуваченої судом не може бути взяте до уваги з причин не відповідності до висновку експерта №1405 про характер та механізм отримання ушкоджень потерпілим ОСОБА_13 взагалі, вказане твердження обвинуваченої, суд вважає, як її власний спосіб захисту та намагання уникнути відповідальності за скоєне. Отже воно судом оцінено як хибне та до уваги не приймається.
З метою уточнення всіх обставин події, обвинувачену ОСОБА_5 було піддано повторному допиту. Під час якого суд уважно вислухавши її, констатує про те, що оголошені в суді нею покази не співпадають з показами які вона надавала під час проведення слідчого експерименту, відеозапис якого було досліджено судом. Такі дії обвинуваченої, суд вважає спотворенням обставин події і розцінює їх як бажання завести суд в оману з метою винесення хибного рішення та ухилення від правосуддя. Необхідно взяти до уваги її покази про те, що вона не хотіла йти на огляд дитини бо боялась, що викличуть поліцію. Хоча не могла пояснити чому повинні були медики викликати поліцію.
Отже вбачається, що обвинувачена хотіла приховати сліди злочину, сподівалась, що ушкодження дитині зійдуть і ніхто про це не дізнається, так як було і з переломами передпліччя та руки які утворились у Матвія, але до лікаря вона його не водила. Також судом вбачається саме та обставина, що обвинувачена плутається в своїх показах і намагається завести суд в оману. В її показах просліджується бажання не встановити істину по справі. І лише потім, згодом, під час судового слідства, вона вирішили змінити свої покази з метою плутанини та незрозумілості. Тому суд вважає, що покази обвинуваченої ОСОБА_5 які вона надавала під час слідчого експерименту та під час досудового розслідування являються вірними, правдивими, послідовними та допустимими для того щоб були взяті до уваги судом. А покази які вона надавала в судовому засіданні є вимишленими та направленими на те, щоб завести суд в оману і брати їх до уваги суду немає необхідності.
Аналізуючи та оглядаючи фото таблиці протоколу огляду місця події та переглянувши відеозапис вказаної процесуальної дії, а також відеозапис слідчого експерименту у суду та інших учасників провадження відпали думки щодо правдивості її показів та їх послідовності під час проведення та фіксації вказаних слідчих дій.
А оцінюючи загальне ставлення обвинуваченої до скоєного, суд приходить до висновку про те, що обвинувачена винною себе не визнає повністю, покази спотворює, плутається в них, намагається завести суд в оману, що наводить суд на думку про те, що обвинувачена у скоєному не розкаялася. А такі її дії направлені лише на бажання звільнення від відповідальності за скоєний злочин.
Повно, всесторонньо та об'єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку у даному кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку, про те, що оскільки покази обвинуваченої які вона давала в судовому засіданні не відповідають вцілому загальній картині подій з точки зору обвинуваченої зважаючи на ряд фактів, документів та відеозаписів які судом були досліджені та визнані достатніми та допустимими. Крім того саме вони спростовують неправдиві покази обвинуваченої та вказують на зовсім інший перебіг подій.
Так, висновком судово-психіатричного експерта №372, встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період часу, який відноситься до скоєння інкримінованих їй діянь, на будь-яке хронічне психічне захворювання, недоумство не страждала, у тимчасовому розладі психічної діяльності, або у іншому хворобливому стані психіки (який міг би суттєво вплинути на її свідомість, волю та дії) не перебувала, тому була здатною повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом може приймати участь у проведенні з нею процесуальних дій, самостійно реалізувати своє право на захист. Тобто під час експерт вказує не те, що під час проведення досудового розслідування обвинувачена розуміла що відбувається і її покази надані під час огляду місця події та проведення слідчого експерименту судом можуть бути прийняті як істина. Тим паче, що усі покази які надавала обвинувачена на досудовому розслідуванні були надані нею спокійно, розсудливо, без примусу та в присутності захисника і інших осіб. Будь яких заходів впливу на нею встановлено не було. Про це також не заявляв і захисник. Тому її посилання на те, що «не розуміла що говорить», або «мене змусили» суд не може брати до уваги і розцінює такі заяви як надані з метою заплутати суд у винесенні правильного і законного рішення.
Також слід звернути увагу на те, що огляд місця події проводився 15.04.2025, а слідчий експеримент проводився 09.05.2025 року, і під час вказаних слідчих дій, обвинувачена надавала покази з приводу нанесення потерпілому ( ОСОБА_9 ) тілесних ушкоджень які повністю узгоджуються з висновками експерта №1405 від 26.05.2025 року в якому детально описані пошкодження нанесені потерпілому та їх характер. Під час проведення вказаних слідчих дій обвинувачена показала як заспокоювала потерпілого шляхом нанесення ударів по голові та обличчю. Як здавлювала голову та обличчя дитини-потерпілого, рукою з метою зупинення плачу та інші дії...
Результат вказаної експертизи надійшов до органу досудового розслідування лише після 26.05.2025 року, а це вже після того як було проведено і огляд місця події, і слідчий експеримент на яких вона, обвинувачувана, надавала добровільні покази які повністю узгоджуються з результатами експертизи, та ушкодженнями нанесеними потерпілому - малолітньому ОСОБА_9 .
Цей факт також спростовує і посилання обвинуваченої на те, що ніби то її примушували надати такі покази або навчали. Фактично, судом встановлено, що на момент проведення огляду місця події та слідчого експерименту, працівники які проводили досудове розслідування не могли знати і не знали які саме ушкодження були у потерпілого, характер їх нанесення та утворення.
Захисник обвинуваченої в судовому засіданні та судових дебатах погодилася з позицією своєї підзахисної, посилаючись на відсутність доказів її вини і просила виправдати обвинувачену.
Потерпілий ОСОБА_8 показав суду, що проживає у шлюбі з ОСОБА_5 з якою у них народилась дитина, ОСОБА_14 . Проживали вони всі разом за адресою АДРЕСА_1 у будинку дружини від батька. Він працював у місцевого фермера, дружина дивилась за дитиною. По можливості допомагав дружині з дитиною. Зрідка до них приходили гості. Дружина займалась дитиною як правило сама. Кормила, купала, гралась та інше. В той день, 14.04.2025 року він з кумом цілий день був на вулиці і займався городом, що робила в хаті дружина він не знає, але вона зрідка виходила на вулицю до нього. Вечері він прийшов до хати і дізнався, що з дитиною щось погано, піднялась температура, він запропонував піти на ФАП, але дружина відмовилась. Тоді він намагався зателефонувати її батькам або своїй матері за допомогою, але дружина сварилася забирала телефон і казала, що сама з усім справиться. Протягом вечора і всю ніч у Матвія була висока температура яку вони намагались збити, але нічого не вдавалось. Зранку він знов почав просити дружину піди до ФАПу, але вона чогось боялась. Згодом вони все ж зібрались і всі втрьох пішли до ФАПу де після огляду викликали швидку, але не дочекавшись приватним транспортом доставили до лікарні в смт Іванівку, а потім і в м. Одесу в ООДКЛ. Потім він дізнався, що дитина померла. Також він наголосив на тому, що дружина боялася того, що б піти на прийом до лікаря. Вона щось приховувала.
Покази потерпілого судом беруться до уваги як правдиві і такі що в цілому відповідають обставинам події та спростовують покази обвинуваченої. Також, судом обов'язково бережеться до уваги той факт, що обвинувачена, за показами потерпілогобоялася того, що б піти на прийом до лікаря і намагань приховати скоєне.
Свідок ОСОБА_15 показала суду, що знає обвинувачену та потерпілогоз того часу як народилась дитина, знає їх лише по роботі. Сама не місцева, зараз перебуває в декретній відпустці, працювала в Більчанському акушерському пункті. Пояснила, що зазвичай, після народження дитини, мама приносить довідку до ФАПу, дитину реєструють та проводять реєстрацію та історію розвитку дитини. Також вона пояснила, що працівниками ФАПу проводиться патронажний огляд дітей раз на тиждень, таке відбувається до пів року, після цього віку вже рідше. Також вони контролюють умови, годування, загальний стан дитини, раз на місяць викликають на ФАП для зважування та замірів. Пояснила суду, що перші пів року все було добре, хлопчик не хворів, було лише питання до годування, бо обвинувачена не хотіла годувати груддю, з місяця перейшли на "Малютку". Не зважаючи на те, що їх сім'я вважається малозабезпеченою родиною, батьки, чи хто інший їм допомагав, суміш завжди була, все було добре. В хаті було тепло, всього вистачало для кормління. Для дитини все було.Після пів року, розумію чоловік обвинуваченої пішов працювати і дитина почала частіше хворіти. Вона не може назначати лікування, але видавала направлення до лікаря. Це частенько було, десь раз на місяць вони звертались з застудними захворюваннями. одного разу в хлопчика була розбита губка і синячок під оком, тоді виклали поліцію. Обвинувачена ОСОБА_16 пояснила, що дитинка впала з ліжка. З тих умов, що бачила в них вдома, я подумала, що може бути таке, що вдарився об бильце ліжка. Більше нічого пояснити суду не могла. З тієї причини, що народила дитину і перебуває у відпустці.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що працює на посаді медичного працівника пункту здоров'я (ФАП) с. Білка. 15.042025 року зранку до них прийшла сім'я ОСОБА_5 , з малолітнім сином Матвієм та батьком ОСОБА_8 вони попросили подивитись дитину, бо як повідомила мати він упав з ліжка і в нього було погане самопочуття. Свідок пояснила, що при першому огляді дитини вона побачила, що він важко дихає, а обличчя має хворобливий вигляд. Батьки біль конкретного нічого не пояснювали. Якихось явних подряпин, спадин на обличчі вона не побачила, але зважаючи на загальний стан дитини, погане почуття, важке дихання вона прийняла рішення про терміновий виклик швидкої допомоги. Потім, згодом вона вирішила не гаяти час і за допомогою діловода сільської ради її приватним автотранспортом доставили дитину разом з матір'ю до Іванівського медичного центру. Там дитину передали в приймальне відділення для огляду. Які дії проводили далі не знає. Про наслідки знає лише від людей.
Вина обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, не дивлячись на невизнання нею вини, доведена прокурором у повному обсязі і підтверджується встановленими судом фактичними даними, у розумінні вимог статей 84, 85, 86, 87, 94 КПК України.
Окрім показань обвинуваченої, потерпілого та свідків, вина обвинуваченої ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення ч.2 ст.121 КК України, також підтверджується відомостями, які містяться в досліджених судом письмових доказах та процесуальних документах, а саме:
- висновком судово-психіатричного експерта №372, згідно якого встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період часу, який відноситься до скоєння інкримінованих їй діянь, на будь-яке хронічне психічне захворювання, недоумство не страждала, у тимчасовому розладі психічної діяльності, або у іншому хворобливому стані психіки (який міг би суттєво вплинути на її свідомість, волю та дії) не перебувала, тому була здатним повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.За своїм психічним станом може приймати участь у проведенні з нею процесуальних дій, самостійно реалізувати своє право на захист. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Рекомендоване динамічне спостереження психіатра, за місцем перебування (а.с.47-51);
- копією свідоцтва про народження ОСОБА_7 ( а.с.52);
- висновком експертного судово-медичного-гістологічного дослідження №794/1405, згідно якого зазначено, що на підставі даних судово-медичного дослідження гістологічних препаратів шматочків тканин від трупа: ОСОБА_7 , 2024 років, встановлено: Субдуральнипй крововилив - з вираженими реактивними змінами. Субарахноїдальний крововилив, - з вираженими реактивними змінами. Набряк головного мозку. Дистрофія міокарду. Венозне повнокров'я внутрішніх органів ( а.с.53-54);
- висновком експерта №1405 підтверджено наступне:смерть дитини ОСОБА_7 , 2024. р. н. внаслідок закритої черепно-мозкової травми із субдуральним (під тверду мозкову оболонку) та субарахноідальним (під м'яку мозкову оболонку) крововиливами, крововиливом у м'які покрови голови, яка ускладнилась розвитком набряку головного мозку та розвитком поліорганної недостатності. Смерть дитини констатована 16.04.2025 року о 15:40, відповідно до медичної карти стаціонарного хворого №93883; У дитини ОСОБА_17 виявлені наступні тілесні ушкодження: -закрита черепно-мозкова травма у вигляді: травматичний: субдуральний (під тверду мозкову оболонку) та субарахноідальний (під м'яку мозкову оболонку) крововиливи, субдуральний крововилив - з вираженими реактивними змінами, субарахноїдальний крововилив з вираженими реактивними змінами, набряк головного мозку, крововилив у м'які тканини голови з боку внутрішньої поверхні справа у скроневій ділянці; синці та садна на обличчі; синець на шиї: закритий застарілий перелом правої плечової кістки та правої ліктьової кістки. Тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ із субдуральним (під тверду мозкову оболонку) та субарахноідальним ( під м'яку мозкову оболонку) крововиливами, крововиливом у м'які покрови голови утворились внаслідок впливу тупих твердих предметів у скроневу ділянку справа зі строком давності 3-5 діб до настання смерті. Тілесні ушкодження у вигляді синців та саден на обличчі, шиї могли утворитись внаслідок впливу тупих твердих предметів із обмеженою контактуючою поверхнею, не виключно пальці руки при вдавленні обличчя рукою, або хапання рукою за обличчя дитини зі строком давності 3-5 діб до настання смерті. Тілесні ушкодження у вигляді закритого застарілого перелому правої плечової кістки та правої ліктьової кістки могли утворитись в результаті впливу тупих твердих предметів в тому числі й при ударі об такі зі строком давності більш ніж 2 тижні до настання смерті.Тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ із субдуральним (під тверду мозкову оболонку) та субарахноідальним ( під м'яку мозкову оболонку) крововиливами, крововиливом у м'які покрови голови за критерієм небезпеки для життя, згідно п. 2.1.1. (а), 2.1.3. (г) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» по відношенню до живих осіб мають ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень».Тілесні ушкодження у вигляді синців та саден на обличчі, шиї згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» по відношенню до живих осіб мають ознаки ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень». Тілесні ушкодження у вигляді закритого застарілого перелому правої плечової кістки та правої ліктьової кістки згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» по відношенню до живих осіб мають ознаки тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОГО ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я на строк вище 21 дня», тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ із субдуральним (під тверду мозкову оболонку) та субарахпоідальним (під м'яку мозкову оболонку) крововиливами, крововиливом у м'які покрови голови знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із настанням смерті дитини ОСОБА_17 ( а.с.56-62);
- лікарським свідоцтвом про смерть ОСОБА_7 №1405 від 16.04.2025( а.с.64-65);
- довідкою КНП «Іванівський медичний центр від 15.04.2025, згідно якої 15.04.2025 року о 12.10 до приймального відділення КНП Іванівський МЦ приватним транспортом в супроводі матері, медичного працівника пункту здоров'я ОСОБА_10 , діловода с/ради ОСОБА_11 доставлена дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діагноз: забій головного мозку, множинні крововиливи, садна голови, дитина переведена в ООДКЛ (а.с.66);
- довідкою №93883 від 15.04.2025 відділення анестезіології та інтенсивної терапії, діагноз ЗЧМТ. Забій головного мозку. Кома 2. Множинні гематоми садна обличчя, тулуба, кінцівок. Застарілий перелом правої плечової кістки та с/з правої ліктьової кістки. Забій правої гомілки, рекомендації подальше лікування та моніторингу у відділення АІТ (а.с.67);
- витягом з ЄРДР від 15.04.2025 року про те, 15.04.2025 року в приймальне відділення КНП «Іванівський медичний центр» Іванівської селищної ради доставлено малолітнього ОСОБА_18 ІНФОРМАЦІЯ_2 з тілесними ушкодженнями у вигляді гематоми обличчя, ЗЧМТ, СГМ, в подальшому дитину госпіталізовано до ООДКЛ, а також що зареєстровано кримінальне провадження №12025162260000230, попередня правова кваліфікація ч.2 ст.121 КК України (а.с.70);
- протоколом огляду місця події від 15.04.2025 року відповідно до якого оглядом є садиба за адресою АДРЕСА_1 де проживала сім'я ОСОБА_5 , в протоколі описано приміщення проживання, місце розташування ліжка для дорослих, ліжка для дитини, стілець, стіл та інше приладдя яке знаходиться в кімнатах та інших приміщеннях. Також ддо протоколу додано фото таблиці із зображенням кімнат та відеозапис (а.с.71-80) ;
- протокол проведення слідчого експерименту від 09.05.2025 року та відеозапису його проведення відповідно до якого обвинувачена ОСОБА_5 чітко показала де та при яких обставинах наносила ушкодження малолітньому потерпілому ОСОБА_9 . А саме долонею правої руки нанесла не менше трьох ударів по голові та обличчю дитини (а.с.81-85).
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо дотримуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права, що в тому числі закріплено положеннями ч.5 ст.9 КПК України щодо застосування кримінального процесуального законодавства України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, як один з принципів законності, визначених серед інших засадами кримінального провадження.
Разом з тим, згідно з рішенням Конституційного Суду України №12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. Зібрані у справі докази, що були досліджені під час судового розгляду, суд вважає послідовими, логічними, такими, що узгоджуються між собою та відповідають фактичним обставинам справи, суд і покладає їх в основу обвинувального вироку. Таким чином, оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, з точки зору їх належності та допустимості, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_5 знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження. Всі вищенаведені докази, досліджені в судовому засіданні, оцінені судом як належні та допустимі, містять інформацію щодо предмету доказування у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, судом встановлено, що протиправні, винні дії ОСОБА_5 призвели до вищезазначених наслідків, а саме спричинили смерть потерпілого малолітнього ОСОБА_7 .
Оцінуючи в сукупності досліджені в ході судового розгляду докази, суд вважає, що винність обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, визнаних судом встановленими та наведених у вироку, доведена у повному обсязі та кваліфікує дії за ч. 2 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_5 , суд у відповідності до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, який у відповідності до ст.12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченої, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Вивченням письмових доказів, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_5 , встановлено, що вона раніше не судима, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має місце постійного проживання, характеризується посередньо, перебуває у фактичних шлюбних відносинах.
Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_5 у відповідності до ст. 67 КК України - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини; вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винна перебувала у сімейних відносинах.
Обставини, які згідно з положеннями ст.66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_5 не встановлені.
Відповідно до ст. 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суди мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винуватого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При вирішенні питання про призначення покарання суд враховує практику Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання.
Так, у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При цьому суд також враховує правову позицію Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену Постанові від 28.05.2020 року (справа №753/13972/17; провадження № 51-986км20), згідно якої Верховний суд зазначив, що законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за вчинення того чи іншого злочину.
У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою.
Враховуючи вищезазначені обставини в сукупності, за глибоким переконанням суду, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання, ставлення обвинуваченої до скоєного, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженої, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням, на строк в межах санкцій ч.2 ст. 121 КК України. Таке покарання на думку суду буде необхідним та достатнім для її виправлення, перевиховання та профілактики вчинення нових злочинів. Суд вважає,що таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами скоєного та особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної.
Вимога дотримуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/13) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
При призначення покарання обвинуваченій, суд повинен також враховувати термін перебування під вартою обвинуваченої ОСОБА_5 в період з «15» квітня 2025 року та необхідність зарахування вказаного періоду в термін відбування покарання.
Речові докази відсутні.
Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_5 у виді тримання під вартою з утриманням її в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили слід продовжити.
Процесуальні витрати відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Керуючись ст. ст. 369, 370, 373, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, і на підставі санкції даної статті призначити їй покарання - 10 років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з «15» квітня 2025 року.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_5 строк її попереднього ув'язнення з 15.04.2025 року до набрання даним вироком законної сили з розрахунку день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі.
Обраний запобіжний захід засудженій ОСОБА_5 тримання під вартою, продовжити з утриманням її в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили.
Речові докази відсутні.
Процесуальні витрати відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його оголошення вручити обвинуваченій та прокурору, надіслати копію вироку потерпілому.
Суддя ОСОБА_19