06 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/12403/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення, податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач 1), Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 17.09.2025 щодо відмови у задоволення скарги; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2025 №0199172407, №0199152407 та №0199182407, зобов'язання ГУ ДПС у Волинській області вилучити відповідні нарахування з інтегрованої картки платника податків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у 2007 році уклала кредитний договір із ПАТ «ОТП Банк». Згодом право вимоги заборгованості було передано ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
У 2017-2018 роках між сторонами укладено додатковий договір №1 від 09.10.2017 та угоду про регулювання боргу від 17.08.2018, які визначили остаточний розмір заборгованості та порядок її погашення.
Згідно з угодою, після сплати позивачем узгоджених платежів інша частина боргу припинялася не як добровільне прощення, а як наслідок виконання умов реструктуризації відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Позивач не отримувала коштів, майна чи економічної вигоди.
Позивач виконала угоду повністю, що підтверджується платіжними документами та довідкою ТОВ ОТП «Факторинг Україна» про відсутність боргу.
Однак, ГУ ДПС у Волинській області винесло податкові повідомлення - рішення від 26.06.2025 №0199182-407 на суму 217 818,70 грн, №0199183-407 на суму 18 151,56 грн та №0199184-407 на суму 680,00 грн.
Позивач вважає, що податковий орган хибно кваліфікувала технічне припинення зобов'язання як додаткове благо.
Окрім того, строк давності для визначення податкових зобов'язань (1095 днів відповідно до статті 102 ПК України) сплив задовго до 2025 року. СОVD-19 та воєнний стан не відновлюють строки, що сплинули.
Також позивач зазначає, що наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2022 №220 встановлено порядок списання безнадійного боргу, який визначає, що списання боргу у випадку припинення зобов'язання (стаття 605 ЦК України) не є доходом фізичної особи; така операція відображається як списання, а не як оподатковуваний дохід, податкові органи повинні здійснювати саме списання, а не донарахування ПДФО; такі операції не є додатковим благом у значенні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.
Ухвалою суду від 28.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.79).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача 1 позовні вимоги не визнала та в обґрунтування такої позиції вказала, що ГУ ДПС у Волинській області, на підставі положень підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79, статті 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та наказу від 24.04.2025 №1419-п проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_2 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт перевірки від 03.06.2025 №15679/03-20-2407/2712913664.
На підставі висновків акта перевірки, ГУ ДПС у Волинській області складено податкові повідомлення-рішення від 26.06.2025 №0199152407 форма «Р» про збільшення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на суму основного платежу - 198017,00 грн та штрафної санкції - 19801,70 грн; №0199182407 форма «Р» про збільшення суми грошового зобов'язання по військовому збору на суму основного платежу - 16501,42 грн та штрафної санкції - 1650,14 грн та №0199172407 форма «ПС» про застосування штрафної санкції - 680,00 грн.
Рішенням ДПС України скаргу ОСОБА_3 на податкове повідомлення рішення від 26.06.2025 №0199182407 залишено без задоволення, а вказане податкове повідомлення-рішення - без змін.
Представник відповідача 1 зазначає, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
У той же час, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Запроваджені ПК України способи оскарження рішень податкових органів адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними, доводи позивача, викладені у скарзі оцінені судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого вищестоящими податковими органами за результатами адміністративного оскарження. Само по собі рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов'язків.
З огляду на вказане представник відповідача 1 вважає, що оскаржуване рішення ДПС від 18.03.2020 №9812/6/99-00-08-05-01-06 саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, не містить приписів вчинити обов'язкові дії позивачу та не створює для нього жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, не порушує права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.
Окрім того, дії щодо розгляду скарги платника податку є проявом дискреційних повноважень контролюючого органу, який в межах наданих законом повноважень самостійно оцінює обставини, подані доводи та надані докази, і приймає відповідне рішення.
Дискреційні повноваження ДПС - це сукупність прав і обов'язків, які дозволяють органам ДПС, в окремих випадках, вирішувати питання, пов'язані з податковою діяльністю, з урахуванням конкретних обставин і на власний розсуд. Це означає, що у ДПС є свобода вибору одного з декількох допустимих варіантів дій, що дозволяє врахувати індивідуальні особливості ситуації.
Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах.
Обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.
З огляду на вказане представник відповідача 1 просить в задоволенні позову відмовити.
У відзиві на позовну заяву (а.с.112-120) представник ГУ ДПС у Волинській області позовні вимоги заперечила та у їх задоволенні просила відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказала, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, пункту 78.1.2 статті 78, статті 79 ПК України та у зв'язку з неподанням декларацій про майновий стан і доходи за 2017, 2018 рік, відповідно до наказу від 24.04.2025 №1419-п та повідомлення про проведення позапланової невиїзної перевірки №507 від 24.04.2025, проведена позапланова документальна невиїзна перевірка фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог податкового законодавства, із врахуванням вимог статті 102 ПК України.
Перевірка проводилась з 27.05.2025 по 29.05.2025, термін проведення перевірки не продовжувався.
За наслідками проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки складено акт від 03.06.2025 №15679/03-20-24-07/2712913664, який отримано позивачем 05.06.2025.
Перевіркою встановлено порушення:
- підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2017, 2018 рік в сумі 198017, 00 грн;
- підпункту 1.1 (1), підпункту 1.2 (1) пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, внаслідок чого занижено суму військового збору за 2017, 2018 рік в розмірі 16501,42 грн;
- підпункту 49.18.4. пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 ПК України, а саме - неподання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2017, 2018 рік.
Позивачем не було подано заперечення на акт перевірки.
За результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_2 винесено податкові повідомлення-рішення:
- від 26.06.2025 №0199172407 яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції на суму 680,00 грн;
- від 26.06.2025 №0199152407 за платежем - податок на доходи фіз. осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму - 217 818,70 грн;
- від 26.06.2025 №0199182407 за платежем - військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму - 18 151,56 грн.
Вказані податкові повідомлення рішення було отримано позивачем 03.07.2025.
Позивачем 17.07.2025 було подано скаргу до ДПС на податкове повідомлення-рішення від 26.06.2025 №0199182407, за результатами розгляду якої рішенням ДПС України №27043/6/99-00-06-01-02-06 від 17.09.2025 вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
По суті виявлених порушень представник відповідача повідомляє, що згідно Відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС України про суми виплачених доходів та інформації наданої ТОВ «ОТП Факторинг Україна» фізичною особою ОСОБА_1 отримано у 4 кварталі 2017 року дохід у вигляді додаткового блага в сумі 1044242,97 грн, у 3 кварталі 2018 року - 55851,47 грн. від ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Всього сума доходу: 1100094,44 грн.
ГУ ДПС у Волинській області проведено аналіз додатків 4ДФ «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» до Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» та встановлено відображення доходів ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (за ознакою доходу 126), які виплачені платникам податку.
З метою недопущення втрат надходжень сум до бюджету податковим органом було надано запит від 06.03.2025 №4081/6/03-20-24-07-06 ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
На вказаний запит ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надано відповідь №12287 та №12286 від 24.03.2025 (вх. ГУ ДПС у Волинській області №13518/6 та №13517/6 від 31.03.2025).
Так, на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю АТ «ОТП Банк» відступив ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги боргових зобов'язань за кредитним договором укладеним між банком та ОСОБА_1 .
Керуючись положеннями статтею 605 ЦК України з вищевказаною фізичною особою було укладено угоду про врегулювання боргу б/н від 17.08.2018 до кредитного договору №CL-А0/003/2006 від 23.03.2006, згідно з умовами якої здійснювалось анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту) в розмірі 55 851,47 грн.
Положеннями пункту 2.2.4 вказаної угоди фізична особа-боржник стверджує, що вона повідомлена про необхідність відображення суми прощеного боргу у річній податковій декларації.
Згідно з відповіддю ТОВ «ОТП Факторинг Україна» №12286 від 24.03.2025, керуючись положеннями статті 605 ЦК України з ОСОБА_1 було укладено додатковий договір №1 від 09.10.2017 до кредитного договору №ML-A00/146ODC/2007 від 01.08.2007, згідно з умовами якого здійснювалося анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту) в розмірі 1 044 242,97 грн.
Положеннями пункту 3.4 даного додаткового договору фізична особа-боржник стверджує, що вона повідомлена про необхідність відображення суми прощеного боргу у річній податковій декларації.
Таким чином, ОСОБА_4 , яка отримала додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та була належним чином повідомлена про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язана була відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку та військового збору.
Проте, ОСОБА_1 не подано декларації про майновий стан та доходи за 2017 та 2018 роки, внаслідок чого занижено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних за 2017, 2018 роки в сумі 198017,00 грн та військового збору за 2017, 2018 роки в розмірі 16501,42 грн (1100094,44 Х 1,5) .
Також в порушення підпункту 49.18.4. пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 ПК України фізичною особою ОСОБА_5 не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2017 та 2018 роки, у зв'язку із чим податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.06.2025 №0199172407 яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції на суму 680,00 грн.
В спростування доводів позивача про те, що минув строк давності для визначення податкових зобов'язань, представник відповідача 2 зазначає, що в період з 18.03.2020 по 30.06.2023 строк давності, передбачений статтею 102 ПК України, був зупинений з метою запобігання поширенню на території України корона вірусної хвороби (COVID-19), а в період з 17.03.2022 по 01.08.2023 - у зв'язку з дією правового режиму воєнного, надзвичайного стану.
Як вбачається з Угоди про врегулювання боргу б/н від 17.08.2018 до кредитного договору №CL A0/003/2006 від 23.03.2006 та додаткового договору №1 від 09.10.2017 до Кредитного договору №ML-A00/1460DC/2007 від 01.08.2007 сторони домовились, що до будь-яких вимог кредитора до позичальника буде застосовуватись позовна давність у 5 років.
Крім того, відповідно до пункту 102.2.1 статті 102 ПК України грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано.
Також представник відповідача 2 вважає безпідставними посилання позивача на статтю 101 ПК України, яка регулює порядок списання безнадійного податкового боргу, оскільки у даному випадку така сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до бюджету є неузгодженою, а відтак, грошове зобов'язання, яке має сплатити позивач не підпадає під визначення безнадійного податкового боргу.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання ГУ ДПС у Волинській області вилучити відповідні нарахування з інтегрованої картки платника податків, представник відповідача 2 зазначає, що у разі якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення первинних показників оперативного обліку щодо поновлення такої суми не проводиться.
З урахуванням того, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними і не підлягають скасуванню, відтак вимога позивача про внесення змін до інтегрованої картки платника податків є безпідставною.
Враховуючи вищезазначене, представник відповідача 2 вважає, що ГУ ДПС у Волинській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить в задоволенні позову відмовити.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що на підставі наказу від 24.04.2025 №1419-п працівниками ГУ ДПС у Волинській області проведена позапланова документальна невиїзна перевірка фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог податкового законодавства, із врахуванням вимог статті 102 ПК України.
За результатами перевірки складно акт про результати позапланової невиїзної перевірки від 03.06.2025 №15679/03-20-24-07/2712913664 (а.с.25-28, 70-71, 91 зворот.-93, 123-124), яким встановлено порушення позивачем:
- підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2017, 2018 рік в сумі 198017, 00 грн.;
- підпункту 1.1 (1), підпункту 1.2 (1) пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, внаслідок чого занижено суму військового збору за 2017, 2018 рік в розмірі 16501,42 грн;
- підпункту 49.18.4. пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 ПК України, а саме - неподання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2017, 2018 рік.
На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДПС у Волинській області винесено:
- податкове повідомлення-рішення від 26.06.2025 №0199152407, згідно із яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 217 818,70 грн, в тому числі: за податковим зобов'язанням - 198 017,00 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 19801,70 грн (а.с.17, 72, 93 зворот.-94);
- податкове повідомлення-рішення від 26.06.2025 №0199182407, згідно із яким визначено суму грошового з військового збору на загальну суму 18151,56 грн, в тому числі: за податковим зобов'язанням -16501,42 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1650,14 грн (а.с.18, 73, 94 зворот.-95);
- податкове повідомлення-рішення від 26.06.2025 №0199172407, згідно із яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 680,00 грн (а.с.19, 74, 95 зворот.-96).
Вищезазначені податкові повідомлення-рішення позивач отримала 03.07.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.160).
За результатами розгляду скарг позивача від 07.07.2025 на податкове повідомлення - рішення від 26.06.2025 №0199182407 (а.с.22, 30-31, 33, 66-69), ГУ ДПС у Волинській області листом від 10.07.2025 №14150/6/03-20-24-07-06 повідомило про відсутність повноважень щодо розгляду скарг на винесене податкове повідомлення-рішення та поновлення строків на подання скарг в адміністративному порядку (а.с. 29, 65).
Позивач оскаржила податкове повідомлення-рішення від 26.06.2025 №0199182-407 в адміністративному порядку шляхом подання до ДПС України скарги від 17.07.2025 (а.с.7-9, 62-64, 90-91, 100 зворот.-102).
Керуючись пунктом 56.9 статті 56 ПК України рішенням ДПС України від 08.08.2025 №23035/6/99-00-06-01-02-06 строк розгляду скарги позивача продовжено по 19.09.2025 (включно) (а.с.104).
Вказане рішення позивач отримала 12.08.2025, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.108).
Рішення ДПС України від 17.09.2025 №27043/6/99-00-0601-0206 податкове повідомлення рішення від 26.06.2025 №0199182-407 залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення (а.с.11-14, 60-61, 105-106, 155-165).
Зазначене рішення позивач отримала 12.09.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.109).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Зокрема, відповідно до підпункту 78.1.2. пункту 78.1. статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звітність для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, якщо їх подання передбачено законом.
Нормами пункту 78.4. статті 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Особливості проведення документальної невиїзної перевірки передбачені статтею 79 ПК України.
Нормами пункту 79.1 статті 79 ПК України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Згідно із пунктом 79.2. статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Згідно із пунктом 79.3. статті 79 ПК України присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.
Таким чином, перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. У посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки лише за наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та за умови вручення платнику податків оформлених відповідно до вимог ПК України копії наказу на проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (формальна підстава).
Судом встановлено, що наказ ГУ ДПС у Волинській області від 24.04.2025 №1419-п та повідомлення про проведення перевірки від 24.04.2025 №107 (а.с.121) надіслано на юридичну адресу позивача 25.04.2025 та отримані останньою 30.04.2025, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.122).
Вказані обставини свідчить про дотримання контролюючим органом норм пункту 78.4. статті 78 ПК України та пункту 79.2. статті 79 ПК України.
Позивач не заперечує наявність правових підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
Вирішуючи питання щодо правомірності прийнятих відповідачем за результатами проведеної перевірки податкових повідомлень-рішень від 26.06.2025 №0199182407 та №0199172407, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно із підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Нормами пункту 164.1. статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Згідно підпункту 14.1.47. пункту 14.1. статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України та є вичерпним.
Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Відповідно до підпункту 1.1. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) платниками військового збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Згідно із підпунктом 1.4. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Пунктом 1.3. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено, що ставка збору складає 1,5 % об'єкта оподаткування.
Відповідно до підпункту 1.6. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
За наведених положень законодавства розмір військового збору напряму залежить від розміру оподатковуваного доходу звітного періоду платника податків.
Відповідно до пункту 123.1. статті 123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Як вбачається із акту від 03.06.2025 №15679/03-20-24-07/2712913664 згідно з Відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС України про суми виплачених доходів та інформації наданої ТОВ «ОТП Факторинг Україна» фізичною особою ОСОБА_1 отримано у 4 кварталі 2017 року дохід у вигляді додаткового блага в сумі 1044242,97 грн, у 3 кварталі 2018 року - 55851,47 грн від ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Всього сума доходу: 1100094,44 грн.
Враховуючи вищевикладене, на порушення підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України та згідно вимог пункту 167.1 статті 167, підпункту 54.3.1 пункту 54.3 статті 54 ПК України перевіркою визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 198017 грн, а саме: 1100094,44 грн х 18%.
Окрім того, внаслідок вищезазначених порушень, перевіркою правильності визначення бази оподаткування та повноти нарахування військового збору з доходів, отриманих фізичною особою встановлено, що позивачем занижено базу оподаткування військовим збором на 1100094,44 грн, внаслідок чого не нараховано та не сплачено до бюджету військовий збір в сумі 16501,42 грн (1100094,44 х 1,5), чим порушено підпункти 1.1, 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.
Внаслідок виявлених порушень згідно із податковими повідомленнями - рішеннями від 26.06.2025 №0199152407 та №0199182407 позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 198 017,00 грн та по військовому зборі на суму 16501,42 грн та застосовано штрафні санкцій в розмірі 10 відсотків від вказаних сум, що становить 19801,70 грн та 1650,14 грн відповідно.
Натомість позивач в спростування таких доводів податкового органу вказує, що між нею та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено додатковий договір №1 від 09.10.2017 та угоду про регулювання боргу від 17.08.2018, які визначили остаточний розмір заборгованості та порядок її погашення. Після сплати позивачем узгоджених платежів інша частина боргу припинялася не як добровільне прощення, а як наслідок виконання умов реструктуризації відповідно до статті 605 ЦК України, а відтак вона не отримувала коштів, майна чи економічної вигоди.
Таким чином, основним питанням, яке потребує вирішення у даній справі, є правомірність віднесення контролюючим органом суми прощеної (анульованої) кредитором заборгованості до складу оподаткованого доходу позивача як додаткового блага на підставі підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Вимоги податкового органу щодо сплати позивачем військового збору, обрахованого з такої суми, як і застосування штрафних санкцій, є похідними за своєю суттю.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить із наступного.
Питання правозастосування абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України отримало оцінку у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 28.07.2021 у справі №826/12872/17, у якій судова палата дійшла висновків, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
З викладеного слідує, що під додатковим благом розуміється основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.
Аналогічна правова позиція в подальшому була підтримана в постановах Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 480/805/21, від 30.07.2024 у справі №320/8116/20, від 16.09.2021 у справі №826/15158/16, від 16.05.2023 у справі №820/880/16, від 20.07.2023 у справі № 640/6050/20.
Матеріалами справи підтверджується, що між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договорів №CL-A00/003/2006 від 23.03.2006.
На підставі положень договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 10.12.2010 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло усіх прав вимоги за вищезазначеним кредитним договором.
В подальшому, між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено угоду від 17.08.2018 про врегулювання боргу за кредитним договором №CL-A00/003/2006 від 23.03.2006 (а.с.15, 55, 96 зворот.-97).
Нормами пункту 2.1 визначено, що цю угоду укладено сторонами з метою визначення порядку виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.05.2009 у справі №2-170/09 в частині позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором №CL-А00/003/2006 від 23.03.2006 у розмірі 145 851,47 грн.
Згідно із пунктом 2.1 вказаної угоди станом на день укладення цієї угоди заборгованість позичальника за вказаним вище рішенням суду становить: 145 851,47 грн.
Відповідно до пункту 2.2.1. угоди сторони домовились внести зміни та доповнення до кредитного договору наступного змісту:
2.2.2. позичальник зобов'язується погасити боргові зобов'язання у термін до 17.08.018 у розмірі 90 000,00 грн, а також сплатити витрати кредитора на ведення претензійно-позовної роботи та /чи документами забезпечення в розмірі 1 488,00 грн.
2.2.3. за умови належного виконання позичальником умов кредитного договору і п.п.2.2.2. додаткового договору, позичальник буде вважатись таким, що погасив свої Боргові зобов'язання перед банком/кредитором в повному обсязі і кредитор, керуючись статті 605 ЦК України, здійснює анулювання (прощення) боргу у розмірі 55 851,47 грн (надалі - сума прощеного боргу), що складається із суми кредиту (основної суми боргу) у розмірі 55 851,47 грн;
2.2.4. при прощенні боргу у позичальника відповідно до вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України виникає оподатковуваний дохід та позичальник зобов'язаний подати до податкового органу декларацію, сплатити податки та збори з такого доходу в порядку і у розмірах, встановлених чинним законодавством України. Шляхом підписання позичальником додаткового договору, позичальник стверджує, що кредитор проінформував його про необхідність сплати податків та зборів з суми прощеного боргу (в тому числі у разі її зміни), у випадках, передбачених законодавством України.
Окрім того, між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договорів №ML-A00/146ODC/2007 від 01.08.2007.
На підставі положень договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 10.12.2010 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло усіх прав вимоги за вищезазначеним кредитним договором.
В подальшому, між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено додатковий договір №1 від 07.10.2017 до кредитного договору №ML-A00/146ODC/2007 від 01.08.2007 (а.с.21, 56, 97 зворот.-98).
Відповідно до пункту 2.1.1 вказаного додаткового договору сторони домовились внести зміни та доповнення до кредитного договору згідно із якими незважаючи на інші положення кредитного договору сторони домовились, що позичальник до 09.10.2017 зобов'язується погасити боргові зобов'язання в розмірі 360000 грн, сплатити витрати Кредитора на ведення претензійно-позовної роботи в розмірі 1700 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що вищезазначені суми були сплачені позивачем згідно із платіжними дорученнями від 09.10.2027 №1 та №2 (а.с.16, 39, 98 зворот.).
Нормами підпункту 2.1.3. вказаного договору визначено, що за умови належного виконання позичальником умов Кредитного договору та цього Додаткового договору сторони домовились:
- скасувати всю суму пені, що була нарахована до моменту укладання цього Додаткового договору;
- припинити претензійно-позовну роботу по стягненню Боргових зобов'язань за Кредитним договором;
- що кредитор здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі еквівалентному 1044 242,97 грн (надалі - «сума прощеного боргу»), що складає: 1 044 242,97 грн - тіло кредиту, і позичальник буде вважатись таким, що погасив свої боргові зобов'язання перед кредитором в повному обсязі.
Згідно із пунктом 3.4. договору підписанням цього додаткового договору позичальник підтверджує, що кредитор повідомив його про необхідність відображення суми прощеного борг у річній податковій декларації.
Таким чином, зі змісту вищезазначених угоди від 17.08.2018 про врегулювання боргу за кредитним договором №CL-A00/003/2006 від 23.03.2006 та додаткового договору №1 від 07.10.2017 до кредитного договору №ML-A00/146ODC/2007 від 01.08.2007 чітко вбачається, що мало місце саме анулювання (прощення) боргу.
При цьому, у пункті 2.2.4. угоди від 17.08.2018 про врегулювання боргу за кредитним договором №CL-A00/003/2006 від 23.03.2006 прямо зазначено про те, що при прощенні боргу у позичальника відповідно до вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України виникає оподатковуваний дохід та позичальник зобов'язаний подати до податкового органу декларацію, сплатити податки та збори з такого доходу.
Примітка до пункту 2.2.4. угоди від 17.08.2018 про врегулювання боргу за кредитним договором №CL-A00/003/2006 від 23.03.2006 також містить посилання на норми підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 ст.164 ПК України.
Окрім того, норми пункту 2.2.4. угоди від 17.08.2018 про врегулювання боргу за кредитним договором №CL-A00/003/2006 від 23.03.2006 та пункту 3.4. додаткового договору №1 від 07.10.2017 до кредитного договору №ML-A00/146ODC/2007 від 01.08.2007 даються суду підстави для висновку про те, що шляхом підписання вказаних документів позивач підтвердила, що кредитор повідомив його про необхідність відображення суми прощеного борг у річній податковій декларації та сплати податків та зборів з суми прощеного боргу.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 22.10.2025 у справі № 300/2685/19.
При цьому, зі змісту пункту 2.2.3 угоди від 17.08.2018 про врегулювання боргу за кредитним договором №CL-A00/003/2006 від 23.03.2006 та пункту 2.2.1 додаткового договору №1 від 07.10.2017 до кредитного договору №ML-A00/146ODC/2007 від 01.08.2007 судом встановлено, що як дохід, виплачений на користь позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відображено лише суму основного зобов'язання (без урахування прощених процентів) та саме з суми основного боргу 1 044 242,97 грн та 55 851,47 грн (тіло кредиту) контролюючим органом було визначено грошове зобов'язання.
Таким чином, судом встановлено, що банком було здійснено прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту), що не спростовується позивачем жодними належними, допустимими, достатніми доказами та доводами. Також, позивачем не заперечується і розмір (сума) прощеного (анульованого) банком боргу, яка, з метою оподаткування, вважається додатковим благом та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з урахуванням норм підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
За таких обставин, на думку суду, податковий орган дійшов обґрунтованих висновків про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доход фізичних осіб та військового збору, а відтак податкові повідомлення-рішення від 26.06.2025 №0199182407 та №0199172407 прийнято відповідачем правомірно та підстави для їх скасування відсутні.
Надаючи оцінку правомірності податкового повідомлення-рішення від 26.06.2025 №0199182407, суд зазначає таке.
Пунктом 49.1. статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.2. статті 49 ПК України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Нормами підпункту 49.18.4 пункту 49.18. статті 49 ПК України передбачено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
Згідно із пунктом 179.1. статті 179 ПК України, платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 179.7. статті 179 ПК України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Сума податкових зобов'язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом.
Відповідно до пункту 120.1. статті 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Як вбачається із акту від 03.06.2025 №15679/03-20-24-07/2712913664 на порушення підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 ПК України позивачем не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2017 та 2018 роки.
З огляду на встановлені обставини справи суд вважає вірними вказані доводи податкового органу, оскільки позивач як платник податку була зобов'язана подати контролюючому органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 та 2018 роки в яких відобразити дохід у вигляді додаткового блага в розмірі 1044242,97 грн та 55851,47 грн, отриманий від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» внаслідок анулювання (прощення) вказаної заборгованості.
Однак, ОСОБА_1 податкової декларації про майновий стан та доходи за 2017 та 2018 роки до податкового органу не подана, доказів протилежного суду не надано, а відтак відповідачем правомірно винесено податкове повідомлення-рішення №0199172407, згідно із яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 680,00 грн (340,00 грн Х 2).
Суд відхиляє доводи позивача про те, що строк давності для визначення податкових зобов'язань (1095 днів відповідно до статті 102 ПК України) сплив задовго до 2025 року, оскільки як вбачається із матеріалів справи документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 була проведена саме у зв'язку із неподанням фізичною особою декларацій про майновий стан та доходи за 2017, 2018 роки.
У свою чергу, відповідно до підпункту102.2.1 пункту 102.2. татті 102 ПК України грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано.
Таким чином, з урахуванням факту неподанням позивачем декларацій про майновий стан та доходи за 2017, 2018 роки, податковий орган мав право визначити позивачу суми грошових зобов'язань за відповідні періоди без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 статті 102 ПК України.
Окремо суд зауважує, що допущені позивачем у позовній заяві помилки у номерах оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не впливають на вирішення даної справи по суті, оскільки із долучених до позовної заяви копій документів вбачається, що предметом розгляду даної справи є саме податкові повідомлення-рішення від 26.06.2025 №0199172407, №0199152407 та №0199182407.
При вирішенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 17.09.2025 щодо відмови у задоволення скарги, суд виходить із наступного.
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Згідно із пунктом 56.2 статті 56 ПК України у разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.
Згідно із пунктом 56.3. статті 56 ПК України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій або електронній формі засобами електронного зв'язку (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Згідно із пунктом 56.8. статті 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв'язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку.
Відповідно до пункту 56.9. статті 56 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово або в електронній формі засобами електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту..
Згідно із пунктом 56.20. статті 56 ПК України вимоги до оформлення скарги, порядок подання та розгляду скарг встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Так, процедуру оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів визначено Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та іншими особами та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 №916, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.12.2015 за №1617/28062 (далі - Порядок №916).
Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку №916 скарги на рішення територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Згідно із пунктом 1 розділу III Порядку №916 скарга подається у письмовій або електронній формі засобами електронного зв'язку до контролюючого органу вищого рівня протягом десяти робочих днів, що настають за днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Відповідно до пунктів 4, 5 розділу III Порядку №916 строки подання скарги на рішення контролюючих органів можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 глави 9 розділу II Податкового кодексу України.
Протягом шести місяців з дати закінчення строку, встановленого пунктом 1 цього розділу, платник податків має право подати скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку та копіями підтверджуючих документів поважності причин його пропуску (за наявності). Контролюючий орган вищого рівня, розглядаючи клопотання платника податків, поновлює пропущений строк на подання скарги в адміністративному порядку, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Нормами пункту 1 розділу IV Порядку №916 визначено, що скарга платника податків подається в письмовій або електронній формі засобами електронного зв'язку та має включати таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, найменування (для юридичних осіб), податкову адресу платника податків, який подає скаргу; найменування контролюючого органу; реквізити оскаржуваного рішення; підстави, за якими оскаржується рішення, обставини справи, які, на думку заявника, встановлені контролюючим органом неправильно чи не встановлені взагалі; обґрунтування незгоди платника податків із рішенням контролюючого органу з посиланням на норми законодавства; вимоги та клопотання платника податків, який подає скаргу; відомості щодо повідомлення контролюючого органу, рішення якого оскаржується, про подання скарги до контролюючого органу вищого рівня; відомості про оскарження рішення контролюючого органу до суду; адресу, на яку слід надіслати рішення, прийняте за результатами розгляду скарги; перелік документів, які додаються до скарги. Скарги на рішення та на дії контролюючих органів викладаються та подаються окремо.
Згідно із пунктами 2, 3 Порядку №916 платник податків може додавати до скарги розрахунки та докази, які він вважає за необхідне надати. Копії документів, які додаються до скарги, повинні бути належним чином засвідчені.
У скарзі може міститися клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку.
Скарга підписується особисто платником податків, який її подає, або його представником, уповноваженим на підписання скарги. Якщо скарга підписується представником платника податків, до неї долучається оригінал або належним чином завірена копія документа, який засвідчує повноваження такого представника відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку №916 скарга подається платником податків особисто або через свого представника безпосередньо до уповноваженого контролюючого органу або поштовим відправленням з повідомленням про вручення та описом вкладення або в електронній формі засобами електронного зв'язку.
Платник податків одночасно з поданням скарги до контролюючого органу вищого рівня зобов'язаний письмово або в електронній формі засобами електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 Податкового кодексу України) повідомити про це контролюючий орган, який прийняв оскаржуване рішення.
Згідно із пунктом 2 розділу VII Порядку №916 контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів, що настають за днем отримання скарги платника податків, на адресу платника податків засобами поштового зв'язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 Податкового кодексу України), або надати йому під розписку.
Вмотивованим є рішення, яке відповідає таким ознакам:
зазначені конкретні посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, на яких воно ґрунтується, з урахуванням матеріалів скарги;
по суті вимог чи заперечень платника податків контролюючий орган висловив свою позицію.
Рішення надсилається на адресу, зазначену платником податків у скарзі, а у разі незазначення такої адреси - на податкову адресу платника податків.
Відповідно до пункту 3 розділу VII Порядку №916 керівник контролюючого органу (заступник керівника або інша уповноважена посадова особа) може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад двадцятиденний строк, визначений в пункті 2 цього розділу, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово або в електронній формі засобами електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного в пункті 2 цього розділу.
Нормами пункту 4 розділу VII Порядку №916 визначено, що якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (заступника керівника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, що настає за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (заступника керівника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.
Відповідно до пункту 1 розділу VIII Порядку №916 за результатами проведення процедури адміністративного оскарження контролюючим органом приймається рішення. Рішення оформляються на бланку контролюючого органу, який розглянув скаргу.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IX Порядку №916 контролюючий орган у разі розгляду скарги перевіряє правомірність та обґрунтованість рішення, що оскаржується, та приймає рішення про результати розгляду скарги.
За результатами розгляду скарги контролюючий орган приймає одне з таких рішень:
1) повністю задовольняє скаргу платника податків та скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується;
2) частково задовольняє скаргу платника податків та в окремій частині скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується;
3) залишає скаргу без задоволення, а рішення контролюючого органу, яке оскаржується, без змін;
4) зменшує (збільшує) суму грошового зобов'язання.
Під час прийняття цих рішень контролюючий орган має право зменшити (збільшити) суму грошового зобов'язання або податкового боргу, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків та у відповідній частині суми штрафних (фінансових) санкцій.
Нормами пункту 3 розділу IX Порядку №916 передбачено, що рішення про результати розгляду скарги складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин:
1) у вступній частині рішення зазначаються:
найменування платника податків - юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податків;
дата отримання скарги (дата і номер визначаються за даними реєстраційної картки або журналу реєстрації вхідної кореспонденції);
2) описова частина рішення має містити:
дату і номер рішення контролюючого органу, яке було оскаржено платником податків;
вимоги, зазначені у скарзі платника податків, та стислий зміст його позиції;
стислий виклад обставин, встановлених перевіркою, та докази, на яких ґрунтуються висновки контролюючого органу;
3) у мотивувальній частині рішення вказуються:
результати дослідження матеріалів скарги та обставини, з урахуванням яких приймається рішення;
пропозиції (у разі наявності) представника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена;
мотиви, з яких відхиляються вимоги чи заперечення платника податків, пропозиції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена, за умови, що такі пропозиції були надані контролюючому органу за 5 робочих днів до граничної дати прийняття рішення за скаргою платника податків; або мотиви, з яких висновки контролюючого органу, викладені в оскаржуваному рішенні, скасовуються повністю чи частково;
посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, якими обґрунтовано рішення про результати розгляду скарги;
4) у резолютивній частині рішення зазначається висновок про повне чи часткове задоволення скарги або про залишення скарги без задоволення.
У рішенні про результати розгляду скарги також зазначається про право особи, яка подала скаргу, у разі її незгоди з прийнятим рішенням оскаржити таке рішення до контролюючого органу вищого рівня у строки, визначені законодавством, або в судовому порядку.
Згідно із пунктом 5 розділу IX Порядку №916 рішення за результатами розгляду скарги платника податків приймає керівник контролюючого органу (його заступник або уповноважена особа). Оригінал рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції надсилається (надається) платнику податків.
Як установлено судом, не погоджуючись із податковим повідомленням - рішенням від 26.06.2025 №0199182-407 позивач оскаржила його в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДПС України скарги від 17.07.2025 (а.с.7-9, 62-64, 90-91).
Керуючись пунктом 56.9 статті 56 ПК України рішенням ДПС України від 08.08.2025 №23035/6/99-00-06-01-02-06 строк розгляду скарги позивача продовжено по 19.09.2025 (включно) (а.с.104).
Рішення ДПС України від 17.09.2025 №27043/6/99-00-0601-0206 податкове повідомлення - рішення від 26.06.2025 №0199182-407 залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення (а.с.11-14, 60-61, 105-106).
Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи та інтереси інших осіб.
Виходячи із положень статті 17 КАС України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
У свою чергу неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Отже, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 640/15530/19, від 18.12.2024 у справі № 810/107/16, від 13.10.2022 у справі № 810/4667/15.
За таких обставин, суд доходить висновку, що саме по собі рішення ДПС України від 17.09.2025 №27043/6/99-00-0601-0206 за результати розгляду скарги прийняте за наслідками вирішення податкового спору в досудовому порядку не є актом реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності та не є юридично значимими для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на його суб'єктивні права та обов'язки, шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право, а тому безпосередньо не порушують права та інтереси позивача.
Також суд зауважує, що за своєю правовою природою відповідно до норм чинного законодавства повноваження ДПС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу, внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі.
Належність такого висновку підтверджується змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може оцінювати повноту розгляду ДПС України скарги позивача, вмотивованість і обґрунтованість рішення про результати їх розгляду з огляду на положення конституційного принципу розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, адміністративно-дискреційних повноважень.
Так, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим в статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискреційні повноваження (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
При цьому, запроваджені ПК України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах 10.01.2023 у справі № 810/1410/16, від 23.12.2022 у справі №810/109/16, від 11.06.2019 у справі №826/24656/15, від 24.06.2019 у справі №826/11001/15, від 18.06.2019 у справі №826/7961/16, які підлягають врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ДПС України про визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 17.09.2025 є необґрунтованими, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову в цій частині слід відмовити повністю.
При вирішенні позовних вимог щодо зобов'язання ГУ ДПС у Волинській області вилучити відповідні нарахування з інтегрованої картки платника податків, суд зазначає таке.
Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначає Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказ Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (далі - Порядок №5)
Згідно із пунктом 2 розділу І Порядку №5 терміни в цьому Порядку вживаються в таких значеннях:
достовірність показників - відповідність інформації, що відображається в інтегрованій картці платника податків, показникам первинних документів;
інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу;
коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю;
Згідно із пунктом 3 розділу І Порядку №5 оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в ІКС ДПС. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.
Нормами пункту 1 розділу ІІ Порядку №5 визначено, що для забезпечення ведення оперативного обліку податків, зборів, платежів, єдиного внеску в ІКС ДПС відкриваються ІКП за кожним кодом класифікації доходів бюджету / технологічним кодом єдиного внеску щодо кожного платника, територіального органу ДПС, що відповідає місцю обліку платника або обліку об'єкта оподаткування, коду території територіальної громади згідно з Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26 листопада 2020 року №290 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 12 січня 2021 року № 3).
ІКП містить інформацію про первинні показники оперативного обліку, облікові операції та первинні показники оперативного обліку, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Під час проведення облікової операції в ІКП зазначаються дата запису операції, зміст операції та/або документ, на підставі якого здійснюється запис.
Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для фіксації та відображення в ІКП первинних показників оперативного обліку та первинних показників оперативного обліку, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.
Первинні показники оперативного обліку в ІКП відображаються в хронологічному порядку. Водночас кожний первинний показник оперативного обліку фіксується в окремому рядку із зазначенням коду та його короткого опису з посиланням на реквізити первинних документів, дати його проведення з подальшим автоматичним розрахунком в ІКП первинних показників оперативного обліку.
Для організації оперативного обліку кожній ІКП присвоюється код, який її ідентифікує в ІКС ДПС та не може бути присвоєний іншій ІКП.
За наведеного регулювання суд зазначає, що інтегрована картка платника є складовою інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності податкової служби та містить в собі повну інформацію про платника податків, зокрема щодо первинних документів, оброблених засобами інформаційно-комунікаційної системи, податкових декларацій, звітності з єдиного внеску, податкових повідомлень-рішень, податкових вимог, стан розрахунків з бюджетом, фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, наявність боргу (недоїмки) в темпоральному оперативному режимі систематизованого процесу фіксації та відображення первинних показників оперативного обліку податків, зборів, платежів, єдиного внеску в інформаційно-комунікаційній системі починаючи від дня взяття на облік платника податків.
Отже, у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 26.06.2025 №0199152407, №0199182407 та №0199172407, у задоволенні похідної позовної вимоги про зобов'язання ГУ ДПС у Волинській області вилучити відповідні нарахування з інтегрованої картки платника податків також слід відмовити.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати позивачу за рахунок відповідача відповідно до приписів статті 139 КАС України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ ВП 44106679), Державної податкової служби України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправними та скасування рішення, податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк