про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
06 лютого 2026 року Київ № 320/5149/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення,
ОСОБА_1 в особі представника звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської міської ради.
Просила:
- визнати незаконним рішення № 5459-53-VІІІ Білоцерківської міської ради «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту та встановлення земельного сервітуту з громадянином ОСОБА_2 » від 28.03.2024;
- припинити договір про встановлення особистого строкового сервітуту з громадянином ОСОБА_2 на частину земельної ділянки площею 0,0170 га від загальної площі земельної ділянки 0,0353 га з кадастровим номером 3220489500:02:021:0821 та цільовим призначенням: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, код обмеження - 07.11 Право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) строком на 30 (тридцять) років за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з порушенням власником сервітуту умов користування сервітутом.
У якості третьої особи визначено ОСОБА_2 .
За правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
За приписами пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
У цьому випадку, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, та здійснюючи перевірку щодо підсудності цієї справи адміністративному суду, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Зі змісту позовної заяви слідує, що 28.03.2024 Білоцерківська міська рада прийняла рішення № 5459-53-VIII «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту та встановлення земельного сервітуту з громадянином ОСОБА_2 ».
Цим рішенням вирішено:
1. Погодити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту громадянину ОСОБА_2 на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, код обмеження - 07.11 Право розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0170 га від загальної площі земельної ділянки 0,0353 га з кадастровим номером: 3220489500:02:021:0821 та цільовим призначенням: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що додається.
2. Укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з громадянином ОСОБА_2 на частину земельної ділянки площею 0,0170 га від загальної площі земельної ділянки 0,0353 га з кадастровим номером: 3220489500:02:021:0821 та цільовим призначенням: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, код обмеження - 07.11 Право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) строком на 30 (тридцять) років за адресою: АДРЕСА_1 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.
3. Визнати таким, що втратило чинність рішення Білоцерківської міської ради від 08.02.2024 № 5265-50-VІІІ «Про встановлення земельного сервітуту з громадянином ОСОБА_2 ».
4. Особі, зазначеній в цьому рішенні, укласти у встановленому порядку договір про встановлення особистого строкового сервітуту.
5. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища.
Позивач зазначає, що має у власності нежитлове приміщення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , що розташоване на орендованій земельній ділянці з кадастровим номером: 3220489500:02:021:0820 та 3220489500:02:021:0822.
28.03.2024 Білоцерківською міською радою прийнято рішення № 5459-53-VIII «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту та встановлення земельного сервітуту з громадянином ОСОБА_2 », яким, зокрема серед іншого, вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з громадянином ОСОБА_2 на частину земельної ділянки площею 0,0170 га від загальної площі земельної ділянки 0,0353 га з кадастровим номером: 3220489500:02:021:0821 та цільовим призначенням: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, код обмеження - 07.11 Право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) строком на 30 (тридцять) років за адресою: АДРЕСА_1 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.
На переконання позивача, оскаржуваним рішенням порушено її права, оскільки вважає, що відсутні відомості про проведення Держгеокадастром перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту з громадянином ОСОБА_2 на частину земельної ділянки площею 0,0170 га від загальної площі земельної ділянки 0,0353 га з кадастровим номером: 3220489500:02:021:0821 та цільовим призначенням: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, код обмеження - 07.11 Право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) строком на 30 (тридцять) років за адресою: АДРЕСА_1 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.
Вирішуючи питання щодо підсудності цієї справи окружному адміністративному суду, у контексті публічно-правових відносин між учасниками справи, що носять обов'язковий характер для юрисдикції адміністративного суду, беручи до уваги наявність приватноправового інтересу позивача, суд зазначає таке.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
За правилами статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Стаття 152 Земельного кодексу України визначає способи захисту прав на земельні ділянки, відповідно до якої захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої статті 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спірних правовідносин. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15.
Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 685/1346/15-а.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі № 495/2176/17 зазначила, що орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 Земельного кодексу України, має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював. Зазначене виключає відносини сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, ця справа не має визначених Кодексом адміністративного судочинства України ознак адміністративного позову.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц сформувала правовий висновок про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Суд резюмує, що предметом цього спору є рішення Білоцерківської міської ради від 28.03.2024 № 5459-53-VIII «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту та встановлення земельного сервітуту з громадянином ОСОБА_2 ».
Позов обґрунтовано тим, що рішення Білоцерківської міської ради від 28.03.2024 порушує права позивача, оскільки на її переконання, відсутні відомості про проведення Держгеокадастром перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту з громадянином ОСОБА_2 на частину земельної ділянки площею 0,0170 га від загальної площі земельної ділянки 0,0353 га з кадастровим номером: 3220489500:02:021:0821 та цільовим призначенням: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, код обмеження - 07.11 Право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) строком на 30 (тридцять) років за адресою: АДРЕСА_1 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.
Фактично виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття громадянином ОСОБА_2 права обмеженого користування земельною ділянкою (особистого строкового сервітуту) з кадастровим номером 3220489500:02:021:0821, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 3220489500:02:021:0820 та 3220489500:02:021:0822, що на праві оренди належить позивачу, на яких розміщено нежитлове приміщення «Біла Вежа», що на праві власності належить позивачу.
За правилами частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Тож, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
За змістом наведених правових норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 1340/3580/18.
За змістом частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
За положеннями частини першою статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає протиправними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.05.2020 у справі № 462/1055/19.
Суд наголошує, що не є публічно-правовим спір щодо управлінських дій суб'єкта владних повноважень, у цьому випадку - Білоцерківської міської ради як власника земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:0821, які були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав третьої особи - ОСОБА_2 на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 28.03.2024 про укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту (право на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності), у зв'язку із чим справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною п'ятою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Частиною шостою цієї статті передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
На виконання вимог указаної норми суд роз'яснює, що розгляд такої справи віднесено до відповідного місцевого загального суду з дотриманням правил підсудності, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України.
Частиною третьою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Скрипка І.М.