Справа № 400/12129/25
нп 2-а/490/56/2026
Центральний районний суд м. Миколаєва
03 лютого 2026 року м. Миколаїв
Суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Шолох Л.М., дослідивши матеріали позовної заяви в адміністративній справі №400/12129/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
30.01.2026 року, відповідно до ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 року про передачу адміністративної справи до іншого суду, до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла означена позовна заява, у якій ОСОБА_2 , яка представляє інтереси позивача ОСОБА_1 , просить суд ухвалити рішення, яким:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо внесення змін в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів в частині вилучення відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ,
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни в Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів шляхом вилучення відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 року адміністративну справу №400/12129/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, передано для розгляду до Центрального районного суду м. Миколаєва.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Шолох Л.М.
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Водночас, статтею 20 КАС України розмежовано предметну юрисдикцію між місцевими загальними як адміністративними судами та окружними адміністративними судами.
Так, пунктом 1 частини 1 статті 20 КАС України встановлено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
При цьому, з аналізу пункту 1 частини 1 статті 20 КАС України вбачається, що до підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів віднесено саме спори, які пов'язані з процедурою притягнення особи до адміністративної відповідальності встановленою КУпАП та охоплюють правовідносини, які виникають як при оформленні матеріалів в справі про адміністративне правопорушення так і під час розгляду справ про адміністративні правопорушення відповідними органами, посадовими особами та ухвалення відповідного рішення (постанови) за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Натомість, будь-які інші дії суб'єкта владних повноважень, які вчинені поза межами процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності встановленої КУпАП, не підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Вказаний висновок суду узгоджується з положеннями частини третьої статті 286 КАС України, якою встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
В зазначеній справі, представник позивача просить суд: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо внесення змін в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів в частині вилучення відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни в Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів шляхом вилучення відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , передбачене статтями 210-210-1 КУпАП України.
Тож в даному випадку позивачем оскаржується бездіяльність (можлива на думку позивача) відповідача, яка має місце поза межами процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності встановленої КУпАП, а за такого у Центрального районного суду міста Миколаєва, з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 20 та статті 286 КАС України, відсутні повноваження щодо розгляду даної адміністративної справи.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Зважаючи на викладене, відносно даного спору Центральний районний суд міста Миколаєва не може вважатись «судом, установленим законом» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та вимог КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 317 КАС України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто неповноважним судом.
При цьому, в частині другій статті 20 КАС України встановлено, що Окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
Таким чином, враховуючи предмет спору у даній справі та положення частини другої статті 20 КАС України, вказана справа підсудна Окружному адміністративному суду.
Порядок та підстави для передачі адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду врегульовані нормами статті 29 КАС України.
Норми статті 29 КАС України передбачають передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого тільки в разі неналежності такої до територіальної юрисдикції суду. Саме на підставі цієї норми КАС України дана адміністративна справа була передана на розгляд Центрального районного суду міста Миколаєва.
Відповідно до статті 30 КАС спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана. Справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду (частина третя цієї статті).
Однак, в цьому випадку суд вважає, що її положення необхідно трактувати і застосовувати не буквально, а системно, у взаємозалежному і взаємообумовленому зв'язку з положеннями, що стосуються функціонування видів підсудності в адміністративному судочинстві.
За загальним визначенням підсудність адміністративних спорів (справ) є правовим інститутом, що містить адміністративно-процесуальні норми, які розмежовують компетенцію щодо розгляду і вирішення адміністративних справ між окремими інституціями судової системи і між адміністративними судами одного інституційного рівня. Визначення компетентного суду для розгляду адміністративної справи провадиться, серед іншого, залежно від предмета публічно-правового спору або його суб'єктного складу, територіальних меж юрисдикції певного суду, функцій при розгляді справи, які виконує певний суд судової системи.
Правила підсудності у своїй сукупності певним чином встановлюють алгоритм обрання компетентного адміністративного суду для розгляду і вирішення конкретної справи. Правильне визначення компетентного суду для розгляду і вирішення адміністративної справи має значення для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення в адміністративній справі.
Процесуальний закон встановлює три різновиди підсудності адміністративних справ: предметну або родову; територіальну або просторову, інстанційну або функціональну.
Як предмет підсудності розуміють сукупність правил, що визначають, чи розмежовують компетенції судів із розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від предмета публічно-правового спору або його суб'єктного складу. Територіальна підсудність - це також сукупність правил, що визначають розмежування компетенції адміністративних судів одного рівня щодо розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від території, на яку поширюється їх діяльність. Своєю чергою, ця підсудність поділяється на такі її види, як загальну, альтернативну, виключну і за зв'язком справ.
Як інстанційну підсудність належить розуміти правила, що визначають розмежування компетенції адміністративних судів при розгляді адміністративних справ.
Стаття 29 КАС України встановлює правила передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого і наводить перелік умов, коли така передача можлива. В основному підставами для передачі справи є чинники, що впливають на дотримання правил територіальної підсудності.
Із приписів частини першої статті 30 КАС України випливає, що первинно положення цієї статті спрямовані на недопущення спорів між судами одного інституційного рівня, яким підсудні справи з однаковим предметом спору, і, коли з'являються обставини, що зумовлюють зміну територіальної підсудності. Саме тому, щоб унеможливити пересилання справи з одного суду до іншого з підстави забезпечення дотримання територіальної підсудності, закон встановив заборону. Положення частини другої статті 30 КАС України, які відсилають до положень статті 29 цього Кодексу, посилюють правильність думки про те, що передача справ з одного суду до іншого за підсудністю забороняється з підстав територіальної підсудності.
Розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.
З наведеного можна підсумувати, що якщо суд помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб'єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресату, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ, встановленої статтею 30 КАС України.
Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов'язковості положень інституту підсудності адміністративних справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом. Таке рішення є виконанням вимог закону. Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2019 року в справі №855/364/19 (провадження № 11-871ав19).
Суд зазначає, що у випадку розгляду даної справи Центральним районним судом міста Миколаєва, як судом першої інстанції, буде порушено принцип розгляду справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, гарантування якого визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, оскільки КАС України не містить норм, що регулюють питання передачі на розгляд до належного суду справ у разі порушення саме правил предметної підсудності, згідно з ч. 6 ст. 7 КАС України у такому випадку підлягає застосуванню аналогія закону, а саме, підлягають застосуванню положення пункту 2 частини першої статті 29 КАС України.
При цьому, судом враховано, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачем у справі є ІНФОРМАЦІЯ_5 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки, місцем проживання (знаходження) сторін є АДРЕСА_1 , дана адміністративна справа підсудна Миколаївському окружному адміністративному суду.
Враховуючи предмет спору у даній справі та положення частини другої статті 20 КАС України, а також, що місцем проживання (знаходження) сторін є місто Миколаїв, дану адміністративну справу необхідно передати на розгляд Миколаївського окружного адміністративного суду.
Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана (ч. 2 ст.30 КАС України).
Керуючись статтями 7, 20, 21, 29, 243 КАС України та ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -
Адміністративну справу №400/12129/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, передати для розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому статтею 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному статтями 295-297 КАС України.
Суддя Л.М. Шолох