05 лютого 2026 року м. Київ справа №320/20715/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд
- визнати свідомо протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладеного у листі від 24 лютого 2025 року № 8690-4526/С-02/8-2600/25 щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 90% сум грошового забезпечення, відсутності заборгованості, урахування максимального розміру пенсії і з 01 січня 2025 року застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» при нарахуванні та виплаті пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплачувати призначену пенсію ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з постійного та незмінного розміру пенсії у значенні 90% відповідних сум грошового забезпечення як з 01 грудня 2019 року, так і з 01 січня 2025 року, як і надалі, що зумовлює і подальше щомісячне та безперервне нарахуванням та щомісячну виплату пенсії виходячи з постійного та незмінного значення основного розміру пенсії - 90% відповідних сум грошового забезпечення, який є постійним і незмінним, у т.ч. при наступних перерахунках пенсії, з урахуванням доплати за особливі заслуги перед Україною, всіх індексацій пенсії, які відбулись і ще відбудуться, без урахуванням максимального розміру пенсії, з урахуванням вже виплачених сум та здійснити нарахування та виплату пенсії з 01 січня 2025 року без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з 90% грошового забезпечення.
З 01 січня 2018 року позивачу здійснено перерахунок пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам», після якого відсоткове значення розміру пенсійної виплати зменшено до 70% грошового забезпечення.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року у справі № 640/4560/20 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві здійснено перерахунок пенсії позивача з урахуванням основного розміру пенсії за вислугу років 90% відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат та з 01 грудня 2013 року без обмеження максимальним розміром.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 320/19640/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві здійснено перерахунок пенсії на підставі довідки Департаменту з пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України від 12 лютого 2024 року № 49/9035, починаючи з 01 грудня 2019 року.
Проте, як вказує позивач, після проведеного перерахунку пенсії, її відсоткове значення знов було зменшено до 70% грошового забезпечення.
Також у позовній заяві зазначено, що з 01 січня 2025 року застосовано коефіцієнт для зниження розміру пенсії та до виплати обмежено розміром у 26 017,98 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою щодо здійснення перерахунку пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром, виходячи з 90% грошового забезпечення.
Проте, відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача, посилаючись на відсутність на те правових підстав.
На переконання позивача, відповідач з 01 грудня 2019 року по 01 січня 2025 року сплачує пенсію позивачу у розмірі 28 717,95 грн з урахуванням максимального розміру пенсії без доплати за особливі заслуги перед Україною, без врахування індексацій пенсії, установлених згідно постанов Кабінету Міністрів від 16 лютого 2022 року № 118, від 24 лютого 2023 року № 168, від 23 лютого 2024 року № 185, а також відповідач з березня 2025 року нараховує, але не виплачує індексацію в сумі 1 500,00 грн згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209.
Позивач зазначає, що з 01 грудня 2019 року розмір його пенсії має становити 39 375,00 грн, з урахуванням індексації та доплати за особливі заслуги - 47 252,75 грн, а після індексації в березні 2025 року - 48 752,75 грн, внаслідок чого сума заборгованості з 01 грудня 2019 року становить 1 130 622,80 грн, а з 01 січня 2025 року ще плюс 86 439,08 грн, тобто, загальна сума заборгованості складає 1 217 061,88 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що розмір пенсії позивача згідно статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не повинен перевищувати 70% грошового забезпечення, відтак, як стверджує представник відповідача, основний розмір пенсії позивача відповідає вимогам законодавства. Щодо індексації та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, у відзиві на позовну заяву зазначено, що згідно статті 43 цього Закону з 01 січня 2018 року розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Щодо застосування зниження коефіцієнтів згідно постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, представник відповідача зазначив, що враховуючи, що стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанова № 1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов'язковими до застосування.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача також просить зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/2229/25.
Не погоджуючись з доводами представника відповідача, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві, а також заперечив проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та останньому наданий строк для усунення недоліків.
Позивачем 29 квітня 2025 року подано через канцелярію суду заяву про усунення недоліків разом з документом про доплату судового збору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копію ухвали суду від 02 червня 2025 року разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї документів отримані уповноваженою особою відповідача 02 червня 2025 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи відповідна розписка.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на адресу суду 03 червня 2025 року надійшли належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
У відзиві на позовну заяву представник відповідача у тому числі просить зупинити провадження у даній адміністративній справі до набрання законної сили рішенням у справі № 320/2229/25, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Слід зазначити, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Так, судом встановлено, що предметом розгляду у даній справі є відмова у здійсненні перерахунку пенсії позивача.
В даному випадку, позивач не наголошує на протиправності постанови кабінету міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, а просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови у перерахунку його пенсії без обмеження максимальним розміром, виходячи з 90% грошового забезпечення, з урахуванням індексацій та без застосування понижуючих коефіцієнтів.
Більш того, суд зауважує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 320/2229/25 апеляційна скарга Кабінету Міністрів України - залишена без задоволення, рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року-без змін.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого клопотання представника відповідача та, відповідно, про відсутність правових підстав для його задоволення й зупинення провадження у справі.
Крім того, представником відповідача подано клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерства соціальної політики України, обґрунтовуючи яке останній посилався виключно на те, що у разі задоволення позовних вимог, реальне виконання рішення суду залежатиме від дій Мінсоцполітики.
З цього приводу слід зазначити таке.
Відповідно до частини 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Суд зазначає, що позивачем фактично оскаржується рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії. На переконання суду, представник відповідача не довів, яким саме чином рішення суду може вплинути на права або обов'язки Міністерства соціальної політики України, адже позивач перебуває на обліку у відповідача, нарахування й виплату пенсії позивачу проводить також територіальний орган Пенсійного фонду України, а взаємодія між державними органами при виконанні рішення суду, у разі набрання ним законної сили, жодним чином не впливає на права та обов'язки Міністерства соціальної політики України, про що вказує представник відповідача у своєму клопотанні.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», починаючи з 31 березня 2010 року, яка обчислена виходячи з 90% грошового забезпечення.
З 01 січня 2016 року позивачу здійснено перерахунок пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам», після якого відсоткове значення розміру пенсійної виплати зменшено до 70% грошового забезпечення.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року, з урахуванням ухвали суду від 23 квітня 2021 року у справі № 640/4560/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96385776,https://reyestr.court.gov.ua/Review/96494771) Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві здійснено перерахунок пенсії позивачу з 01 січня 2016 року з урахуванням основного розміру пенсії за вислугу років 90 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат та перерахунок пенсії без обмеження її певним максимальним розміром, починаючи з 01 грудня 2013 року, з урахуванням виплачених сум. Після проведеного перерахунку пенсії, розмір пенсії позивача з 01 грудня 2013 року у грошовому еквіваленті становив 29 039,70 грн.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 320/19640/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122158830) Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві перераховано пенсію позивача на підставі довідки Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України від 12 лютого 2024 року № 49/9035, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01 грудня 2019 року, після якого відсоткове значення розміру пенсії зменшено до 70% грошового забезпечення та обмежено максимальним розміром визначеним на виконання рішення суду у справі № 640/4560/20.
Також з матеріалів справи вбачається, що з 01 січня 2025 року розмір пенсії позивача становив 38 502,75 грн, однак застосовано обмежуючий коефіцієнт та до виплати визначено суму у 26 017,98 грн.
У січні 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просив виправити помилку та здійснити перерахунок пенсії на виконання рішення суду № 320/19640/24, виходячи з 90% грошового забезпечення та без обмеження максимальним розміром.
Листом від 24 лютого 2025 року № 8690-4526/С-02/8-2600/25 позивача повідомлено про те, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 320/19640/24 Головним управління перерахована пенсія на підставі довідки Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України від 12 лютого 2024 року № 49/9035, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01 грудня 2019 року. Вказаним рішенням, як вказано у листі, не покладено зобов'язань щодо проведення перерахунку пенсії в розмірі 90% сум грошового забезпечення, а тому розмір пенсії обчислено на підставі довідки, виходячи з 70% грошового забезпечення, відповідно до норм Закону, чинного на дату здійснення перерахунку. Також у листі зазначено, що заборгованість на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 320/19640/24 - відсутня. У листі у тому числі зазначено, що після виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року у справі № 640/4560/21 пенсія нарахована без обмеження максимальним розміром і складає 29 039,70 грн та повідомлено, з урахуванням постанови кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 пенсію нараховано із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів в сумі 26 017,98 грн.
У зв'язку з чим, позивач у лютому 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо перерахунку та виплати пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів з 01 січня 2025 року , без обмеження максимальним розміром, виходячи з 90% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром та з урахуванням індексацій.
Проте, відповідач відповіді на зазначену заяву не надав.
З наданої суду копії розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі 2603011299 для ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача, з урахуванням індексації базового ОСНП 2022 (30 625*0,1400) у розмірі 4 287,50 грн, базового ОСНП 2023 (34 912,50*0,1970) у розмірі 1 500,00 грн, індексації базового ОСНП 2024 (36 412,50*0,0796) у розмірі 1 500,00 грн, індексації базового ОСНП 2025 (37 912,50*0,1150) у розмірі 1 500,00 грн, після якого підсумок пенсії з надбавками становив 40 002,75 грн, з урахуванням максимального розміру 29 039,70 грн, до виплати із застосуванням обмежувального коефіцієнта - 26 017,98 грн.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром та з урахуванням індексацій, суд зазначає таке.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
01січня 2008 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким статтю 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ) було доповнено новою частиною, відповідно до якої максимальний розмір пенсій, призначених за даним Законом (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, що встановлена абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зазначені зміни і доповнення до статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
01 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», яким фактично було введено в дію обмеження граничного розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, шляхом викладення частини п'ятої статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII у новій редакції, за якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким доповнено частину п'яту статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII і визначено, що тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
У подальшому до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII були внесені додаткові зміни та доповнення, у зв'язку з чим частина п'ята статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, яка була викладена в редакції Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон України від 08 липня 2011 року № 3668-VI) та доповнена Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII), стала частиною сьомою статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII.
Відповідно до частини сьомої статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (в редакції Законів України від 08 липня 2011 року № 3668-VI та від 24 грудня 2015 року № 911-VIII) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 зазначені вище положення частини сьомої статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Пунктом 2 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного Суду України визначено, що частина сьома статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII є такою, що втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII), яким до частини сьомої статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII були внесені зміни - слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
З огляду на рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, зміни, що полягають у зміні слів та цифр, які були внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII до визнаної неконституційною (фактично відсутньої на час внесення цих змін) норми Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (частини сьомої статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII), є нереалізованими.
Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку про те, що протягом 2017 року стаття 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII не передбачала положень про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII зміни та доповнення до частини сьомої статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, яка визнана неконституційною та втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для вказаного вище обмеження пенсії.
Аналогічна за змістом правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17, від 21 грудня 2021 року у справі № 120/3552/21-а, від 26 січня 2022 року у справі № 569/2950/17, від 27 січня 2022 року у справі № 240/7087/20, тощо.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року (дня ухвалення рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016) частина сьома статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII втратила чинність.
При цьому положення статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI, які фактично дублюють частину сьому статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, змін не зазнали.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне чи множинне тлумачення, мають завжди трактуватися на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року у зразковій справі № 822/524/18 Великою Палатою Верховного Суду, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" стосовно захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтями 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» вказав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Аналізуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що в даному випадку застосуванню підлягають саме норми Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 04 липня 2023 року у справі № 420/10528/21, від 23 січня 2024 року у справі № 160/17347/22 від 27 березня 2024 у справі № 620/4764/21.
Водночас, як вже неодноразово зазначалося судом, частина сьома статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій, втратила чинність з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року у справі № 7-рп/2016, а зміни, що були внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII до частини сьомої статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, самі по собі не створюють підстав для вказаного вище обмеження пенсії.
Відтак, дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії максимальним, починаючи з 01 грудня 2019 року є протиправними.
Щодо індексації, суд зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-XII) пенсії є одним із об'єктів індексації грошових доходів населення.
У вказаній статті також зазначено, що індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
16 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (далі - Постанова №118), пунктом 2 якої установлено, що з 01 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 вказаної постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
24 лютого 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі - Постанова № 168), пунктом 2 якої установлено, що з 1 березня 2023 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови № 118 військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2022 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
23 лютого 2024 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (далі - Постанова №185), пунктом 2 якої установлено, що з 1 березня 2024 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови № 118 та пункту 2 постанови № 168 військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2023 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
У підпункті 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі - постанова № 209), установлено, що з 1 березня 2025 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2024 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.
Разом з тим, як вже зазначалось судом, з 20 грудня 2016 року частина сьома статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, яка визначала максимальний розмір пенсії військовослужбовців, втратила чинність на підставі рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.
Наведене в сукупності свідчить, що призначена позивачеві відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ пенсія не підлягає обмеженню максимальним розміром.
Суд повторно наголошує, що Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин в частині визначення максимального розміру пенсій військовослужбовців та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.
Враховуючи вищезазначене, норми постанов № 118 та № 168, № 185 неможливо застосувати в частині проведення індексації саме в межах максимального розміру пенсій військовослужбовців, оскільки жодним спеціальним законом таких обмежень на сьогодні не встановлено.
Суд також зазначає, що фактично індексація пенсії позивача не відбулася, оскільки обмеженням максимальним розміром знівельовано формально здійснену в перерахунку пенсії індексацію.
Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ураховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виходу за межі позовних вимог та визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром при здійсненні її перерахунку з 01 грудня 2019 року, з 01 березня 2022 року, з 01 березня 2023 року, з 01 березня 2024 року та з 01 травня 2025 року, відповідно, про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01 грудня 2019 року, з 01 березня 2022 року, з 01 березня 2023 року, з 01 березня 2024 року з 01 травня 2025 року, згідно з постановами № 118, № 168, № 185 та № 209, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум, залишивши без задоволення позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оскільки лист від 24 лютого 2025 року № 8690-4526/С-02/8-2600/25 не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні вимоги Кодексу адміністративного судочинства України.
2) Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», суд зазначає таке.
Відповідно до преамбули Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з частинами першою та третьою статті 11 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, зокрема Державний бюджет України.
Аналіз положень статей 8 та 92 Конституції України у системному зв'язку з преамбулою Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII дозволяє суду дійти висновку про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону - Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII.
Обчислення пенсії особам, які мають право на пенсію за Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII визначено розділом V (статті 43- 47) Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, а виплата пенсій та порядок перерахунку пенсій - розділами VII (статті 52- 62) та VIII (статті 63- 66) Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII відповідно.
Разом з тим, статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX (далі - Закон України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX Кабінетом Міністрів України 03 січня 2025 року прийнято постанову № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1), яка застосовується з 01 січня 2025 року, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 цієї Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Наведене в сукупності свідчить про те, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Таким чином, положеннями статті 46 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що не узгоджується із приписам статті 11 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Крім того, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX та пункту 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України. Поширення дії Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX та Постанови № 1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, є порушенням норм Конституції України, зокрема статей 8, 19 та 92.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Тому, враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закон України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Суд зауважує, що зміни до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою № 1), не вносилися.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статтях 17 та 46 Конституції України.
Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Суд вважає за необхідне ще раз наголосити, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення.
За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.
Судом враховується, що Закон України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ не містить жодних приписів про повноваження Кабінету Міністрів України визначати форми і види пенсійного забезпечення, жодних приписів про коефіцієнти пониження пенсій.
Водночас, Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, а положення Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Розглянувши касаційну скаргу у справі № 120/1081/25, спір у якій виник у правовідносинах, які є подібними до тих, що й у справі яка розглядається, Верховний Суд сформував висновок, згідно якого застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII , положень статті 46 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX та постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01 січня 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв'язку із чим є протиправними.
Також суд зауважує, що застосувавши нормативно-правові акти, які не урегульовають умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вийшло за межі наданих повноважень, що є підставою для визнання протиправними його дій.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, які полягали в застосуванні коефіцієнтів зменшення, встановлених статтею 46 Закону України від 19 листопада 2024 року№ 4059-IX та Постановою № 1, до перерахованої в січні 2025 року пенсії позивача, відповідно, про наявність підстав для зобов'язання здійснити перерахунок пенсії позивача без застосування вказаних коефіцієнтів.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25, від 17 вересня 2025 року у справі № 240/1202/25, від 23 вересня 2025 року у справі № 380/1811/25, від 23 вересня 2025 року у справі № 140/2163/25, від 05 листопада 2025 року у справі № 380/1898/25.
Що стосується безпосередньо можливості обмеження пенсії максимальним розміром (встановлення коефіцієнтів до відповідних сум перевищення), то в ухвалі від 06 лютого 2025 року у справі № 520/909/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що він неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов'язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII. Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 440/994/20, від 17 березня 2023 року у справі № 340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України «обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України» (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).
3) Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії, виходячи з 90% грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Частиною четвертою статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вже зазначалось судом, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року, з урахуванням ухвали суду від 23 квітня 2021 року у справі № 640/4560/20 встановлено право позивача на отримання пенсійної виплати, виходячи з 90% грошового забезпечення та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити відповідні перерахунки та виплату пенсії позивачу.
Відтак, з урахуванням того, що судом встановлено право позивача отримання пенсійної виплати, виходячи з 90% грошового забезпечення, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії, виходячи з 90% грошового забезпечення.
4) Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати призначену пенсію ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з постійного та незмінного розміру пенсії у значенні 90% відповідних сум грошового забезпечення і надалі, що зумовлює і подальше щомісячне та безперервне нарахуванням та щомісячну виплату пенсії, з урахуванням доплати за особливі заслуги перед Україною, всіх індексацій пенсії, які відбулись і ще відбудуться, суд наголошує, що відповідачем не здійснено перерахунку та виплати пенсії на виконання вказаного рішення суду (у разі набрання ним законної сили), відповідно, відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде виплачуватись пенсія, виходячи з 90% грошового забезпечення, а її розмір буде й надалі обмежуватись будь-яким розміром, або відповідачем не буде нараховано та виплачено надбавку за особливі заслуги перед Україною чи не буде нараховано та виплачено пенсію з урахуванням індексацій.
У випадку, якщо позивач за результатом вчиненого відповідачем, на підставі рішення суду у вказаній справі, перерахунку буде не згоден з перерахованим розміром пенсії з будь-яких підстав, він не позбавлений права звернутися до суду із відповідним позовом.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, як таких, що заявлені на майбутнє.
5) Щодо позовних вимог в частині, що стосується наявності, на думку позивача, заборгованості по виплаті пенсії, суд зазначає, що в даному випадку визначення розміру заборгованості, який підлягає виплаті на користь позивача за спірний період належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень на теперішній час здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини, відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
VI. Судові витрати.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, керуючись частиною третьою статті 139 КАС України, вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 1 211,20 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення, після виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 320/19640/24, починаючи з 01 грудня 2019 року.
3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження розмір пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, встановленим на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року у справі № 640/4560/21, починаючи з 01 грудня 2019 року, з 01 березня 2022 року, з 01 березня 2023 року, з 01 березня 2024 року, з 01 січня 2025 року та з 01 березня 2025 року.
4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування з 01 січня 2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 .
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату перерахованої на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 320/19640/24 пенсії, починаючи з 01 грудня 2019 року, виходячи з 90% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.
6. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 березня 2022 року, враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», виходячи з 90% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
7. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 березня 2023 року, враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», виходячи з 90% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
8. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 березня 2024 року, враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», виходячи з 90% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
9. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2025 року без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», виходячи з 90% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
10. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 березня 2024 року, враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», виходячи з 90% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
11. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
12. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 211,00 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).з
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.